Зарубіжний досвід боротьби з тіньовою економікою

Будь-яка економічна система в будь-якій країні світу є своєрідним синтезом легальної і нелегальної, тіньової економічної діяльності. Нелегальна, прихована економіка функціонує разом з легальною економікою і в деяких країнах по своєму розмаху практично не поступається легальній. Наявність тіньової економіки свідчить про недосконалість державного управління як у вітчизняній економіці, так і у національних економіках всіх країн світу. А обсяг тіньової економіки в кожній конкретній країні є мірилом цієї недосконалості.

Почнемо аналіз із країн Європейського Союзу. Загальною особливістю майже всіх країн Євросоюзу є відношення до тіньової економіки як негативного явища, пов’язаного, в першу чергу, з законними та незаконними мігрантами з країн Африки, Азії та новостворених держав із бувшого Радянського Союзу.

Болгарія – одна із країн Південно-Східної Європи, яка може бути найкращим прикладом для України, тому що Болгарія і Україна після закінчення Другої світової війни знаходились майже в однаковому критичному стані відбудови всього народного господарства. Аналогічно після розпаду Ради економічної взаємодопомоги та Варшавського договору (які об’єднували в собі країни так званого „соціалістичного табору”), а потім і розпаду самого Радянського Союзу, ці країни знаходились в приблизно однакових стартових умовах, щодо будівництва нової економіки ринкового типу.

На сьогодні Болгарія знаходиться там, куди Україна вже понад двадцять років декларативно прагне – в Євросоюзі. І рівень тіньової економіки в Болгарії (за різними оцінками) в 2–3 рази менше ніж у нашій державі. Розглянемо які ж особливості тіньової економіки та боротьби з нею саме в цій південно-європейській країні.

Частка тіньової економіки за останні роки в Болгарії збільшилася, таким чином, можна припустити збільшення частки неофіційної зайнятості. Одним із факторів, що мають вирішальне значення для цього є рівень добробуту місцевого населення. Мігранти та біженці змушені працювати за невисоку заробітну плату, тому що не мають можливості конкурувати з місцевою робочою силою на легальному ринку праці. При інших рівних умовах мігранти мотивовані працювати в тіньовій економіці, з тим, щоб максимізувати їх заробіток, щоб стати частиною суспільного споживання. У Болгарії невеликі фінансові допомоги з боку держави, які не можуть забезпечити нормального життя, тому це змушує мігрантів шукати будь-яку роботу.

Мігранти вважають умови в Болгарії набагато гіршими ніж в таких країнах, як Швеція, Швейцарія, Нідерланди, Бельгія, Німеччина, і прагнуть з часом переселитися саме до них. Хоча, ймовірно, вони не повністю усвідомлюють, що вартість життя (ціни на товари та послуги) в цих країнах значно вища.

Мігранти з вищою освітою і добрим знанням болгарської мови можуть знайти роботу в комп'ютерних компаніях, інших приватних бізнес-компаніях, де вони забезпечують переклад та інші інтелектуальні послуги, але без офіційного договору, з тіньовою виплатою грошових коштів. Звичайно це короткострокові угоди, які змушують освічених мігрантів переходити від однієї роботи до іншої.

Навіть великі та міжнародні компанії використовують недокументовану працю. Компанія „Coca-Cola” в Болгарії є досить популярною серед мігрантів, які наймаються для виконання важких видів робіт – упаковування, навантаження і розвантаження. Мігранти отримують 20 BGN (болгарський новий лев) щоденно, в той час як в інших місцях незареєстровані працівники заробляють від 10 до 15 BGN [163, с. 7]. Обмінний курс 1 болгарського нового лева дорівнює 11–11,7 грн [12].

Той факт, що робітники-мігранти не мають документів призводить до інших порушень закону – їм можуть надавати небезпечні (з точки зору охорони праці) робочі місця та не виплачувати внески на соціальне забезпечення. Особлива категорія мігрантів в Болгарії – це іракські жінки, які зазвичай належать до середнього класу, часто вони мають вищу освіту, прибувають до Болгарії зі своїми сім'ями або поодинці. Незаможні умови в гуртожитках біженців, зусилля щодо забезпечення кращого життя для своїх дітей, той факт, що, ймовірно, вони не зможуть працювати відповідно до їх кваліфікації в найближчому майбутньому, призводять до депресії і заохочують їх до переїзду в інші західні країни за першої доступної можливості.

