Первинні документи та їх реквізити

Первинні документи та їх реквізити

Підставою для бухгалтерського обліку господар­ських операцій є первинні документи, які фіксують факти їх здійснення.

Первинний документ — документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первин­них документів можуть складатися зведені облікові документи

Документація як елемент методу бухгалтерського обліку - це спосіб суцільного та безперервного відображення господарських операцій за допомогою бухгалтерських документів.

Показники документа, що характеризують ту чи іншу сторону господарської операції, носять назву реквізитів.

Первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити (ЗУ про БО)

· назву документа (форми);

· дату і місце складання;

· назву підприємства, від імені якого складено доку­мент;

· зміст та обсяг господарської операції,

· одиницю виміру господарської операції;

· посади осіб, відповідальних за здійснення госпо­дарської операції і правильність її оформлення;

· особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім загальних обов'язкових реквізитів по відображенню окремих господарських операцій, у відповідних документах передбачаються спеціальні реквізити, що також є обов'язковими. Наприклад, у чеку на отримання готівки обов'язковими є підписи директора, головного бухгалтера, цей документ оформляється на особливому папері, має стандартні розміри тощо.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них да­них несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Дані бухгалтерських документів опрацьовуються, узагальнюються і за ними складаються бухгалтерські проводки. На основі вже опрацьованих даних (у поточному обліку) складається бухгалтерський баланс, звітність.

 

 

№ _15_ Організація документообігу та коротка характеристика його етапів

Процес від складання документа до його здачі до архіву називається документообігом або документопотоком.

Головний принцип ефективності документообігу: забезпечення проходження документів по найкоротшому шляху та з мінімальними витратами праці на їх обробку та пошук.

Чинниками, що визначають документообіг на підприємстві, є:

· особливості структури підприємства;

· обсяг здійснюваних господарських операцій;

· використання засобів електронно-обчислювальної техніки;

· спосіб передачі даних;

· вимоги до заповнення та зберігання окремих документів.

Інформація про документообіг, а саме про припустимий максимальний і мінімальний документообіг конкретного відділу та середній документообіг на одного бухгалтера є підставою для визначення чисельності бухгалтерів.

Основними етапами документообігу є:

1. Складання документів. Документи, як правило, складаються оперативними працівни­ками підприємства (комірники, рахівники цеху, майстри тощо).

2. Передача документів з місця складання та прийом бухгал­терією із їх перевіркою:

— за формою (заповнення певних реквізитів);

— за суттю (правильність відображення господарської операції та відповідність даному документу);

— законності (законність господарської операції);

— арифметичною (правильність підрахунків).

Таким чином, при прийманні документів здійснюється документальний бухгалтерський контроль за господарськими операціями.

3. Облікова реєстрація даних документів, у процесі якої проводиться:

· Групування (сортування) документів за визначеними озна­ками. Так, документи про видачу матеріалів (вимоги, лімітні кар­ти тощо) групуються за складами, цехами, замовленнями тощо.

· Таксировка документів, яка являє собою математичні дії— мно­ження ціни на кількість, тобто отримання суми або оцінка госпо­дарської операції у грошовому вимірнику;

· Складання зведених документів – накопичувальних (за певний період, як відомість надходжень грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства) та групувальних (за ознаками та місцями здійснення операцій, як відомість руху виробничих запасів на складі) відомостей.

· Складання бухгалтерських проводок н а основі бухгалтерських документів безпосередньо або за згрупованими їх даними у зведених документах.

· Систематизація відпрацьованих документів працівниками бухгалтерії у хронологічному порядку.

4. Передача документів до архіву - спочатку до поточного архіву бухгалтерії, де вони зберігаються протягом року, а потім до архіву підприємства відповідно до положення про порядок передачі та зберігання документів в архівах.

