Типові операції по обліку розрахунків за страхуванням

№	Зміст операції	Дт	Кт
	Проведено нарахування страхових внесків на соціальні заходи від нарахованої заробітної плпати	23,91,92,93,94	651,652,653
	Утримано із з/п:
	• Внески в пенсійний фонд
	• Внески у фонд зайнятості
	• Внески в соцстрах
	Нараховано допомогу по тимчасовій непрацездатності
	Перераховано з поточного рахунку заборгованість по страхових внесках органам соціального страхування	651,652,653

 

 

№ _53_ Облік розрахунків за податками і платежами.

Податки — це обов'язкові платежі фізичних і юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами держави.

Визначальним при організації бухгалтерського обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) є податкове законодавство.

Для постановки на облік платники податків - юридичні особи подають до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі документи:

Ø заяву за встановленою формою;

Ø завірені у нотаріальному порядку копії статуту;

Ø копію свідоцтва про державну реєстрацію;

Ø копію довідки з присвоєним ідентифікаційним кодом.

Постановка на облік платника податків - юридичної особи (філії) здійснюється органом державної податкової служби протягом двох робочих днів після надходження заяви за наявності всіх поданих документів.

Після постановки платника податків на облік (перереєстрації) орган державної податкової служби ставить на примірнику статуту платника податків відмітку (штамп) про постановку його на податковий облік за підписом відповідальної особи і видає йому довідку про взяття на облік платника податків за ф. № 4-ОПП. Для пред'явлення до установ банків, де він вирішив відкрити поточні рахунки, та інших органів державної влади видаються копії довідки.

Основними завданнями організації обліку розрахунків за податками, платежами є:

Ø забезпечення правильного та своєчасного нарахування податків;

Ø правильне використання синтетичних рахунків, субрахунків та аналітичних рахунків;

Ø вибір облікових регістрів та правильне відображення їх даних в звітності.

У бухгалтерському обліку для розрахунків за податками і платежами з бюджетом застосовують рахунок 64 "Розрахунки за податками і платежами". По кредиту цього рахунка відображають нараховані суми податків та платежів до бюдже­ту, а по дебету — їх фактичне перерахування.

Рахунок 64 „Розрахунки за податками і платежами” має такі субрахунки:

o 641 „Розрахунки за податками”

o 642 „Розрахунки за обов’язковими платежами”

o 643 „Податкові зобов’язання”

o 644 „Податковий кредит”

На субрахунку 641 "Розрахунки за податками" здійснюється облік податків на додану вартість, податку на прибуток, прибуткового податку, акцизного збору, податку з власників транспортних засобів, комунального податку, податку з реклами, єдиного податку), які нараховуються та сплачуються відповідно до чинного податкового законодавства.

Аналітичний облік розрахунків за податками ведеться за їх видами, тобто на кожен вид податків відкривається аналітичний рахунок, що дає змогу стежити за правильністю та своєчасністю розрахунків з бюдже­том.

На субрахунку 642 "Розрахунки за обов'язковими платежами" ведеться облік розрахунків за обов'язковими платежами (зборами), які нараховуються та сплачу­ються відповідно до чинного податкового законодавства, а саме митний збір, податок на землю, збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства, збір за спеціальне використання водних ресурсів та місцеві збори (обов'язкові платежі).

Субрахунки 643 та 644 призначені для обліку податкового зобов'язання та податкового кредиту відповідно.

Податкове зобов'язання — це загальна сума отримана (нарахована) платником податків у звітному (податковому) періоді.

Податковий кредит — сума, на яку платник податку має право зменшити по­даткове зобов'язання звітного періоду.

Облік розрахунків за податками і платежами треба організувати таким чином, щоб за кожним із них окремо можна було мати дані про нараховані і сплачені суми, заборгованість на кінець місяця.

 

 

№ _54_ Облік податку на прибуток

Ставки податку на прибуток, об'єкти оподаткування і порядок визначення оподатковуваного прибутку, порядок обчислення І сплати податку, обов'язки і відповідальність платників регламентуються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку «Звіт про фінансові результати».

