Управління в господарських товариствах, що мають на меті отримання прибутку.

Господарські товариства — це господарські організації, які створюються фізичними та/або юридичними особами на договірних засадах шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Акціонерне товариство (АТ) — це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Характерні риси.

1) різновид господарського товариства;

2) поділ статутного капіталу на частки рівної номінальної вартості, що іменуються акціями;

3) відповідальність АТ за своїми зобов'язаннями лише майном, що належить йому на праві власності;

4) відсутність у акціонерів субсидіарної майнової відповідальності за зобов'язаннями товариства,якщо вони (акціонери) повністю сплатили свої частки;

5) засновники — фізичні та/або юридичні особи;

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це господарське товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов’язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

Основні риси:

1) різновид господарського товариства;

2) мінімальний розмір статутного фонду — сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платамза ставкою на момент створення товариства;

3) поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним);

4) відповідальність товариства за власними зобов'язаннями усім своїм майном;

5) відсутність в учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки;

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) — це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Основні риси:

1) різновид господарського товариства;

2) мінімальний розмір статутного фонду — сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платамза ставкою,щодіє на момент створення товариства;

3) поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним);

4) наявність системи органів управління: збори учасників — вищий орган, дирекція (колегіальний) або директор (одноособовий) — виконавчий орган, ревізійна комісія — контрольний орган;

5) субсидіарна обмежена майнова відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється або законом (щодо довірчих товариств) або установчими документами ТДВ в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх вкладів;

6) подібність правового становища ТДВ і його учасників до правового становища товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних з цим питань (в т. ч. змісту установчих документів).

Управління в релігійних об'єднаннях.

Релігійна організація – це практична форма реалізації конституційного права “колективно відправляти релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність”, “які утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури”. В чинному законі є чітко визначено форми релігійних організацій: “Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вище зазначених релігійних організацій”. Керуючись логікою Закону і його структурою законодавець так класифікує релігійні організації:

1. Релігійна громада

2. Релігійні управління і центри

3. Монастирі, релігійні братства і місії

4. Духовні навчальні заклади

Релігійна громада – це одна з форм релігійних організацій в Україні, яка є найпоширенішою (саме тому стільки уваги їй приділив законодавець). Це місцева релігійна організація віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії чи толку, які добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб

 

Релігійні управління та центри. Законодавець не подає визначення, що саме потрібно розуміти під управлінням чи центром, лиш вказує, що ці релігійні організації діють на підставі власних статутів (положень), зареєстрованих у визначеному порядку. Якщо релігійна громада визначається як місцева релігійна організація, то стосовно управлінь і центрів немає прив’язки до певного місця. Тому, на відміну від релігійних громад, релігійні центри і управління подають статути (положення) до державного органу України у справах релігії. Крім цього, відповідно до законодавства України релігійні управління і центри мають право на заснування інших форм релігійних організацій: монастирів, релігійних братств, місій, духовних начальних закладів.

Що стосується монастирів, релігійних братств і місій то в національному законодавстві передбачено, що вони окрім того, що можуть бути створені на основі рішень релігійних управлінь чи центрів, також можуть бути утворені в порядку утворення релігійних громад. Відповідно, від методу утворення цих релігійних організацій залежить і порядок процесу їх реєстрації, чи як передбачено для релігійних громад, чи для релігійних управлінь і центрів.

Духовні навчальні заклади – це релігійні організації, які створені релігійними управліннями і є спеціальними навчальними закладами для підготовки священнослужителів і служителів, інших, необхідних для релігійних організацій, релігійних спеціальностей. Духовні навчальні заклади свої статути подають на реєстрацію до державного органу України у справах релігії.

Релігійне об’єднання – релігійна організація, яка складається з усіх вищенаведених релігійних організацій. Їх представляють свої управління (центри).

Правопорушення та відповідальність. Відповідальність органів державної влади та місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ і організацій, посадових осіб за правопорушення у сфері публічного адміністрування.

Поняття адміністративної відповідальності науковцями розглядається як один з інститутів адміністративного права, як форма забезпечення одного із заходів примусу (стягнення), як різновид юридичної (правової) відповідальності, як ефективний засіб запобігання правопорушенням та забезпечення правопорядку, як певний стан суспільних відносин, який виникає внаслідок порушення законодавства.

Отже, адміністративна відповідальність - це примусове, з додержанням встановленої процедури, застосування правомочним суб'єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником.

Адміністративному правопорушенню властиві такі загально-правові ознаки:

- передусім, це дія чи бездіяльність, тобто - діяння, а не думки, бажання чи інші подібні прояви психічної діяльності людей;

- суспільна шкідливість (цю ознаку дехто ототожнює з антигромадською спрямованістю або суспільною небезпекою);

- протиправність (подібне діяння завжди посягає на загальнообов'язкові правила, встановлені тим чи іншим нормативним актом);

- винуватість (таке діяння, як прояв волі і свідомості особи, повинно бути завжди винним, тобто вчиненим умисно або з необережності);

- адміністративна карність (подібне протиправне, винне діяння буде визнане адміністративним проступком тільки тоді, коли за його вчинення законодавством передбачено адміністративну відповідальність).

Слід зазначити, що у КУпАП виділені такі групи адміністративних правопорушень (проступків):

- у галузі охорони праці і здоров'я населення

- у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини

- у промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів

- у сільському господарстві

- на транспорті, галузі шляхового господарства і зв'язку

- у галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою

- в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, у галузі фінансів і підприємницької діяльності

Як суб'єкт адміністративного проступку, державний службо­вець повинен відповідати наступним вимогам:

· бути осудною особою, тобто особою, яка розуміє значен­ня своїх дій та може ними керувати;

· досягти на момент вчинення проступку шістнадцятиріч­ного віку.

 

Недодержання посадовою особою встановлених правил є, водночас, і адміністративним, і дисциплінарним проступком, що й зумовлює застосування, в ряді випадків, як адміністра­тивної, так і дисциплінарної відповідальності.

Окрім КпАП адміністративна відповідальність державних службовців визначається Законом «Про боротьбу з корупцією». Підставами для притягнення державних службовців до адмі­ністративної відповідальності відповідно до цього закону, є вчи­нення ними таких діянь:

· корупції, тобто діяльність осіб, уповноважених на вико­нання функцій держави, яка спрямована на протиправне вико­ристання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

· корупційних діянь

Розрізняють конституційно-правову і майнову відповідальність органів і посадових осіб самоврядування. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (ст.74 Закону “про МС”).

Конституційно-правова відповідальність полягає у застосуванні до органів та посадових осіб місцевого самоврядування різних заходів конституційно-правового впливу з боку компетентних державних органів (як правило, без залучення суду).

Майнова або цивільно-правова відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування наступає за їх неправомірні рішення, дії або бездіяльність, якими вони завдають юридичнимі фізичним особам