Оборона, самозахист); обставини, які виключають майнову

відповідальність (казус, непереборна сила).

У цивільному праві мають місце обставини, які звільняють особу від

майнової відповідальності та обставини, які виключають майнову

відповідальність. До перших слід віднести: необхідну оборону і самозахист,

до других – казус та непереборну силу.

У Цивільному кодексі питанням самозахисту присвячена ст.9. Під

самозахистом розуміють застосування особою засобів протидії, які

незаборонені законом та несу перечать моральним засадам суспільства.

За допомогою самозахисту може бути здійснено оперативне

відновлення порушеного права.

Критеріями самозахисту є:

а) відповідність до змісту порушеного права;

б) відповідність до дії, якою порушено права;

в) співмірність із наслідками порушеного права.

Варто зазначити, що шкода, завдана особою при здійсненні нею права

на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної

оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується.

Однак, якщо у разі здійснення особою права на самозахист, вона завдала

шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала.

Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені

законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона

відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію.

Відповідно до ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії,

вчинені з метою захисту, охоронюваних законом прав та інтересів особи, а

також суспільних інтересів та інтересів держави від будь-яких посягань з

боку правопорушника. Отже необхідна оборона є правом кожного

громадянина на самозахист та захист осіб від будь-яких посягань з боку

правопорушника. Шкода, заподіяна посягаючому, не підлягає

відшкодуванню, оскільки вона є наслідком правомірних дій.

У разі перевищення меж необхідної оборони шкода, заподіяна

посягаючому, підлягає відшкодуванню;

Випадок.

Випадок з точки зору філософії – це відсутність протиправності у поведінці

особи, а з точки зору права – вини.

Римськими юристами був започаткований висновок, що у разі

випадкового заподіяння шкоди чи випадкового невиконання договірного

обов'язку відповідальність за шкідливий результат не настає. Випадок – це

ситуації, які людина не може передбачити або не може відвернути чи

зупинити.

Непереборна сила відповідно до ст. 263 ЦК це - надзвичайна або

невідворотна за даних умов подія. Ознаками є – надзвичайність або

невідворотність. Непереборна сила (vis major – велика сила) вважається

кваліфікованим або особливим випадком.

Формулюючи поняття непереборної сили, Г. Матвеєв, що це обставина,

яка не дає здійснити особі певні дії або ж навпаки, та, котра спонукала особу

до вчинення певних дій [32, c.95-105]. М. Агарков формулював непереборну

силу, як явище що не могло бути ніяк відвернене. Для непереборної сили

характерна неможливість відвернути обставини існуючими засобами не для

даної особи, а у суспільстві в цілому [33, c.250].

Деякі вчені висловлюють думку про відмежування форс-мажору і

непереборноі сили на основі критерію походження даних явищ. На відміну

від Г.Матвеєва, який до непереборної сили відносив як явища природного,

так і суспільного характеру, Л. Баранова не погоджуючись з такою

пропозицією, пропонує обмежити непереборну силу лише природніми

явищами [34, c.13-15]. На думку О. Хлонь, форс-мажор існує дише у

договірних зобов’язаннях, тоді як непереборна сила охоплює всю сферу

цивільно-правових зобов’язань як договірних так і деліктних. Крім того,

форс-мажорні обставини визначаються за взаємною згодою сторін і є певним

переліком обставин, навідміну від непереборної сили, чого при

характеристиці останньої бути не може і яка охоплюється загальним для всіх

визначенням [35, c.114].

Для нашого дослідження є важливим те, що і непереборна сила і форс-

мажорні обставини є підставами звільнення від цивільно-правової

відповідальності.

Важливе значення для судової практи має відмежування непереборної

сили від випадку (казусу). За конкретних умов непереборна сила – це

об’єктивно невідворотня подія не тільки для заподіювача шкоди, а й для

інших осіб, а випадок (казус) об’єктивно можна відвернути.

Непереборна сила характеризується обов’язковими ознаками, що

носять комплексний характер. Це зовнішня щодо діяльності сторін

обставина, яка не залежить від волі учасників правовідносин і, зазвичай,

виключає можливість передбачення події, її виникнення не пов’язане з

діяльністю уповноваженої особи.

Це надзвичайна, тобто неординарна, нерядова обставина, яку

неможливо відвернути в будь-який спосіб, навіть якщо особа може

передбачити її наслідки.

Це подія, які неможливо відвернути засобами, наявними у даної особи

в конкретних умовах її діяльності.

Хоча ЦК не містить переліку подій, які можна вважати непереборною

силою, до неї належать явища природи (землетрус, повені, обвали, снігові

замети) та деякі суспільні явища (епідемії, воєнні дії, страйки).