Дійсно деякі з родин мігрантів належали до середньої або верхньої частини соціальних прошарків у країнах їх походження, але бідність в гуртожитках біженців, а також можливість працювати тільки в тіньовій економіці в якості вантажників, будівельників, роздрібних торговців на ринку і т.д., робить їх найбіднішою верствою населення Болгарії. Навіть якщо їм вдасться легалізувати свій статус, вони не зможуть конкурувати на ринку праці з болгарськими фахівцями, а якщо їм вдається це зробити, то їхня винагорода буде вкрай низькою. Тому мігранти вважають Болгарію транзитною країною та планують переїхати в інші європейські держави.

Вказане вище не відноситься до більшості китайських мігрантів, які не мають високого рівня освіти і прибули до Болгарії з метою почати торгівлю або відкрити ресторан. На відміну від мігрантів з Близького Сходу чи Африки, китайські мігранти можуть погодитися на участь у торгівлі або у відкритті ресторану, щоб заробити гроші і спрямувати кошти на їх батьківщину родичам. Відповідно вони планують проживати у Болгарії постійно або більш-менш тривалий час.

Одним словом, не маючи документів, мігранти працюють в основному як тимчасові працівники на важких фізичних роботах у будівництві, вантажниками у великих компаніях, також працюють у ресторанах швидкого харчування (в основному арабських) та в якості продавців або постачальників товарів на великих ринках, де концентруються нелегальні іммігранти.

Процедури легалізації статусу мігрантів та обрання місця проживання в Болгарії є обтяжливими, надзвичайно бюрократичними, що значною мірою перешкоджає процесу їх інтеграції в країні. Очевидно, що відносно мігрантів, Болгарія дотримується політики розвинених країн: не сприяє створенню сприятливих умов для мігрантів, що є елементом великої гри цих держав в напрямі підвищення рівня життя, в першу чергу, місцевого населення. В системі інтеграції біженців і мігрантів не вистачає спеціалізованої служби зайнятості, для надання їм допомоги хоча б в початковій стадії врегулювання їх проблем.

Статус мігрантів ставить їх у вкрай нерівне і невигідне становище в Болгарії. Вони не в змозі підписати трудові договори, „випадають” з галузі охорони здоров'я та системи соціального забезпечення, стикаються з труднощами при оренді житла. Насправді, напівзареєстровані та незареєстровані іноземці живуть в невидимому, паралельному світі, позбавленому будь-якої безпеки.

Як вище було зазначено всі країни Євросоюзу мають схожі проблеми з тіньовою економікою. Але все ж досвід Болгарії більш характерний для країн Південно-Східної Європи. Країни Західної Європи мають свої особливості.

Наприклад, іспанські емпіричні дані показують три різних точки зору щодо характеру тіньової економіки. У деяких випадках тіньова економіка повністю відокремлена від регульованої, іноді навіть спрямована проти неї (як у випадку продажу підроблених сумок чи DVD). В інших випадках тіньова економіка просто відокремлена від офіційної (наприклад, побутове обслуговування в Іспанії вже давно має традиції неформальності). Нарешті, є третій випадок, коли тіньова економіка є частиною ширшого регульованого бізнесу (це той випадок, коли в готелях, ресторанах, будівельній індустрії мігранти отримали можливість стати юридично оформленими) [163, с. 19].

З точки зору залучених до діяльності в тіньовій економіці перехід до легальної економіки є (навіть якщо це тривалий процес), очевидним поліпшенням в умовах праці. Працівники зацікавлені в стабільності та формальних правах можуть мати природний опір до роботи повністю „в тіні”, де роботодавці та умови праці знаходяться поза досяжністю контролюючих органів.

Присутність іноземців, біженців і нелегальних мігрантів створює велику пропозицію робочих рук, готових працювати без будь-якого договору. Не завжди працівник має безпосередній контакт з його реальним
роботодавцем: частіше тільки з лідером команди – майстром. Жоден з
працівників не знає наперед точно скільки заробить. Заробітна плата визначається на основі продуктивності праці, яка вимірюється площею або вагою зібраної продукції. Часто місцеві працівники за ту ж роботу отримують більшу плату ніж нелегальні робітники.