В цілому процес документообігу за етапами проходження однаковий за різних умов опрацювання облікової інформа­ції — вручну або ж автоматизованої. Разом з тим автоматизація обліку має свою специфіку щодо реалізації зазначеного процесу (складаються машинозчитувані бухгалтерські документи або зафіксовані інформаційні об'єкти, які можуть сприйматись за допомогою технічних засобів опрацювання облікових даних.

Рух документів (документообіг) найчастіше організо­вується за допомогою:

· схеми (графіку) документообігу;

· складання оперограми документа

· переліку робіт по створенню, обробці і перевірці документа тощо

 

№ _16_ Інвентаризація як складова частина облікової політики підприємства, її мета, завдання та види.

Одним із основних методів бухгалтерського обліку є інвентаризація. Вона проводиться з метою забезпечення достовірності бухгалтерського обліку та звітності на підприємствах.

Інвентаризація — це спосіб виявлення фактичної наявності та стану цінностей на певну дату шляхом реєстрації, вимірювання, зважування і т.д. з подальшим порівнянням отриманих даних із даними бухгалтерських записів.

Основними цілями інвентаризації є: виявлення фактичної наявності майна, перевірка повноти відображення в обліку зобов’язань, зіставлення фактичної наявності майна із даними бухгалтерського обліку.

За часом проведення інвентаризації поділяють на періодичні та разові (річні).

Періодичні проводяться, як правило, з ініціативи власника, керівника постійнодіючого інвентаризаційною комісією.

Разові інвентаризації, як правило, є річними і проводяться перед складанням річної звітності в листопаді - грудні поточного року.

За обсягом охоплення інвентаризації поділяють на повні і часткові.

Повні інвентаризації охоплюють все майно підприємства та стан зобов’язань.

Часткові інвентаризації охоплюють окремі види майна або зобов’язань.

Для проведення інвентаризації керівник підприємства наказом призначає інвентаризаційну комісію. В наказі зазначають терміни проведення інвентаризації. Керівництво комісією здійснює сам керівник, або його заступник. До складу інвентаризаційної комісії обов’язково має входити головний бухгалтер або представник бухгалтерії. Проведення інвентаризації є обов’язковим при переданні майна державного підприємства в оренду, при зміні матеріально відповідальних осіб, при встановленні фактів зловживань, крадіжок або псування цінностей, за приписом судово-слідчих органів, у випадках техногенних аварій, пожежі, стихійного лиха, при переданні підприємства та їх структурних підрозділів, у разі ліквідації підприємства.

До початку інвентаризації комісія повинна отримати від матеріально-відповідальної особи розписку про те, що в бухгалтерію передані усі прибуткові та видаткові документи і що немає жодних неоприбуткованих або не виданих матеріальних цінностей. На момент інвентаризації потрібно зробити усі необхідні записи по рахунках і вивести залишки на дату її проведення. Усі операції, пов’язані з рухом матеріальних цінностей, повинні бути припинені.

Отримані дані під час інвентаризації, вносяться в спеціальні документи — інвентаризаційні описи, в яких зазначають найменування і кількість цінностей. Описи складають окремо по кожній матеріально-відповідальній особі та місцем зберігання і підписуються усіма членами комісії. Після цього, оформлені описи здають до бухгалтерії, де результати інвентаризації зіставляють з обліковими даними у порівняльній відомості.

Унаслідок такого зіставлення може бути виявлено: відповідність фактичних даних і бухгалтерських записів.

Основні засоби, матеріальні цінності, цінні папери, кошти, інше майно, що виявилися у надлишку, підлягають оприбуткуванню (узяттю на облік) та зарахуванню відповідно на результати фінансово-господарської діяльності або збільшення фінансування з подальшим встановленням причин виникнення надлишку і винних у тому осіб. Нестачу цінностей у межах затверджених норм списують за рішенням керівника підприємства на витрати виробництва, понаднормові нестачі цінностей, а також втрати від псування відносять на винних осіб за цінами, за якими розраховують розмір шкоди.