В арсеналі чинного цивільного законодавства нині немає жодної

норми, яка б встановлювала би обов'язок відшкодувати шкоду, завдану під

впливом непереборної сили. Непереборна сила не матиме, однак, правового

значення обставини, що засвідчує непротиправність поведінки особи, якщо

вона не вчинила необхідних і можливих дій для відведення шкідливого

результату або зменшення його розміру [29, c.205].

ОСОБЛИВОСТІ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ

НЕЗАКОННИМИ ДІЯМИ ЧИ БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ СУДОВИХ АБО

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ТА МАЙНОВОЇ ШКОДИ ЗАВДАНОЇ

ФІЗИЧНІЙ ОСОБІ, ЩО ПОТЕРПІЛА ВІД ЗЛОЧИНУ.

1. Відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи

бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або

суду.

2. Особливості відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка

потерпіла від злочину.

Відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи

Бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або

Суду.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження,

незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного

застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про

невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного

стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у

повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу

дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними

діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або

суду, виникає вразі постановлення судом виправдовувального вироку,

скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом

попереднього (досудового) слідства, а також у разі закриття провадження у

справі про адміністративне правопорушення.

Якщо кримінальну справу було закрито на підставі закону про амністію

або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.

Фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового)

слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала

з’ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному

притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню

як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд,

незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного

стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на

відшкодування шкоди.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення

судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в

повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на

постановлення незаконного рішення, складу злочину або обвинувальним

вироком суду, що набрав законної сили.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок незаконної дії

або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього

(досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних

підставах.

Підставами відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними

рішеннями, дією чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства,

прокуратури або суду, є:

а) шкода;

б) незаконні дії (рішення, бездіяльність);

в) причинний зв’язок між незаконними діями і шкодою.

Наявність вини не вимагається, бо за ст. 1176 ЦК і Законом України

від 1 грудня 1994 року “Про відшкодування шкоди, завданої громадянину

незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і

суду”[36] шкода відшкодовується незалежно від вини посадових та

службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства,

прокуратури чи суду.

Протиправний характер дій посадових та службових осіб слідчо-

прокурорських органів повинен відповідати змістові незаконних дій, що

перелічені в нормах ст.375 Кримінального кодексу України, статей 148 і 155

Кримінально-процесуального кодексу України, статей 31 і 32 Кодексу

України про адміністративні правопорушення.

Суб’єктом відповідальності за шкоду, завдану громадянинові

незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу дізнання,

попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, за нормами

коментованої статті є держава. Соціальними та юридичними підставами

покладення відповідальності на державу, а не на заподіювача шкоди є, на

нашу думку, наступні умови.

Держава за допомогою своїх органів забезпечує дотримання й

виконання законів, котрі приймає. Органи розслідування, прокуратури й суду

є державними, які нею утворені для того, щоб успішно реалізовувати своє

суверенне право на кримінальне переслідування винних і встановлення

правосуддя. При цьому слід відмітити, що ці органи є носіями державних

повноважень, реалізація, яких відбувається в інтересах усього суспільства. За

належне виконання посадовцями своїх обов’язків, за охорону прав і законних

інтересів особи держава відповідає перед своїми громадянами.

Покладення обов"язку на державу пояснюється і тим, що вона має

могутні економічні можливості для ліквідації завданої шкоди. Крім того, це

зумовлено і принциповими міркуваннями державно-правової політики:

інтересами відправлення правосуддя, поновлення поваги до держави та її

органів, гарантуванням захисту прав поновлення правового статусу

потерпілого громадянина.

Суб’єктами права на відшкодування є громадяни, щодо яких були

вчинені відповідні незаконні дії.

До незаконних дій службових осіб правоохоронних органів належать:

• незаконне засудження,

• незаконне притягнення до кримінальної відповідальності,

• незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою

або підписки про невиїзд,

• незаконне затримання,

• незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту

чи виправних робіт.

• незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду

кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту

на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших

процесуальних дій, що обмежують права громадян;

• незаконну конфіскацію майна, незаконне накладення штрафу;

• незаконне проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених

законами України “Про оперативно-розшукову діяльність”[37] та “Про

організаційно-правові основи боротьби з організованою

злочинністю”[38].