Бельгійська ситуація в садівництві не є новою: подібна ситуація спостерігається у Німеччині, Голландії, в країнах Північної Європи. Легальне працевлаштування з дозволом C (тимчасовий дозвіл на роботу) і нелегальний ринок праці функціонують у взаємоузгодженості, пліч-о-пліч. У даний час доступ до дозволів C було полегшено у 27 країнах Європейського Союзу і система працевлаштування широко розвинена, незважаючи на її розмитий правовий статус. Теоретично, робітники, які працюють цілий сезон (максимум три місяці, а в основному протягом восьми тижнів) мають законний дозвіл. Але практично, важко з упевненістю підтвердити правовий статус більшості сезонних працівників. Відповідно до закону, вони були набрані в Польщі з допомогою польської фірми, і саме польський роботодавець нібито сплачує заробітну плату і соціальні податки. Насправді, польська фірма є агентством з пошуку тимчасової роботи. Вона була створена спеціально для бельгійських роботодавців, які використовують її для того, щоб умовно залишатися в рамках закону. Така польська фірма звільняє бельгійських роботодавців від кропіткої роботи з відбору кандидатів та від адміністративних процедур, пов'язаних з імміграцією.

Подібна схема є популярною: від чверті до третини дорослого населення деяких регіонів Польщі вирушає щороку на роботу в Бельгію, Голландію, Великобританію, Німеччину та Італію. В Італії, це жінки, які в основному працюють у домашніх господарствах в якості прибиральниць або нянь. У Німеччині це чоловіки і жінки, які збирають фрукти та овочі (спаржу, полуницю і т.д.). Лише у 2010–11 рр. ця традиція змінилася і в Польщу більше в'їхало ніж виїхало сезонних робітників. Це було пов’язано із значним збільшенням будівельних робіт у зв’язку з приготуваннями Польщі до чемпіонату Європи з футболу [163, с. 24].

Більшість цих робітників не сприймають себе мігрантами, навіть тимчасовими, вони вважають себе іноземцями необхідними приймаючій їх країні, тобто погоджуються з підлеглим положенням. З цієї причини, вони не скаржаться на працедавця чи посередників. Навпаки, вони відчувають себе в боргу перед тими посередниками, які економлять їм час і нерви на виконання всіх формальних процедур.

Інший сектор зайнятості, де поширена неформальна або напівформальна праця – це будівельна галузь Бельгії та інших країн Європи. За даними інспекції праці, найбільша кількість неофіційних працівників у тому числі бельгійців та інших європейців, зокрема, італійців, оселилося у Бельгії. В цій країні є багато заходів профілактики та контролю за неофіційним ринком праці, головним з яких є негайне вимагання декларації за наймом, а також система залучення до відповідальності тих, хто працює з субпідрядниками використовуючи недокументовані роботи [163, с. 26].

Але не всі види недокументованих робіт можна ефективно проконтролювати. Як правило, на зовнішні будівельні роботи та роботи, що вимагають високої кваліфікації та пов’язані з небезпечним технологічним обладнанням (наприклад, з електротехнічними пристроями) наймаються бельгійці. Тому що ці роботи частіше контролюються і в разі виникнення травматичної ситуації приховати нелегальну працю не вдасться. Тіньовим працівникам найчастіше пропонуються внутрішні оздоблювальні роботи, яких можна досить швидко навчитися, та початкові роботи по знесенню старих будівель та очищенню будівельного майданчика, які не потребують будь-якої кваліфікації та часто є фізично важкими.

Серед нелегальних працівників виділяються робітники бразильського походження. Бразильці в даний час привертають особливу увагу контролюючих органів, зокрема, в Брюсселі. Причиною цього є недавнє різке збільшення їх чисельності, яке зробило їх більш помітними. Мета контролюючих органів – це зниження чисельності незареєстрованих працівників, але не обов'язково через їх арешт. Мета інспекції встановити, чи є поточний трафік нелегалів системою, яка виникла після вступу Португалії до Європейського співтовариства. Португалія стала приймаючою країною для бразильців, які працюють в португальських компаніях. Тому у Брюсселі, бразильці намагаються видати себе за португальців, в разі необхідності з підробленням документів. Представники інспекції та поліції, розуміють, що неможливо очистити цей сектор повністю, але це необхідно робити, щоб хоча б його послабити, з метою покращення захисту офіційних працівників. Будівельний сектор є прикладом роботи недокументованого ринку праці, що пристосовується до змін у суспільстві, а також еволюції правил (лібералізації, інтернаціоналізації, конкуренції).