Матеріали інвентаризації та рішення щодо регулювання розбіжностей оформляються протоколом та затверджуються керівником підприємства.

 

№ _17_ Облікові регістри, їх види і класифікація.

Всі госпдарські операції, які відображені в первинних документах, підлягають групуванню і відображенню в певному порядку в облікових реєстрах.

Облікові реєстри – це носії іформації спеціального формату і будови, призначені для реєстрації, групування і узагальнення господарських операцій, оформлених відповідними первинними документами.

облікові регістри – це форма групування даних з первинних документів за однорідними ознаками, які використовуються для ведення бухгалтерського обліку і управління господарською діяльністю підприємства. Записи господарських операцій в реєстрах називаються обліковою реєстрацією.

По зовнішньому вигляді ці регістри можуть бути у вигляді карток, відомостей, книг, вільних аркушів і ін. (наприклад, картка аналітичного обліку, книга обліку господарських засобів, реєстраційний журнал, різні відомості й ін.). У залежності від змісту облікові регістри бувають синтетичного й аналітичного обліку. За характером облікових записів - хронологічного і систематичного порядку. У першому випадку записи ведуться в хронологічному порядку, у другому випадку - у системі рахунків.

Структура синтетичних регістрів залежить від форми бухгалтерського обліку, а аналітичних регістрів – від особливостей об’єктів, що обліковуються.

В процесі господарської діяльності з’являється потреба в накопичені та групуванні даних. Для групування по об’єктам обліку використовуються групувальні відомості. Накопичувальні відомості використовуються для збору необхідних даних на протязі певного відрізку часу за однорідними операціями. Підсумки записів накопичувальних відомостей відображаються в регістрах синтетичного обліку. Для ведення аналітичного та синтетичного обліку використовуються бухгалтерські книги, у яких всі листки повинні бути зброшуровані, пронумеровані, а на останній сторінці вказана кількість сторінок та завірена підписами керівника та головного бухгалтера та печаткою.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвище і підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Інформація, що міститься в облікових реєстрах використовується:

--для оперативного керівника;

-- економічного аналізу господарської діяльності і підприємств;

-- для складання звітності.

Залежно від змісту здійснюваних операцій реєстри бухгалтерського обліку мають різну будову, форму та по-різному класифікуються.

Синтетичний облік неспроможний контролювати кожний вид господарських засобів чи процесів. Для одержання показників, необхідних для управління в певних розрізах, тобто для деталізованих записів синтетичного обліку за окремими йоговидами і процесами організовується аналітичний облік. З цією метою до окремих складних рахунків синтетичного обліку відкриваються рахунки аналітичного обліку.

Аналітичні рахунки формуються на підставі інформації, яка узагальнюється та об'єднується на відповідному рівні. Їх склад і, певною мірою, зміст визначаються конкретною характеристикою господарських операцій, завданнями контролю та аналізу господарської діяльності на підприємстві.

№ _19_ План рахунків бухгалтерського обліку і його характеристика.

План рахунків бухгалтерського обліку визначає методологію обліку в усіх сферах економічної діяльності. План рахунків – це систематизований перелік рахунків, який визначає організацію всієї системи бухгалтерського обліку на підставах, в організаціях і установах, з метою одержання інформації, необхідної для управління і контролю. На виконання програми реформування, системи бух. обліку і застосування міжнародних стандартів затвердженою постановоюкабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р.за № 1706, наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999р. за №291 затверджений план рах. бух.обліку активів, капіталу, зобов”язань і госп. операцій та інструкцію про застосування. Застосування плану рахунків на підприємствахздається у 2000р. з дати визначеної розпорядчим документальним керівником підприємства. Новий план рах. разом з інструкцією закріплює загальний концептуальний підхід до побудови бух. обліку. Інструкція містить коротку характеристику рахунків та субрахунків –структура і призначення рахунків, економічний зміст госп. операцій, що відображаються на них, порядок обліку найбіл. характар фактів діяльність підприємства, зв”язок рахунків з іншими рахунками, що деє змогу зрозуміти об”єкт обліку цього рах. і субрах. виходячи з цього визначити вид рахунку—активний, пасивний, регулюючий, розподільчий, калькулямійний. План рах. поширюється на всі підприємства і організації незалежно від форм власності, видів, умов господарювання, галузей і обсягу дійсноті.

