Діагноз і диференціальний діагноз

Діагностується неврит зорового нерва при офтальмоскопічному дослідженні. Для уточнення природи захворювання проводять КТ, МРТ головного мозку і орбіт. Диференціювати слід ішемічну невропатію зорового нерва, гіпертонічну і токсичну нейроретинопатію, вроджену нейропатію зорового нерва Лебера, а також пухлини очниці.

Лікування

 

Антибіотики, противірусні препарати, що поліпшують мікроциркуляцію (нікотинова кислота, пентоксифілін), місцеве введення гідрокортизону, преднізолон 1 мг/кг /сут. протягом 2 тижнів, потім знижують протягом 1-2 тижні. Часто проводять пульстерапію метилпреднізолоном: 30 мг/кг внутрішньовенно протягом 30 хв кожні 6 год (всього 12 доз), з подальшим переходом на пероральний прийом преднізолону на 1-2 тижні.

Перебіг і прогноз

Зорова функція зазвичай починає відновлюватися через 2-3 тижні від початку хвороби і через кілька місяців повертається до норми. У 75% жінок і 34% чоловіків з невритом зорового нерва в анамнезі у віддаленому періоді розвивається розсіяний склероз.

 

Травми органа зору

Механічні ушкодження органа зору

Контузії придатків. Тупі травми великої сили насамперед можуть призвести до перелому і зміщення кісток орбіти. За­лежно від характеру зміщення кісткових уламків перелом кісток орбіти може супроводжуватися западанням (енофтальм) або випинанням очного яблука (екзофтальм). Якщо стискається верхня орбітальна щілина, може виникнути порушення іннервації, яке проявляється обмеженням рухів очного яблука, відсутністю чутливості шкіри в ділянках іннервації трійчастого нерва, птозом, міозом, енофтальмом. Під час пальпації країв орбіти у місці перелому виникає біль. У разі зміщення кісткових уламків пальпуються нерівності. Відповідні зміни виявляються на рентгенограмах.

Лікування. У разі переломів орбіти можливі ушкодження додаткових пазух носа і головного мозку. Тому таких хворих необхідно проконсультувати у отоларинголога і нейрохірурга або невропатолога. Лікування проводять з участю цих спеціалістів.

Розрив повік у разі контузій вимагає первинної хірургічної обробки.

Контузії очного яблука. Контузії очного яблука можуть обу­мовлювати різноманітні ушкодження. Найчастіше виникають підкон'юнктивальні крововиливиі крововиливи в передню камеру (гіфема) і склисте тіло (гемофтальм) Гіфема має вигляд стрічки крові в нижній частині передньої камери з гори­зонтальним рівнем. Інколи гіфема може заповнювати всю передню камеру. У такому разі через порушення відпливу водянистої вологи передньої камери часто настає підвищення внутрішньоочного тиску (гіпертензія) (клініка гемофтальму описана в розділі «Захворювання склистого тіла»).

Розрив зорового нерва, що призводить до повної сліпоти цього ока.

Невідкладна долікарська допомога. Хворим з контузією оч­ного яблука вводять гемостатики (10 % розчин хлористого кальцію внутрішньовенно, дицинон, вікасол в ін'єкціях чи таб­летках), накладають пов'язку і негайно направляють до окуліста.

Лікування. Хворим з контузією очного яблука необхідно за­безпечити спокій. Якщо потрібно, призначають ліжковий ре­жим. У разі крововиливів у передню камеру, склисте тіло, сітківку призначають кровоспинні засоби, проводять розсмок­туючу терапію (див. розділ «Захворювання склистого тіла, сітківки»). За умови струсів сітківки призначають внутрішньо­венні ін'єкції гіпертонічного розчину натрію хлориду, глюкози з вітаміном С.

У разі розривів сітківки проводять лазеркоагуляцію сітківки для профілактики її відшарування.

Субкон'юнктивальний розрив склери вимагає проведення ревізії рани і первинної хірургічної обробки.

Поранення

Поранення придатків. Поранення ока, так само, як і контузії, поділяють на поранення придатків і очного яблука.

Поранення повік можуть бути у вигляді різаних ран, над­ривів і розривів. Рани повік у внутрішньому відділі часто захоп­люють нижній слізний канадець. Загоєння ран повік завдяки доброму кровопостачанню відбувається швидко, але рубець у ділянці слізних канальців може призвести до їх непрохідності і сльозотечі.

Поранення кон'юнктиви не є небезпечними. Небезпека по­лягає в іншому: субкон'юнктивальний крововилив, який часто виникає у разі поранень слизової оболонки, може маскувати поранення склери. Поверхневі ушкодження кон'юнктиви часто пов'язані з по­траплянням у кон'юнктивальний мішок дрібних сторонніх тіл (піщинка, шматочок кори дерева, крило комахи тощо). Сто­ронні тіла переважно затримуються під верхньою повікою. Інколи гострі сторонні тіла, наприклад, скалка, остюк, колюч­ка, скельце, війка, застромлюються у слизову оболонку. Такі сторонні тіла у кон'юнктиві виявити важко. Вони обумовлюють сльозотечу, світлобоязнь, виражене відчуття стороннього тіла, зокрема під час кліпання. Улюбленим місцем їх локалізації теж є слизова оболонка верхньої повіки. Тому у разі скарг на стороннє тіло в оці обов'язково треба вивернути верхню повіку і ретельно огля­нути слизову оболонку.

Невідкладна допомога. За наявності ран придатків ока, так само як ран будь-якої локалізації, хворому вводять протиправ­цеву сироватку. Якщо хворий не був щеплений, вводять також протиправцевий анатоксин. Рани повік промивають 2 % розчи­ном перекису водню. В око закрапують антибактеріальні краплі, накладають стерильну пов'язку і хворого направляють до окуліста.

Лікування. Поранення повік вимагають проведення первин­ної хірургічної обробки. Шви на повіки накладають з тонкого шовного матеріалу дуже акуратно, щоб запобігти косметичному дефекту. Особливої уваги вимагають рани з ушкодженням ниж­нього слізного канальця. Первинну хірургічну обробку таких ран проводять з використанням операційного мікроскопа. Вона включає співставлення і зшивання стінок слізного канальця. Якщо цього зробити не вдається, в майбутньому неминуче ви­никає сльозотеча.

На рану кон'юнктиви теж накладають шви. Але у разі неве­ликих ран з доброю адаптацією шви накладати не обов'язково — загоєння ран кон'юнктиви проходить дуже добре.

Сторонні тіла кон'юнктиви і кон'юнктивального мішка треба видалити. Для цього користуються вологим ватним тампоном або кусочком марлі. Сторонні тіла, що застрягли у слизовій оболонці, зручніше видалити з допомогою пінцета.

Після проведення первинної хірургічної обробки признача­ють антибактеріальні краплі і мазі. Рану повік періодично об­робляють розчином брильянтового зеленого. Шви знімають на 5—7-й день.

Поранення очного яблука. Поранення очного яблука поділя­ють на непроникаючі і проникаючі. Проникаючими поранен­нями вважаються такі поранення, за умови яких порушується цілісність усіх шарів фіброзної оболонки ока (рогівки або склери).До непроникаючих поранень відносять сторонні тіла, ерозії, непроникаючі поранення рогівки. Непроникаючі поранення склери трапляються зрідка.

Стороннє тіло рогівки. Сторонніми тілами рогівки най­частіше є дрібні частинки металу, наждачного каменю, скла, які потрапляють до ока з досить великою швидкістю. Рідше це скалки дерева, колючки. Останні переважно проникають у гли­бокі шари рогівки і відламуються.

Ерозію рогівки обумовлюють сторонні тіла — удар гілки, соломи тощо. Для ерозії рогівки теж характерний виражений рогівковий синдром. У такому разі відчуття стороннього тіла може бути настільки реальним, що хворий часто не може повірити у його відсутність. У виявленні ерозії допомагає флюоресцеїнова проба. Після закрапування флюоресцеїну ерозії забарвлюються у зеленуватий колір і їх добре видно на тлі неза-барвленої рогівки (мал. 79).

Непроникаючі поранення рогівки зустрічаються порівняно рідко. У такому разі необхідно провести старанне обстеження з допомогою щілинної лампи, яке допоможе упевнитися в тому, що поранення рогівки не наскрізне. Тут теж використовують пробу з флюоресцеїном: якщо є фільтрація водянистої вологи передньої камери через рогівкову рану, то на тлі флюоресцеїну добре видно прозорий її «струмочок».

Невідкладна допомога і лікування. Сторонні тіла рогівки не­обхідно зразу ж видалити. Для цього після епібульбарної ане­стезії списовидною голкою «підважують» стороннє тіло і видаляють його. Рухи списовидної голки повинні бути спрямовані від центру рогівки до периферії. Якщо навколо стороннього тіла є поясок іржі, його теж треба видалити. Під час маніпу­ляції хворий не повинен рухати головою і оком. Повіки фіксують великим і вказівним пальцями.Сторонні тіла з глибоких шарів рогівки може видаляти лише офтальмолог з використанням щілинної лампи або опера­ційного мікроскопа.Після видалення сторонніх тіл обов'язково призначають ан­тибактеріальні краплі і мазі.

 

Опіки

Залежно від важкості опіки поділяються на легкі, середньої важкості, важкі і особливо важкі (відповідно І, II, III і IV сту­пеня).

За умови опіків легкого ступеня спостерігають гіперемію і набряк шкіри повік, кон'юнктиви, ерозії епітелію рогівки.

У разі опіків середньої важкості на шкірі повік з'являються пухирі. У кон'юнктиві, крім набряку і гіперемії, спостерігають ділянки ішемії і поверхневого некрозу. Рогівка тьмяна, забарв­люється флюоросцеїном. Ушкоджений не тільки епітелій, але і поверхневі шари строми рогівки.

Якщо опіки важкі, спостерігають некроз шкіри повік, ділянок кон'юнктиви і поверхневих шарів рогівки. Рогівка має вигляд матового скла.

У разі особливо важких опіків може бути повний некроз повік, кон'юнктиви, ділянок склери і рогівки. Рогівка біла, як фар­форова пластинка.

Термічні, хімічні і променеві опіки мають певні особливості. Найважчі опіки обумовлюються лугами (наприклад, нашатир­ним спиртом, аміачною водою). Це пояснюється властивістю кислот викликати коагуляційний некроз, що перешкоджає по­дальшому проникненню опікового агента в тканини. Луги ж вик­ликають колікваційний некроз — розм'якшення тканин. У такому разі луг продовжує проникати щораз глибше і ушкоджувати тканини. Опіки ультрафіолетовими променями (елекгро-офгальмія) описані у розділі «Захворювання кон'юнктиви». Щодо іншого, то незалежно від причини, опіки мають подібні клінічну кар­тину і перебіг.

Опіки І—II ступеня мають сприятливий прогноз. Під впли­вом лікування запальні явища швидко проходять, тканини ре­генерують, а функції відновлюються. У рогівці можуть залиши­тися поверхневі хмаркоподібні помутніння.

Опіки III і, особливо, IV ступеня характеризуються важким і тривалим перебігом. Часто виникає супутній іридоцикліт, при­єднується бактеріальне запалення, настає порушення трофіки рогівки. Процес переважно закінчується формуванням васкуляризованого більма. Досить часто між кон'юнктивою повік і склери утворюються спайки — симблефарон. Особливо важкі опіки, що ушкоджують внутрішні оболонки ока, можуть призвести не тільки до сліпоти, але і до атрофії очного яблука.

Невідкладна долікарська допомога. У разі термічних опіків у кон'юнктивальний мішок закрапують антибактеріальні краплі і закладають антибактеріальну мазь.

Якщо опіки хімічні, дуже важливо негайно промити око. Бажано у разі опіків лугами промивати око 2—3 % розчином борної кислоти, а опіків кислотами — 2% розчином натрію гідрокарбонату. Але якщо готового розчину немає під руками, не слід витрачати час на його приготування, набагато важ­ливіше промити око негайно. Для промивання найзручніше використовувати гумову грушу. Якщо в кон'юнктивальну по­рожнину потрапили тверді речовини (вапно, цемент, калію перманганат тощо), необхідно старанно видалити всі частинки вологим ватним тампоном. Для цього вивертають нижню і верхню повіки, а у верхнє склепіння вводять вологий ватний тампон, накручений на скляну паличку. Така процедура інколи дуже болюча. Тому перед цим у око закрапують анестетики, іноді застосовують ін'єкції анальгетиків. Після промивання і видалення опікових агентів закрапують антибактеріальні краплі і закладають антибактеріальну мазь.

Лікування. За умови опіків легкого ступеня призначають ан­тибактеріальні краплі і мазі з метою профілактики вторинного бактеріального запалення. Регенерація рогівкового епітелію і запальні явища проходять самостійно.

Хворого з опіками середнього і важкого ступенів направляють до окуліста. У такому разі крім антибактеріальних препаратів для поліпшення трофіки призначають вітамінні краплі, солкосерилову мазь; для поліпшення епітелізації — 1 % розчин хініну; з дезінтоксикаційною метою використовують тривалі інстиляції (че­рез крапельницю) 3 % розчину глюкози, вітамінів, антисептиків. На певних стадіях опікової хвороби застосовують кортикостероїди.

З фізпроцедур використовують фонофорез антибак­теріальних препаратів, зокрема олійного розчину хлорофіліпту.

У деяких випадках за умови важких хімічних опіків в ур­гентному порядку проводять операцію пересадки рогівки.

Якщо опіки особливо важкі, що призвели до некротизації усіх шарів рогівки, з метою збереження ока проводять операцію блефарорафії (зшивання повік). Пізніше — через 6—12 міс, як­що внутрішні оболонки зберегли свої функції, проводять низку пластичних операцій, формуючи кон'юнктивальну порожнину, і кератопротезування. Значний внесок у розробку цих операцій зробили вчені Одеського інституту очних хвороб ім. академіка В.П.Філатова.