Боротьба уряду з тіньовою економікою включає створення нових робочих місць в сфері послуг для інтеграції безробітних жінок-мігранток на офіційний ринок праці. А податкові пільги користувачам послуг привели до зникнення великої кількості тіньових робочих місць. Але потреби ринку все ж залишаються домінуючим фактором при формуванні форми та змісту тіньової економіки, пов'язуючи разом постачальників та споживачів недокументованої праці на основі спільних інтересів. Урядові ініціативи, на жаль, не вирішують ситуацію повністю, зокрема, в секторах, де переважають сезонні потреби в робочій силі.

У Данії тіньова економіка посилено регулюється та контролюється. Якщо у працівника немає відповідного правового статусу у нього не буде жодних прав, і він може бути арештований та депортований з Данії. Мігранти, які проживають у країні без законного дозволу, не мають відносин з владою, вони взагалі самі по собі. Всі мігранти знаходяться у наступному стані [163, с. 30]:

- особи, які шукають в Данії політичного притулку;

- особи віком до 24 років, одружені з датчанами, але яким не дозволено залишитися в країні або працювати;

- особи з країн, що раніше не входили до Європейського Союзу, але зараз є членами ЄС;

- студенти, яким обмежений дозвіл на роботу;

- особи, які живуть в сусідніх країнах і працюють без документів в Данії на регулярній основі в офіційних підприємствах;

- аналогічні попереднім особи, але які працюють у тіньових підприємствах.

Специфічна структура можливостей, створені особливі відносини між відсутністю юридичного статусу і прав не залишають ніяких інших способів для заробітку і поліпшення соціально-економічного статусу, ніж залучення в тіньову економіку. Багато недокументованих операцій мають підприємства, які офіційно зареєстровані і в інших випадках сплачують податки. Тіньова економіка є ареною, де загальні економічні інтереси між особами різних правових та недокументованих статусів ідуть назустріч один одному, і де всі мають свій зиск, хто більший, а хто менший, залежно від ступеня залежності. Кожна людина, будь то покупець, продавець, роботодавець чи працівник, бере на себе ризик, і взаємна довіра є чинником, який робить це можливим. Навіть більшість тих, хто на даний момент не залучений до тіньової економіки, внаслідок зміни статусу, коли легальне проживання та дозвіл на роботу закінчиться, змушені будуть стати працівниками тіньової сфери економіки. Деякі з мігрантів мають високий рівень освіти, вільно розмовляють англійською мовою (тому що планують з часом залишити країну, щоб оселитися в Канаді чи США). Попит на послуги, які вони можуть надати збільшується ще й тому, що за останні роки через зростання датської економіки відбувається величезне скорочення рівня безробіття. Мігранти, які працюють поза захистом закону і можуть заробити свої власні гроші, заслуговують повагу корінного населення Данії, яке стає більш терпимим по відношенню до них. Навіть органи влади відносяться лояльніше, якщо у мігранта є гроші і він законно платить податки. Владу часто не цікавить особистість мігранта, основна увага направлена на його оподаткування. В Данії існує також, так зване, „альтернативне оподаткування”. Це коли мігранти не маючи дозволу на перебування і роботу в країні, не платить податків, але платить певним тіньовим і офіційним структурам, які дозволяють працювати без дозволу. Фактично мова йде про корупцію і кримінальний бізнес.В Італії широко використовується досвід приховування недокументованої праці методом „сірої роботи” (робітник працює повний робочий день, але оформлений він офіційно за контрактом на неповний робочий день). Крім того роботодавці відмовляються платити відпускні, допомоги по хворобі і вихідні допомоги. А ухилення роботодавця від внесків на соціальне забезпечення, призводить до скорочення розміру пенсійних виплат у майбутньому [163, с. 45]. Звичайний робочий день в тіньовій економіці часто на 50 % довший, ніж типовий робочий день в легальній економіці. Грошова заробітна плата робітників у цій сфері, навпаки, значно менша ніж в офіційному секторі економіки. Робоча година „тіньовиків”, що працюють у готельному і туристичному секторі коштує від 5 до 7 євро, в будівництві (при наявності досвіду) – від 8 до 12 євро, прибиральниці мають від 5 до 6 євро, а жінки, які доглядають престарілих (24 години на добу) отримують від 400 до 600 євро за місяць [163, с. 46]. В Австрії, тіньова економіка становить приблизно 10 % ВВП (21 млрд євро). В ній працює 709 тис. осіб місцевого австрійського населення і 97 тис. нелегальних іноземних робітників. Структура, організація і умови праці в тіньовій економіці різняться в залежності від постраждалих галузей [163, с. 50].

