Тема 1.4. Юридична практична діяльність

Самостійна робота

Процедури, умови, прийоми та засоби здійснення юри­дичної практичної діяльності.

Координація та взаємодія в юридичній практичній діяль­ності. Гарантії юридичної практичної діяльності.

Соціальні конфлікти та їх прояв у сфері юридичної діяль­ності.

Основними функціональними елементами змісту юридичної практичної діяльності є процедури, умови, прийоми та засоби її здійснення. Особливі вимоги до їх застосування та необхідність здійснення зовнішнього контролю зумовлюють їх визначеність, регламентованість нормативно-правовими та іншими правовими документами, професійними нормами тощо.

Процедури юридичної практичної діяльності оптимізують її, підвищу­ють надійність і якість її результатів, забезпечують безпеку юристів. Вони описуються як нормативно-правовими актами, так і відповідними методич­ними рекомендаціями, дають можливість всім її суб'єктам ефективно вико­ристовувати наявний передовий юридичний досвід, попереджати виникнен­ня можливих конфліктів або порушень, визначають форми, зміст, порядок і засоби юридичної практичної діяльності. Зокрема процедури передбачають:

• підстави або умови вчинення тих або інших юридичних дій;

• перелік необхідних етапів, дій, операцій, а також послідовність їх вчи­нення;

• порядок фіксації обставин вчинення дій та їхніх результатів;

• допустимі наслідки юридичних дій тощо.

Процедури юридичної практичної діяльності конкретизують відповідно до умов, форм, засобів, предметів та інших особливостей юридичних спе­ціальностей та окремих юридичних дій. Наприклад, процедури вчинення но­таріальних дій визначають³: місце вчинення нотаріальних дій, суб'єктів, які мають повноваження вчиняти нотаріальні дії, строки вчинення нотаріаль­них дій, підстави відкладення, зупинення нотаріальних дій або відмови у вчиненні нотаріальних дій, заходи, що вживаються нотаріусами та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, при виявленні порушен­ня закону. Крім того, законом конкретизуються правила або порядок:

• встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, та перевірки дієздатності громадян і правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в угодах;

• підписання нотаріально посвідчуваних угод, заяв та інших документів;

• вчинення посвідчувальних написів і видачі свідоцтв;

• реєстрації нотаріальних дій;

• видачі дубліката нотаріально посвідченого документа;

• охорони спадкового майна (опису спадкового майна і передачі його на зберігання, повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини, видачі гро­шових сум зі спадкового майна, припинення охорони спадкового майна);

• прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів та їх повернення;

• вчинення виконавчих написів;

• вчинення протестів векселів, пред'явлення чеків до платежу і по­свідчення несплати чеків;

• вчинення морських протестів;

• виключення із загальних правил, а також інші умови, правила, підста­ви вчинення нотаріальних дій.

Умови юридичної практичної діяльності можна поділити на такі:

1) загальні (природні):

• тимчасові умови, що відбивають об'єктивно різноманітні можливості планування і здійснення юридичних дій у часі доби, залежать від їх особли­востей, характеризуються терміновістю, швидкістю, оперативністю, інтен­сивністю і напруженістю;

• умови місця вчинення юридичний дій можуть бути різними, що зале­жить від особливостей видів діяльності або завдань, що вирішуються (служ­бові приміщення, приміщення судових засідань, житло громадян, а при огляді місця скоєння злочину — шосе, поле, ліс, будівля і т. ін.);

2) спеціальні:

• комунікативні, які зумовлені професійним спілкуванням з колом осіб, значним за чисельністю і невизначеним за складом (віком, професії, рівнем культури тощо);

• психологічні, зокрема такі як психологічна напруженість, емоційна насиченість, конфліктність спілкування тощо;

• інтелектуальні, що пов'язані з обробкою великих обсягів інформації, прийняттям рішень у суперечливих і невизначених ситуаціях, варіативність і альтернативність можливих рішень і дій;

3) що забезпечують нормальні умови праці — будинки і приміщення, меблі
та спеціальне обладнання, загальне обладнання будинків та приміщень.

