Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків

товарів, робіт (послуг).

Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні,

становлення ринкових відносин на споживчому ринку держави, свідчить про

те, що споживач наразі залишається економічно не захищеною фігурою у

суспільстві.

Законодавча база з питань охорони прав споживачів в Україні містить

велику кількість нормативно-правових актів різної юридичної сили і

галузевого спрямування. Вона включає норми різних галузей права –

конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального, які

закріплюють базові категорії, встановлюють принципи захисту прав

споживачів. Перелік нормативних актів відкриває Конституція України, яка

проголошує захист прав споживачів державою (ст. 42). Важливим етапом у

побудові законодавства, що регулює аналізовані відносини, стало викладення

Закону України «Про захист прав споживачів» у новій редакції від 1 грудня

2005р.[59] Загальні положення про захист прав споживачів містять також

Закони України: “Про захист економічної конкуренції” від 1 листопада

2001р.[60], “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р.[61], “Про рекламу” від 3

липня 1996р.[62] тощо.

Ст. 3 цього Закону зазначає що, споживачі, які перебувають на

території України, під час придбання, замовлення або використання товарів

(робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:

• державний захист своїх прав;

• гарантований рівень споживання;

• належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів

обслуговування;

• безпеку товарів;

• необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість та

асортимент товарів (робіт, послуг);

• відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами)

неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя

і здоров’я товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених

законодавством;

• звернення до суду та інших уповноважених державних органів за

захистом порушених прав;

• об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання

споживачів).

Закон України "Про захист прав споживачів" встановлює обов’язки

виробників, покладає більш сувору, у порівнянні з Цивільним кодексом

України, відповідальність за їх порушення, що у свою чергу гарантує

задоволення і захист інтересів споживача. Так, праву споживача на

інформацію кореспондує обов’язок виробника (продавця) надати повну та

достовірну інформацію, що забезпечує вільний вибір товарів (ст.15 Закону).

Праву споживачів на відшкодування збитків, спричинених порушенням

їх прав відповідає обов’язок суб’єкта господарювання відшкодувати

споживачу збитки, моральну шкоду, сплатити неустойку (ст. 16 Закону).

Праву на вільний вибір товарів кореспондує заборона нечесної

підприємницької практики, яка полягає у вчиненні дій, що кваліфікуються

законодавством як вияв недобросовісної конкуренції, будь-яка діяльність (дії

чи бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною (ст. 19

Закону).

Ринкові перетворення, що відбуваються в Україні (а це, перш за все,

зміни в циклі «виробництво – розподіл – споживання»), призвели до появи в

економіці країни таких явищ, які потребують захисту споживачів з боку

держави. До них відносять: диверсифікацію товарного складу ринкової

торгівлі (використання нових видів товарів), що потребує від споживачів

включаючи і покупців, підвищеної компетенції, а це уже часто стає

неможливим; деперсоналізацію ринкового обміну, коли споживач все більш

відділяється від виробника товару; різке зростання ринку споживання нових

видів товарів, які не відповідають необхідним споживчим властивостям [63,

c.127].

Тому Закон України «Про захист прав споживачів» (далі – Закон), з

одного боку, свідчить про гуманізацію законодавства, спрямованого на

пом’якшення протиріч між споживачами і підприємцями, а з, другого – про

гармонізацію національного законодавства із законодавством розвинених

країн.

Споживче право має широку сферу дії. До відносин, на які

поширюється споживче право належить, зокрема, ті, що виникають із

договорів купівлі-продажу, а також ті, що виникають при заподіянні шкоди,

завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Заподіяння шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) створює

позадоговірне зобов’язання між заподіювачем шкоди та потерпілим. На

правову природу зобов’язання, що виникає, не впливає той факт, що

заподіювачі шкоди можуть перебувати у договірних правовідносинах. Тут

слід чітко розмежувати їхні права та обов’язки, які реалізуються у рамках

договірних відносин, а також ті, регулювання яких відбувається поза

рамками договору. Так, наприклад, унаслідок продажу товарів неналежної

якості у покупця виникає ряд прав, які включають право вимоги від продавця

відшкодування шкоди (ст. 678 ЦК). Це право виникає і реалізується у рамках

договору купівлі продажу. Але якщо внаслідок застосування неякісного

товару заподіяно шкоду життю, здоров'ю, майну покупця або інших осіб, між

сторонами виникають позадоговірні відносини. Саме тому, що заподіяння

шкоди має у наведеному прикладі позадоговірний характер, конкуренції між

нормами, що регулюють договірні та позадоговірні відносини, не виникає.

Цивільний кодекс спеціальною нормою ст.ст. 1209-1211 закріплює

право фізичної або юридичної особи, на відшкодування шкоди завданої

внаслідок недоліків товарів, робіт чи послуг.

Відшкодування шкоди у цих правовідносинах здійснюється за

правилами деліктного права.

Суб’єктами права вимоги є: покупці товару, замовники робіт, послуг,

так і сторонні особи до яких товар, результати виконання робіт перейшли а

належних правових підставах.