Платниками податку на прибуток є всі суб”єкти підприємницької діяльності (в тому числі бюджетні та громадські організації), які одержують прибуток від господарської діяльності.

Ставка податку складає 30 % від об”єкту оподаткування.

Об”єктом оподаткування є величина, яка визначається у податковому обліку шляхом порівняння скоригованих валових доходів, скоригованих валових витрат і амортизації.

Відповідно до Плану рахунків облік податку на прибуток ведеться на рахунку 98 «Податки на прибуток» за субрахунками:

v 981 «Податки на прибуток від звичайної діяльності»,

v 982 «Податки на прибуток від надзвичайних подій».

На субрахунку 981 «Податки на прибуток від звичайної діяльності» ведуть облік нарахованої суми податку на прибуток від звичайної діяльності, визначеної за встановленою ставкою від прибутку, відображеного в бухгалтерському обліку (незалежно від суми прибутку для цілей оподаткування).

На субрахунку 982 «Податки на прибуток від надзвичайних подій» відображають суму податку, яка підлягає сплаті з прибутку від надзвичайних подій. При цьому треба мати на увазі, що у Звіті про фінансові результати чистий прибуток (збиток) обчислюється як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайного доходу, надзвичайних затрат і податку з надзвичайного прибутку. У статтях звіту «Надзвичайні доходи» та «Надзвичайні затрати» відповідно відображають:

- прибуток або збиток від інших подій і операцій, що відповідають визначенню надзвичайних подій;

- невідшкодовані збитки від надзвичайних подій, включаючи затрати на запобігання виникнення втрат від стихійного лиха, техногенних аварій, які визначені за вирахуванням суми страхового відшкодування і покриття втрат від надзвичайних подій за рахунок Інших джерел.

Збитки від надзвичайних подій відображаються за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності.

На суму нарахованого податку з прибутку в бухгалтерському обліку роблять запис:

v Д-т рах. 98 «Податки на прибуток»

v К-т рах. 641 «Розрахунки за податками».

Наприкінці року сума нарахованого податку на прибуток списується на фінансові результати діяльності підприємства записом по дебету рахунка 79 «Фінансові результати» в кореспонденції з кредитом рахунка 98 «Податки на прибуток».

Після цього запису за даними рахунка 79 «Фінансові результати» визначають чистий фінансовий результат, який відповідними записами списується на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки).

Отже, чистий прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування і сумою податку на прибуток.

 

№ _55_ Групування витрат, що формують собівартість продукції, у відповідності з П(С)БО 16 “Витрати”

Метою обліку собівартості є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, обрахування фактичної собівартості окремих видів і усієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних трудових та фінансових ресурсів. Для досягнення вказаної мети витрати, що формують собівартість продукції, групуються за певними ознаками. У відповідності з П(С)БО 16 витрати, що складають виробничу собівартість продукції, групуються за:

· видами продукції (робіт, послуг);

· способом віднесення до конкретного об'єкта витрат;

· ступенем залежності від обсягу виробництва;

· економічним змістом;

· відношенням до виробничого процесу.

За економічним змістом витрати групуються за економічними елементами і за статтями калькуляції. Елемент витрат – це сукупність економічно однорідних витрат. Групування витрат за економічними елементами призначене для виявлення усіх витрат на виробництво продукції за їх видами, тобто таке групування дає змогу визначити, що саме та на яку суму витрачається на виробництво в цілому по підприємству.

У П(С)БО 16 передбачене єдине для всіх підприємств групування витрат за економічними елементами:

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

· інші витрати.

