Методи формування суспільної поведінки.

Ці методи передбачають організацію діяльності вихованців та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.

Вимога. Вимога не тільки впливає на свідомість, вона активізує вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сферу діяльності в позитивному напрямі, сприяє формуванню позитивних навичок поведінки.

Педагогічна вимога — педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його дії та вчинки, що мають негативний характер.

Вимога повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною. Для цього роз'яснюють її суть, переконують у її необхідності, в користі від її виконання.

Вимога повинна бути справедливою. Усвідомлення особистістю її справедливості є підставою для її реалізації.

Ефективність вимоги залежить і від її чіткості, лаконічності, коли добре зрозуміло, де, в якому обсязі, до якого часу, якими засобами і кому саме треба її виконати. Така вимога виховує персональну відповідальність, дисциплінує.

Позитивна вимога. Вона виражає позитивне ставлення педагога до вихованця (прохання, довір'я, схвалення).

Нейтральна вимога. Вона не виявляє чіткого ставлення вихователя до підопічних, але базується на ставленні вихованця до стимульованої діяльності (натяк, умовна вимога, вимога в ігровій формі та ін.).

Громадська думка. Як метод виховання за своєю сутністю вона є колективною вимогою. Адже, обговорюючи вчинок конкретної особистості, колектив прагне, щоб та усвідомила свою провину. При цьому аналізувати чи критикувати треба не особистість, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника. Розмова має бути такою, щоб людина самостійно вказала причину допущеного огріху. Під час обговорення обов'язково визначають шляхи подолання недоліків. За допомогою громадської думки людину легше переконати в хибності поглядів чи в неналежній поведінці, ніж в індивідуальній бесіді: вона бачить, як реагують товариші, колеги на поради педагога, керівника і членів колективу, пересвідчується, що її погляди ніхто не підтримує, і починає прислухатися до порад. Тому, організувавши обговорення поведінки, досвідчений педагог уникає надмірного втручання в розмову. Коли колектив сам дає оцінку й ухвалює рішення, людина сприймає це серйозніше, оскільки переконується, що ніхто не налаштовував колектив проти неї, її товариші мають власну думку.

Привчання. Цей метод виховання особливо ефективний у виховній роботі зі шкільною молоддю. Адже не завжди є змога і потреба очікувати моменту, коли учень свідомо виконуватиме вимоги шкільного режиму. Він повинен це робити з першого дня перебування у школі. Лише згодом дитина усвідомить їх правильність, справедливість і необхідність. Отже, правильна поведінка учня формуватиметься в конкретних ситуаціях шкільного життя.

Доручення. Як метод виховання також має своєю метою вправляння дитини в позитивних діях і вчинках. Для цього педагог чи учнівський колектив дає учню завдання, виконання якого вимагає певних дій або вчинків.

Методи стимулювання діяльності й поведінки.

Ці методи виконують функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки і діяльності вихованців. До них належать змагання, заохочення і покарання.

Змагання. Постаючи як конкуренція, боротьба за існування, воно є рушійною силою розвитку. Змагання відзначається гласністю, об'єктивним порівнянням підсумків, організовує, згуртовує колектив, спрямовує на досягнення успіхів, учить перемагати. У його результатах відображається вся багатогранність життя школи, вузу. Змагання змушує тих, хто відстає, підніматися до рівня передових, а передових надихає на нові успіхи.

Заохочення. В основі його схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.

Найчастіше з метою заохочення використовують подяку, вміщення портрета на дошці пошани, нагородження грамотою, цінним подарунком та ін.

Досвід показує, що не всяке заохочення активізує процес виховання. Воно має виховну силу тільки за певних умов. Передусім важливо своєчасно помітити появу позитивних зрушень у поведінці особистості, в ставленні до навчання, праці. Корисно похвалити підопічного, коли він ще не досяг серйозних успіхів, але вже виявляє прагнення до цього. Відзначаючи хоча б ледь помітні зміни на краще, невеликі перемоги учня над собою, педагог пробуджує в ньому бажання й далі вдосконалюватися, стимулює повторення подібних учинків. Якщо ж вихователь пройде мимо перших перемог підопічного, не побачить його старань, це може негативно позначитись на всьому процесі його виховання.

Покарання. За своєю суттю — це несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.

