Тема 2. Нормативні документи із стандартизації. Види стандартів

 

Під час стандартизації виробляються норми, правила, вимоги, характеристики, що стосуються об’єкта стандартизації, які оформляються у вигляді нормативного документа.

Під терміном „нормативний документ” слід розуміти такий документ, який встановлює правила, загальні принципи (характеристики) різних видів діяльності або їх результатів. Даний термін охоплює такі поняття як „стандарт”, „кодекс усталеної практики” та „технічні умови”.

Стандарт – це нормативний документ, який встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності або її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу (консенсус – загальна згода, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень у суттєвих питаннях в більшості із зацікавлених сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору).

Міжнародний і регіональний стандарти – стандарти, прийняті відповідно міжнародним і регіональним органом стандартизації.

Національні стандарти – державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади в області стандартизації і доступні для широкого кола користувачів.

За існуючими нормами стандартизації стандарти періодично (не менше одного разу на п’ять років) переглядаються для внесення змін, щоб їх вимоги відповідали рівню науково-технічного прогресу, або, узгодження термінології ISO/IEC.

Кодекс усталеної практики (настанови, плавила, звід правил) – це нормативний документ, який містить практичні правила (процедури) проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій або виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Технічні умови – це нормативний документ, який встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси або послуги та визначає процедури, за допомогою яких може бути встановлено, чи дотримані такі вимоги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Всі вищезгадані нормативні документи є рекомендаційними. На відміну від них обов’язковий характер носить регламент.

Регламент – це нормативно-правовий акт, який прийнято органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів (послуг) безпосередньо або через посилання на стандарти, або відтворює їх зміст.

Різновидом регламенту є технічний регламент, який містить технічні вимоги до об’єкту стандартизації (в окремих випадках у технічний регламент повністю включається нормативний документ).

Вказані вище категорії стандартів називають загальнодоступними.

Національна система стандартизації, зазвичай, використовує міжнародний досвід, який є наближеним до міжнародних правил, норм і практики стандартизації, але має свій чималий досвід, так само як і свої особливості, які не суперечать вищесказаному. Тому доцільно розглянути різновиди нормативних документів, які діють в Україні.

Відповідно до специфіки об’єкта стандартизації, складу та змісту вимог, які висуваються до нього, для різних категорій нормативних документів із стандартизації розробляють стандарти наступних видів:

– основоположні;

– на продукцію (послуги);

– на процеси;

– методів контролю (випробувань, вимірювань, аналізу).

– стандарти на сумісність продукції, послуг чи систем у їхньому спільному використанні

– стандарти загальних технічних вимог

Основоположний стандарт – це нормативний документ, який встановлює організаційно-методичні та загальнотехнічні засади для визначеної галузі стандартизації. Стандарт даної категорії містить терміни та визначення, загальнотехнічні вимоги, норми і правила, які забезпечують впорядкованість, сумісність, взаємозв’язок та взаємопогодженість різних видів технічної і виробничої діяльності під час розробки, виготовлення, транспортування та утилізації продукції, безпечність продукції, охорону навколишнього середовища. Зазвичай використовується або як стандарт, або як методичний документ, на основі якого можуть розроблятися інші стандарти.

Стандарти на продукцію (послуги) встановлюють вимоги до груп однорідної або конкретної продукції (послуги), які забезпечують її відповідність своєму призначенню. Стандарт даної категорії може бути повним або неповним. Повний стандарт встановлює не тільки вищезгадані вимоги, але також і правила відбору проб, проведення випробувань, упаковки, етикетування, зберігання тощо. Неповний стандарт містить частину вимог до продукції (тільки до параметрів якості, тільки до правил постачання тощо).

Допускається також розробка стандартів на окремі вимоги до угрупувань однорідної продукції (послуги). Наприклад, на класифікацію, методи випробувань, правила зберігання і/або транспортування і т.п. Найчастіше окремим об'єктом стандартизації є параметри і норми безпеки й охорони навколишнього середовища.

Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності та методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у процесах, які використовуються у різновидах діяльності та які забезпечують відповідність процесу його призначенню.

Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу) встановлюють послідовність робіт (операцій), способи (правила, режими, норми) і технічні засоби виконання для різновидів та об’єктів контролювання продукції, процесів, послуг.

У деяких випадках ту або іншу норму (кількісне значення тієї або іншої вимоги) визначають виробники (постачальники), в інших – споживачі. Тому в стандарті може міститися перелік характеристик, які конкретизуються в договірних відносинах. Рекомендують застосовувати методики контролю, що забезпечують найбільшою мірою об'єктивність оцінки обов'язкових вимог до якості продукції, які наведені в стандарті на цю продукцію. Головний критерій об'єктивності методу контролю (випробування, вимірювання, аналізу) - відтворюваність і порівнянність результатів. Необхідно користуватися саме стандартизованими методами контролю, випробувань, вимірювань і аналізу, тому що вони базуються на міжнародному досвіді і передових досягненнях.

