Визначити чинники необхідності для гармонійного розвитку особистості.

Становлення гармонічно розвинутої людини пов´язане з формуванням ієрархічної структури мотивів і цінностей: домінуванням вищих рівнів над нижчими. Рівень мотивів і цінностей визначається мірою їхньої спільності, починаючи з особистих мотивів (найнижчих) через інтереси близьких людей, колективу, суспільства - до загальнолюдських універсальних цілей. Наявність таких ієрархій у особистості не порушує її гармонії, тому що складність, множинність інтересів, поліспрямованість за наявності домінанти забезпечують різноманіття зв´язків зі світом, загальну стійкість.

Навпаки, простота особистості (наявність єдиної мети, заглибленість в одну діяльність, звуження кола спілкування і проблем) найчастіше призводить до її дисгармонійності. Системним параметром, який характеризує гармонійну особистість, є високий рівень збалансованості відносин різних особистісних утворень (потреб, мотивів, ціннісних орієнтацій, самооцінки, образа Я-реального і Я-ідеального та ін.).

Гармонійність особистості залежить від того, наскільки домінування вищого рівня є у згоді з нижчим рівнем. Наприклад, яке співвідношення свідомих і неусвідомлюваних, безпосередніх і навмисних, природних і духовних рівнів.

Повноцінне формування людської особистості залежить від саморегуляції особистісних процесів.

Структура особистості набуває гармонійності в результаті максимального розвитку тих здібностей людини, які створюють домінуючу спрямованість її особистості, що додає зміст усій її життєдіяльності. Гармонійність особистості досягається лише в тому разі, коли свідомі прагнення людини цілковито відповідають її безпосереднім, часто навіть неусвідомлюваним нею самою, бажанням. Мотивуюча сила таких несвідомих утворень настільки велика, що в умовах протиріччя зі свідомими прагненнями людини, вони спричиняють найгостріші афективні конфлікти, які спотворюють і навіть руйнують особистість. Афективні переживання, які виникають у результаті конфлікту різноспрямованих мотиваційних тенденцій, за певних умов стають джерелом формування дисгармонійної особистості.

Український педагог В.О. Сухомлинський у ґрунтовній праці "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" писав: "Всебічний розвиток особистості — це створення індивідуального людського багатства, яке поєднує в собі високі ідейні переконання, моральні якості, естетичні цінності, культуру матеріальних і духовних потреб. Міркувати про всебічний розвиток не можна без винятково важливого застереження: справжній всебічний розвиток — це гармонія того, що людина дає суспільству, і того, що вона одержує, споживає". І далі: "Процес виховання всебічно розвиненої, гармонійної особистості полягає в тому, що, дбаючи про досконалість кожної грані, сторони, риси людини, вихователь одночасно ніколи не випускає з поля зору ту обставину, що гармонія всіх людських граней, сторін, рис визначається чимось провідним, основним. Жива людська плоть і кров всебічно розвиненої людини втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, в якій вихователь бачить такі сторони, риси, грані, як моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Провідним, визначальним компонентом у цій гармонії є моральність <...>. Майстерність і мистецтво виховання всебічно розвиненої особистості полягає в умінні педагога відкрити буквально перед кожним, отже й перед найпосереднішим, найважчим вихованцем ті сфери розвитку його духу, де він може досягти вершин, виявити себе, заявити про своє Я, черпати сили з джерел людської гідності, почувати себе не обділеним, а духовно багатим.

Ідею всебічного гармонійного розвитку особистості можна реалізувати, по-перше, за умов, коли в державному масштабі всі аспекти соціальної й економічної політики будуть спрямовані на утвердження культу Людини, як головної цінності суспільства, як міри всіх речей. І, по-друге, коли в людину, в кожного члена людського співтовариства держава буде робити достатні інвестиції.

Завдання і зміст, форми, методи і засоби фізичного виховання учнів.

Мета фізичного виховання - формування фізичної культури особистості.

Для досягнення поставленої мети передбачається рішення наступних виховних, освітніх, розвиваючих і оздоровчих завдань

Ø формування усвідомленого розуміння соціальної ролі фізичної культури в розвитку особистості і підготовки її до професійної діяльності;

Ø оволодіння цілісною системою знань науково-біологічних і практичних засад фізичної культури і здорового способу життя;

Ø формування мотиваційно-ціннісного ставлення до фізичної культури, здорового способу життя, фізичного самовдосконалення і самовиховання, потреби в регулярних заняттях фізичними вправами і спортом;

Ø оволодіння системою практичних умінь і навичок, що забезпечують збереження і зміцнення здоров'я, психічне благополуччя;

Ø розвиток і вдосконалення психофізичних здібностей, якостей і властивостей особистості, самовизначення у фізичній культурі;

Ø забезпечення загальної і професійно-прикладної фізичної підготовленості, що визначає фізичну готовність студента до майбутньої професії;

Ø придбання досвіду творчого використання фізкультурно-спортивної діяльності в побуті, в сім'ї і на виробництві для досягнення життєвих і професійних цілей.

Пріоритетним завданням системи освіти є виховання у підростаючого покоління відповідального ставлення до людського здоров'я як найвищої індивідуальної і суспільної цінності.

