Відкриття рахунків у національній валюті.

Відповідно до інструкції № 492, юридичні і фізичні особи мають право обрати банк, в якому вони хотіли б відкрити рахунок. Відтак залишається дістати згоду банку отримати вас як свого клієнта.

Банки відкривають рахунки зареєстрованим у встановленому законодавством порядку юридичним і фізичним особам - суб’єктам підприємницької діяльності (далі - підприємства), філіям, представництвам, відділенням та іншим відокремленим підрозділам підприємств, у тому числі структурним підрозділам, виокремленим у процесі приватизації (далі - відокремлені підрозділи), виробничим фондам (політичних партій, виборчих блоків партій і кандидатів у депутати), представництвам юридичних осіб - нерезидентів, іноземним інвесторам та фізичним особам.

Отже, жорсткого обмеження кількості рахунків у банку немає: одне підприємство може мати їх декілька, наприклад, за кожним договором спільної діяльності без створення юридичної особи може відкриватися окремий рахунок (в іноземній і/або національній валюті).

Обмеження існують тільки у певних ситуаціях.

Наприклад, банки відкривають тільки один рахунок для формування статутного фонду господарського товариства [86, с.245].

Є обмеження стосовно юридичних осіб-нерезидентів (крім нерезидентів-інвесторів), які мають право відкривати поточні рахунки у національній та іноземній валюті на території України тільки своєму представництву. Крім того, такій юридичній особі-нерезиденту для відкриття поточного рахунка у національній валюті необхідна наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Умови відкриття банками рахунків визначаються договором між банком і його потенційним клієнтом. Умови такого договору не повинні суперечити положенням інструкції № 492.

За поточними рахунками, що відкриваються банками суб'єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, для здійснення інвестицій за кордон, розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України, для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті, для надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України, а також для проведення операцій, передбачених генеральною ліцензією Національного банку на здійснення валютних операцій.

Види рахунків схематично зображено на рис.1.2.

У банку можна відкрити:

1) поточний рахунок;

2) депозитний рахунок.

Поточні рахунки відкривають підприємствам усіх видів і форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам - суб’єктам підприємницької діяльності для зберігання коштів і здійснення всіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Внески до запитання (поточні рахунки) відкриваються фізичним особам для зберігання коштів, отримання коштів готівкою і проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з юридичними й іншими фізичними особами.

 

 

 

До поточних рахунків також належать:

 

Рис.1.2. Види рахунків торговельного підприємства [42, с.67].

До поточних рахунків також належать:

а) рахунки зі спеціальними режимами їх використання, які відкриваються на підставі рішень Кабінету Міністрів України;

б) карткові рахунки (картрахунки).

Депозитні рахунки відкривають підприємствам усіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка й установою банку на визначений у договорі термін. Кошти на депозитні рахунки підприємств і їх відокремлених підрозділів перераховуються з поточного рахунка і після закінчення терміну зберігання повертаються на поточний рахунок. Проведення розрахункових операцій і видача коштів готівкою з депозитного рахунка юридичної особи або його відокремленого підрозділу заборонена.

Відсотки за депозитними рахунками можуть перераховуватися на поточний рахунок відповідно до умов депозитного договору або зараховуватися на поповнення депозиту.

У разі відкриття (закриття) або зміни номерів усіх видів рахунків (крім рахунків фізичних осіб і офіційних представництв) установа банку зобов’язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунка (включаючи день відкриття або закриття). А про відкриття (закриття) рахунків інвесторів - юридичних осіб-нерезидентів, рахунків для формування статутного фонду господарських товариств, рахунків для ведення спільної діяльності без створення юридичної особи, рахунків виборчих фондів - повідомлення надсилаються до податкового органу за місцезнаходженням установи банку, в якому відкриваються зазначені рахунки. Якщо рахунок відкривають відокремленому підрозділу, крім вищезазначених повідомлень, у такий же термін сповіщають податковий орган за місцем реєстрації підприємства - юридичної особи.

