Місце і роль громадських організацій у публічному адмініструванні.

Одним із головних конституційних прав громадян у демократичній державі є право на об'єднання (свобода спілок та асоціацій), тобто право вільно створювати різні об'єднання, входити до них і виходити з них. Майже у всіх країнах (включаючи країни тоталітарного соціалізму) йдеться про свободу об'єднання в політичні партії, культурні, спортивні та інші громадські організації.

Конституція України (ст. 36) гарантує громадянам нашої держави право на свободу об'єднання у політичні партії, громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою для створення і діяльності громадських організацій, політичних партій та професійних спілок.

Усвідомлення змісту діяльності громадських організацій та політичних партій, їхнього місця та ролі в суспільстві має не лише науково-пізнавальне, а й практичне значення. Без цього неможливо об'єктивно проаналізувати реалії нинішнього життя, виявити суперечності, які виникають у суспільстві.

Свідчення про об'єднання людей зі спільними поглядами на природу, суспільство, літературу, мистецтво можна знайти вже у стародавніх суспільствах. У різних народів виникають різноманітні громадські об'єднання, що певною мірою впливають на суспільно-політичний розвиток. До таких можна віднести філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об'єднання епохи Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі або товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Паралельно відбувалося осмислення сутності громадських об'єднань, їх місця та ролі у суспільстві.

Незважаючи на розбіжності у тлумаченні причин виникнення громадських об'єднань, сенс існування останніх визначається як спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаємну залежність і потребу одне в одному, забезпечує збереження і розвиток соціального організму. Це життя людей безпосередньо у колективі, соціальній групі, де усі діють спільно, спілкуються, обмінюються послугами, користуються спільними речами і цінностями.

Поняття "громадські організації", звичне для української наукової літератури і практики, практично відсутнє або лише іноді вживається в іноземній правовій літературі та нормативних актах. За кордоном найчастіше застосовуються терміни "спілки", "асоціації", "об'єднання" і т. ін. По суті йдеться про одне й те саме: те, що у нас називається громадськими організаціями, у США та Великій Британії – спілками, асоціаціями, об'єднаннями громадян.

У вітчизняній літературі поняття "громадські організації" розуміють як добровільні формування громадян, створені у результаті їх вільного волевиявлення з метою вираження колективних інтересів і вирішення громадських питань та проблем. Визначення понять "спілки", "асоціації" західними ученими зводяться до того, що їх називають неурядовими організаціями (non-government organization, або NGO). Головними ознаками таких організацій є недержавність і неприбутковість

Таким чином, прийнято вважати, що є три основні типи громадських об'єднань: державні (органи влади, управління і т. д.), прибуткові (фірми, підприємства) та усі інші недержавні й неприбуткові організації громадян.

 

 

Автономність і органічна єдність громадянського суспільства та держави.

Формування правової держави можливе лише на основі розвинутого громадянського суспільства. В понятті "громадянське суспільство" відображена інша, ніж держава, сфера соціального життя - сфера приватногосподарського життя людей, де домінує підприємництво, ініціатива і приватний інтерес.

Громадянське суспільство - це сфера соціального життя, в якій люди взаємодіють самостійно і автономно щодо держави. В державі переважають вертикальні відносини й ієрархічні зв´язки, для громадянського суспільства характерне переважання горизонтальних зв´язків - відносин конкуренції і солідарності між юридично вільними і рівноправними партнерами.

До найважливіших умов існування громадянського суспільства можна віднести такі:

- автономність стосовно держави, що передбачає наявність правового механізму, який захищає його від прямого втручання з боку держави, реальні гарантії особистих прав і свобод;

- наявність вільних і самостійних громадян як основних факторів політики;

- різноманітність структурних елементів, у тому числі організацій і інститутів, через які різні групи виражають свої інтереси;

- здатність до колективних дій і самоорганізації: активність громадян не обмежується тільки періодичним голосуванням на виборах, а проявляється в ініціативних рухах, у створенні різноманітних недержавних асоціацій тощо; показником здатності громадянського суспільства до самоорганізації є багатопартійність; партії покликані "відфільтрувати" інтереси різних соціальних груп і втілити їх у конкретні рішення державної влади, тим самим громадянське суспільство є джерелом законів;

- обмеження соціальних конфліктів цивілізаційними кордонами;

- багатоукладна ринкова економіка як основа незалежності громадян від держави.