Покарання, як і заохочення, слід використовувати тільки як виховний засіб. До порушників правил поведінки, дисципліни, режиму праці застосовують такі покарання: догана, усне зауваження, зауваження у щоденнику, зниження оцінки за поведінку.

Воно повинно викликати переживання, почуття вини, збуджувати докори совісті та прагнення змінити поведінку; зміцнювати почуття відповідальності за свою поведінку, дисциплінованість, несприйнятливість до негативного, здатність протистояти негідним бажанням.

Виховна ефективність заохочення і покарання підвищується, коли вони сприймаються як справедливі, що зобов'язує педагога враховувати міру провини. До них не слід вдаватися часто, за необхідності можна поступово посилювати їх. Але обов'язково покарання повинні мати гуманний характер.

До теперішнього часу накопичений великий науковий фонд, що розкриває сутність і закономірності функціонування методів виховання. Їх класифікація допомагає виявити загальне і особливе, суттєве і випадкове, теоретичне і практичне і тим самим сприяє доцільному і більш ефективне їх використання, допомагає зрозуміти призначення та характерні ознаки, притаманні окремим методам. Так, наприклад, виділяють три групи методів (Г. І. Щукіна):

1) орієнтовані на формування позитивного досвіду поведінки вихованців у спілкуванні і діяльності;

2) спрямовані на досягнення єдності свідомості та поведінки вихованців;

3) використовують заохочення і покарання.

П.І. Підкасистий пропонує іншу угруповання методів виховання: [10]

- Педагог сприяє сприйняттю світу;

- Педагог допомагає дитині осмислювати цей світ;

- Педагог ініціює творення світу поза і всередині особистісної структури дитини.

Згідно з більш-менш розділяється всіма вченими класифікувалали-ції методи виховання у вітчизняній науці об'єднуються в чотири групи і становлять таку систему: [11]

а) методи формування свідомості: розповідь, бесіда, лекція, дискусія, диспут, метод прикладу;

б) методи організації діяльності і формування досвіду поведе-ня: вправу, привчання, доручення, вимога, створення вихованням вающих ситуацій;

в) методи стимулювання поведінки: змагання, гра, заохочення, покарання;

г) методи контролю, самоконтролю і самооцінки: спостереження, опитування-тивні методи (бесіди, анкетування), тестування, аналіз результатів діяльності.

Основна функція першої групи методів полягає у формуванні відносин, установок, спрямованості, переконань і поглядів вихованців - всього того, в основі чого лежать знання про норми поведінки, про соціальні цінності. Методи другої групи реалізують принцип виховання в діяльності. За допомогою методів третьої групи педагоги й самі вихованці регулюють поведінку, впливають на мотиви діяльності виховуваних, тому що громадське схвалення або засудження впливає на поведінку, відбувається закріплення схвалюваних вчинків або гальмування неодобряемого поведінки. Методи контролю і самоконтролю спрямовані на аналіз та оцінку результатів виховання і впливають на формування вихованців швидше побічно.

Форми виховання

Виховний процес, як будь-яке соціально-психологічне та культурологічне явище, має форму. Коль скоро суб'єкти організованого процесу індивідуальні і неповторні, то поєднання методів та підбір засобів, зумовлені індивідуальною своєрідністю педагога (або педагогічного колективу як сукупного суб'єкта), визначає неповторність і своєрідність форми виховного процесу. Тому форму виховного процесу можна визначити наступним чином. Форма виховного процесу - це доступний зовнішньому сприйняттю образ взаємодії дітей з педагогом, що склалася завдяки системі використовуваних засобів, шикуються в певному логічному забезпеченні методу роботи з дітьми.

Форма як частина процесу виховання залежить від цілей, змісту, методів і одночасно обумовлює їх здійснення, втілення в конкретній справі. Тому форми виховання залежать від конкретних педагогічних ситуацій, і тому вони такі різноманітні, носять творчий характер і часом індивідуально неповторні. Тим не менш, наука повинна їх класифікувати, охарактеризувати. Виділено різні типи форм виховної роботи за кількістю учасників:

• індивідуальні - бесіди, заняття вихователя з одним вихованцем;

• групові - кілька учасників (гурток, тимчасова група, клас) знаходяться в безпосередньому контакті;

• масові - кілька класів, школа, район, вся країна проводять свята, конференції, зльоти, походи і тому подібні заходи.