У США поширені такі області тіньової економіки, як податкова злочинність, контрабанда, нелегальна торгівля, незаконна міграція іноземців та відмивання грошей. Тіньова економіка в США зростає, особливо в містах з великою чисельністю іммігрантів (Лос-Анджелес, Майамі, Нью-Йорк). У Нью-Йорку, співробітники правоохоронних органів встановили, що злочинність серед іммігрантів має певні шаблони. Наприклад, жінки-іммігранти з країн Латинської Америки та Кореї часто працюють в якості повій. Домініканці доставляють у США кокаїн. Китайська і, меншою мірою, сицилійська мафії реалізують героїн. Нігерійці займаються контрабандою та шахрайством. Російська мафія спеціалізується на схемах ухилення від сплати податків, шахрайстві та розподілі нафти. Китайці також працюють в гральних будинках та контрабандній сфері. Тротуари Нью-Йорку заполонені 10 тисячами незаконних торговців сумками, парфумами, краватками і портфелями. По закутках в Брукліні та Квінсі, збираються іммігранти, що чекають пропозицій в галузях будівництва та садівництва. Незаконне промислове домашнє виробництво (шиття, в'язання, складання товару) оцінюється в близько 1 млрд доларів. За консервативними оцінками Бюро перепису населення, 400 тис. нелегальних іммігрантів живуть у Нью-Йорку (це 5 % міського населення) і більше 25 тис. нових іммігрантів прибувають щороку. Новий менталітет жителів Нью-Йорку, здається, підтримує або, принаймні, терпить тіньову економіку, бажаючи отримувати цінові знижки [162, с. 6].

Американська влада відхиляє легковажні клопотання про надання притулку. Контроль за нелегальною міграцією стимулював введення більш жорстких вимог контролюючих органів до транспортних компаній. При виявленні нелегалів транспортні компанії змушені сплачувати штрафи. Поліція у будь-кого може вимагати документ, що засвідчує особу і відразу арештовувати осіб, які не мають посвідчення особи. Органи імміграційного контролю перевіряють документи осіб, які схожі на іноземців за одягом, мовою чи діями. Влада застосовує більш складні технологічно (з багатьма ступенями захисту від підробки) паспорти і візи.

В області боротьби з незаконною імміграцією застосовуються угоди з транзитними країнами та країнами, які є батьківщиною мігрантів про технічну, фінансову допомогу та економічні програми. Наприклад, подібна угода з Мексикою дозволила приборкати потік нелегальних мігрантів, шляхом надання їм більших економічних можливостей на батьківщині і тим самим зменшення мотивації до еміграції в США.

Тіньова економічна діяльність у сфері контрабанди у США в основному пов’язана з наркотиками і психотропними речовинами. Більшість експертів згодні, що не лише попит на ці продукти, а й сама заборона на них породжують величезні прибутки і продовжують мотивувати селян, які вирощують коку та мак, посередників, переробників, перевізників, оптових і вуличних торговців, охоронців, працівників конвертаційних центрів з відмиванням грошей і т.д. [162, с. 9].

Діюча у США комплексна програма по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, спрямована на вирішення чотирьох основних цілей: запобігання і скорочення попиту, контроль за постачанням, припинення трафіку, а також лікування та реабілітація наркозалежних. Адміністрація США виділяє недостатньо ресурсів для вирішення першої та останньої з цих цілей: зменшення попиту і лікування наркозалежних. США фактично повторює старі помилки „сухого закону” (1933 р.), „війни з наркотиками” адміністрації Рейгана (1980–1988 рр.), який навіть залучав до цієї боротьби збройні сили. Ці драконівські заборони привели до зростання різних організованих злочинних угруповань, багато з яких виросли і за ці роки диверсифікували свою діяльність.

