Управління суспільством - головне призначення публічного адміністрування. Закони соціального управління

Змістом науки соціального управління є виявлення законів і закономірностей, розробка принципів, функцій, форм і методів цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління різними сферами організації суспільства.

Соціальне управління – головне призначення публічного адміністрування, особливо як форми здійснення й організації суспільних зв'язків. Управління може здійснюватися як однією людиною, так і колективом людей. У широкому розумінні, як уже було зазначено, управлінські завдання та функції реалізують усі державні органи, незалежно від їх призначення, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян. У зв'язку з цим прийнято поділяти соціальне управління на громадське, що здійснюють органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, інші недержавні організації, та державне, під яким розуміють специфічний вид державної діяльності –виконавчу діяльність, функціонування якої пов'язано з формуванням особливої правової галузі – адміністративного права.

До основних законів соціального управління можна віднести:

1) Загальний закон соціального управління – залежність управляючого впливу від стану системи та зовнішнього середовища обумовлений культурними, політичними та економічними умовами суспільного розвитку.

2) Закон участі різних верств населення в соціальному управлінні.

3) Закон розмежування центрів влади та управління.

4) Закон централізації та децентралізації влади означає, що публічне адміністрування має бути побудовано на засадах розумного співвідношення концентрації влади і децентралізації, оскільки порушення цього балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків.

5) Закон системності організації та саморозвитку системи публічного адміністрування.

Соціальне управління – діяльність людей, їх громадських і державних об'єднань, управління Людини – Людиною, в цілому суспільством.

 

 

Загальносистемні методологічні принципи публічного адміністрування. Принципи, Що регулюють адміністрування як соціально-політичний, соціально-економічний та соціально-культурний процеси. Застосування принципів публічного адміністрування.

Під принципами публічного адміністрування розуміють правила, основні положення та норми поведінки, які використовують органи управління у процесі керівництва в силу соціально-економічних умов, що склалися в суспільстві.

Розрізняють дві групи принципів публічного адміністрування:

 загальносистемні методологічні принципи, що впливають на всі сфери суспільного управління (суспільно-політичні);

 спеціальні принципи.

Загальносистемні методологічні принципи публічного адміністрування

Принцип науковості	Передбачає цілеспрямований вплив на суспільну систему в цілому або на її окремі ланки на основі пізнання та використання об’єктивних законів та закономірностей.
Принцип законності	Полягає в обов’язковому виконанні законів і підзаконних актів органами управління, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями.
Принцип гласності	Полягає у своєчасному, широкому та регулярному інформуванні громадян про діяльність органів адміністрування, реальне становище у суспільстві. Реалізація досягається за допомогою обов’язкових звітів органів адміністрування перед населенням, всебічного обговорення у встановленому порядку певних питань та рішень, що приймаються.
Принцип гуманізму	Виражає систему поглядів, що визнає цінність людини як особистості, її права на волю, щастя, розвиток, виявлення здібностей.
Принцип розподілу влади	Це створює гарантії від узурпації влади, безмежних повноважень, зловживань владою, дозволяє розмежувати сфери компетенції та відповідальності.
Принцип системності	Спрямований на поєднання окремих взаємообумовлених видів управлінської діяльності на основі загальної мети, передбачає тісно пов’язані дії різних органів управління, що здійснюються в рамках однієї спрямованості.
Принцип плановості	Забезпечує пропорційний розвиток різних регіонів, галузей економіки, інших напрямів соціальної діяльності на різних рівнях системи з урахуванням законів, потреб суспільства, колективів, соціальних груп.

 

 

На практиці принципами публічного адміністрування керуються згідно з політичними, соціально економічними та культурними умовами, що склалися в суспільстві. Ці принципи обґрунтовують, роз’яснюють зв’язки як між об’єктом так і суб’єктом публічного адміністрування, так і в середині кожного з них. Вони відображають властивості, притаманні управлінський системі в цілому, а також окремим її елементам, явищам процесам. Також вони відображають зміст і взаємозв’язки основних елементів системи публічного адміністрування. Принципи публічного адміністрування динамічні за змістом і формою, вони формуються людьми у зв’язку з конкретними політичними, соціально-економічними і культурними чинниками, відображаючи ступінь творчого використання закономірностей державного управління. Безпосередньо на практиці принципи публічного адміністрування набувають характеру норми, правила, якими керуються в управлінській діяльності. Гнучкість і динамізм принципів публічного адміністрування проявляється і в тому, що у кожній конкретній сфері діяльності формується свої конкретні принципи здійснення управлінських функцій.

 

 

Управління як визначальна функція публічного адміністрування.

Управлінська діяльність - сукупність вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням і талантом людей навиків, умінь, способів, засобів доцільних вчинків і дій людини у сфері управління.

Управлінська діяльність вирізняється інтелектуальним характером, що виражається в її спрямованості на вироблення, прийняття та практичну реалізацію управлінських рішень, покликаних змінювати у бажаному напрямі стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку і діяльність людей. Вона має бути здатною відображати соціальну дійсність і все, що відбувається в ній, розкривати наявні в ній ресурси, засоби і резерви, знаходити оптимальні способи її удосконалення і переведення на новий рівень.

За своїм предметом, з яким вона нерозривно пов’язана, управлінська діяльність є інформаційною. Інформаційний характер управлінської діяльності виявляється в необхідності постійного одержання, осмислення, систематизації, зберігання, видачі спеціальної і перш за все управлінської інформації.

Управлінська діяльність є складним соціально-психологічним явищем з чітко вираженою домінантою волі. Кожна людина, що зайнята нею, практично постійно здійснює розумові та вольові операції аналізу, оцінювання, прогнозування, вибору, прийняття рішення, підпорядкування і виконання, команди і контролю тощо. Це створює в колективах органів державної влади й органів місцевого самоврядування особливий соціально-психологічний мікроклімат, що активно впливає на свідомість, почуття, життєві орієнтації людини і формує певний тип поведінки і діяльності.

Управлінська діяльність завжди виступає колективістською, оскільки здійснюється в колективі певного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та одночасно передбачає взаємодію з колективом людей в інших органах по вертикалі й по горизонталі.

Рисами державної управлінської діяльності також є: юридична заданість, чіткість і виразність. Тобто це діяльність, яку відповідні органи державної влади і посадові особи повинні здійснювати, причому так, як вимагається для реалізації компетенції кожного конкретного органу, а в ньому - кожної посади державного службовця. Тому більшість елементів управлінської діяльності не тільки юридично описуються, а й «прив’язуються» до конкретних органів, закріплюються в їх правовому статусі у вигляді процесуальних норм.