Суб’єктами відповідальності внаслідок недоліків товару є: продавець –

підприємство, установа, організація, товариство або фізична особа-

підприємець, що реалізують товари за договором купівлі-продажу.

Виготовлювач – підприємство, установа, організація, товариство або фізична

особа-підприємець, які виконують роботи та надають послуги.

Суб’єктами відповідальності за шкоду, завдану внаслідок недоліків

робіт (послуг), є їх виконавець.

Відповідно до ст. 16 ЦК виробник (виконавець) несе відповідальність

за шкоду, завдану життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у

зв’язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів,

інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виробництва

товарів, виконання робіт або надання послуг, незалежно від рівня його

наукових і технічних знань.

Підстави відповідальності.

Шкода як результат протиправної поведінки може виражатися в

ушкоджені здоров'я потерпілої фізичної особи чи її смерті, у знищені чи

пошкодженні майна фізичних та юридичних осіб. Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 4

Закону "Про захист прав споживачів" споживач має право на відшкодування

моральної шкоди.

Протиправність полягає у:

1) передачі покупцеві (замовнику)товару (робіт) який було виготовлено з

порушенням вимог щодо його якості.

2) надання інформації про товари (роботи, послуги) не в повному обсязі або

неправдивої інформації.

Згідно ч.1 ст.700 Цивільного кодексу, при укладенні договору

продавець зобов’язаний надати покупцеві необхідну і достовірну інформацію

про товар, що пропонується до продажу. Інформація має відповідати вимогам

закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання.

Необхідна інформація – це повна інформація, тобто така, що надається

продавцем у обсязі, який формує у покупця чітке уявлення про властивості і

споживчу якість товару. Достовірна інформація – відповідність дійсності

відомостей стосовно товару, що міститься у інформації.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів»

інформація про продукцію повинна містити:

1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за

якими вони реалізуються;

2) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна

відповідати вітчизняна продукція;

3) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про

склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини,

в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо),

харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо

вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію,

продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими

актами;

5) позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів;

6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;що

поширюється на конкретний продукт;

4) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені

нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої

7) дату виготовлення;

8) відомості про умови зберігання;

9) гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);

10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;

11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості

про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі

наслідки в разі невиконання цих дій;

12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і

підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від

споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Щодо продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, споживачеві

повинна надаватись інформація про її сертифікацію. А відносно продукції,

яка за певних умов може бути небезпечною для життя, здоров'я споживача та

його майна, навколишнього природного середовища, виробник зобов'язаний

довести до відома споживача інформацію про таку продукцію і можливі

наслідки її споживання (використання).

Інформація споживачеві має надаватися згідно із законодавством про

мови.

Інформація, про товари доводиться до відома споживачів виробником

(продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на

етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній

формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах

обслуговування.

Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона

реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за

допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні

супроводжуватись інформацією про їх походження.

Недоліком товару є окрема невідповідність товару.

Істотним недоліком є недолік, який не можна усунути, недолік,

усунення якого пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу,

недолік, який виявилися неодноразово чи з'явилися знову після його

усунення.

Причиново-наслідковий зв'язок є юридично значимий лише у тому разі,

якщо шкода виникла внаслідок, користування (вживання) придбаного товару,

робіт, послуг протягом встановлених строків придатності товару, роботи

(послуги), а якщо вони не встановлені, - протягом десяти років від дня

виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги).

Вина не враховується при вирішенні питань відповідальності.

Згідно з ч.2 ст.1209 ЦК продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт

(послуг) звільняється від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що

шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим

правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

Ч. 5 ст. 16 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає

звільнення виробника (виконавця, продавця) від відповідальності, якщо вони

доведуть, що:

1) шкоду завдано з вини самого споживача внаслідок порушення ним

встановлених правил використання, зберігання чи транспортування продукції

або дії непереборної сили;

2) не вводили продукцію в обіг;

3) дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником вимог

законодавства або виконання обов’язкових для нього приписів органів

державної влади.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає

відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності

товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, - потягом десяти років

від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів",

строк (термін) придатності - строк (термін), визначений нормативно-

правовими актами, нормативними документами, умовами договору, протягом

якого у разі додержання відповідних умов зберігання та/або експлуатації чи

споживання продукції її якісні показники і показники безпеки повинні

відповідати вимогам нормативно-правових актів, нормативних документів та

умовам договору.

Строк придатності обчислюється починаючи від дати виготовлення,

яка також зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається

або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою,

до настання якої товар є придатним для використання.

Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з

порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк

придатності яких минув, забороняється.

Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не

встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику,

виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом двох

років, а стосовно об'єкта будівництва - не пізніше десяти років від дня

передачі їх споживачеві.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає

відшкодуванню також якщо:

1) на порушення вимог закону не встановлено строку придатності товару,

роботи (послуги);

2) особу не було попереджено про необхідні дії після спливу строку

придатності і про можливі наслідки в разі невиконання цих дій.