Об’єкти права спільної сумісної власності

Право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому об'єктами цього права є будь-яке майно, що належать фізичній особі на праві приватної власності. Вичерпного переліку об'єктів права спільної сумісної власності дати неможливо.

В ст. 326 ЦК України записано, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Власне таке правило закріплено в п. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України, згідно з яким об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-яке майно, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу.

Пленум Верховного Суду України вирішив конкретизувати перелік об'єктів права спільної сумісної власності в ч. 2 п. 9 постанови від 12 червня 1998 р., в якій записав: " Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна й і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, вклади до кредитних установ; паєнагромадження в житлово-будівельному кооперативі; страхова сума, страхове відшкодування, сплачені зарахунок спільних коштів подружжя, страхові платежі, які були повернені при достроковому розірванні договору страхування або які міг би одержати один із noдружжя у разі дострокового розірвання такого договору на час фактичного припинення шлюбу; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами."

 

СК конкретизує окремі питання об’єктів:

Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Найбільше дискусій виникло в юридичній літературі з приводу моменту виникнення права спільної сумісної власності подружжя на одержувану одним з них заробітну плату та інші трудові доходи, пенсії, стипендії. Тут сформувалися в основному три основні точки зору, які в цілому зводяться до того, що режим спільності на заробітну плату та інші подібні доходи подружжя поширюється:

1. в момент набуття дружиною-працівником права на одержання винагороди;
2. в момент доставки винагороди в сім'ю;
3. в момент фактичного отримання винагороди за працю дружиною (працівником).

 

Вразливою є думка про те, що нарахована, але не отримана зарплата належить подружжю на праві спільної власності, оскільки до моменту одержання її працівником вона взагалі не є об'єктом права власності.

Враховуючи викладене, вважаємо за доцільне приєднатися до думки тих юристів, які виникнення спільної сумісної власності на заробітну плату пов'язують з моментом одержання її одним з подружжя за місцем роботи. За таких обставин більш ефективно можуть бути захищені майнові права того з подружжя, який не працює з поважних причин.

Важливою в умовах ринкової економіки є норма ст. 58 СК про те, що якщо річ, яка належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).

Особливості:

Банківський вклад

Вклад, внесений у банк або іншу кредитну ус і л нону під час шлюбу на ім'я одного із подружжя за рахунок копі і ін подружжя належить до спільного майна

особливості. За договором банківського вкла-ду (депозиту) передані вкладником у готівковій або безготівковій формі кошти стають власністю банку Отже, доки подружжя фактично не одержить вклад з кредитної ус і анови, він не є об'єктом права спільної сумісної власності. Фактично подружжю належить лише право вимоги до кредитної установи

Частки в статутних капіталах товариств

власністю подружжя є не частина майна юридичної особи, а майнове право, що виражається його часткою в капіталі, частина прибутку або доходу, виплачена при розподілі між учасниками, або те майно, яке отримується при виході з юридичної особи чи при її ліквідації.

Встановлення моменту, з якого розпочинається дія режиму спільності майна!

Важливе значення для подружжя має вирішення питання щодо встановлення моменту, з якого розпочинається дія режиму спільності майна, оскільки з цим моментом безпосередньо пов'язане вирішення питання про момент виникнення

Тобто майнова спільність у подружжя може виникнути лише з моменту реєстрації шлюбу в органах РАГСу і припинена з моменту припинення шлюбу. Відповідно до ст. 95 СК України у тих випадках, коли укладено шлюбний договір до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а якщо в період шлюбу — у день його нотаріального посвідчення.

 

Згідно з СК якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, що були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності дружини і чоловіка.

При цьому, як вже зазначалось, не потрібно, щоб майно, одержане за таким договором, було внесене до сімейного бюджету. Достатньо того, щоб воно було одержане одним із подружжя. При укладанні зазначеного договору можливе застосування загального правила ч. 1 ст. 334 ЦК відповідно до якого право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом

 

Важливо! Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові

Умови

1. майно одного з подружжя за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

2. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

 

РОЗПОРЯДЖЕННЯ МАЙНОМ

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. І здійснюють ці права за взаємною згодою.