Прийоми і засоби, що використовуються в юридичній практичній діяль­ності, об'єднуються поняттям професійної юридичної техніки, яка охоплює:

• прийоми і засоби інтелектуальної діяльності — прийоми професійно­го мислення, понятійний апарат, засоби аналізу й обробки інформації;

• прийоми і засоби предметної діяльності — технічні засоби пошуку, обробки і зберігання інформації, засоби зв'язку (наприклад, документи, ре­чові докази, інформаційно-пошукові системи і т. ін.), правила і прийоми їх використання.

Різноманітні прийоми і засоби юридичної практичної діяльності можна об'єднати в такі групи:

• процедурні — методики, рекомендації, програми, нормативно-правові акти і т. ін., що включають найбільш оптимальні алгоритми здійснення юри­дичної практичної діяльності, її видів та окремих юридичних дій;

• пізнавальні — наукові (теорії, гіпотези, концепції), нормативні (пра­вові принципи, презумпції, визначення та обмеження, що містяться в законі) або прагматичні конструкції (тактичні або інші рекомендації) — системи відповідних юридичних знань або логічно пов'язаних блоків інформації;

• вербальні — понятійний апарат юриста, поширені та визнані мовні обороти і стилістичні прийоми, засоби аргументації і формулювання думки юриста, результатів діяльності;

• регулятивні — правові приписи, в тому числі обмеження, стимули, їх юридична сила (обов'язковість) і офіційність²;

• інформаційно-технічні — комп'ютерна техніка, інформаційно-пошу­кові системи, програмні засоби і т. ін.;

• організаційно-технічні — копіювачі, засоби зв'язку і передачі інфор­мації і т. ін.

Використання пізнавальних, вербальних та інших прийомів і засобів про­фесійної юридичної техніки забезпечує:

• синтез широти і варіативності мислення з конкретністю і визначені­стю викладення і формулювання висловлювань (усних і письмових);

• повноту осмислення проблеми, аналіз альтернативних, у тому числі протилежних, варіантів її вирішення, несуперечливість, безпрогальність, обґрунтованість та аргументованість висновків, логічну послідовність ви­кладення, зв'язок між положеннями висловлювань;

• стислість, зрозумілість і компактність висновків та суджень, ясність, простота, доступність і, разом з тим, образність мови їх викладення.

Визначальне та загальне значення серед усіх прийомів і засобів інтелек­туальної діяльності має правильне використання юридичних термінів як словесних позначень певних правових та інших понять.

Юридичні терміни (наукові, нормативні, практично-професійні) є осно­вою, засобами, елементами і формами як мислення, так і формулювання при­писів у нормативно-правових, індивідуально-правових актах і договорах, змісту правових документів, усних висловлювань юристів. Невдалі форму­лювання, неточне вживання термінів, неправильні посилання та інші термі­нологічні помилки породжують додаткові запити, суперечки, необхідність додаткового тлумачення і роз'яснення.

Від загальновживаних (буденних), загально наукових, спеціально-науко­вих або професійних термінів юридичні терміни відрізняються офіційністю, формальною визначеністю, обов'язковістю використання, закріпленням у законах та інших нормативно-правових актах та правових документах.

Юридичні терміни мають особливий сенс, зміст і обсяг, тому що познача­ють юридичні поняття, які, у свою чергу, виражають природу, структуру і зміст права, правових норм, юридичних конструкцій і т. ін.

Правильне використання юридичної термінології передбачає необхідність для позначення одних і тих же правових понять використовувати тривалий час єдині терміни, що набули визнання в юридичній науці, юридичній прак­тиці, закріплення в нормативно-правових актах.

Предметом, засобом і формою закріплення результатів юридичної прак­тичної діяльності є правові документи (нормативні й індивідуальні акти, до­говори, заяви, скарги, протоколи, довідки тощо), а також усні висловлюван­ня юристів та інших суб'єктів (консультації, ради, виступи в судах та інших організаціях, опитування свідків, допит правопорушника і т. ін.), що зумов­лює особливі вимоги до професійної мови юриста, її стилю, використання мовних¹ засобів і дотримання правил їх вживання, а також знання загально­го документознавства та особливостей юридичних документів.

