Кровопускання та гемотерапія: показання, способи, техніка виконання.

Кровопускання — це штучний розтин кровоносної судини венопункцією (проколом вени) або веносекцією (розтином вени) для видалення або взяття з організму тварини крові.

Кровопускання застосовують з лікувальною, діагностичною та іншою метою.

Кровопускання з лікувальною метою показане при гострому набряку легень, отруєння тварин окисом вуглецю, сірчистим ангідридом та іншими отрутами, при інтоксикації організму (уремія, еклампсія та ін.), при декомпенсації серцевої діяльності, пов'язаній з ревматичним ураженням серця, пневмонією, емфіземою легень,

при мозкових захворюваннях (оглум та ін.).Кровопускання з діагностичною метою застосовують для сероло-гічних реакцій та інших гематологічних досліджень.Крім того, кровопускання роблять з метою виготовлення ліку-

вальних сироваток на біофабриках і взяття крові при її переливанні.У коней, великої і дрібної рогатої худоби кров пускають з яремної вени. Техніка пункції вени при цьому така сама, як і при внутрішньовенних вливаннях. При взятті невеликої кількості крові з діагностичною метою користуються тонкими інфузійними голками,а в дрібних тварин — тонкими ін'єкційними. Якщо треба швидко взяти багато крові, використовують кровопускальні голки більшого розміру. У свиней незначну кількість крові беруть з вуха, надрізуючи скальпелем велику вушну вену, а багато — з хвоста. Для цього на кінці хвоста вистригають щетину, шкіру протирають спиртом, після чого кістковими ножицями відрізують кінчик хвоста завдовжки 1 —1,5 см і збирають кров у банку. Закінчивши операцію, рану змазують 5%-ним спиртовим розчином йоду, а на кінчик хвоста накладають на 2—3 доби тонке гумове кільце діаметром до 1 см. У невеликих свиней венопункцію можна робити в одну з парних підшкірних вен живота.Одноразові дози крові, що випускається з лікувальною метою, звичайно такі: у коней — 2—6 л, у великої рогатої худоби — 3—8 л, в овець та кіз — 200—400 мл, у свиней — 200—600 мл.

 

44.Переливання крові. Показання. Визначення сумісності крові. Що таке біопроба при переливанні крові? Техніка проведення непрямого переливання крові.

Переливання крові, або гемотрансфузія, — це метод лікування введенням у судинне русло хворої тварини (реципієнта) крові іншої тварини (донора).

Показання до переливання крові. Переливання крові застосовують з метою поповнення великих крововтрат, підвищення зсідальних властивостей крові при профілактиці і спиненні кровотечі, для стимулювання обмінних процесів в організмі. Переливання крові показане також при сепсисі, опіках, шоку, різних отруєннях, тривало не заживаючих ранах і виразках, анеміях та інших захворюваннях.Переливання крові протипоказане при декомпенсації серцевої діяльності (наявність набряків та ін.), тяжких порушеннях функції печінки і нирок, гострій екземі, лейкемії та гемолітичній анемії.Залежно від показань застосовують ізогемотрансфузію (переливання великої кількості крові від тварини того ж виду) або гетерогемотрансфузію (переливання невеликої кількості крові від тварин іншого виду, наприклад корові від коня).Останній вид переливання крові застосовують рідко, і він показаний у випадках, коли треба досягти стимулюючого ефекту.

Сумісність крові у тварин можна визначати кількома способами, з яких найбільш доступним і простим є пряма проба. Суть її полягає ось у чому. На знежирене предметне скло вміщують дві краплини сироватки крові реципієнта і додають до них краплину крові донора, розведену в 5 разів ізотонічним розчином хлориду натрію. Потім краплини сироватки і розведену краплину крові донора змішують скляною паличкою і спостерігають за ходом реакції у коней протягом 5—10, а великої "рогатої худоби — 50 хв.Якщо аглютинації (склеювання еритроцитів) немає в обох пробах, то кров донора і реципієнта сумісна.

Незалежно від того, яким способом визначено сумісність крові,при кожному переливанні треба робити біологічну пробу на су-

місність крові (контроль). Для цього великим тваринам вводять150—200 мл крові донора і стежать протягом 10—15 хв за їх по-

ведінкою. При появі ознак збудження і неспокою тварин, прискорення пульсу і дихання кров вважають несумісною і непридатною

до переливання.

Способи переливання крові.

Непряме переливання крові. кров у донора беруть в заздалегідь підготовану осудину, де її, щоб запобігти зсіданню, негайно змішують з розчинами стабілізуючих речовин. Стабілізовану кров можна переливати реципієнтові не тільки зразу, а й через більш-менш тривалий час після її взяття. Як стабілізатор застосовують: 1) 5%-ний розчин цитрату натрію(кров зберігається 15—20 днів); 2) 10%-ний розчин хлориду кальцію (строк стабілізації 2 год); 3) 8%-ний розчин сірчанокислої магнезії(стабілізує кров до 2 діб). Розчини цих речовин змішуютьз кров'ю в співвідношенні 1:10. Для крові великої рогатої худоби найкращим стабілізатором є 10%-ний розчин саліцилату натрію у співвідношенні до крові 2: 1 0.

45. Десмургія, значення десмургії у ветеринарній хірургії. Поняття про пов'язки і перев'язки. Характеристика перев'язувального матеріалу, способи його стерилізації. Форми застосування перев'язувального матеріалу.

Десмургія - це розділ хірургії, який вивчає видиперев'язувального матеріалу, його форми, властивості, способи накладання пов'язок та рекомендації щодо їх застосування. Пов'язка - це сукупність різних форм перев'язувального матеріалу, накладеного в певній послідовності з метою відповідного лікувального впливу на організм тварини, а також для захисту ушкодженої ділянки тіла від впливу факторів зовнішнього середовища. Процес накладання або зміни пов'язки називають перев'язкою.