Здійснюючи правомочності співвласників, подружжя може укладати щодо спільного майна різні правочини.

Якщо в таких договорах, наприклад у договорі купівлі-продажу, подружжя виступає разом на стороні продавця чи покупця, то цілком очевидно, що у подружжя виникають звичайні цивільні права та обов'язки, які визначаються цивільним законодавством. За таких обставин між подружжям, як правило, не виникає спорів щодо придбання чи відчуження майна, оскільки згода на це була висловлена ними в укладеній угоді.

Однак у переважній більшості практичних випадків правочини щодо спільного майна з іншими особами укладаються лише одним з подружжя. Відповідно до ч. 2 ст. 65СК України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.

У зв'язку з цим постає питання про форму висловлення такої спільної згоди?

 

!! ВАЖЛИВО! Сімейний Кодекс України виходе з припущення про єдність інтересів подружжя, встановлює презумпцію згоди одного з них при здійсненні операцій зі спільним майном другим із подружжя.

Виключення - - Ця презумпція не поширюється на укладання одним із подружжя договорів, що мають бути нотаріально оформлені або(і) вимагають держаної реєстрації, а також договорів, пов'язаних з цінним майном. Згода другого з подружжя у такому разі має бути письмовою

Аналізуючи положення СК, можна зробити висновок, що СК розрізняє три види договорів, пов'язаних з розпорядженням майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,:

 

1) дрібні побутові договори.

"дрібна побутова угода" завжди даватиме підстави для його неоднозначного тлумачення. Для цих договорів непотрібна згода іншого з подружжя.(ст..65 СК)

 

2) договори, що виходять за межі дрібних побутових.

СК встановлює презумпцію згоди одного з подружжя на укладення зазначених договорів другим із подружжя.. Тому, на наш погляд, при застосуванні вищенаведеної норми ст. 65 СК України необхідно враховувати, що договори, укладена одним з подружжя, з розпорядження спільним майном може бути визнана недійсною на вимогу другого з подружжя, якщо буде встановлено, що він укладений без згоди іншого.

Тобто на практиці існує 2 варіанти –

1.набувачеві спільного майна було відомо про незгоду другого з подружжя на укладення такої угоди або

2. коли відчуження спільного майна було здійснено всупереч волі другого з подружжя (під впливом насильства, обману, погрози тощо).

 

3) договори, що потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договори стосовно цінного майна.

На укладання таких договорів не поширюється положення про наявність презумпції згоди другого з подружжя.

Згідно СК, згода другого з подружжя має бути подана письмово, а на укладання договору, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, повинна бути нотаріально засвідчена.

За відсутності такої прямо виявленої згоди другого з подружжя зазначені договори за його позовом мають визнаватися недійсними

Подружжя мають право домовлятися між собою про порядок користування зазначеним майном. Дружина і чоловік можуть, наприклад, визначати порядок користування автомобілем, катером, комп'ютером та іншими речами. Однак така домовленість не виключає права кожного з подружжя у разі виникнення спору про порядок користування цими речами звертатися з позовом до суду.

Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, має обов'язкову силу не тільки для дружини і чоловіка, а й для їх правонаступників.

 

ПИТАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА МАЙНО У РАЗІ РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ.

Розірвання шлюбу не є обов'язковою умовою припинення права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Якщо не здійснено поділ спільної сумісної власності подружжя або якщо не визначено розмір часток у праві цієї власності, що належить кожному з колишнього подружжя, відносини, пов'язані з правом спільної сумісної власності, зберігаються.

Однак оскільки їх учасники вже не є подружжям, для регулювання цих відносин застосовуються норми ЦК (статті 368—372).

 

ПОДІЛ МАЙНА ПОДРУЖЖЯ

Здійснення подружжям права спільної власності може призводити також до його припинення