Кожний з методів має свою специфіку, зв'язану насамперед з конкретним об'єктом контролю, але в той же час можна виділити і загальні положення, що підлягають стандартизації: засобу контролю і допоміжні пристрої; порядок підготовки і проведення контролю; правила обробки й оформлення результатів; припустиму погрішність методу.

Стандарт звичайно рекомендує кілька методик контролю стосовно до одного показника якості продукту. Це потрібно для того, щоб одна з методик була обрана як арбітражна, якщо виникає необхідність. Правда, треба мати на увазі, що не завжди методики цілком взаємозамінні. Для таких випадків стандарт приводить або чітку рекомендацію з умов вибору того або іншого методу, або дані про їх відмітні характеристики.

Щоб результати були достовірні і порівнянні, варто користуватися рекомендаціями стандартів щодо способу і місця добору проби від партії товару з її кількісними характеристиками, схемами випробувальних установок, правилами, що визначають послідовність проведення операцій і обробку отриманих результатів.

Стандарти на сумісність установлюють вимоги стосовно сумісності продукції, послуг чи систем у місцях їх поєднання та у спільному використанні.

Стандарти загальних технічних вимог містять перелік характеристик, для яких значення чи інші дані встановлюються для виробу, процесу чи послуги в кожному випадку окремо.

 

Стандарти є обов’язковими в межах встановленої сфери їх дії та поділяються на наступні категорії:

– державні стандарти України (ДСТУ);

– галузеві стандарти України (ГСТУ);

– стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України (СТТУ);

– технічні умови України (ТУУ);

– стандарти організацій та підприємств (СОУ).

Державні стандарти (ДСТУ) є обов’язковими для застосування всіма підприємствами, організаціями і установами у всіх галузях народного господарства. Вони розповсюджуються переважно на об’єкти міжгалузевого застосування, норми, параметри, вимоги, показники якості продукції, терміни, позначення та є необхідними для забезпечення єдності та взаємозв’язків різних областей науки і техніки, виробництва та міжгалузевого застосування.

ДСТУБ - державні стандарти в галузі будівництва та будівельних матеріалів, які затверджені Держбудом України.

ДСТУ 180 - державні стандарти, через які впроваджено стандарти Міжнародної організації зі стандартизації (180). Номер стандарту відповідає міжнародному стандарту. За таким же принципом позначені стандарти прямого впровадження стандартів Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС), чи стандартів, прийнятих спільно цими організаціями (з індексом І80/ІЕС). Якщо позначення державного стандарту містить індекс ГОСТ, ІСО..., то такий державний стандарт України прийнято Міждержавною Радою як міждержавний і він затверджується державами-учасницями Угоди, що прийняли цей стандарт, як національний. Літерою Е позначаються стандарти на продукцію для внутрішнього ринку. Позначення стандарту на продукцію, що використовується тільки в атомній енергетиці, доповнене літерою А.

Національні стандарти України розробляються на:

- організаційно-методичні і загальнотехнічні об'єкти, а саме: організацію і проведення робіт зі стандартизації, науково-технічну термінологію, класифікацію і кодування техніко-економічної і соціальної інформації, технічну документацію, інформаційні технології, організацію робіт з метрології;

- вироби загальномашинобудівного використання;

- банківсько-фінансову систему, транспорт, зв'язок, енергосистему, охорону навколишнього середовища, оборону держави;

- продукцію міжгалузевого призначення;

- продукцію для населення і народного господарства;

- методи випробувань.

Національні стандарти містять обов'язкові і рекомендаційні вимоги.

До обов'язкових відносяться:

– ▪ вимоги, що стосуються безпеки продукції для життя, здоров'я і майна громадян, охорони навколишнього середовища, і вимоги до методів випробування цих показників;

– ▪ вимоги техніки безпеки й охорони праці з посиланням на відповідні норми і правила;

– ▪ метрологічні норми, правила, вимоги і положення, що забезпечують вірогідність і єдність вимірювань;

– ▪ положення, що забезпечують технічну єдність при розробці, виготовленні, експлуатації або використання продукції.

Обов'язкові вимоги національних стандартів підлягають безумовному виконанню на всій території України.

Рекомендаційні вимоги національних стандартів України підлягають безумовному виконанню, якщо:

– ▪ це передбачено чинними актами законодавства;

– ▪ ці вимоги включені в договори на розробку, виготовлення і постачання продукції;

– ▪ виробником (постачальником) продукції документально заявлено на відповідність продукції цим стандартам.

Як національні стандарти України використовуються державні стандарти колишнього Радянського Союзу (міждержавні стандарти – ГОСТ), у відповідність з рішенням Міждержавної Ради по стандартизації, метрології і сертифікації в 1992 р., до якої входять країни СНД.

Галузеві стандарти (ГСТУ) розробляють на продукцію (послуги) в разі відсутності державних стандартів України або в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють державних стандартів. Дані стандарти є обов’язковими для всіх підприємств і організацій даної галузі, а також для підприємств і організацій інших галузей, які застосовують (споживають) продукцію цієї галузі.