 

Адміністрація Клінтона (1992–2000 рр.) дещо змістила акцент від різних заборон пов’язаних з наркотиками на скорочення їх попиту і посилення лікування від їх залежності. Хоча при президентстві Клінтона також багато коштів виділялося на правоохоронні та пенітенціарні (каральні) заходи. Добре освічені американці знизили споживання наркотиків, але менш освічені схильні крім наркотиків до безлічі інших соціальних проблем, включаючи сімейні скандали, насильства в сім'ї і школі, аварійне житло, недостатність коштів на освіту та медичну допомогу.Хоча при президентстві Клінтона також багато коштів виділялося на правоохоронні та пенітенціарні (каральні) заходи. Добре освічені американці знизили споживання наркотиків, але менш освічені схильні крім наркотиків до безлічі інших соціальних проблем, включаючи сімейні скандали, насильства в сім'ї і школі, аварійне житло, недостатність коштів на освіту та медичну допомогу. У США діти нелегальних іммігрантів мають право на безкоштовну шкільну освіту і медичне забезпечення для бідних. Навіть якщо надання медичної допомоги нелегально проживаючим іноземцям не закріплене законодавчо, в розвинених країнах милосердя на практиці часто виявляється сильнішим за закон, і медична допомога надається їм безкоштовно, за рахунок корінних платників податків. Наприклад, в Японії близько 60 % іноземців, що звертаються за медичною допомогою, не мають медичної страховки. проте, допомога їм надається.

Нелегальні іммігранти, що не пройшли належного медичного огляду представляють серйозну небезпеку для епідеміологічної ситуації в країні. Обстеження, проведене в США виявило, що 50–60 % хворих туберкульозом в окрузі Санта-Барбара були іноземцями без документів. А за іммігрантами з Гаїті міцно утвердився імідж носіїв вірусу СНІД.

При президентстві Буша (2000–2008 рр.) та Обами (2008–2012 рр.) замість збільшення коштів на профілактику наркоманії, федеральні та місцеві органи влади продовжують поліпшувати кримінальне переслідування та посилювати вироки, винесені у відношенні торговців і навіть споживачів наркотиків [162, с. 10].

Для боротьби з податковими злочинами американський федеральний уряд та уряди штатів останнім часом підняли ставки пені і штрафів за несплату податків. Деякі види недоотримань та ухилень різко відрізняються між федеральним рівнем і рівнем штатів. У Каліфорнії, наприклад, ухилення від сплати податків і пов'язана з цим підпільна діяльність швидко зростає. Деякими причинами процвітання шахрайства та ухилення від сплати податків, як способу ведення бізнесу, є відсутність активної масово-роз'яснювальної освітньої роботи, популяризації знань про місцеву систему оподаткування; обмеженість повноважень поліції щодо подібних обвинувачень; недостатність кримінальних і цивільно-правових санкцій щодо припинення податкових шахрайств. Від цих тіньових „вивертів” Федеральний уряд і уряди штатів втрачають близько 1 млрд дол. щорічно [162, с. 11].

Виявляти тіньову економічну діяльність у США допомагають секретні інформатори – це люди, які, як правило, були визнані винними в злочинах і, чия свобода або зменшення терміну відбування покарання залежить від їх „кооперації” з владою. Деяким інформаторам також надають економічні стимули за їх допомогу в арештах та успішному судовому переслідуванні. Відповідно, їм вигідна брехня в забезпеченні засуджень невинних, замість чесності та цілісності системи правосуддя.

Друга в світі за потужністю після США – це економіка Китаю. Визначення тіньової або неформальної економіки в Китаї – надважке завдання, тому що система китайського законодавства знаходиться в постійному русі із-за реформ, що продовжуються. З тих пір, як влада була передана з центру на місцевий рівень, підприємства і місцева влада часто займаються діяльністю, яку не схвалює центральна влада. Внаслідок цього є неминучий елемент двозначності, що оточує законний статус всіх нових місцевих реформ. Дійсно, місцеві посадові особи часто пробують збільшити законність їх ініціатив, лобіюючи вищих за посадою лідерів для підтримки.

Влада провінцій часто схвалює методи господарської діяльності, які порушують політичні правила і закони центрального уряду. Кращим прикладом цього є обіг великої кількості гонконгської валюти в провінції Гуандун майже без обмежень, хоча це прямо порушує правила центрального уряду.

В Китаї спостерігається зростання тіньової економіки в багатьох областях, зокрема організована злочинність є очевидною в більшості міст. Але виміряти обсяги тіньової економіки важко через недосконалість системи бухгалтерського обліку, що робить сумнівними результати оцінювання навіть офіційної китайської економіки. Фактично вся господарська діяльність приватних і державних підприємств майже постійно порушує китайське законодавство. Як і в більшості країн, що розвиваються, повна узгодженість із законодавством зробила б господарську діяльність неможливою.