План рах. передбачає групування рах. за презначенням і частково за змістом на 10 класів від 0 до 9. План рах. передбачає номери (коди) рахун.В плані рахунку вони подані за десятковою системою: клас, рахунок, субрахунок. Відповідно до класу залишки рах. відображаються в балансі. Залишки по рах. класу 1 „ Необоротні активи”, 2 „Запаси”, 3 „ Кошти, розрахунки та інші активи” відповідають новим розділам активу. Рах. „Власний капітал і забезпечення зобов”язань”, 5 „Довгострокові зобов”язання”, 6 „Поточні зобов”язання” відображаються у відповідних розділах пасиву. Рах. 7 „Доходи і результати діяльності”, 8 „Витрати за елементами”, 9 „ Витрати діяльності” Інструкція містить коротку характеристику рахунків та субрахунків –структура і призначення рахунків, економічний зміст госп. операцій, що відображаються на них, порядок обліку найбіл. характар фактів діяльність підприємства, зв”язок рахунків з іншими рахунками, що деє змогу зрозуміти об”єкт обліку цього рах. і субрах. виходячи з цього визначити вид рахунку—активний, пасивний, регулюючий, розподільчий, калькулямійний.

План рах. поширюється на всі підприємства і організації незалежно від форм власності, видів, умов господарювання, галузей і обсягу дійсноті.

Структура Плану рахунків відповідає структурі фінансової звітності (Балансу, Звіту про фінансові результати. Звіту про рух грошових коштів та Звіту про власний капітал). Залишки рахунків класів 1-3 дають можливість заповнити актив Балансу, а класів 4-6 - пасив. Звіт про фінансові результати складається за даними рахунків класів 7-9. Для задоволення потреб внутрішніх користувачів на рахунках управлінської бухгалтерії при використанні відповідних статей можна вести облік за центрами відповідальності, сегментами діяльності, що сприяє посиленню контролю, аналітичності отриманих даних, а отже, прийняттю оптимальних управлінських рішень.

Включаючи рахунки до робочого плану рахунків, бухгалтер керується практичними потребами підприємства. Так, невеликій фірмі достатньо мати декілька десятків рахунків, а великому підприємству необхідно використовувати тисячі рахунків. Тому кожен господарський суб'єкт, виходячи із своїх потреб, розробляє власний робочий план рахунків, який відображає специфіку галузі, вид діяльності, визначає зміст аналітичного обліку і характеристику форми обліку, яка застосовується. Робочий план рахунків бухгалтерського обліку містить синтетичні та аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку відповідно до вимог своєчасності і повноти обліку і звітності. В ньому може бути використано стільки рахунків і субрахунків, скільки необхідно для відображення господарської діяльності.

Розроблений підприємством робочий план рахунків повинен відповідати таким вимогам:

- бути гнучким;

- відповідати міжнародним принципам і стандартам обліку;

- повністю задовольняти потреби як зовнішніх, так і внутрішніх користувачів;

- бути зручним у користуванні;

- сприяти здійсненню контролю за фінансовою, інвестиційною та операційною діяльністю підприємства шляхом створення дієвої системи контролю.

Гнучкість плану рахунків проявляється в можливості (з максимальною ефективністю в системі єдиного національного Плану рахунків) організації бухгалтерського обліку на підприємствах різних форм власності та різних за розмірами.

№ _20_ Характеристика та ознаки класифікації активів підприємства

Господарські засоби підприємства (майно, активи) поділяються на необоротні і й оборотні.

Необоротні (необігові) господарські засоби (активи) підприємства — це сукупність його майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі його господарської діяльності. У практиці бухгалтерського обліку до них належать господарські засоби з тривалістю використання понад рік.