Фізичне виховання має забезпечувати набуття кожною дитиною знань про здоров'я і засоби його зміцнення, шляхи й методи протидії хворобам, методики досягнення високої працездатності і тривалої творчої активності; сприяти збереженню здоров'я учасників навчально-виховного процесу, залученню їх до занять фізичною культурою і спортом, пропаганді здорового способу життя, вихованню культури поведінки тощо.

До основних засобів фізичного виховання в школі належать:

ü —теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними вправами);

ü —заняття гімнастикою (вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку школярів: загально розвиваючі, вправи на формування правильної постави, акробатичні, танцювальні вправи, вправи на розвиток рівноваги, опорні стрибки);

ü —заняття з легкої атлетики (різні види бігу, стрибки в довжину й висоту, метання на дальність);

ü —рухливі ігри (розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання дисциплінованості);

ü —спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м'яч, футбол);

ü —лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання та ін.

У школі існують різноманітні форми фізичного виховання:

уроки з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (фізкультурні хвилинки під час уроку, ігри та вправи на перервах і в режимі подовженого дня), позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання).

Позашкільні виховні заклади здійснюють спортивно-масову роботу за місцем проживання учнів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клубах, туристських станціях, спортивних товариствах. Самостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у парках тощо.

Уроки фізичної культури є основною організаційною формою фізичного виховання школярів. їх проводять систематично протягом навчального року з урахуванням пори року для певної місцевості і стану навчально-матеріальної бази.

Методи фізичного виховання

У фізичному вихованні використовуються загальнопедагогічні (застосовуються в усіх випадках навчання та виховання) і специфічні (характерні тільки для фізичного виховання) методи.

З общепедагогічних методів, широко використовуються у фізичному вихованні, слід виділити словесні методи. Практично вся діяльність у процесі навчання і виховання пов'язана з використанням методу словесного впливу. З його допомогою повідомляють знання, дають завдання, керують їх виконанням, аналізують і оцінюють результати, керують поведінкою людей. До словесних методів належать: лекції, бесіди, розповідь, пояснення, вказівки, розпорядження і команди, словесні оцінки, коментарі, зауваження та багато іншого. Застосування того чи іншого словесного методу залежить від віку тих, що займаються, етапу навчання руховому дії, рівня фізичної та інтелектуальної підготовленості.

До специфічних методів фізичного виховання належать методи строго регламентованого вправи, ігровий і змагальний методи.

Сутність методів строго регламентованого вправи полягає в тому, що кожна фізична вправа виконується в строго заданої форми з точно спричиненого фізичним навантаженням. Ці методи дозволяють: 1) суворо регламентувати навантаження за обсягом та інтенсивністю, управляти се динамікою в залежності від психофізичного стану студента; 2) точно дозувати інтервали відпочинку між частинами навантаження, не викликаючи перенапруження функціональних систем організму; 3) вибірково виховувати фізичні якості; 4) ефективно освоювати техніку фізичних вправ.

У практиці фізичного виховання всі методи строго регламентованого вправи поділяються на дві групи: методи навчання техніці рухового дії і методи виховання фізичних якостей.

Навчання техніці рухового дії може здійснюватися як при разучивании його по частинах, так і при цілісному його виконання. Метод навчання руховому дії по частинах (метод розчленованого вправи) передбачає вивчення складного за структурою рухового дії по фазах або елементів з послідовним їх об'єднанням у міру освоєння в цілісне фізична вправа. Зазвичай застосовується на початковому етапі навчання..

Методи виховання фізичних якостей являють собою різні комбінації навантажень і відпочинку. Основними параметрами регулювання і дозування навантаження в будь-якому з методів є: інтенсивність, тривалість, кількість повторень вправи, інтервали і характер відпочинку.

Рівномірний метод характеризується тим, що при його застосуванні займаються виконують фізичні вправи безперервно з відносно постійною інтенсивністю. Зі збільшенням інтенсивності роботи тривалість її зменшується і навпаки.

Змінний метод характеризується направленим зміною навантаження (швидкість, темп, величина зусиль і т. д.) в процесі тренувального заняття. Застосовуються вправи як із спадною, так і з збільшується (прогресуючу) навантаженням.

Повторний метод характеризується багаторазовим виконанням вправи через інтервали відпочинку, протягом якого відбувається досить повне відновлення працездатності.

Інтервальний метод так само, як і повторний, характеризується багаторазовим повторенням вправи, але вже з інтервалами відпочинку до повного відновлення, а з жорстко регламентованими інтервалами.

Круговий метод являє собою послідовне виконання спеціально підібраних фізичних вправ, що впливають на різні м'язові групи і функціональні системи.

Ігровий метод - це метод використання фізичних вправ в ігровій формі. Він характеризується відсутністю жорсткої регламентації дій, наявністю імовірнісних умов їх виконання. Ігровий метод використовується для комплексного вдосконалення рухової діяльності в ускладнених або полегшених умовах, розвитку таких якостей і здібностей, як швидкість реакції, координація рухів, просторова орієнтація.

Змагальний метод - це виконання фізичних вправ у формі змагань. Основна риса змагального методу - зіставлення сил займаються в умовах організованого змагання за першість або високе спортивне досягнення. Фактор суперництва створює особливий емоційний і фізіологічний фон, який значно посилює вплив фізичних вправ і сприяє максимальному прояву функціональних можливостей організму. Обов'язковою умовою змагального методу є підготовленість студентів до виконання фізичних вправ, в яких вони повинні змагатися.