Досвід боротьби з тіньовою економікою уряду Російської Федерації є цінним для України через однаково високий рівень тінізації, схоже законодавство та ментальність людей. До основних загроз економічній безпеці Російської Федерації з боку тіньової економіки можна віднести:

1. Масове ухилення від сплати податків як в кримінальній, так і в некримінальній формах (уникнення податків). Податкова злочинність і податкові правопорушення заподіюють бюджетній системі Росії величезну шкоду. Щорічно здійснюється до 1 млн податкових правопорушень та більше 20 тис. податкових злочинів. Число злочинів в сфері економіки росте, причому не тільки в Росії, але й у всьому світі: близько 2/3 запитів по лінії Інтерполу припадає саме на економічні злочини. За даними Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації, розмір матеріального збитку від економічних злочинів, здійснених у Росії в 2010 р., перевищив трильйон рублів. Питома вага цих злочинів в загальній кількості зареєстрованих злочинів склала 18,8 % [70].

2. Реформування державного апарату привело до тимчасового ослаблення механізму протидії податковій злочинності.

3. Масове виробництво продукції, що не відповідає санітарним, технічним та іншим нормам, що може привести до недобросовісної конкуренції.

4. Масове порушення авторських і суміжних прав, а також прав на винаходи.

5. Незаконний вивіз капіталу за кордон.

6. Підпільне виробництво забороненої продукції, розповсюдження якої може заподіяти шкоду здоров'ю населення.

7. Надання правомірного характеру володінню, користуванню і розпорядженню грошовими коштами, отриманими незаконним шляхом.

8. Поширений обіг неврахованої готівки („чорного налу”).

9. Встановлення злочинцями фактичного контролю над цілими галузями економіки.

10. Транснаціональний характер економічної та організованої злочинності.

11. Корупція та інші [31, с. 67].

Дослідження економічних злочинів за 2012 р. виявило. що 71 % опитаних в Росії компаній в останній рік постраждали як мінімум від одного серйозного економічного злочину. Цей показник значно перевищує середній результат по всьому світу (30 %) і показники по Центральній і Східній Європі (34 %). Абсолютно очевидно, що цей факт не повинні недооцінювати компанії, які ведуть або планують почати діяльність в Росії. Ні одна галузь, не залишається незараженою економічною злочинністю, при тому що вони стикаються з різними по своєму характеру ризиками шахрайства [70].

В даний час в розряд „тіньовиків” переходять не тільки суто кримінальні елементи (їх, за різними оцінками, від 5 % до 25 %), а й звичайні підприємці, задушені податками, замучені постійною зміною „правил економічної гри”. У тіньовій економіці загрузли величезні капітали. За експертними оцінками, лише в „панчохах” у населення Росії знаходиться 20–60 млрд дол., а за кордон за роки реформ пішло 120–300 млрд дол. Разом з тим тільки „човниками” в останні роки імпортується товарів на суму щорічного нафтового експорту країни.

Вказані обставини вимагають ухвалення з боку держави рішучих заходів по зниженню масштабів тіньової економіки, в першу чергу кримінальної економіки. Найважливішими в цьому напрямі повинні стати заходи, направлені на боротьбу з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, які на сьогоднішній день є самостійною загрозою національній безпеці будь-якої країни, а також її основній складовій – економічній безпеці. Розвиток і вдосконалення форм і способів „відмивання” грошових коштів, а також широке їх розповсюдження є однією з головних причин збільшення масштабів тіньової економіки, її проникнення в більшість сфер економічної діяльності. Легалізація злочинних доходів забезпечує відтворення кримінальних капіталів, будучи „кровоносною” системою тіньової економіки. Легалізація (відмивання) доходів, отриманих незаконним шляхом, – це найпотужніший економічний чинник зростання організованої злочинної діяльності в найбільш небезпечних формах (наркобізнес, торгівля зброєю, контрабанда і т.д.).

Легалізація тіньових доходів – це, як правило, багатоетапний процес, в ході якого злочинці використовують різні прийоми „заплутування слідів”, щоб відірвати наявні доходи та інше майно від первинного джерела, спотворити природу їх первинного походження. Легалізація незаконно нажитих доходів має тісний зв'язок з таким негативними явищами, як тероризм і транснаціональна організована злочинність, незаконний міжнародний наркобізнес, торгівля зброєю та інші. Як правило, доходи від злочинної діяльності, повۥязаної з перерахованими явищами і складають основу процесів легалізації злочинних капіталів. А ці злочинні капітали пройшовши всі стадії легалізації, стають джерелом відтворення багатьох видів економічних злочинів. Тобто ми маємо справу із замкнутою самовідтворюючою злочинною системою.