До складу необоротних (довгострокових) господарських засобів підприємства відносять: основні засоби;нематеріальні активи;капітальні інвестиції;довгострокові фінансові вкладення (інвестиції);довгострокову дебіторську заборгованість;інші довгострокові активи (музейні експонати, бібліотечні фонди, МШП із тривалістю використання понад рік, природні ресурси тощо).

Оборотні (обігові) засоби — це сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і котрі повністю споживаються протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу.

В практиці бухгалтерського обліку до оборотних активів належать майнові цінності всіх видів із терміном використання до року. Основними елементами оборотних засобів є товарно-матеріальні цінності, запаси у виробництві, готова продукція, поточна дебіторська заборгованість, грошові кошти на рахунках у банках і в касі.

Оборотні засоби в свою чергу поділяють на нормовані (виробничі) (запаси, паливо, незавершене виробництво), та ненормовані (кошти та дебіторська заборгованість).

Кошти поділяються на:кошти в касі;кошти на поточному рахунку кредитних установ;кошти на валютному рахунку;інші кошти.

Дебітори (боржники) — це і покупці, і підзвітні особи, і дебіто­ри різні.

Важливим завданням підприємства є своєчасне стягнення дебіторської заборгованості, постійне зменшення її величини.

За функціональною роллю у процесі відтворення активи поділяють:

засоби у сфері виробництва;

невиробничі засоби;

засоби у сфері обігу;

вилучені засоби.

До виробничих засобів належать засоби підприємства, які беруть безпосередню участь у процесі виготовлення продукції чи надання послуг. Це виробничі будівлі та споруди, машини та механізми, транспорт, сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво тощо.

До невиробничих засобів підприємства належать засоби, які не беруть безпосередньої участі у виробництві продукції, але їх використовують для створення нормальних умов праці й відпочинку працівників підприємства. До невиробничих засобів підприємств належать житлові будинки, гуртожитки, готелі, дитячі садки, амбулаторії, клуби, бібліотеки з обладнанням та інвентарем у них тощо, які перебувають на балансі підприємства.

До засобів підприємства у сфері обігу належать предмети обігу (готові вироби, призначені для реалізації), грошові кошти, кошти в розрахунках та засоби, які обслуговують сферу обігу.

До засобів, які обслуговують сферу обігу, належать торгово-складські споруди з торгово-складським обладнанням, устаткуванням та інвентарем (торгівельні приміщення, склади готової продукції, вагове господарство тощо).

 

 

№ _21_ Ознаки класифікації і характеристика майна підприємства за джерелами утворення і цільовим призначенням

Залежно від обсягу і характеру діяльності кожне підприємство повинно мати відповідні джерела існування.

Джерела утворення майна підприємства поділяються на такі дві великі групи: власні і позичкові (залучені):

До власних включають — статутний капі­тал, пайовий капітал, додатково вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений капітал, забезпечення наступ­них витрат і платежів

Склад власних коштів та величина статутно­го капіталу визначаються під час створення підприємст­ва і фіксуються в його статуті. Статутний капітал - це сукупність внесків (у грошовому вираженні) учасників / власників у спільне майно під час створення підприємства для забезпечення його дія­льності в розмірах, що їх визначено засновницькими документами.

Резервний капітал створюються для покриття непере­дбачених витрат та збитків, рівномірного включення майбутніх витрат у витрати виробництва чи обігу.

Прибуток (нерозподілений прибуток минулих років, нерозпо­ділений прибуток звітного року) — це частина чистого доходу,

котра після відповідних відрахувань залишилась на підприємстві як джерело його власних коштів.

До залучених джерел утворення майна відносять – позики банку (довго – і короткострокові);- кредиторську заборгованість, зумовлену діючими розрахунковими взаємовідносинами;- розрахунки з розподілу національного доходу.