До особливостей юридичної мови належать: її офіційний характер, логічність, завершеність і послідовність викладення; навмисна стриманість; відсутність емоційної забарвленості; максимальна точність викладення; фор­малізація мови; ясність та простота формулювання юридичного припису або судження, висновку; економність, лаконічність висловлення думки; від­сутність різко вираженої індивідуалізації стиля. Мовні засоби використову­ються юристом при виконанні ним професійних функцій: при складанні різноманітних постанов та обвинувальних висновків, договорів й угод, при схваленні рішень і вироків.

Основними функціями мови є конструктивна (формулювання думок), комунікативна (функція спілкування, повідомлення), емотивна (виражен­ня ставлення до предмету промови і безпосередня емоційна реакція на ситу­ацію), а також функція впливу на адресата, реалізовані через мовлення як зовнішній прояв мови, послідовність одиниць мови, що організується за її законами і відповідно до потреби інформації, що висловлюється, конкретне говоріння або конкретний письмовий текст. Це потребує певних знань і вмінь використання всіх можливостей професійної юридичної мови. Культура мов­лення юриста передбачає правильність мови або вміння точно, без помилок передавати іншим думки в усній та письмовій формі, а також багатство мови або різноманітність словника і граматичних конструкцій, виразність, до­ступність і логічність мовлення, володіння офіційно-діловим стилем і т. ін.

Особливе значення має культура мови при складанні текстів правових документів як зовнішньої форми вираження правової і професійної інфор­мації, що забезпечує її тривале існування у часі, можливість використання широким колом осіб.

Текст правового документа має певні реквізити, структуру побудови інформації, стиль її викладення.

Реквізити — відомості, які містить правовий документ (нормативно-пра­вовий акт, індивідуальний договір, протокол, постанова і т. ін.), необхідні для визнання його дійсним: найменування акта (документа), час і місце його прий­няття, найменування суб'єкта, який склав акт або документ, зміст питань, що розв'язуються, підписи тощо. З цим пов'язане, зокрема, застосування типо­вих форм правових документів, які виражаються у формулярах або зразках актів-документів, що створюються практикою і наукою, інколи закріплюються в нормативних актах у вигляді типових бланків, таблиць, схем і т. ін.

Заголовок правового документа як його зовнішній формальний реквізит є первинною одиницею його змісту, складником пошукового образу докумен­та, слугує основним засобом правильного вибору стилю викладення, почат­ковим етапом ознайомлення зі змістом документа, важливим інструментом їх обліку і систематизації.

Вступ (преамбула) — самостійна органічна частина правового документа, що є важливим доповненням до його основної частини. Він відображає мету і зав­дання правового документа, соціально-політичну обстановку, що примусила його підготувати або видати, є зв'язком для всіх структурних елементів документа.

Якщо правовий документ є об'ємним і складним за побудовою, то його звичайно розбивають на блоки інформації із загальним смислом і змістом — частини, розділи, глави та ін., які мають об'єктивну основу і зумовлені ха­рактером, змістом і структурою ситуації, що розв'язується та описується. Структура правового документа є джерелом інформації про його зміст, сприяє повному і точному його виявленню, спрощує користування їм, його система­тизацію, проведення посилань, допомагає швидко орієнтуватися у змісті ви­кладеного матеріалу¹.

В юридичній практиці навіть невеликі за обсягом правові документи, як правило, не містять суцільного тексту, а поділяють на пункти, статті, абза­ци та інші елементи, що характеризуються єдністю і відносною завершені­стю змісту, становлять його основні осередки, клітини.

Основною клітиною нормативно-правового або індивідуально-правового акта є правовий припис, що містить загальне або індивідуальне правило по­ведінки будь-яких суб'єктів.

У юридичній практичній діяльності як офіційні не використовуються пра­вові документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, які написані олівцем або мають підчищення чи дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення. Навпаки, вони повинні бути написані або надруковані ясно і чітко, числа і рядки мають бути позначені словами, назви юридичних осіб, нормативно-правових актів тощо вживаються без скорочень і з зазначенням їх реквізитів; прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані повністю, із зазначенням місць їх проживання тощо.