 

Види шкоди, що підлягають відшкодуванню передбачені у Законі України

від 1 грудня 1994 року. Зокрема, відшкодуванню громадянинові підлягає:

• заробіток та інші трудові доходи, втрачені ним внаслідок незаконних

дій;

• майно(в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки за ними, цінні

папери та відсотки за ними, частка у статутному фонді господарського

товариства, учасником, якого був громадянин та прибуток, якого він

неотримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або

звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи

попереднього слідства, органами, що здійснюють оперативно-

розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

• штрафи, стягнені на виконання судового вироку, судової витрати, інші

суми, сплачені громадянином, внаслідок незаконних дій;

• суми, сплачені громадянином за надання йому юридичної допомоги;

• моральна шкода.

Право на відшкодування, заподіяної шкоди виникає з моменту вступу у

законну силу виправдувального вироку, з дня винесення постанови про

закриття кримінальної справи, в основу, якої покладено реабілітуючі

підстави (відсутність події злочину, відсутність у діяннях особи складу

злочину або недоказовість участі громадянина у вчинені злочину), чи

припинення справи про адміністративне правопорушення.

Закриття кримінальної справи на підставі акта про амністію або акта

про помилування не є підставою для виникнення права на відшкодування.

Заподіяна шкода не підлягає відшкодуванню, якщо громадянин у процесі

дізнання, попереднього слідства і судового розгляду самообмовою

перешкоджав встановленю істини і тим самим сприяв вчиненню незаконних

дій щодо нього.

Самообмова визначається як свідомо неправдиві свідчення

підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, які вони дали з метою

переконати органи попереднього слідства і суду у тому, що саме вони

вчинили злочини, хоч насправді вони їх не вчиняли.

З позиції кримінально-процесуального законодавства обвинувачений

не несе відповідальності за відмову від давання показань. Тому не є

самообмовою відмова особи від давання показань або умовчання про

обставини, які її виправдовують.

ЦК України розширив сферу відповідальності держави, зобов’язавши її

відшкодувати шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі внаслідок

прийняття незаконного рішення, ухвали, постанови з цивільної справи за

наявності у діях судді (суддів) складу злочину, встановленого вироком, що

набрав чинності.

Якщо шкода завдана фізичним або юридичним особам внаслідок іншої

незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання,

попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, така шкода

відшкодовується на загальних підставах. Так, зокрема, на загальних

підставах деліктної відповідальності відшкодовується також і шкода,

заподіяна у випадках, передбачених у частинах 2, 3 ст.1 Закону про

відшкодування шкоди правоохоронними та судовими органами (коли шкода

заподіюється внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту

чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення

штрафу, а також незаконного проведення оперативно-розшукових заходів,

передбачених законами України “Про оперативно-розшукову діяльність”,

“Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”

та іншими актами законодавства), у Законі України “Про реабілітацію жертв

політичних репресій в Україні” [39] тощо.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконним рішеннями, дією

чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства,

прокуратури або суду, встановлюється Законом України від 1 грудня 1994

року “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові

незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і

суду”.

Слід зазначити, що право на відновлення майнових прав і

відшкодування шкоди у незаконно засуджених і репресованих громадян,

відповідно до законодавства про реабілітацію, виникає з моменту вступу в

законну силу виправдовувального вироку або з дня винесення постанови про

закриття кримінальної справи, в основу якої покладено реабілітуючі

підстави.

У юридичній літературі висловлюється думка, що найбільш прийнятим

є судовий порядок реабілітації [40, c.17]. Цю думку підтримав і В.Т.Нор,

який вважає, що розгляд таких справ слід здійснювати в судовому порядку за

правилами цивільного судочинства. При цьому позов про відшкодування

шкоди має подаватися до органу попереднього розслідування, прокуратури

чи суду, неправильними діями яких завдана шкода. Справа про

відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням, повинна, на його

думку, розглядатися вищим судом по відношенню до того, який неправильно

засудив потерпілого або необґрунтовано застосував взяття під варту [41,

c.171].

На думку М.Ф. Полякової, відшкодування шкоди необхідно покласти

на суд, який прийняв рішення про виправдання [42, c.15] або до підсудності

якого була б віднесена кримінальна справа, якби вона не була закрита [40,

c.17].

Деякі автори вважають, що приймати рішення про відновлення

майнових прав та компенсації майнової шкоди і збитків повинні орган

дізнання, досудового нього слідства, прокуратури чи суд, які закінчили

провадження у кримінальній справі актом реабілітації [43, c.223].

Аналіз Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої

громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства,

прокуратури і суду" свідчить, що у ньому встановлено змішаний порядок

відновлення його майнових та інших соціальних прав. Так, відповідно до

ст.12 громадянин звертається із заявою до відповідних органів дізнання,

попереднього слідства, прокуратури та суду про відшкодування заподіяної

йому шкоди. Тільки в разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про

відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільно-

процесуального судочинства може оскаржити її і суді.