Відносини між державою і громадянським суспільством можуть носити складний і взаємозаперечний характер. З одного боку, держава покликана реагувати на імпульси, що йдуть від суспільства, і в результаті повинна підпорядковуватися його інтересам, але, з іншого - вона сама намагається розширити свій вплив на суспільство. Остання тенденція отримує завершене втілення при тоталітаризмі: громадянське суспільство практично "розчиняється" у державі. І навпаки, можлива ситуація, коли громадянське суспільство намагається поставити себе на місце держави.

Конструктивна взаємодія громадянського суспільства з державою передбачає:

- ініціювання прийнятих рішень органами влади, що тим самим спонукає до активності саму державу;

- зміцнює приватну ініціативу, що дозволяє вирішити деякі назрілі економічні і соціальні проблеми без втручання держави (організація суспільно корисних видів діяльності, благодійних фондів, недержавних навчальних закладів тощо);

- формування політичної культури громадян, у тому числі громадянських форм поведінки.

 

 

Феномен влади.

В узагальненому розумінні влада — це здатність підкоряти своїй волі когось, право і можливість управляти та розпоряджатися діями інших людей, впливати на їх долі та поведінку, домагатися від них виконання певних рішень, наказів і розпоряджень за допомогою авторитету, волі, закону, примусу і сили.В. Чиркін вважає феномен влади полягає в тому, що основою влади є колектив, тобто більш або менш організоване, об′єднане товариство людей, що володіють свідомістю та волею. Згідно з визначенням В. Лісничого, влада має здатність і можливість нав’язати волю одного суб’єкта іншим суб’єктам за допомогою доступних способів як морального та ідейного впливу, так і прямого фізичного примусу.

Влада це складний суспільний феномен, який проявляється на всіх рівнях суспільної ієрархії, включає як психологічні, так і інституціалізовані форми впливу на людей. На думку польського соціолога Є. Вятра, влада включає такі елементи:

1) наявність у відношеннях влади двох партнерів — окремих осіб, організацій тощо;

2) наказ того, хто здійснює владу, вираження ним своєї волі щодо того, до кого застосовується влада;

3) підкорення наказові;

4) суспільні норми, які встановлюють, що той, хто дає наказ, має право, а той, кому наказують, повинен їх виконувати..

Основні види влади:

- економічна,

- соціальна,

- духовно-інформаційна,

- сімейна.

Соціальна влада — це завжди відносини не менше як двох сторін, які передбачають можливість для однієї сторони давати розпорядження іншій стороні за умови, що той, хто дістав таке розпорядження, повинен його виконати. Різновидом соціальної влади є політична влада, навколо якої обертається політичне життя у будь-якій країні.

Політична влада — це здатність суспільних груп чи індивідів впроваджувати у життя рішення, що виражають їхню волю і визначально впливають на діяльність, на поведінку людей та їх об'єднань, за допомогою волі, авторитету, права, насильства; це організаційно-управлінський та регулятивно контрольний механізм здійснення політики.

Політична влада здійснюється:

- державою

- політичними партіями, громадсько-політичними організаціями,

- органами місцевого самоврядування.

Відповідно можна виокремити владу політичних партій, громадських організацій, органів місцевого самоврядування як форми політичної влади.

На відміну від державної влади, яка має загальний характер і поширюється на всю територію країни й суспільство в цілому, влада політичних партій і громадських організацій здійснюється лише в межах цих партій та організацій.