Проте групування витрат за елементами не дозволяє здійснити їх контроль та аналіз за цільовим призначенням у процесі виробництва (по цехах, дільницях, за видами виробів), тобто не відповідає на запитання, на які цілі та потреби понесені такі витрати. Отже, для контролю та аналізу за витратами поряд із обліком їх за економічними елементами застосовується групування витрат на виробництво за статтями калькуляції, в розрізі яких обраховується собівартість продукції. Класифікація витрат за калькуляційними статтями собівартості розкриває цільове призначення витрат та їх зв'язок з технологічним процесом. Це групування використовується для узагальнення витрат за видами виготовленої продукції та місцем виникнення витрат (по цехах, дільницях тощо. Встановлення переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) віднесене до компетенції підприємства і має бути регламентоване його обліковою політикою.

З урахуванням вимог П(С)БО 16 промислові підприємства можуть використовувати наступні калькуляційні статті:

· сировина та матеріали;

· покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати,

· паливо та енергія на технологічні цілі;

· зворотні відходи (вираховуються);

· основна заробітна плата виробничих робітників;

· додаткова заробітна плата виробничих робітників;

· відрахування на соціальні заходи;

· витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;

· відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення;

· загально виробничі витрати;

· втрати внаслідок технічно неминучого браку;

· інші виробничі витрати.

Розрахунок собівартості продукції за вказаними статтями калькуляції дає змогу обрахувати лише виробничу її собівартість. Але в практиці господарювання з метою встановлення договірної ціни на реалізацію продукції, а також для аналізу рентабельності окремих видів виробів необхідно мати інформацію щодо повної собівартості окремих видів продукції. Тому доцільно до вказаних статей калькуляції собівартості додати адміністративні витрати та витрати на збут продукції, що дасть змогу розрахувати повну собівартість виробів. При цьому адміністративні витрати та витрати на збут продукції не включаються до собівартості продукції, а списуються на фінансові результати, що відповідає чинному законодавству.

№ _56_ Методи калькулювання собівартості продукції: поняття, види та сфера застосування

Метод калькулювання являє собою сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними об'єктами та прийомами визначення собівартості калькуляційних одиниць.

Групування витрат на виробництво за об'єктами калькуляційного обліку – замовленнями, переділами, продуктами відображає суттєву частину методу калькулювання, його економічну характеристику.

Прийоми визначення собівартості калькуляційних одиниць – розподілу витрат, виключення витрат тощо – відіграють допоміжну роль у системі калькулювання.

Метод калькулювання залежить від типу організації і технології виробництва та включає в себе принципи збору інформації про витрачені ресурси в розрізі центрів витрат. На підприємствах, в яких виробництво продукції відбувається в одному технологічному процесі, витрати узагальнюються по виробництву в цілому (виробництво пару, електроенергії, добування піску, вугілля тощо). На підприємствах, в яких продукція у процесі виробництва проходить декілька послідовних стадій (переділів), облік витрат доцільно організовувати по окремих стадіях (виробництво чавуну, сталі, прокату, цегли, хімічні виробництва тощо).

В економічній літературі наводиться багато різних методів калькулювання, але найчастіше зустрічаються 4 методи: позамовний, попередільний, попроцесний (простий) та нормативний.

Об'єктом калькулювання при позамовному методі є замовлення, на якому збираються витрати на протязі виконання даного замовлення. Собівартість робіт визначається методом сумування усіх витрат з моменту відкриття замовлення до його завершення. Калькуляція складається після закінчення виконання замовлення.

Суть попередільного методу полягає у тому, що собівартість продукції калькулюється на кожному переділі окремо, по мірі обробки деталей. Витрати узагальнюються в розрізі статей номенклатури по фазах, стадіях, переділах. Аналітичний облік витрат на виробництво організується по виробах, при цьому прямі витрати (на матеріали, зарплату основну та додаткову з відрахуваннями на соціальні заходи виробничих робітників тощо) відносяться на конкретні види виробів, а накладні витрати збираються протягом місяця окремо та розподіляються між виробами пропорційно вибраній базі в кінці місяця.

Попроцесний метод використовується в тих виробництвах, де технологічний процес не є складним, наприклад, в підсобних та допоміжних виробництвах, в добувних галузях, на електростанціях тощо, а також у галузях з масовим типом виробництва.