При відкритті рахунків необхідно враховувати, що ви не зможете здійснювати операції за даними рахунками до отримання банком, що відкрив рахунок, повідомлення від податкових органів про взяття рахунків на облік. До отримання повідомлення на рахунки тільки нараховують кошти. Датою початку операцій витрат з рахунків суб’єктів підприємницької діяльності в установі банку є дата реєстрації отримання банком зазначеного повідомлення.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку в паперовій формі, мають відповідати встановленим стандартам.

Розрахункові документи за операціями, що здійснюються суб'­єктами підприємницької діяльності — юридичними особами, по­винні мати відбиток печатки та підписи відповідальних осіб, яким, відповідно до чинного законодавства України та установчих доку­ментів підприємства, надане право розпорядження рахунком і під­пису розрахункових документів і які повідомлені банку в картці із зразками підписів та відбитком печатки.

Розрахункові документи, складені підприємцями без створення юридичної особи, підписуються однією відповідальною особою, зра­зок підпису якої зазначений в картці зразків підписів та відбитка печатки (за наявності печатки).

Розрахункові документи від фізичних осіб приймаються банком до виконання за підписом такої фізичної особи, що відповідає зраз­ку вміщеного в картку рахунка.

Клієнтам банку надано право подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розра­хункових документів (електронних повідомлень) каналами зв'язку. Спосіб подання клієнтом документів до банку має бути передбаче­ний у договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмеження максимального або мінімального розміру суми, од­нак в межах залишків коштів на початок операційного дня.

Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, виконуються банком того ж дня, а роз­рахункові документи, які надійшли після операційного дня, банк виконує наступного дня.

Банк одержувача зобов'язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше наступного дня після отримання інформації від розрахункової палати.

Розрахунки в системі електронних платежів «клієнт-банк»

При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати сис­тему «Клієнт - банк», яка забезпечує передачу повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді та автома­тичне ведення протоколу передавання розрахункових доку­ментів між банком і клієнтом як у банк, так і клієнту.

Юридичною підставою для входження клієнта в систему елек­тронних платежів «Клієнт - банк» і оброблення його елек­тронних документів банком є окремий договір між ним і бан­ком. У такому договорі обумовлюються права, обов'язки та відповідальність сторін у разі виникнення спірних питань і порядок їх вирішення.

При використанні системи «Клієнт — банк» здійснюється зві­рення (квитовка) файлів початкових і зворотних платежів між банком і клієнтом, підготовка виписки за платіжними опера­ціями клієнта в банку протягом операційного дня та звірення цієї інформації з інформацією клієнта наприкінці дня.

Найпоширенішою в господарському обороті є форма розрахун­ків із застосуванням платіжних доручень.

Платіжне доручення — це документ, який є письмовим дору­ченням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування виз­наченої суми коштів зі свого рахунка.

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень можуть здійснюватись:

- за фактично одержані товарно-матеріальні цінності (вико­нані роботи, надані послуги);

- в порядку попередньої плати;

- для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

- для перерахування підприємствами сум, які належать фі­зичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

- в інших випадках за згодою сторін.

Платіжні доручення приймаються банками до виконання протя­гом 10 календарних днів з дня виписки, не враховуючи день виписки.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках.

Платіжні доручення на перерахування з основних рахунків під­приємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, пе­редбачених законодавством, приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.

У разі відсутності коштів на основному рахунку платника такі доручення обліковуються банком на позабалансовому рахунку.

При цьому платник зобов'язаний протягом трьох робочих днів надати доручення на перерахування залишків коштів з інших по­точних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашен­ня заборгованості.

У разі недостатності коштів на основному рахунку підпри­ємства для виконання таких доручень здійснюється їх частко­ва оплата, яка оформлюється меморіальним ордером.

При розрахунках за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи або послуги в платіжному дорученні в рядку «Призначення платежу» зазначається назва товарно-матеріальних цінностей, номер і дата товаротранспортного документа, що підтверджує отримання цінностей.

При попередній оплаті в рядку «Призначення платежу» робиться запис про попередню оплату з посиланням на номер і дату договору.

