Хвороби очної ямки та рухового апарату ока

 

Запальні захворювання очної ямки

Запальні захворювання очної ямки в 60% випадків виникають унаслідок гострих і хронічних процесів у придаткових пазухах носа, рідше - гострих інфекцій (грип, кір, ангіна, скарлатина), рожистих запалень, карієсу зубів, травм, дакріоциститу. Запалення спричинюють стафілококи, стрептококи, туберкульозні мікробактерії, іноді спіротехи.

 

Остеоперіостит

Етілогія і патогенез

 

Остеоперіостит - запалення окістя та кісткової стінки очної ямки, що виникає в бідь-якому місці по стінці або краях її. За локалізацією процесу розрізняють передній та задній остеоперіостит, а за характером - простий та гнійний.

Простий остеоперіостит розвивається в умовах гострих катаральних синуситів на тлі інфекційних захворювань (грип, кір), локалізується здебільшого в передніх відділах очної ямки.

 

Клініка

 

Обмежена гіперемія, набряк, болючість шкіри повік і краю очної ямки. Захворювання завершується цілковитим видужанням, на місці запалення залишається фіброзне стовщення.

Гнійний остеоперіостит починається гостро, з’являються висока температура тіла, головний біль, загальна слабкість.

Передній остеоперіостит розвивається на краях очної ямки, завершується розм’якшенням інфільтрату, утворенням на шкірі стійкої нориці, з якої виділяється гній.

Задній остеоперіостит уражує стінку очної ямки, для нього характерне нагноєння задніх кліток решітчастої кістки, основної пазухи. Проявляється екзофтальмом, хемозом кон’юнктиви, зміщенням та обмеженням рухливості очного яблука, диплопією.

Набряк і гіперемія шкіри та м’язів в умовах остеоперіоститу обмежені, але при цьому можливі розлади чутливості рогівки, неврит зорового нерва, застіний диск із зниженням зорових функцій.

 

Лікування

 

Хворим з остеоперіоститом показа негайна госпіталізація. Слід провести рентгенографію придаткових пазух із подальшою консультацією отоларинголога, стоматолога. У разі необхідності вдаються до санації вогнищ хронічної інфекції. В умовах переднього остеоперіоститу призначають УВЧ-терапію, діатермію на ділянку очної ямки, місцеве уведення антибіотиків.

У випадку заднього остеоперіоститу будь-якої етіології обов’язкове внутрішньом’язове введення антибіотиків (пеніцилін) по 500000-1000000од на добу, призначають сульфаніламідні препарати (по 1г через 4год), антигістамінні засоби (супрастин, діазолін по 1 таблетці 3 рази на день). При туберкульозних і сифілітичних остеоперіоститах призначають курси специфічної терапії, показаний ранній розтин абсцесів, зскрібання нориць, видалення секвестрів.

 

 

Флєгмона очної ямки

Флегмона очної ямки - розлите запалення всієї клітковини ямки з подальшим її некрозом.

 

Етіологія і патогенез

Спричинюють захворювання білий або золотистий стафілокок, гемолітичний стрептокок, рідше - диплококи Френкеля, диплобацили Фрідлендера. Флегмона очної ямки починається здебільшого як тромбофлебіт або тромбартеріїт судин очної ямки з утворення дрібних гнояків, що зливаються.

Найчастіше специфічні тромботичні зміни судин зумовлені гнійними процесами в придаткових пазухах носа, рожистими запаленнями обличчя, загальними інфекційними метастазуючими процесами в організмі й порожнині черепа. Можливе інфікування орбітальної клітковини при ушкодженнях, потраплянні сторонніх тіл, операціях. Описані випадки розвитку флегмони очної ямки як ускладнення гнійного дакріоциститу, панофтальміту, операцій на повіках, придаткових пазухах носа, а також при видавлюванні ячменів, фурункулів на обличчі.