Особливістю даного методу є те, що витрати на виробництво узагальнюються в цілому по процесу. Собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) розраховується шляхом ділення узагальнених таким чином витрат на загальний обсяг продукції (робіт, послуг).

Фактична собівартість одиниці продукції за нормативним методом розраховується наступним чином:

С_ф = С_н ± З ± В,

де: С_ф – фактична собівартість,

С_н – нормативна собівартість,

З – зміни норм,

В - відхилення від норм.

Відхилення від норм узагальнюються в розрізі причин та винних осіб і слугують для аналізу і прийняття рішень з боку апарату управління. Інформація провідхилення повинна надходити щодня або на протязі короткого проміжку часу. Чим швидша реакція на відхилення, тим менше зусиль необхідно для усунення їх негативного впливу на формування собівартості продукції, тому нормативний метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції розглядається як метод управління собівартістю за відхиленнями.

Методи калькулювання доповнюються способами калькулювання, які являють собою технічні прийоми розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур, наприклад, нагромадження (сумування) витрат, розподілу витрат, прямого розрахунку, виключення витрат, нормативний спосіб. Послідовність та порядок розрахунків у калькуляції залежить від технології створення продукції, можливостей локалізації витрат за калькуляційними об'єктами, наявності супутніх і побічних видів продукції та інших обставин.

 

 

№ _57_ Брак у виробництві: сутність, оцінка, документування та облік

Одним з основних видів втрат у виробництві є брак продукції.

Брак – це продукція,напівфабрикати,деталі,вузли і роботи,які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані лише після додаткових витрат на виправлення.

Брак в обліку класифікують за такими ознаками:

1) за місцем виникнення:

-внутрішній (виявлений до відвантаження або передачі покупцеві); та

-зовнішній(виявлено у покупця)

2) за характером дефектів: непоправний або остаточний(який неможливо виправити); виправний(який можливо виправити);

3) за причинами виникнення: неякісні матеріали; нестача електроенергії; не кваліфікованість працівників;

4) за винуватцями: робітник;постачальник;служба постачання.

Для обліку та узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві продукції призначений активний, балансовий рахунок 24 "Брак у виробництві". По дебету цього рахунку відображаються витрати від виявленого зовнішнього та внутрішнього браку, вартість невиправного, остаточного браку та витрати на виправлення браку, витрати на гарантійний ремонт в обсязі, що перевищує норму, витрати на утримання гарантійних майстерень; по кредиту - суми, що відносяться на зменшення витрат на брак, що списуються на витрати на виробництво як втрати від браку, суми зменшення втрат від браку продукції: вартість відходів від бракованої продукції або реалізації її за зменшеною ціною; вартість утримання з винуватців браку; суми відшкодувань, одержаних від постачальників недоброякісних матеріалів та напівфабрикатів, які спричинили виникнення браку продукції.

Аналітичний облік по даному рахунку ведеться за видами виробництва - продукції, по якій виник брак, а також в розрізі статей калькуляції.

В кінці місяця рахунок 24 "Брак у виробництві" щомісяця закривається. До статті калькуляції "Втрати внаслідок технічного неминучого браку" включаються: -собівартість остаточно забракованої продукції (виробів,напівфабрикатів) з технологічних причин та витрати на усунення технічно неминучого браку.

Зовнішній остаточний брак оцінюється за фактичною виробничою собівартістю забракованих виробів, включаючи витрати на відправку, демонтаж і повернення цих виробів. Вартість забракованих виробів відновлюється на рахунку 23 "Виробництво" сторнувальними записами по відвантаженню продукції. Після цього вартість забракованих виробів списується проводкою Д-т рах. 24, К-т рах. 23.

Методи оцінки забракованої продукції в бухгалтерському обліку залежить від ступеня її придатності та місця браку.

Оскільки бракована продукція є одним з видів запасів підприємства при її оцінці слід керуватися нормами П(с)БО-9”Запаси”.