До чинників, які загострюють дану загрозу в сучасній Росії, можна віднести:

– корупційне зрощення організованої злочинності і державного апарату;

– проникнення організованої злочинності в цілі сектори економіки;

– зрощення організованої злочинності з тероризмом та її транснаціоналізація.

Організована злочинність в різному ступені охопила всі галузі російської економіки. Найбільш залученими виявилися зовнішньоекономічна діяльність, паливно-енергетичний комплекс, фінансові установи. Крім того, організована злочинність проникла й у військово-промисловий комплекс, що створює загрозу національній безпеці Російської Федерації в цілому. Негативний вплив організованої злочинності на російську економіку стає все більш інституціоналізованим. Це виявляється в створенні так званої системи „кришування” господарюючих суб'єктів, в створенні та функціонуванні системи легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, в налагодженні каналів нелегального вивезення капіталу з Росії, у встановленні монопольного контролю за діяльністю окремих підприємств і галузей економіки. Для держави все це виражається в недоотриманні колосальних сум податків, в порушенні принципів добросовісної конкуренції, в ускладненні збільшення прибутку та зниження конкурентоспроможності російських підприємств на внутрішньому і зарубіжних ринках, в орієнтуванні російської економіки на переважне обслуговування інтересів організованої злочинності.

За останні два десятиліття масштаби „відмивання” грошей досягли загрозливих обсягів, які підривають фінансові інститути, сприяють розвитку інфляції, породжують гострі соціальні проблеми. Крім того, „відмиті” гроші часто йдуть на фінансування терористичних і екстремістських організацій. Світовою спільнотою визнано, що легалізація доходів, отриманих в результаті злочинної діяльності, стала глобальною загрозою економічній безпеці та економічній стабільності будь-якої держави.

Ще однією проблемою Росії є нелегальна імміграція. Використання праці нелегальних мігрантів позбавляє бюджет країни частини податкових надходжень і сприяє розвитку тіньової економіки. Нелегальні іммігранти є серйозним тягарем для місцевих бюджетів, підсилюючи навантаження на соціальну інфраструктуру. Росія витрачає чималі кошти на утримання затриманих нелегальних працівників під вартою, на депортацію і прикордонний контроль, а також на різного роду соціальні послуги, в першу чергу медичні.

Використання праці нелегальних іммігрантів гальмує модернізацію і в цілому розвиток галузей, в яких вона застосовується. Скажімо, в сільському господарстві та у сфері переробки сільськогосподарської продукції, застосування дешевої низькокваліфікованої праці нелегалів, очевидно, сповільнює процес механізації галузі.

У Росії чисельність злочинів, здійснених іноземцями в 2010 р. склала 47 368, питома вага у загальній кількості злочинів – 3,6 %. Проти іноземних громадян здійснено 11 688 злочинів. Міграційний аспект світової тіньової економіки дозволяє зробити достатньо переконливий висновок про його транснаціональний характер. Аналогічні висновки можна зробити і відносно інших аспектів цієї діяльності – торгівлі контрафактом, наркотиками, зброєю, людьми і тому подібне. Очевидно, що метою більшості видів злочинної діяльності є максимізація прибутку, а тому їх коріння необхідно шукати в економіці.

Російські вчені, зокрема Ю. А. Зарубаєва пропонують для подальшого розвитку економіки Росії розробити детальну програму легалізації тіньового капіталу, яка повинна базуватися на наступних принципах [38]:

– сприятливі для бізнесу зміни правових та господарських умов (податкова політика, приватизація, позаекономічна діяльність), що матимуть упереджувальний характер (без посилення каральних заходів);

– чітке розмежування капіталів кримінальних елементів і тіньовиків-господарників та врахування даного поділу в законодавчих актах по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, про легалізацію злочинних доходів, у Кримінальному кодексі;

– формування нового ставлення до вітчизняних підприємців, у тому числі до тих, які проживають за кордоном, налагоджування відносини на основі ефективної програми репатріації капіталів і перетворення їх в інвестиційний ресурс;

– зміцнення довіри до влади, що припускає в якості одного із заходів демонстрацію ефективного захисту населення від фінансових шахрайств, захисту заощаджень, капіталів і самого інституту приватної власності;