Для визначення розміру шкоди, громадянин протягом шести місяців

після скерування йому повідомлення може звернутися:

1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства

Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки

України – відповідно до цих органів;

2) при винесенні виправдовувального вироку або закритті справи судом

першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку – до суду, який

розглядав справу по першій інстанції;

3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про

накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних

робіт і закритті справи – в районний (міський) суд (до судді), який розглядав

справу про адміністративне правопорушення.

У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів залежно

від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребує від

відповідних державних і громадських організацій усі необхідні документи,

що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить

постанову (ухвалу).

Не пізніше трьох діб після винесення постанови (ухвали) про розмір

шкоди, завірена гербовою печаткою її копія надсилається громадянинові або

його спадкоємцям і подається ними до відповідного територіального органу

Державного казначейства за місцем проживання для одержання чека.

Відповідний територіальний орган Державного казначейства, до якого

звертається громадянин за відшкодуванням шкоди, надсилає до Управління

Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах

Києві та Севастополі заявку, в якій вказує суму відшкодування, а Управління

Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах

Києві та Севастополі надсилає заявку до Головного управління Державного

казначейства України.

Головне управління Державного казначейства України перераховує

вказані кошти на рахунок Управління Державного казначейства в

Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а

останні – на рахунок відповідного територіального органу Державного

казначейства для їх виплати громадянинові.

Виплата громадянинові суми відшкодування проводиться установою

банку на підставі чека, виданого органом Державного казначейства після

подання громадянином копії постанови (ухвали) органів дізнання,

досудового слідства, прокуратури і суду про розмір відшкодування шкоди за

умов наявності коштів на рахунку відповідного територіального органу

Держказначейства. Вважаємо, що дане положення суттєво обмежує право

особи на відшкодування шкоди. Не слід обумовлювати відшкодування

наявністю коштів на рахунку.

Майно (конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене

органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють

оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт),

повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться,

у місячний термін із дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо

воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення.

Пересилка або доставка майна провадиться також за рахунок цих органів.

У разі, коли повернення майна в натурі неможливе, за рахунок підприємств,

установ, організацій, яким воно було передано безоплатно, відшкодовується

його вартість.

Згідно зі ст.5 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої

громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства,

прокуратури і суду" у разі смерті громадянина право на відшкодування

шкоди переходить до його спадкоємців, коло яких визначається цивільним

законодавством.

У Законі України від 1 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування

шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання,

досудового слідства, прокуратури і суду" не вказаний строк, протягом якого

порушені майнові права реабілітованого громадянина підлягають захисту.

Вважаємо, що необхідно встановити спеціальний строк позовної давності,

оскільки тривалого часу з моменту реабілітації особи до пред'явлення вимог

про грошові виплати не дає змоги правильно встановити обсяг і розмір

заподіяної майнової шкоди та негативно впливає на саме право вимоги.

Спеціальний строк позовної давності, протягом якого громадянин може

реалізувати своє право на відшкодування заподіяної шкоди, існує в

законодавстві багатьох держав Європи, Польщі, Росії та ін.[44, c. 105].

З огляду на суб'єктивний склад і зміст проаналізованих правовідносин

спеціального розгляду заслуговує питання про значення ініціативи

правомочного суб'єкта при вирішенні питання про відшкодування шкоди,

завданої в результаті необґрунтованого кримінального розслідування.

Опрацьовані статті Закону України "Про порядок відшкодування

шкоди незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства,

прокуратури і суду" свідчать про те, що цей процес повністю залежить від

потерпілої сторони.

Так, відповідно до трудового законодавства, громадянину, звільненому

з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням, або відстороненому

від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної

відповідальності, надається колишня робота (посада), а при неможливості

цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади та

ін.) - державною службою зайнятості надається йому інша робота. Робота

(посада) надається громадянинові не пізніше місячного терміну з дня

звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців із моменту набрання

законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали)

про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у

діянні складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні

злочину.

Відповідно до чинного законодавства, термін перебування під вартою,

термін відбуття покарання, а також час, протягом якого громадянин не

працював у зв’язку з незаконним відстороненням від роботи (посади),

зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за

спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу.

Якщо громадянин у зв'язку з незаконним засудженням був позбавлений

військових або інших звань, а також державних нагород, тоді суд, що

скасував вирок із закриттям справи, направляє не пізніше трьох діб скеровує

подання в орган, що розглядав клопотання про позбавлення громадянина

військових або інших звань, а також орденів та медалей, про відновлення цих

прав.

Заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої

незаконними діями органів дізнання, досудового слідства чи прокуратури, на

вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або

за місцем знаходження відповідного органу дізнання, досудового слідства чи

прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат.