Лекція 4 Особисті немайнові та майнові права подружжя

Лекція 4 Особисті немайнові та майнові права подружжя

1) Поняття та види особистих немайнових прав подружжя

2) Право спільної сумісної власності подружжя

3) Об’єкти

4) Розпорядження майном

5) Поділ майна

6) Особиста приватна власність

 

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»

 

§ 1. Поняття та ознаки особистих немайнових прав подружжя

Правовому регулюванню підлягають і деякі особисті немайнові відносини, які є стрижнем подружнього життя, причому їх регулювання є одним із завдань Сімейного кодексу України (ст. 1 СК України).

Загальними засадами регулювання особистих немайнових відносин між подружжям, згідно зі ст. 7 СК України, є те, що воно здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя подружжя, права кожного з них на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання будь-кого у їхнє сімейне життя, відсутності привілеїв чи обмежень кожного із подружжя за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

В основу регулювання особистих немайнових відносин покладено принцип рівності при набутті та здійсненні особистих немайнових прав і обов'язків жінки та чоловіка у шлюбі та сім'ї.

 

Види особистих немайнових прав подружжя

1) Право на материнство. ст. 49 СК України

Материнство — це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію (народжувати здорових дітей), належним чином утримувати їх та виховувати в повазі до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу тощо.

Воно включає не тільки заходи державного впливу, а й деякі особисті права жінки як дружини. Про таке поєднання свідчить ч. 3 ст. 49 СК України, в якій зазначається, що позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Кошти, одержані за таке відшкодування, до особистої власності дружини.

А у разі відшкодування моральної шкоди чоловікові за позбавлення його можливості здійснення репродуктивної функції — до особистої приватної власності чоловіка (ч. 4 ст. 57 СК України).

Санкція до чоловіка -Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. АЛЕ така поведінка чоловіка не є протиправною, оскільки чоловік не зобов'язаний законодавством реалізовувати своє право на батьківство, передбачене ст. 50 СК. Більш того, примусити чоловіка реалізувати своє право неможливо.

Право на материнство як сімейне право, включає в себе також певні обов'язки другого із подружжя. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини. Дружині-матері мають бути створені в сім'ї умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав та обов'язків.

 

2) Право на батьківство. Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридично посвідчений записом в державних органах РАЦСу про народження.

Дані права подружжя хоч і регулюються різними статтями Сімейного кодексу України, фактично є спільним правом подружжя. Стаття 50 СК України, у якій закріплено право на батьківство, має багато спільного зі ст. 49. Якихось суттєвих відмінностей, крім тих, що зумовлені фізіологічними особливостями жінки та чоловіка і соціальним станом жінки-матері, ці статті не мають.

Санкція до жінки Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

 

В Сімейному кодексі України є правові варіанти вирішення проблеми бездітності. Одним із таких прикладів є ст. 123 СК України яка регулює штучне запліднення та імплантації зародка. та інститут усиновлення (ст.ст. 207-242 СК України). Є й інші можливості виховувати дітей у сім'ях, які не можуть мати власних дітей.

 

Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності.

Стаття 51 СК України, в якій зазначено, що дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, звичок та уподобань. Це право є засобом захисту психологічно і (або) матеріально слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії дружини, чоловіка або іншої особи (свекрухи, тещі тощо).

У сім'ях, де немає взаєморозуміння, де кожний із подружжя живе своїм індивідуальним життям, виникає потреба в праві на повагу до своєї індивідуальності, звичок та уподобань.

 

4) Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток. Відповідно до ст. 52 СК України дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, виявлення своїх здібностей, створення умов для праці та відпочинку.

Як і попереднє, це право забезпечує гендерну рівність у шлюбі.

Це не тільки заняття спортом, а й дотримання чистоти в оселі, удосконалення знарядь праці і побуту, спрямовування зусиль на позбавлення від негативних звичок.

Духовний розвиток можна розуміти як діяльність, спрямовану на пізнання духовних багатств, накопичених людством.

 

5) Право дружини та чоловіка на зміну прізвища. Це право виникає ще до реєстрації шлюбу. Стаття 35 СК України, яка регулює відносини, пов'язані з вибором прізвища майбутнім подружжям, винесена за межі особистих немайнових прав та обов'язків подружжя, але це суто формальний бік справи, бо вирішується це питання під час реєстрації шлюбу, до того ж на засадах рівності сторін.

На підставі ст. 53 СК України дружина чи чоловік, якщо при реєстрації шлюбу вони зберегли дошлюбні прізвища, мають право подати до органу РАЦСу, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого із подружжя. У разі зміни прізвища орган РАЦСу видає нове Свідоцтво про шлюб.

 

ОБ’ЄКТИ ПРАВА СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ

Право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому об'єктами цього права є будь-яке майно, що належать фізичній особі на праві приватної власності. Вичерпного переліку об'єктів права спільної сумісної власності дати неможливо.

В ст. 326 ЦК України записано, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Власне таке правило закріплено в п. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України, згідно з яким об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-яке майно, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу.

Пленум Верховного Суду України вирішив конкретизувати перелік об'єктів права спільної сумісної власності в ч. 2 п. 9 постанови від 12 червня 1998 р., в якій записав: " Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна й і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, вклади до кредитних установ; паєнагромадження в житлово-будівельному кооперативі; страхова сума, страхове відшкодування, сплачені зарахунок спільних коштів подружжя, страхові платежі, які були повернені при достроковому розірванні договору страхування або які міг би одержати один із noдружжя у разі дострокового розірвання такого договору на час фактичного припинення шлюбу; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами."

 

СК конкретизує окремі питання об’єктів:

Банківський вклад

Вклад, внесений у банк або іншу кредитну ус і л нону під час шлюбу на ім'я одного із подружжя за рахунок копі і ін подружжя належить до спільного майна

особливості. За договором банківського вкла-ду (депозиту) передані вкладником у готівковій або безготівковій формі кошти стають власністю банку Отже, доки подружжя фактично не одержить вклад з кредитної ус і анови, він не є об'єктом права спільної сумісної власності. Фактично подружжю належить лише право вимоги до кредитної установи

Умови

1. майно одного з подружжя за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

2. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

 

РОЗПОРЯДЖЕННЯ МАЙНОМ

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. І здійснюють ці права за взаємною згодою.

Здійснюючи правомочності співвласників, подружжя може укладати щодо спільного майна різні правочини.

Якщо в таких договорах, наприклад у договорі купівлі-продажу, подружжя виступає разом на стороні продавця чи покупця, то цілком очевидно, що у подружжя виникають звичайні цивільні права та обов'язки, які визначаються цивільним законодавством. За таких обставин між подружжям, як правило, не виникає спорів щодо придбання чи відчуження майна, оскільки згода на це була висловлена ними в укладеній угоді.

Однак у переважній більшості практичних випадків правочини щодо спільного майна з іншими особами укладаються лише одним з подружжя. Відповідно до ч. 2 ст. 65СК України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.

У зв'язку з цим постає питання про форму висловлення такої спільної згоди?

 

!! ВАЖЛИВО! Сімейний Кодекс України виходе з припущення про єдність інтересів подружжя, встановлює презумпцію згоди одного з них при здійсненні операцій зі спільним майном другим із подружжя.

Виключення - - Ця презумпція не поширюється на укладання одним із подружжя договорів, що мають бути нотаріально оформлені або(і) вимагають держаної реєстрації, а також договорів, пов'язаних з цінним майном. Згода другого з подружжя у такому разі має бути письмовою

Аналізуючи положення СК, можна зробити висновок, що СК розрізняє три види договорів, пов'язаних з розпорядженням майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,:

 

1) дрібні побутові договори.

"дрібна побутова угода" завжди даватиме підстави для його неоднозначного тлумачення. Для цих договорів непотрібна згода іншого з подружжя.(ст..65 СК)

 

2) договори, що виходять за межі дрібних побутових.

СК встановлює презумпцію згоди одного з подружжя на укладення зазначених договорів другим із подружжя.. Тому, на наш погляд, при застосуванні вищенаведеної норми ст. 65 СК України необхідно враховувати, що договори, укладена одним з подружжя, з розпорядження спільним майном може бути визнана недійсною на вимогу другого з подружжя, якщо буде встановлено, що він укладений без згоди іншого.

Тобто на практиці існує 2 варіанти –

1.набувачеві спільного майна було відомо про незгоду другого з подружжя на укладення такої угоди або

2. коли відчуження спільного майна було здійснено всупереч волі другого з подружжя (під впливом насильства, обману, погрози тощо).

 

3) договори, що потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договори стосовно цінного майна.

На укладання таких договорів не поширюється положення про наявність презумпції згоди другого з подружжя.

Згідно СК, згода другого з подружжя має бути подана письмово, а на укладання договору, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, повинна бути нотаріально засвідчена.

За відсутності такої прямо виявленої згоди другого з подружжя зазначені договори за його позовом мають визнаватися недійсними

Подружжя мають право домовлятися між собою про порядок користування зазначеним майном. Дружина і чоловік можуть, наприклад, визначати порядок користування автомобілем, катером, комп'ютером та іншими речами. Однак така домовленість не виключає права кожного з подружжя у разі виникнення спору про порядок користування цими речами звертатися з позовом до суду.

Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, має обов'язкову силу не тільки для дружини і чоловіка, а й для їх правонаступників.

 

ПИТАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА МАЙНО У РАЗІ РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ.

Розірвання шлюбу не є обов'язковою умовою припинення права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Якщо не здійснено поділ спільної сумісної власності подружжя або якщо не визначено розмір часток у праві цієї власності, що належить кожному з колишнього подружжя, відносини, пов'язані з правом спільної сумісної власності, зберігаються.

Однак оскільки їх учасники вже не є подружжям, для регулювання цих відносин застосовуються норми ЦК (статті 368—372).

 

ПОДІЛ МАЙНА ПОДРУЖЖЯ

Здійснення подружжям права спільної власності може призводити також до його припинення

ВИЗНАЧЕННЯ ЧАСТОК

. Чинним законодавством України не встановлено конкретних вимог для поділу спільного майна подружжя за їх обопільною згодою.

 

Специфіка

1. частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором

Розмір часток кожного з подружжя у їх спільному майні може визначатися за взаємною згодою та оформлюватись у вигляді письмової угоди між ними. За бажанням подружжя ця угода може нотаріально посвідчуватись. При цьому дружина і чоловік не зобов'язані додержувати положення про рівність їх часток у спільному майні. У разі виникнення між ними спору щодо розміру їх часток у спільному майні суд виходить з визнання рівності цих часток.

 

2. змінити розмір часток у праві власності суд може за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

3. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Під час поділу майна подружжя речі, що належать дітям, не можуть ділитися, оскільки ст. 173 СК закріплює роздільність майна батьків та дітей.

 

Законодавець не передбачає обов'язкового нотаріального посвідчення угод подружжя про поділ їх спільного майна. Таку форму вони можуть обрати за власним бажанням або обмежитись усною чи простою письмовою формою, залежно від суми угоди. Звичайно, що поділ спільного жилого будинку (квартири) чи іншого об'єкта нерухомості повинен оформлятися нотаріально.

ВАЖЛИВО! Д о складу спільного майна подружжя входить спільність активу, тобто права власності на речі та майнові зобов'язальні права, але не спільність пасиву, тобто боргів. Тому треба розрізняти спільні та особисті БОРГИ ДРУЖИНИ І ЧОЛОВІКА.

Юридичною наукою вже напрацьовані певні критерії розмежування спільних і роздільних боргів подружжя. Так, спільними вважаються ті борги, які виникають:

1) з угод, укладених подружжям спільно;

2) з заподіяння шкоди спільними діями подружжя;

3) з безпідставного придбання чи збереження подружжям спільного майна за рахунок іншої особи;

4) з зобов'язань, що виникають у зв'язку з заподіянням шкоди неповнолітніми дітьми подружжя.

Усі інші борги подружжя є особистими.,

1) що виникли до шлюбу;

2) борги, які утворилися після його укладення внаслідок прагнення одного з подружжя до задоволення особистих потреб;

3) борги, які обтяжують роздільне майно дружини і чоловіка;

4) борги, тісно пов'язані з особою боржника (заподіяння шкоди одним із подружжя, аліментні зобов'язання).

СПОСОБИ ПОДІЛУ МАЙНА

Розподіл майна в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою.

Таке присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Подружжю може також належати право на ВКЛАД у статутному фонді господарських товариств. Якщо такий вклад зроблено у період шлюбу, то вважається, що він входить до складу спільного майна подружжя.

При поділі вкладу, оформленого на ім'я одного з подружжя, можливі три варіанти:

1) прийняття другого з подружжя до складу учасників господарського товариства і поділ вкладу між обома з подружжя, якщо це передбачене установчими документами товариства і на це є згода його вищого органу;

2) виплата тим з подружжя, хто є учасником господарського товариства, другому з подружжя відповідної компенсації;

3) вихід того з подружжя, хто є учасником господарського товариства, з його складу й поділ коштів, одержаних ним пропорційно його частці у статутному капіталі товариства, між подружжям.

Проблемні питання поділу будинку: (рекомендації Пленуму ВСУ)

1. заслуговують на увагу, забезпеченості житлом в іншому місці другого з них може залишити будинок одному з подружжя і покласти на нього обов'язок компенсувати право на частку в будинку другого за рахунок іншого спільного майна або грішми

2. кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру) або за умови наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

3. У разі неможливості поділу квартири суд має право за таких обставин встановити порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

2. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

3. При відшкодуванні шкоди, завданої злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом.

 

Дискусійним у літературі є питання про правові підстави покладення відповідальності за спільним боргом на того з подружжя, який не брав участі в угоді, яка спричинила борг.

У подружжя який не є стороною в договорі, вчинюваною другим з подружжя, виникає право спільної власності на майно, одержуване за такою угодою на підставі сімейного законодавства. Відповідно виникає обов'язок нести і переобтяження щодо набутого майна.

Важливо!!! – правове регламентування майнових відносин при цивільний шлюбі

Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі

 

1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

положення суперечить ст. 21 СК (що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.)

 

У статті, що коментується, не наведені ознаки, які давали б можливість відмежувати роздільну власність подружжя від їх спільної сумісної власності. У ній лише перелічені види особистої приватної власності подружжя. Ця стаття, на відміну від ст. 24 КпШС, містить більш детальний перелік підстав виникнення права особистої приватної власності подружжя

 

Лекція 4 Особисті немайнові та майнові права подружжя

1) Поняття та види особистих немайнових прав подружжя

2) Право спільної сумісної власності подружжя

3) Об’єкти

4) Розпорядження майном

5) Поділ майна

6) Особиста приватна власність

 

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»

 

§ 1. Поняття та ознаки особистих немайнових прав подружжя

Правовому регулюванню підлягають і деякі особисті немайнові відносини, які є стрижнем подружнього життя, причому їх регулювання є одним із завдань Сімейного кодексу України (ст. 1 СК України).

Загальними засадами регулювання особистих немайнових відносин між подружжям, згідно зі ст. 7 СК України, є те, що воно здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя подружжя, права кожного з них на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання будь-кого у їхнє сімейне життя, відсутності привілеїв чи обмежень кожного із подружжя за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

В основу регулювання особистих немайнових відносин покладено принцип рівності при набутті та здійсненні особистих немайнових прав і обов'язків жінки та чоловіка у шлюбі та сім'ї.

 

Види особистих немайнових прав подружжя

1) Право на материнство. ст. 49 СК України

Материнство — це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію (народжувати здорових дітей), належним чином утримувати їх та виховувати в повазі до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу тощо.

Воно включає не тільки заходи державного впливу, а й деякі особисті права жінки як дружини. Про таке поєднання свідчить ч. 3 ст. 49 СК України, в якій зазначається, що позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Кошти, одержані за таке відшкодування, до особистої власності дружини.

А у разі відшкодування моральної шкоди чоловікові за позбавлення його можливості здійснення репродуктивної функції — до особистої приватної власності чоловіка (ч. 4 ст. 57 СК України).

Санкція до чоловіка -Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. АЛЕ така поведінка чоловіка не є протиправною, оскільки чоловік не зобов'язаний законодавством реалізовувати своє право на батьківство, передбачене ст. 50 СК. Більш того, примусити чоловіка реалізувати своє право неможливо.

Право на материнство як сімейне право, включає в себе також певні обов'язки другого із подружжя. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини. Дружині-матері мають бути створені в сім'ї умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав та обов'язків.

 

2) Право на батьківство. Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридично посвідчений записом в державних органах РАЦСу про народження.

Дані права подружжя хоч і регулюються різними статтями Сімейного кодексу України, фактично є спільним правом подружжя. Стаття 50 СК України, у якій закріплено право на батьківство, має багато спільного зі ст. 49. Якихось суттєвих відмінностей, крім тих, що зумовлені фізіологічними особливостями жінки та чоловіка і соціальним станом жінки-матері, ці статті не мають.

Санкція до жінки Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

 

В Сімейному кодексі України є правові варіанти вирішення проблеми бездітності. Одним із таких прикладів є ст. 123 СК України яка регулює штучне запліднення та імплантації зародка. та інститут усиновлення (ст.ст. 207-242 СК України). Є й інші можливості виховувати дітей у сім'ях, які не можуть мати власних дітей.