Як правило, юридична практична діяльність за своєю структурою є спільною діяльністю різних суб'єктів чи складовою інших видів соціальної діяльності. Зокрема, судочинство (ведення, розгляд справ у судах) склада­ється з діяльності судді, адвоката, прокурора, експертів та ін., які взаємоді­ють один з одним, їх діяльність координується певним чином, є взаємоза­лежною. Так, адвокати у судочинстві в цивільних і кримінальних справах надають юридичну допомогу громадянам і організаціям¹, а прокурор є учас­ником судового розгляду і користується рівними з іншими учасниками пра­вами, бере участь у розгляді справ у судах, додержуючи принципу незалеж­ності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судо­вих рішень, що ґрунтуються на законі². Крім того, у судочинстві в цивільних і кримінальних справах у порядку, встановленому законодавством України, допускається участь народних засідателів та присяжних.

Кожний суб'єкт виконує у спільній юридичній діяльності кілька функцій. Наприклад, прокурор:

• бере участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від ха­рактеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне об­винувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду своє міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону та об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів.

• має право, в межах компетенції, внесення касаційного і окремого по­дання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів¹, своєю компетенцією витребувати із суду будь-яку справу або категорію справ, у яких вироки, рішення, ухвали або постанови набрали законної сили. За наявності підстав для перегляду справи в порядку судового нагляду прокурор вносить протест на вирок, рішення, ухвалу або постанову суду²;

• може доповнити або змінити внесені протест, касаційне й окреме по­дання на вирок, рішення, ухвалу і постанову суду³, чи за наявності достатніх підстав, що свідчать про порушення закону, одночасно з витребуванням кримінальної справи, справи про адміністративне правопорушення або роз­глянутої арбітражним судом справи зупинити на певний строк виконання ви­року, ухвали і постанови суду до їх опротестування тощо.

Суб'єкти юридичної практичної діяльності, а також суб'єкти, які здійсню­ють її організаційне, фінансове та матеріально-технічне, інформаційне та інше забезпечення взаємодіють з іншими суб'єктами з метою реалізації по­ставлених завдань.

1. Взаємодія адвокатури з Міністерством юстиції України, місцевими органами державного управління, виявляється в тому, що:

а) Міністерство юстиції України:

• забезпечує необхідне фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги;

• узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність;

• сприяє проведенню заходів щодо підвищення професійного рівня ад­вокатів;

б) місцеві органи державного управління у межах своєї компетенції сприя­ють адвокатам та адвокатським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, надають їм в оренду придатні для роботи приміщення, встановлюють пільги щодо орендної плати за використання приміщень тощо.

2. Господарські суди на підставі угод і договорів взаємодіють з органами, що вирішують господарські спори в інших державах, а також із засобами масової інформації та громадськими організаціями у роботі з попередження порушень законності, а також координують свою діяльність із правоохорон­ними органами України та інших держав щодо запобігання порушенням за­конодавства у сфері господарських відносин. Вищий арбітражний суд Украї­ни розробляє пропозиції щодо організації і діяльності третейських судів на території України.

3. Керівники спеціалізованих установ та відомчих служб, що проводять судові експертизи, у необхідних випадках мають право за згодою органу або особи, якій призначили судову експертизу, включати до складу експерт­них комісій провідних фахівців інших держав. Такі спільні експертні комісії здійснюють судові експертизи за нормами процесуального законо­давства України. Крім того, спеціалізовані установи та відомчі служби, що виконують судові експертизи, користуються правом встановлювати міжна­родні наукові зв'язки з установами судових експертиз, криміналістики тощо інших держав, проводити спільні наукові конференції, симпозіуми, семі­нари, обмінюватися стажистами, науковою інформацією і друкованими виданнями та здійснювати спільні видання в галузі судової експертизи і криміналістики².

4. Міліція має право для виконання покладених на неї завдань залучати громадян за їх згодою до співробітництва у порядку, встановленому закона­ми, що регулюють профілактичну та оперативно-розшукову діяльність, а державні органи, громадські об'єднання, службові особи, трудові колекти­ви, громадяни зобов'язані сприяти міліції в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю.