Згідно з Положенням щодо планування обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості собівартість внутрішнього остаточного браку визначається виходячи з фактичних витрат (основних витрат, включаючи відповідну частку загальновиробничих витрат).

Втрати підприємства від браку продукціїї, який можна виправити, складаються з витрат на їх повторну та додаткову обробку.При цьому втрати від браку зменшуються на вартість отриманих матеріалів за ціною їх можливого використання,а також на суму претензій до постачальників за поставку неякісних матеріалів, які стали причиною браку.Суми втрат від браку відображаються на виробничих рахунках за мінусом втрат,які віднесені на винних осіб.

Згідно П(С)БО 16 “Витрати” втрати від внутрішнього і зовнішнього браку, крім витрат на гарантійний ремонт та обслуговування гарантійних майстерень,включаються до складу загальновиробничих витрат.

Виникнення браку у виробництві документують актом про брак, повідомленням, листом про брак, або у відомостях. В цих документах зазначають дані про забраковану продукцію (її вид, сорт, одиницю виміру,кількість, причини виникнення браку, винну особу, вид браку). Зазначені документи підписуються комісією в складі керівника або заступника керівника підприємства, головного бухгалтера, керівників відділів підприємства.

 

№ _58_ Облік загальновиробничих витрат та їх розподіл.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" визначено, що до складу загальновиробничих витрат включаються:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління це-, хами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

- амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва;

- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

- інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництва, а також витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування ведеться на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати".

За дебетом рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" відображається сума визнаних витрат, за кредитом - щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 "Виробництво" та 90 "Собівартість реалізації".

Аналітичний облік ведеться за місцями виникнення, центрами і статтями (видами) витрат.

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні і постійні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Наприклад, витрати електроенергії для приведення в рух устаткування, заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи наладчиків устаткування, втрати від технічно неминучого браку. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Наприклад, амортизація основних засобів, заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи керівників структурних підрозділів тощо.

Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин роботи, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення.

Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат установлюється підприємством.

 

№ _59_ Склад, облік та списання адміністративних витрат

Адміністративні витрати – це витрати, які пов'язані з операційною діяльністю підприємства і до собівартості реалізованої продукції не вклю­чаються.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" визначено, що до адміністративних витрат відносять­ся витрати, спрямовані на обслугову­вання та управління підприємством:

- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, ви­трати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріаль­них необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опа­лення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

- винагороди за професійні послуги (юридичні, ауди­торські, з оцінки майна тощо);

- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, те­лекс, факс тощо);

- амортизація нематеріальних активів загальногосподар­ського використання;

- витрати на врегулювання спорів у судових органах;

- податки, збори та інші передбачені законодавством обо­в'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

- інші витрати загальногосподарського призначення.

Облік цих витрат здійснюється на рахунку 92 "Адміністративні витрати"

За дебетом рахунку 92 "Адміністративні витрати" відобра­жається сума визнаних адміністративних витрат, за кредитом — списання на рахунок 79 "Фінансові результати".

Аналітичний облік ведеться за статтями витрат.

Бухгалтерськими документами, які є підставою для визна­чення адміністративних витрат, виступають:

- по амортизації — "Розрахунок амортизації основних засобів";

- по малоцінних та швидкозношуваних предметах — "Акт на списання малоцінних та швидкозношуваних предметів"

- грошових коштів — "Видатковий касовий ордер", ви­писка банку;

- витрат на відрядження — "Авансовий звіт";

- заробітної плати — "Табель обліку використання робо­чого часу", а також складена на його підставі "Розрахунково-платіжна відомість".

Щомісячне списання адміністративних витрат оформ­ляється за допомогою розрахунку (довідки), складеного працівником бухгалтерії.

Для узагальненого обліку адміністративних витрат вико­ристовують при журнально-ордерній формі обліку журнал №5,або 5А а при спрощеній формі обліку — відомість В-3.