Позики банку (довгострокові позики банків, довгострокові позичкові кошти) надаються банківськими установами підприємствам, яким тимчасово не вистачає власних оборотних коштів для цілей капітального будівництва, придбання основних засобів, модернізації обладнання та ін. Ці кредити є цільовими, строковими і поворотними. На таких самих умовах надаються короткострокові кредити банків та короткострокові позичкові кошти, коли підприємству бракує власних коштів для розрахунків з постачальниками, погашення кредиторської заборгованості, виплати заробітної плати працівникам.

Кредиторська заборгованість (постачальникам, за векселі видані, за аванси одержані, іншим кредиторам), як і дебіторська, теж має постійний характер, але її абсолютна величина коливається в різні звітні періоди. Головна вимога до обліку - забезпечити достовірність і реальність розрахунків з кредиторами. Розрахунки з кредиторами відображаються кожною стороною у звітності в сумах, що випливають із бухгалтерських записів.

Зобов'язання за розподілом - це тимчасово залучені в оборот підприємства кошти в результаті розподілу національного доходу.Так, наприклад,видача заробітної плати та перерахування до бюджету здійснюються пізніше (переважно протягом перших п'яти днів наступного за звітним місяця), ці кошти перебувають в обороті підприємства, мають постійний характер і виступають у формі зобов'язань з оплати праці, зобов'язань зі страхування, зобов'язань перед бюджетом, інших зобов'язань.

№ _23_ Узагальнення даних обліку в оборотних відомостях за синтетичними і аналітичними рахунками

Для порівняння оборотів і залишків по всіх рахунках синтетичного обліку в умовах ручного ведення обліку застосовується особливий прийом узагальнення й перевірки записів по рахунках - складання оборотних відомостей. Дані синтетичних та аналітичних рахунків узагальнюються в кінці звітного періоду з метою одержання зведеної інформації, а також перевірки записів суми з рахунків, для чого вони переносяться в загальну таблицю. Остання називається пробним балансом або оборотною відомістю. Оборотна відомість по рахунках синтетичного обліку представляє собою зведення оборотів та залишків по рахунках за певний період. Оборотна відомість включає назву, початкові залишки, обороти по дебету та кредиту за звітний місяць і кінцеві залишки по всіх рахунках.

Шляхом підрахунку всіх стовпчиків одержуються три пари рівних між собою підсумків:

- початкових дебетових і кредитових залишків;

- оборотів по дебету і кредиту;

- кінцевих дебетових і кредитових залишків.

Якщо подвійний запис за весь попередній період здійснювався правильно, то загальна сума дебетових записів буде дорівнювати загальній сумі кредитових записів.

Відсутність рівності в будь-якій парі колонок вказує на помилку в записах або в підрахунку сум по відповідних рахунках. Перевірка правильності оборотів та залишків по рахунках базується також на тому, що господарські операції не тільки записуються на синтетичних рахунках, але й відображаються в більш деталізованих показниках аналітичного обліку. Щоб впевнитися в правильності записів аналітичного обліку при веденні їх окремо від синтетичного обліку, необхідно зіставити їх загальні підсумки з оборотами та залишками відповідного синтетичного рахунку: якщо всі записи та підрахунки проведені правильно, обороти і залишки синтетичного обліку повинні дорівнювати підсумкам оборотів та залишків, отриманих в аналітичному обліку. Яке ж значення має оборотна відомість?

По-перше, оборотна відомість по синтетичних рахунках застосовується для перевірки правильності і повноти записів по них.

По-друге, оборотна відомість по синтетичних рахунках використовується для складання балансу на наступну звітну дату. Кінцеві залишки по всіх рахунках, вказані в крайніх колонках, складають у своїй сукупності новий баланс підприємства.

По-третє, оборотна відомість по синтетичних рахунках використовується для загального ознайомлення з діяльністю підприємства Дані, що містяться в ній, не дають можливості глибоко дослідити господарську діяльність, але деякі загальні висновки про активи та пасиви підприємства на її підставі можна зробити.

Всі аналітичні рахунки, які відносяться до певного синтетичного рахунку, узагальнюються в оборотній відомості. Оскільки записи на синтетичних та аналітичних рахунках виконуються паралельно, тому й підсумки оборотних відомостей в аналітичному обліку повинні співпадати з відповідними показниками синтетичного рахунку, в розвиток якого ведуться аналітичні рахунки.

Таким чином, всі облікові показники слід перевіряти за трьома основними напрямками:

порівняння оборотів по кожному синтетичному рахунку з підсумками документів, які були підставою для записів на цьому рахунку;

порівняння відповідних оборотів і залишків або тільки залишків по всіх рахунках синтетичного обліку;

порівняння оборотів і залишків або тільки залишків по кожному синтетичному рахунку з відповідними показниками аналітичного обліку.

В умовах ведення обліку без застосування комп'ютерних технологій виправдане складання двох форм оборотного балансу - оборотної відомості по рахунках та шахового балансу, який називається також шаховою оборотною відомістю. Шахова оборотна відомість призначена, головним чином, для більш глибокого ознайомлення зі змістом господарських оборотів.

Вона застосовується також для перевірки правильності кореспонденції рахунків. Таку назву цей носій інформації одержав через те, що за зовнішнім виглядом він нагадує шахову дошку. В кожну клітинку шахової оборотної відомості записується тільки одна сума, що представляє собою підсумок проводок з однаковою кореспонденцією. Шахова оборотна відомість використовується, головним чином, для контролю за правильністю відображення господарських операцій на рахунках, тобто для контролю за кореспонденцією рахунків. Але при наявності великої кількості господарських операцій шахова відомістьстає громіздкою та незручною в користуванні.

№ _24_ Облік процесу постачання, його економічна сутність і значення. Відображення операцій процесу постачання в системі рахунків бухгалтерського обліку.

Підприємство можна розглядати як систему, призначену поєднання факторів виробництва (техніка, сировина і матеріали, жива праця, капітал) у готову продукцію.

Завдання процесу постачання полягає в забезпеченні потреб виробничого процесу в різноманітних факторах виробництва - сировині, матеріалах, паливі, тарі, запасних частинах, МШП, основних засобах (будівлях, спо­рудах, транспортних засобах, машинах, верстатах, устаткуванні), живій робочій силі (робітники, управлінці, службовці), капіталі (інвестиції, гроші) та інших ресурсах. Важливо підкреслити, що для здійснення процесу постачання необхідні фінансові ресурси (гроші), які підприємство отримує лише після збуту продукції покупцям. Крім цього необхідно забезпечити безперебійність усіх процесів - постачання, вироб­ництва і збуту. Якщо готова продукція не буде швидко реалізована, то підприємство не зможе закупити необхідні фактори виробництва, що ускладнить кругооборот капіталу. Несвоєчасне забезпечення потреб виробничого процесу призведе до зменшення випуску продукції, обсягу реалізації і виручки.

Серед цих факторів значне місце посідає раціональна організа­ція матеріально-технічного постачання, яке забезпечує укладання договорів на поставку ресурсів, доставку їх на склади, розміщення і зберігання, доставку на робочі місця. У фінансовому обліку процес постачання чітко не виділяється, хоча немало економістів пропонують організувати облік у системі бухгалтерських рахунків та використовувати інформацію для визначення ефективності цього процесу.

Робота відділу постачання значною мірою визначається зов­нішніми факторами, зокрема пошуками постачальників у зовнішньому середовищі. Процес постачання в широкому розумінні означає загальне керівництво постачальницькою діяльністю, здійснення якої покладено на спеціалізований відділ. Завданням відділу постачання є визначення рівня витрат на організацію постачання, здійснення політики щодо постачальників, укладання договорів тощо. У вузькому розумінні під управлінням постачання розуміють процес планування і щоденного керівництва забезпеченням поставок для виробничих і невиробничих потреб. Особлива увага звертається на умови розрахунків та доставку найбільш економічним способом з метою зниження транспортних та складських витрат. Вантаж, що прибув на склад покупця, оформляється прибутковим ордером, якщо між фактичною наявністю цінностей і даними документів постачальника немає розходжень, а при розходженнях – акт приймання матеріалів. На відвантажені матеріальні цінності постачальники виписують рахунки, прикладають до них вантажні квитанції залізничного чи водного транспорту і висилають покупцям. Можуть також висилатися інші документи, що характеризують товари, а на продовольчі товари - сертифікати якості, довідки аналізів, що характеризують якість товару.

Бухгалтерія веде оперативний контроль за вантажем, що надійшов, документами постачальника, їх оплатою та повнотою оприбуткування в журналі реєстрації документів і надходжень вантажів. Після оприбуткування вантажів на складах і здачі документів у бухгалтерію в журналі надходження вантажів записують дату надходження цінностей на склад, номер і дату звіту матеріально відповідальної особи. Якщо документи на постачання цінностей надійшли від постачальника, а самі цінності не надходили, то вони вважаються "товарами в дорозі". В цьому випадку треба прийняти заходи щодо розшуку цінностей.

Облік ТЗВ (транспортно-заготівельних витрат) на практиці організовуються трьома методами:

- на окремому субрахунку, який відкривають на балансовому рахунку 20 «Виробничі запаси» окремо до кожного субрахунку;

- на резервному рахунку 29 «Заготівля та придбання матеріальних цінностей» з виділенням субрахунків за окремими видами матеріальних цінностей;

- збираються загальною сумою на рахунку 20 «Виробничі запаси» чи 29 «Заготівля та придбання матеріальних цінностей».

Стандартом бухгалтерського обліку 9 «Запаси» передбачено отримані з різних джерел матеріальні цінності (від постачальників, прийняті без оплати, виявлені при інвентаризації, від ліквідації необоротних активів і малоцінних та швидкозношуваних предметів, виготовлені в своєму виробництві, подаровані тощо) оцінювати за первинною вартістю. Синтетичний облік транспортно-заготівельних витрат (за креди­том рахунків 20 чи 29) доцільно відображати у журналі 5 або 5А, а дані аналітичного обліку - у відомості 5.1.

Завданням процесу постачання повинно стати правило: мати більше постачальників, компонентів для виробництва з метою попередження можливих збоїв та розробити систему поставок мінімальними партіями і в строк.

Процес постачання є дуже динамічним, оскільки реагує на зміну потреб виробничого процесу. Необхідно стежити за обсягами виробництва й тривалістю його процесу, щоби точно визначити кількість, якість і періодичність поставок. Раціональне використання матеріалів, мінімальний розмір витрат на їх зберігання, операційний контроль за рухом і залишками матеріальних цінностей великою мірою залежить від організації складського господарства.

Процес постачання завершується не тоді, коли оприбутковано матеріальні ресурси від постачальників, а лише після визначення собівартості заготовлених цінностей, порівняння кошторисної вартості придбаних матеріалів з їх фактичною собівартістю і зна­ходження відхилень (економія, перевитрати). На основі бухгалтер­ських даних та кошторису витрат на придбання матеріалів можна зробити аналіз роботи та виявити резерви процесу постачання. В обліку оприбутковуються матеріали, що надійшли від постачальника записом:

Д 20, 21, 22, 23 (матеріальні витрати);

К 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками».

 

 

№ _25_ Форми бухгалтерського обліку, їх відмінні ознаки та історичний розвиток.

Законом України від "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" визначено першорядну задачу бухгалтерського обліку: формування повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності і руху грошових коштів підприємства.

Одним із засобів виконання цієї задачі є вибір форми бухгалтерського обліку, під якою розуміється визначена система регістрів обліку, порядок і спосіб реєстрації й узагальнення інформації у них з дотриманн