І східної Європи у 2-й пол. XX ст.

Історія країн Східної Європи другої половини XX століття безпосередньо пов'язана з історією СРСР: після Другої світової війни вони опинилися в сфері впливу Радянського Союзу, виступаючи плацдармом комунізму (соціалізму) в Європі
СРСР	Й. Сталін «сталінізм»	М. Хрущов «відлига»	Л. Брежнєв «застій»	…М. Горбачов «перебудова»
			1982-1985	1989-1991
Країни Центральної і Східної Євро­пи	Період вста­новлення і зміцнення комуністич­них режимів	нарос­тання внутріш­ньої нестабіль­ності (політич­ної та еконо­мічної кризи)	Період краху тоталітарних режимів — національно-демократичних революцій
Криза сталін­ської моделі соціалізму	Спроба рефор­мування моделі соціалізму	Провал реформ

 

 

Період встановлення і зміцнення комуністичних режимів	Присутність радянських військ у статусі окупаційних забезпечила формування в країнах цього регіону урядів "народної демократії" (т.зв. Народно-демократичних антифашистських фронтів).
1945-1953 рр.	Але, маючи підтримку СРСР, комуністи в цих урядах контролювали ключові пости (МВС, СБ) і поступово витіснили представників інших партій із них. В цей період були проведені реформи загальнодемокра­тичного характеру: ліквідовано фашистські партії та організації відновлювалася дія демократичних конститу­цій, почали функціонувати парламенти, створювалися нові органи місцевого управління. У всіх країнах ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння.
На 1948 р. внаслідок гострих політичних зіткнень і зов­нішнього втручання влада в країнах. Цеп тральної і Схід­ної Європи переходить в руки комуністів, які проголошу­ють курс па "соціалістичне будівництво" за сталінською моделлю (форсовану індустріалізацію, "м'яку" колекти­візацію, культурну революцію — тобто встановлення іде­ологічного диктату компартії).
У відповідь па створення в 1949 р. блоку НАТО йде про­цес формування власних оборонних структур, який за­вершився укладанням Варшавського договору і утворенням ОВД в 1955 р.
На початок 50-х рр. в країнах регіону існувала тоталітар­на модель державного ладу радянського зразка, яка включала в себе такі елементи як: • наявність номенклатури; • зосередження урядової і партійної влади в одних руках; • узаконення партконтролю за державними органами, суспільним життям. Формуються культи вождів: Б. Берута — в Польщі, Й. Броз-Тіто — в Югославії, К. Готвальда — в Чехословаччині, М. Ракоші — в Угорщині, В. Червенкова — в Болгарії, Г. Георгіу-Дежа — в Румунії.

 

 

Період наростання внутрішньої нестабільності (політичної та економічної кризи)	Але після смерті Сталіна (з середини 50-х рр.) з певною черговістю в тій чи іншій країні виникають глибокі політичні кризи (в НДР - у 1953 р., Польщі та Угорщині — 1956 р.,), що свідчили про неефективність сталінської моделі соціалізму в цих історич­них умовах і в цьому регіоні.
1953-1982-1985 рр.
На кінець 50-х — початок 60-х рр. в країнах Центральної і Східної Європи розпочинається пошук нових моделей розвитку в межах соціалістичної системи (реформи в пер­шу чергу передбачали певну лібералізацію економічних відносин — посилення ролі приватного сектору). Але в той же час зберігалася певна орієнтація на СРСР і керівна ролі, Комуністичної партії. Було проголошено курс на побудову розвинутого соціалізму (це навіть зак­ріплювалося в Конституціях 60-70-х рр.).
Однак пошуки нових моделей розвитку наражалися на опір консервативних сил як в межах самих країн, так і з боку СРСР. Це призводило до нових глибоких політичних криз (в Чехословаччині — 1968 р., Польщі — 1968, 1970. 1976, 1980-1981 рр.). їх розв'язання відбувалося шляхом застосування сили (в т.ч. військ ОВД — Організації Вар­шавського Договору).
Ці політичні кризи супроводжувалися економічними криза­ми. При відсутності ринкових механізмів саморегулювання економіки відбувалося скорочення виробництва, особливо аграрного сектору, поглиблювалася загальна технологічна відсталість, існував відносно низький життєвий рівень, тем­ни росту зарплати перевищували ріст продуктивності праці, надцентралізація гальмувала економічну ініціативу екстен­сивність виробництва переважала над інтенсивністю.
Економічні проблеми комуністичні режими намагалися вирішити за рахунок створення системи економічної ін­теграції під егідою СРСР — РЕВ (Ради Економічної Допо­моги) та безоплатної "дружньої" допомоги з боку СРСР
Але на початок 80-х рр. криза поглиблюється і спостеріга­ється значне відставання країн Центральної і Східної Євро­пи від західних країн (особливо в електроніці, інформатиці, у виробництві товарів народного споживання).Так, наприк­лад, напередодні Другої світової війни Чехословаччина вхо­дила в десятку промислово розвинених країн світу, а тепер перетворилася по суті в "промисловий музей Європи".

 

Період краху тоталітарних режимів – національно-демократичних революцій	Коли в СРСР розпочався період "перебудови"(1985 р.), було призупинено надання дружньої безоплатної допомоги країнам Центральної і Східної Європи. А в контексті "нового політичного мислення" проголошувалося невтручання СРСР у внутрішні справи соціалістичних країн.
1985-1989-1991 рр.
В той же час керівництво СРСР на чолі з М.Горбачовим здійснювало тиск на комуністичні уряди соціалістичних країн з вимогою проведення широких демократичних пе­ретворень на зразок тих. що відбувалися в СРСР. Але консервативні політичні режими,як правило, гальму­вали здійснення демократичних перетворень (крім Поль­щі та Угорщини, де партійно-державне керівництво пішло на діалог з опозицією — т.зв. "круглі столи").
Як наслідок, поглиблюється економічна криза, зростає недовіра населення до правлячих режимів, активізується політична опозиція владі комуністів.
На 1989/1990 р. в більшості країн регіону влада мирним шляхом (крім Румунії) переходить до опозиційних партій. Цей період в історії країн Центральної і Східної Європи ще називають періодом національно-демократичних ре­волюцій (або "оксамитових").

 

Період відновлення демократичного ладу і проведення економічних реформ	Нові політичні сили проголосили гасло "повернення у Європу" шляхом утвердження цінностей демократії: правової держави, ринкової економіки.
Але реалізація всього цього була справою складною. Соціально-еконо­мічна криза в більшості країн регіону поглиблювалася ще протягом першої половини 90-х рр. (спостерігалося скорочення виробництва, зростали інфля­ція і безробіття). Першими змогли подолати труднощі Че­хія, Польща та Угорщина.
1989/1991-2002 рр.
Сучасне становище країн Центральної та Східної Єв­ропи є неоднозначним, але загальна тенденція розвит­ку вселяє певний оптимізм і віру в повернення на ма­гістральний шлях (ринкової економіки і демократич­них цінностей) суспільного прогресу
Втративши сенс свого існування, у 1991 р. припинили діяльність ОВД й РЕВ. Натомість країни, що визволилися з-під комуністичного панування, поставили в центр своєї зовнішньополітичної стратегії орієнтацію на Західну Європу, заявивши про бажання вступити до військово-політичного та економічного інтеграційних об'єднань - НАТО і Європейського Союзу (ЄС). США та західноєвропейські дер­жави, подолавши певні вагання, спричинені фінансовими вит­ратами на такі проекти, пішли назустріч країнам Центральної та Східної Європи. У 1999 р. членами НАТО стали Польща, Чехія та Угорщина, у 2004 р. - Словаччина, Словенія, Ру­мунія, Болгарія, Литва, Латвія та Естонія. Тоді ж, 2004 р. Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Словенію, Литву, Латвію та Естонію було прийнято до Європейського Союзу. Кандидатами на вступ до ЄС протягом наступних років визна­чено Румунію, Болгарію та Хорватію.

 

Запитання та завдання______________________________________________

1. Як відбувалося формування політичної системи у країнах Цент­ральної та Східної Європи? Якими рисами відзначалися країни «народної демократії»?

2. Назвіть факти, які свідчать про наростання кризи комуністич­них режимів у 50-70-ті роки в країнах Центральної та Східної Європи.

3. Охарактеризуйте революційні процеси у східноєвропейських країнах на зламі 80-90-х років. У чому спільність і відмінність розвитку революцій в окремих країнах?

4. Які міжнародні наслідки революцій у східноєвропейських країнах?