Весь перев'язувальний матеріал поділяється на: основний, який найбільш широко використовується в десмургії, і допоміжний.

До основних видів перев'язувального матеріалу належать марля й вата, а до допоміжного - целофан, лігнін, бавовняна тканина, медична клейонка, байка, фланель, брезент тощо.

Марля ( tela marlia) - рідкопетляста бавовняна тканина, виготовлена із слабоскручених ниток. У десмургії користуються густопетляс- тою (на 1см2 до 17-20 ниток) і середньопетлястою (на 1 см2 до 12 х 15 ниток) марлею.

Вата ( gossipium) виготовляється з бавовнику, а кращі її сорти - з навколосім'яного пуху різних його видів. Кожна окрема волосинка вати являє собою трубчасту рослинну клітину довжиною до 4 см, всередині якої знаходиться стиснутий з боків канал.

Лігнін отримують шляхом хімічної обробки деревини. Він має вигляд дуже тонкого пористого паперу. Цінною його властивістю є висока всмоктувальна здатність (вологоємкість складає до 650 % за З доби), завдяки чому лігнін можна використовувати замість білої вати при накладанні відсмоктувальних пов'язок (лігнін-марлеві тампони). При намоканні він розпадається як папір на окремі шматочки.

Бавовняну й байкову тканину часто використовують у вигляді бинтів, косинок, пращ та шитих форм перев'язувального матеріалу, для накладання зігрівальних компресів, бандажів, суспензоріїв, захисних панчіх тощо.

Гуму частіше застосовують у вигляді гумових бинтів (як кровоспинний джгут, для посилення дії тиснучих пов'язок).

Целофан, медичну клейонку, брезент використовують при накладанні деяких пов'язок як водонепроникний шар для захисту від потрапляння вологи ззовні тощо.

Для зручності користування, з перев'язувального матеріалу готують різні придатні до застосування його форми. До форм перев'язувального матеріалу належать: марлевий і ватно-марлевий тампони, компрес, салфетка, косинка, лонгет, праща, бинт, дренаж, кульки ватні тощо

Ватно-марлеві тампони готують різної величини. Найчастіше користуються тампонами розміром 4x6 см, виготовленими із шматка марлі розміром 10x14 см. Краї марлі загортають в середину, щоб запобігти потраплянню окремих ниток у рану. Потім у підготовлений таким чином шматок марлі вкладають грудочку вати 4x6 см, товщиною 0,5-0,7 см і загортають її марлею з усіх боків (рис. 154).

Кульки ватно-марлеві готують із шматка марлі розміром 10x12 см, вкладаючи в середину його грудочку вати, й зав'язують ниткою або закручують кінці марлі.

Марлевий тампон - це в 4-6 шарів складена марля різних розмірів (6x7, 8 х 10, 11x12, 17x17 см) із загорнутими всередину краями так, щоб окремі нитки не потрапили в рану як сторонні тіла й не уповіль-нили її загоєння. Тампони в стерильних пакетах можна придбати в аптеках готовими до використання. У ветеринарній практиці їх часто виготовляють вручну, користуючись методами вивертання, трикутника, конверта.

Компрес - складений в кілька шарів шматок марлі (тканини), за площею більший від тампона (до 250-550 см2). Краї матеріалу загортають, щоб запобігти попаданню окремих ниток в рану. Застосовують для зупинки кровотечі, висушування рани від крові та ексудату. Салфетка - одно- або кількарядний шматок тканини (марлі) квадратної форми (20-35 х 25^10 см). Застосовується для ізоляції операційного поля, рани, черевної порожнини при операціях на внутрішніх органах, висушування рани від крові та ексудату. Косинка - шматок тканини трикутної форми. У косинці розрізняють основу, середину, верхівку й кінці. Біля основи косинка має ширину 180 см і висоту 65 см, кути біля основи носять назву - кінці косинки. Застосовують при накладанні пов'язок на голову, суглоби, копита й копитця.

Лонгет - шматок марлі (тканини) прямокутної форми у вигляді довгого прямокутника (10-15x30-50 см). Застосовують при накладанні затвердіваючих і клейових пов'язок.

Праща - той самий лонгет, кінці якого розрізані в поздовжньому напрямі, а середина залишається цілою. Це широка стрічка із шворками (дві й більше) на кінцях. Її застосовують при накладанні клейових пов'язок, пов'язок на суглоби тощо.

Бинти - довгі стрічки з марлі, гуми, будь-якої тканини довжиною 5-10 м і шириною 7-16 см, скачані у валик. Стандартний бинт має довжину 7 м і ширину - 10 см. Застосовують при накладанні бинтових та іммобілізуючих пов'язок. Бинти випускають у нестерильному вигляді і в стерильній упаковці.

Дренаж, або гурунда - довга вузенька смужка марлі, складена у кілька шарів (2-4 шари) із загорнутими всередину краями. Кінець дренажу захоплюють пінцетом і уводять у рану.

Кульки ватні - грудочки скачаної вати кулястої форми, використовують для підготовки рук хірурга та операційного поля.

Вата на паличці, або помазок. Кульки з вати намотують на один кінець дерев'яних або пластмасових паличок. Використовують для підготовки операційного поля і рук хірурга. Готують її таким чином: грудочку гігроскопічної вати беруть у ліву руку, а паличку - в праву. Кінець палички покривають ватою, потім паличку крутять, поступово і щільно намотуючи на її кінець вату.