У дорученні на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків і зборів до бюджету та державних цільових фондів, у рядку «Призначення платежу» вказуються підрозділи бюджетної класифікації, строк настання платежу, а також те, що податки до бюджету або збори до державних цільових фондів, утримані із заробітної плати та нараховані на фонд оплати праці, перераховані повністю.

У разі якщо на рахунках підприємств недостатньо коштів, необхідних для видачі заробітної плати та одночасного перерахування вищезазначених платежів, у дорученнях у рядку «Призначення платежу» зазначається, що податки та збори, утримані із заробітної плати та нараховані на фонд оплати праці, перераховуються в сумах, пропорційних залишку коштів на рахунку.

Розрахунки платіжними дорученнями між постачальниками і покупцями можуть здійснюватись також при рівномірних і постійних поставках товарів або виконання робіт, надання послуг шляхом періодичного перерахування коштів у строки і в розмірах, які обумовлені в договорах.

Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями наведена на рис 1.3.

 

Рис 1.3. Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями

 

1) відвантаження продукції(виконання робіт, надання послуг) та отримання товару і рахунок-фактуру від постачальника;

2) платник (покупець) направляє платіжне доручення в банк платника (покупця);

3) банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника;

4) банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника.

Рахунок-фактура - документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-матеріальних цінностей, що реалізуються (або виконаних робіт чи наданих послуг).

Рахунок-фактура містить опис та ціну товарів (робіт, послуг).

Ця форма безготівкових розрахунків застосовується для здійснення попередньої оплати за отримання поставлених товарів, поданих послуг. Підприємства за допомогою платіжних доручень, акцентованих банком, можуть переказувати через підприємства зв’язку пенсії, аліменти, заробітну плату, витрати на відрядження, авторський гонорар окремим громадянам, а юридичним особам - на виплату заплати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.

Розрахунки платіжними дорученнями досить прості і зручні. Їхнім недостатком є відсутність повної гарантії платежу постачальнику.

Платіжна вимога-доручення.

Платіжна вимога — доручення е комбінованим розрахунковим документом, який складається з двох частин:

- верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпо­середньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (робіт, послуг):

- нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму, яка проставлена в рядку «Сума до оплати літерами».

Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами -дорученнями подана на рис 1.4.

 

 

Рис 1.4. Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами - дорученнями [59, c.102]

1) Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги), виписує вимогу-доручення і разом із товарно-транспортними документами, передбачені угодою, надсилає платникові;

2) Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші документи, при згоді оплати її заповнює нижню частину вимоги-доручення і здає її в обслуговуючий банк;

3) Банк платника перераховує кошти в банк постачальника в день їх списання;

4) Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок свого клієнта у день їх надходження.

Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення.

Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одержувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує тільки доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить помітку - телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.

На нашу думку, саме ця правова форма розрахунків найнадійніша для підприємницьких стосунків і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розроблений банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платнику-покупцеві. Банківські правила рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.

Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є мало поширеною.

Одна з актуальних наукових проблем - визначення структурно - функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків, подано на рис 1.5.

Рис 1.5. Структурно - функціональні компоненти системи безготівкових розрахунків [25, c.108]

 

Класифікація безготівкових розрахунків, як об’єкту обліку аналізу та аудиту подана на рис 1.6.

 

Рис 1.6. Класифікація безготівкових розрахунків [32, с.213]

У сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України:

- оптимізацію форми і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір більш раціональних у певних економічних умовах форм розрахунків, якій давали б найбільший ефект;

- підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови доскональної організації і здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті, грошова відповідальність підприємств недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;

- постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які дозволили б на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері.

Проведене дослідження дозволило нам визначити основні теоретичні положення організації безготівкових розрахунків:

Безготівкові розрахунки – це розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту.

Безготівкові розрахунки поділяються за об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:

- розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;

- розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.

У сучасних умовах застосовуються такі основні форми безготівкових розрахунків:

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

- платіжними вимогами;

- інкасовими дорученнями