Виділено також форми роботи за основним видом діяльності, ми їх назвали трохи вище: форми пізнавальної діяльності, трудової, суспільно корисної, естетичної, фізкультурно-оздоровчої, ціннісно-орієнтаційної [24].

Свого часу М. І. Болдирєв виділив форми виховної роботи залежно від методу виховного впливу: [25]

• словесні - зібрання, збори, лінійки, лекції, конференції, зустрічі, усні газети, радіожурналі;

• практичні - походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, кон-курси, суботники, тимурівська робота тощо;

• наочні - музеї, виставки, вітрини, стенди, стінні газети та ін

Сучасний дослідник пропонує ділити форми позаурочної виховної роботи в школі з виховної задачі і виділяє три групи:

1) форми управління та самоврядування шкільним життям - збори, лінійки, мітинги, годинник класних керівників, наради органів самоврядування та ін;

2) пізнавальні форми - екскурсії, походи, фестивалі, усні журнали, інформації, газети, тематичні вечори, студії, секції, виставки та ін;

3) розважальні форми - ранки і вечори, «капусники» та ін [26]

Узагальнюючи результати науково-методичного пошуку та досвід роботи і утримуючись від строгої класифікації, можна виділити типи форм виховної роботи за переважним компоненту, методом впливу в одноразовому або багаторазовому дії (заході) педагога. Визначимо такі методи педагогічного впливу, покладені в основу типологізації форм виховної роботи: слово, переживання, робота, гра, психологічна вправа. Звідси п'ять типів форм виховної роботи зі школярами: словесно-логічні, образно-художні, трудові, ігрові, психологічні.

У словесно-логічних формах основним засобом впливу є раціональне слово, переконання словом, яке, звичайно, може бути забарвлене емоцією і викликати емоції вихованців. До цього типу форм відносяться бесіди на найрізноманітніші теми, класні дискусії, наради, конференції, лекції та ін Головне тут - обмін інформацією, повідомлення учнів, вчителів та інших дорослих, обговорення проблем. Такий тип виховного впливу має місце в практиці шкіл всього світу, хоча методика, техніка чи навіть технологія його проведення може бути різною, про що ми скажемо нижче.

Образно-художні форми об'єднують в собі такі справи вихованців, де головним засобом впливу є спільні переживання, переважно соціально-моральні, естетичні. Головне тут - викликати сильні, глибокі й. облагораживающие колективні емоції, подібні до тих, які люди відчувають у театрі, на святах, мітингах і в аналогічних ситуаціях. Великі педагоги, психологи, діячі мистецтва, політики і громадські діячі добре розуміли величезну звеличує силу масових почуттів, знали і їх руйнівну силу. Вихователь повинен вміти забезпечити спільні переживання вихованців, завдяки яким вони стануть кращими, в таких формах, як концерт, виставу, свято і т. п.

У трудових формах позитивно впливає на вихованців спільна робота, ширше - різна діяльність, будь-яка праця, в тому числі суспільно корисна діяльність. Це різні види робіт у школі: від щоденного прибирання до ремонту школи, розбиття і пристрою саду, парку, організації ферми, шкільного кооперативу, друкарні, інформаційного центру. Це також різна допомога нужденним, робота в органах самоврядування, громадських рухах та організаціях. Спільна праця може надихати не менше театру, естетичного видовища або свята.

Ігрові (дозвільні) форми роботи утворюють такий тип виховного впливу, в якому головним є гра, спільний відпочинок, змістовне розвага. Це можуть бути спортивні ігри, пізнавальні, змагальні, конкурсні. Всі вони, так само як і вищеназвані типи форм виховної роботи, нерідко поєднують вказані засоби впливу: слово, образ, глибокі емоції, роботу.

Особливу увагу слід звернути на психологічні форми роботи з учнями. У цьому типі головним засобом впливу є елементи психологічного тренінгу, методи практичної психології, індивідуальної та групової психотерапії: лекції, бесіди, дискусії, психологічні вправи, консультації. Це вимагає досить спеціальних знань і умінь вихователя, що цілком вирішуване: сьогодні практичної психології вчать студентів та вчителів, готують для цього педагогів-психологів, соціальних працівників та педагогів.