Основні види соціальної допомоги держави. Зростання ролі позаекономічних чинників.

Соціальна захищеність громадянина - це система норм права, державних пільг і гарантій, які забезпечують реалізацію найважливіших прав і свобод, ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людини.

ОСНОВНІ ВИДИ СОЦІАЛЬНИХ ДОПОМОГ В УКРАЇНІ:

1. Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами. Надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо) жінки, але не менше 25 відсотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

2. Допомога при народженні дитини. При народженні першої дитини виплачується допомога у розмірі 25590 грн., другої – 51181 грн., третьої та кожної наступної – 102360 грн.

3. Допомога при усиновленні дитини. Надається у розмірі, встановленому для виплати допомоги при народженні першої дитини – 25590 грн.

4. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

5. Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам (вдовам, вдівцям), матері (батьку) у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті. Допомога надається на дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у ВНЗ I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах – до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше, ніж до досягнення ними 23 років) у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

6. Соціальна допомога інвалідам.

Інвалідам з дитинства І групи. У розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Надбавка на догляд за такими інвалідами. У розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Інвалідам з дитинства ІІ та ІІІ груп. У розмірі 80% і 60% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Надбавка одиноким інвалідам, які потребують постійного стороннього догляду. В розмірі 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Дітям-інвалідам віком до 18 років. У розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 6 та від 6 до 18 років. У розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.

7. Допомога при похованні. Розмір допомоги на поховання – 1000 грн. У разі смерті пенсіонера виплачується допомога на поховання в розмірі двомісячної пенсії, яку одержував пенсіонер на момент смерті.

8. Пільги та субсидії.

Субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо у межах норм споживання.

Одноразові пільги. Надаються певним категоріям населення з капітального ремонту помешкання, встановлення телефону, отримання автомобіля.

Багаторазові пільги. З оплати житлово-комунальних послуг, телефону, палива, санаторно-курортного лікування, медикаментів, зубопротезування, проїзду та компенсації за невикористане право на пільгове санаторно-курортне лікування. [11, с. 112]

Загальновизнаними факторами неекономічної природи, які впливають на економічний розвиток, називають політику, ідеологію, культуру, релігію, природно-географічні умови, демографію, право, історію та ін. Активну роль в умовах економічного розвитку відіграють позаекономічні обмеження та пільги, які запроваджує держава по відношенню до своїх іноземних конкурентів. Найпопулярнішими позаекономічними чинниками, тобто такими, які масштабно подаються в ЗМІ є політика, ідеологія, право

Отже, роль позаекономічних чинників в умовах розвитку ринкової економіки невпинно росте.

 

 

55. Публічне адміністрування в сфері науки, культури та мистецтва.

Стаття 54 Конституції України гарантує громадянам свободу наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність", що фактично є правовою основою функціонування науки, у преамбулі визнає науку "невід'ємною складовою національної культури", але не дає її термінологічного визначення. Законодавець, визначаючи нормативні засади існування науки в Україні, використовує поняття "наукова діяльність" та "науково-технічна діяльність". Наукова діяльність, відповідно до Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" від 13 грудня 1991 р., визначається як інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Науково-технічна діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технології. Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові і проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків чи партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових та науково-технічних знань до стадії практичного використання.

Адміністрування в сфері науки здійснюється системою державних та недержавних органів (яким делеговано державні повноваження), а саме:

1) Верховною Радою України;

2) Президентом України;

3) Кабінетом Міністрів України;

4) Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України;

5) іншими консультативно-дорадчими управліннями у сфері науки.

У молодій незалежній демократичній державі, яка проходить крізь складні трансформаційні процеси, роль культури набуває особливої важливості, з чого випливає й ключова роль державної культурної політики.

Така політика, за умов продуманості й дієвості, має забезпечувати правові, інституційні, фінансові умови для розвитку сучасної української культури як ключового чинника формування зрілого демократичного суспільства, сталої національної ідентичності, що буде необхідною передумовою успішного входження України до світової спільноти розвинених демократичних держав, перетворення її культури на шанованого учасника світових культурних процесів.

До нормативно-правових актів у сфері культури слід віднести Закон України "Про культуру", який був прийнятий 14 грудня 2010 р. Верховною Радою України. Він спрямований на вдосконалення чинного законодавства України у сфері охорони культурної спадщини, зокрема підвищення відповідальності за порушення його вимог, уточнення повноважень публічних органів охорони культурної спадщини, положень щодо збереження пам'яток історії, культури та діяльності історико-культурних заповідників тощо.

Характерними ознаками культурної сфери як об'єкта публічного адміністрування є:

множинність проявів (до об'єктів культури належать кінематографія, театр, цирк, архівні установи, бібліотечна справа тощо);

регулюванню підлягає не сам творчий процес, а діяльність, спрямована на організацію творчої діяльності, процес оприлюднення результатів творчості;

необхідність гарантування свободи творчої діяльності, невтручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об'єднань;

поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку культури;

важливість збереження цілісної мережі закладів, підприємств, організацій та установ культури і цілісного інформаційно-культурного простору, ефективного використання наявних культурних і творчих ресурсів;

намагання подолати "залишковий принцип" ставлення до культури у суспільстві та у здійсненні державної політики.

Отже, в нашій державі набуває особливої важливості роль науки, культури та мистецтва, з чого випливає й ключова роль державної політики у цих сферах.