5. Служба безпеки України:

• взаємодіє з державними органами, підприємствами.установами, орга­нізаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань. Громадяни України та їх об'єднання, інші особи сприяють за­конній діяльності Служби безпеки України на добровільних засадах¹;

• може встановлювати контакти з органами безпеки іноземних держав і взаємодіяти з ними на підставі норм міжнародного права, відповідних дого­ворів та угод²;

• взаємодіє з Управлінням охорони вищих посадових осіб України, пра­воохоронними та митними органами України у порядку і на засадах, визна­чених законами, указами Президента України та прийнятими на їх основі актами Служби безпеки України і відповідного відомства.

Гарантії юридичної практичної діяльності — це будь-які зовнішні умови або внутрішні чинники, що тільки позитивно впливають на неї, забезпечу­ють безумовне (точне, повне, правомірне) її здійснення відповідно до профе­сійних вимог та стандартів.

Гарантії юридичної практичної діяльності поділяють:

• на правові (нормативно визначені чи правового характеру) та позапра-вові (власне економічні, політичні, соціальні та духовно-культурні);

• внутрішні, які є її складовими (професійні знання юристів, юридична техніка діяльності, професійне мислення, професійна мова) та зовнішні, що належать до її середовища (нормативно-правові акти та професійні норми, що її регулюють, фінансове та матеріально-технічне забезпечення);

• стимулюючі, що укріплюють, розвивають позитивні чинники та умо­ви її здійснення, та захисні, спрямовані на попередження та припинення їх негативного впливу;

• загальні, що стосуються будь-якого виду юридичної діяльності або юридичної спеціальності, особливі та спеціальні, що забезпечують здійснен­ня певних видів юридичної діяльності чи окремих її дій.

Найбільш поширеною є класифікація гарантій за їх відношенням до юри­дичної практичної діяльності та права. До загальноправових гарантій будь-якого виду юридичної практичної діяльності належать такі:

1) визначені у нормативно-правових актах:

а) безпосередньо стосуються здійснення юридичної практичної діяльності
й передбачають:

• особливий порядок набуття та позбавлення права на здійснення юри­дичної практичної діяльності (обрання чи призначення на посади юристів — посадових осіб та звільнення з них або видачі, зупинення дії та анулювання ліцензії на здійснення юридичної практики), а також притягнення до юри­дичної відповідальності;

• процедури здійснення юридичної практичної діяльності (правосуддя, виконавчого провадження, нотаріального посвідчення, судових експертиз тощо);

• конфіденційність окремих видів професійної інформації;

• заборону незаконного втручання у здійснення юридичної практичної діяльності (правосуддя, ведення юридичних справ, проведення судових екс­пертиз);

• обов'язковість виконання правомірних вимог юристів, що висуваються ними при здійсненні професійних функцій;

б) які впливають на здійснення юридичної практичної діяльності опосе­редковано, тобто через дію проміжних чинників, і містять:

• організаційні та інформаційні заходи;

• матеріально-технічні умови;

• фінансове забезпечення;

• заходи соціального захисту;

• системи самоврядування юридичних об'єднань чи професійних спілок юристів;

2) які мають правовий характер та створюють, так би мовити, "фон"
(підґрунтя), на тлі якого й у зв'язку з яким існує та здійснюється юридична
практична діяльність (низький стан злочинності, високий рівень правової
культури населення, розвинутість системи правової освіти, досконалість за­конодавства тощо).

До загальнопозаправових гарантій належать умови, що не визначені у нормативно-правових актах та не стосуються до права (правової системи), але так або інакше впливають на здійснення юридичної практичної діяльності. Позаправові гарантії поділяють, у свою чергу, на економічні (стан економічної ситуації в країні, матеріальної забезпеченості членів суспільства), по­літичні (домінування певної партії або блоку партій, відповідної політичної ідеології, розстановка політичних сил), соціальні (безробіття) та духовно-культурні (рівень загальної культури населення, стан дотримання мораль­них принципів, традицій та звичаїв).