Клініка

 

Флегмона очної ямки розвивається гостро. З’являються головний біль, почервоніння та набряк повій, половини обличчя, нерізкий екзофтальм. Протягом кількох годин, щонайбільше 1-2 діб, стан хворого погіршується, спостерігаються ознаки загальної інтоксикації (підвищення температури тіла, озноб, лейкоцитоз, збільшення ШЗЕ). При цьому може відзначатися невідповідність між температурою тіла та сповільненим пульсом. Головний біль, гіперемія, набяк повік, екзофтальм посилюються, з’являється хемоз кон’юнктиви, рухливість ока різко обмежена, інколи аж до його непорушності. Внаслідок розвитку невриту зорового нерва, тромбозу центральної вени сітківки зорові функції різко знижуються (іноді до світловідчуття або навіть сліпоти). Через кілька днів повіки м’якшають, на бідь-якій ділянці очної ямки з’являється флюктуація, а згодом - нориця із виділенням гною.

У важких випадках флегмона ямки ускладнюється виразкою рогівки, нейропаралітичним кератитом, стійким паралічем окорухових м’язів, косоокістю, птозом. Захворювання небезпечне не лише для зору, але й загрожує самому життю людини, оскільки здатне ускладнитись тромбозом печеристої пазухи. Поганими прогностичними ознаками є поширення набряку на ділянку соскоподібного відростка, різке розширення вен шкіри лоба, скроні. Поширенню патологічного процесу сприяють анатомічні особливості вен очної ямки, а саме відсутність клапанів.

Лікування

 

Стрімкий розвиток та небезпечність процесу вимагають негайної госпіталізації та енергійного лікування. Водночас із внутрішньом’язовим (у важких випадках - внутрішньовенним, внутрішньоартеріальним) уведенням великих доз антибіотиків широкого спектра дії (ампіцилін, стрептоміцин, олететрин, неоміцин, олеандоміцин, канаміцин, гентаміцин, кефзол, цефазолін та ін.) призначають дезнтоксикаційну терапію, вітаміни групи В, аскорбінову кислоту, сульфаніламідні препарати. Рекомендовані використання п’явок, осмотерапія, антикоагулянти, у деяких випадках - переливання крові.

Показаний ранній широкий горизонтальний розріз очної ямки (орбітотомія) в нижньозовнішньому відділі на глибину 4-5см до тарзоорбітальної фасції. У нього вводять турунду, змочену гіпертонічним розчином натрію хлориду або антибіотиками. Поверх неї накладають відсмоктуючу пов’язку, котру міняють 1-2 рази на добу.

 

 

Теноніт

 

Теноніт - запалення піхви очного яблука (тенонова капсула).

 

 

Етіологія і патогенез

 

Процес може бути однобічним, рідше двобічним, за перебігом - гострим або підгострим, а за характером - серозним або гнійним. Теноніт часто супроводжує різні запальні захворювання очного яблука (іридоцикліт, панофтальміт, ретробульбарний неврит), але трапляється також як самостійне запалення. Причини захворювання різні: ревматизм та інші системні захворювання сполучної тканини, інфекції (грип, ангіна, рожисте запалення, паротит, гонорея), запальні процеси в оці (іридоцикліт, панофтальміт), травми (у тому числі операції з приводу косоокості).

Клініка

 

Клінічному прояву теноніту звичайно передують помірний невралгічний біль у ділянці лоба та в орбіті. Потім розвиваються екзофтальм, набряк вен, блідо-жовтий хемоз кон’юнктиви. Рухи очного яблука обмежені й різко болючі. Іноді виникає диплопія. В умовах серозного теноніту виділень з кон’юнктивальної порожнини немає. Завершується захворювання протягом кількох днів без якихось наслідків.

Гнійний теноніт має характер обсумкованого абсцесу із зміщенням ока. Гнійний ексудат, що накопичується між листками піхви (капсули), кон’юнктивоюЮ а передусім місцями прикріплення прямих м’язів, надходить у кон’юнктивальну порожнину. Загальний стан хворого на серозний або гнійний теноніт, як правило, не погіршується.

 

Лікування

 

Комплексне, разом із місцевим застосуванням кортикостероїдів (підкон’юнктивальні, пара- і ретробульбарні ін’єкції), антибіотиків показані саліцилати, осмотерапія. Рекомендоване сухе тепло, УВЧ, діатермія, аплікації парафіну, солюкс. Гнійні теноніти розрізають (розрізаючи епісклеральний простір через кон’юнктиву) та дренують турундами з гіпертонічним розчином натрію хлориду. Призначають антибіотики, антигістамінні засоби, вітамінні препарати внутрішньом’язово.

 

Хвороби захисного апарату ока

(повік і сльозових органів)