Об'єктами галузевої стандартизації можуть бути: продукція, процеси і послуги, застосовувані в галузі; правила, що стосуються організації робіт з галузевої стандартизації; типові конструкції виробів галузевого застосування (інструменти, кріпильні деталі і т.п.); правила метрологічного забезпечення в галузі. Діапазон застосовності галузевих стандартів обмежується підприємствами, підвідомчими державному органу управління, що прийняли даний стандарт. На добровільній основі можливе використання цих стандартів суб'єктами господарської діяльності іншого підпорядкування.

Ступінь обов'язковості дотримання вимог стандарту галузі визначається тим підприємством, що застосовує його, або за договором між виготовлювачем і споживачем. Контроль за виконанням обов'язкових вимог організує відомство, що прийняло даний стандарт.

Обов’язкові вимоги ГСТУ не повинні суперечити вимогам ДСТУ.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок (СТТУ) розробляють, як правило, на принципово нові види продукції, процесів або послуг; передові методи випробувань, а також нетрадиційні технології і принципи управління виробництвом. Громадські об'єднання, що займаються цими проблемами, мають на меті поширення через свої стандарти перспективних результатів і світових науково-технічних досягнень, фундаментальних і прикладних

досліджень, що заслуговують уваги.

Для суб'єктів господарської діяльності стандарти громадських об'єднань служать важливим джерелом інформації про передові досягнення і, за рішенням самого підприємства, вони приймаються на добровільній основі для використання окремих положень при розробці стандартів підприємства.

Вимоги СТТУ не повинні суперечити обов’язковим вимогам ДСТУ та ГСТУ.

Технічні умови (ТУУ) є невід’ємною частиною комплексу технічної документації на продукцію (вироби, матеріали, речовини, послуги), яка встановлює комплекс вимог на її виготовлення та кінцевий контроль.

ТУ розробляють за таких умов:

– якщо вони необхідні для виконання вимог законодавства, нормативно-правових актів чи технічних регламентів або вони передбачені цими документами,

– немає національних (міждержавних) стандартів виду «технічні умови» на розроблювану продукцію

- якщо потрібно конкретизувати, долучити або підвищити вимоги чинних стандартів на дану продукцію, розширити асортимент. У таких ТУ мають бути лише вимоги, відмінні від установлених цими стандартами, не повторюючи вже регламентованих норм та положень. Неприпустимо вводити в ТУ положення, що призводять до зниження якості продукції або ускладнюють її ідентифікацію.

Стандарти підприємств (СОУ) розробляють на продукцію (процеси, послуги), яку виробляють та застосовують (здійснюють, надають) лише на конкретному підприємстві.

Об'єктами стандартизації в цьому випадку звичайно є складові організації й управління виробництвом, удосконалювання яких - головна мета стандартизації на даному рівні. Крім того, стандартизація на підприємстві може торкатися і продукції, виробленої цим підприємством. Тоді об'єктами стандарту підприємства будуть складові частини продукції, технологічне оснащення й інструменти, загальні технологічні норми процесу виробництва цієї продукції. Стандарти підприємств можуть містити вимоги до різного роду послугам внутрішнього характеру.

Стандартизація на підприємстві сприяє освоєнню даним конкретним підприємством державних, міжнародних, регіональних стандартів, а також для регламентування вимог до сировини, напівфабрикатам і т.п., закуповуваним в інших організацій. Ця категорія стандартів обов'язкова для підприємства, яке прийняло цей стандарт. Але якщо в договорі на розробку, виробництво, постачання продукту або надання послуг мається посилання на стандарт підприємства, він стає обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності - учасників такого договору.

Правила присвоєння номерів і позначення року для національних нормативних документів відповідно до ДСТУ 1.5-93, технічних умов – ДСТУ 1.3-93. Приймаючи міжнародний або регіональний стандарт, його позначають відповідно до ДСТУ 1.7-93.

Якщо в позначенні діючого в Україні документа в сфері стандартизації використане позначення документа міжнародної або регіональної організації (ІSO, ІEС, EN, ГОСТ, та ін.), а також якщо назва відповідного документа переведена, то таке позначення не змінюють.

Відомості про нормативні документи зі стандартизації подаються в щорічних каталогах нормативних документів у закодованій формі. Структура коду складається із семи цифр розділених двома крапками ХХ.ХХХ.ХХ. Перші дві цифри позначають клас, наступні три цифри - підкласи, дві останні - групу.

Національні стандарти України позначаються так:

ДСТУ 4161-2003. Система управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги.

Якщо стандарт нормалізований зі стандартом ІSO він позначається так:

ДСТУ ISО 9001-2001. Система управління якістю. Вимоги.

Позначення державного стандарту України, прийнятого Міжнародною радою як ГОСТ, доповнюється позначенням ГОСТ, (пишеться також у дужках під позначенням ДСТУ).

ДСТУ ГОСТ 30830:2003. Трансформатори силові.