Необхідність особливих та спеціальних гарантій зумовлена особливостя­ми, притаманними певним видам юридичної практичної діяльності чи окре­мим її складовим (діянням), зокрема своєрідністю. Особливі та спеціальні гарантії, як правило, є нормативно визначеними чи щонайменше мають пра­вовий характер. Якщо особливі гарантії пов'язані з загальними гарантіями, відображають своєрідність їх прояву залежно від характеристик певних су­купностей видів чи дій юридичної практичної діяльності (наприклад, особ­ливі гарантії, які забезпечують незалежність або конфіденційність здійснен­ня правосуддя, прокурорського нагляду тощо), то спеціальні гарантії забез­печують ті їх властивості, які притаманні тільки окремому виду чи дії юри­дичної практичної діяльності (наприклад, недоторканність суддів чи кримі­нальна відповідальність судового експерта за надання свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на ньо­го обов'язків¹). Зокрема, однією з особливих гарантій здійснення правосуд­дя, адвокатської діяльності та деяких інших видів юридичної практичної діяльності є їх незалежність, але умови, що її забезпечують, різні.

1. Незалежність суддів та суддівської діяльності забезпечується:

• встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень та звільнення з посади;

• особливим порядком присвоєння військових звань суддям військових судів;

• передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

• таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення;

• забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення пра­восуддя;

• відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

• обов'язком всіх інших суб'єктів права поважати незалежність судових органів і не посягати на неї;

• правом судді на відставку;

• створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу;

• особливим порядком фінансування судів;

• системою органів судового самоврядування.

2. Незалежність адвокатів та адвокатської діяльності забезпечується:

• охороною законом професійних прав, честі та гідності адвоката;

• забороною будь-якого втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката та його помічників відомостей, що становлять адвокатську тає­мницю;

• неможливістю їх допиту як свідків з цих питань;

• недопустимістю незаконного прослуховування телефонних розмов ад­воката, огляду, розголошення чи вилучення без його згоди документів, що пов'язані з виконанням адвокатом професійних функцій;

• захистом правової позиції адвоката у справі;

• забезпеченням рівності прав адвоката з іншими учасниками процесу;

• порушенням кримінальної справи проти адвоката тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами обласного рівня;

• забороною притягнення адвоката до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погроз її застосування у зв'язку з наданням ними юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно із законом.

3. Незалежність судового експерта забезпечується:

• процесуальним порядком призначення судового експерта;

• забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втру­чатися будь-кому в проведення судової експертизи;

• існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнан­ня та попереднього слідства;

• створенням необхідних умов для діяльності судового експерта;

• його матеріальним і соціальним забезпеченням тощо.

Спеціальною гарантією здійснення правосуддя є недоторканність суддів¹, яка поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне майно і документи, та передбачає таке:

• суддя не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності та взятий під варту без згоди Верховної Ради України, або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без зго­ди органу, який обрав суддю на посаду;

• суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочину, а та­кож підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушен­ня, а у випадку затримання за підозрою у вчиненні злочину чи адміністра­тивного правопорушення, стягнення за яке накладається у судовому поряд­ку, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи;

• проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки із санкції Генерального прокурора України за наявності порушеної кримі­нальної справи;

• кримінальна справа щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого загального чи арбітражного суду розглядається у першій інстанції су­дами обласного рівня, причому підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником;

• судді, їх сім'ї та майно перебувають під особливим захистом держави (органи внутрішніх справ за відповідною заявою судді зобов'язані забезпе­чити безпеку його, членів його сім'ї, збереження їх майна; вчинені у зв'язку зі службовою діяльністю судді посягання на його життя і здоров'я, його близь­ких родичів (батьків, дружини/чоловіка, дітей), знищення чи пошкоджен­ня його майна, погроза вбивством, насильством тощо тягнуть за собою відпо­відальність згідно із законодавством; суддя має право на забезпечення засо­бами захисту, які йому надаються органами внутрішніх справ.

Спеціальна гарантія проведення судових експертиз — кримінальна відпо­відальність судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмо­ву без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Система гарантій організаційного, фінансового та матеріально-технічно­го, наукового та інформаційного забезпечення юридичної практичної діяль­ності включає такі складові.

1. Ця система складається з організаційного забезпечення державних
форм юридичної практичної діяльності, яке здійснюється при суворому до­
держанні принципу її незалежності та підкорення лише законові відповід­
ними державними інститутами (центральними та місцевими), наприклад:

а) загальне організаційне забезпечення діяльності судів здійснюється
Міністерством юстиції України та управліннями юстиції міських державних
адміністрацій шляхом організації:

• розробки і внесення до відповідних державних органів пропозицій з питань організації діяльності судів, змін у мережі судів та їх штату;

• роботи з кадрами судів з підвищення їх кваліфікації і перепідготовки, здійснення добору кандидатур для обрання суддями;

• ведення судової статистики та аналізу статистичних даних;

• матеріально-технічного забезпечення судів, створення належних умов для здійснення правосуддя;

• забезпечення виконання рішень, ухвал і постанов судів у цивільних справах, постанов у справах про адміністративні правопорушення та вироків, ухвал і постанов судів у кримінальних справах щодо майнових стягнень;

б) безпосереднє забезпечення здійснення правосуддя судами, узагальнен­ня судової практики тощо покладено на апарати судів, які складаються з
відділів та інших структурних підрозділів¹;

в) вираження інтересів суддів як носіїв судової влади здійснюється орга­нами суддівського самоврядування (конференції суддів загальних, арбітраж­
них та військових судів, збори суддів Верховного Суду України, Вищого ар­бітражного суду України і з'їзд суддів України).

2. Якщо фінансування і матеріально-технічне забезпечення недержавних
форм юридичної практичної діяльності здійснюється власним коштом, то
державних — за рахунок коштів державного бюджету України, місцевих бюджетів, а також за рахунок коштів, які надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян (за­мовників). Зокрема:

• розміри асигнувань на їх утримання затверджує Верховна Рада Украї­ни за поданнями відповідних керівників центральних органів (Генерального прокурора України, Голови Верховного Суду України, Голови Служби без­пеки України та ін.);

• кошторис витрат на утримання визначається керівниками централь­них органів, у межах виділених асигнувань вони мають право вносити до нього зміни;

• порядок і умови оплати праці юристів — державних посадових осіб встановлюються Верховною Радою України, або Президентом України, або Кабінетом Міністрів України;

• службовими приміщеннями правоохоронні та інші державні органи юридичного спрямування забезпечуються безоплатно місцевими органами самоврядування, а транспортними і матеріально-технічними засобами за ра­хунок коштів державного бюджету України, місцевих бюджетів, а також за рахунок коштів, які надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій;

• додаткові пільги в питаннях соціально-побутового та фінансового за­безпечення встановлюються у визначеному законодавством порядку¹.

3. Наукове забезпечення юридичної практичної діяльності охоплює:

• проведення відповідних науково-теоретичних і прикладних дослі­джень;

• видання фундаментальних, науково-довідкових, навчально-методич­них, навчальних, інших праць та матеріалів;

• підготовку наукових кадрів у галузі юриспруденції;

• проведення науково-практичних, науково-методичних конференцій, семінарів тощо;

• створення відомчих науково-навчальних закладів для проведення на­укових досліджень, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників;

• створення науково-методичних або координаційних рад, що призна­чені для організації та координації наукової, методичної, освітянської діяль­ності відомчих наукових та навчальних закладів, а також наукових установ НАН України та ін.;

• заснування відомчих видавництв та видання спеціальної юридичної літератури тощо.

4. Підвищення ефективності юридичної практичної діяльності залежить від застосування нових інформаційних технологій, якісно нового рівня її інформаційного забезпечення, яке спрямовується:

• на створення відповідних інформаційних систем;

• визначення та задоволення потреб юристів у нових інформаційних тех­нологіях та базах даних;

• розробку типових проектів та стандартів інформатизації;

• організацію міжнародного співробітництва у галузі обміну юридично значущою інформацією;

• здійснення безпаперового документообігу;

• удосконалення відповідної статистичної звітності;

• розробку нормативно-правових актів з питань інформатизації, у тому числі щодо її захисту.

Зокрема, інформатизація юридичної практичної діяльності передбачає побудову на єдиній методологічній і програмній основі інформаційно-аналі­тичних систем "Законодавство" та "Юридична практика", потребує сучасно­го технічного, технологічного, програмного та фінансового забезпечення, нових комунікаційних ліній, відповідної підготовки юристів до роботи в умо­вах глобальної інформатизації.

Особливості інформаційного забезпечення окремих видів юридичної прак­тичної діяльності нормативно визначені й передбачають додатково:

• зобов'язання надавати спеціалізованим установам та відомчим служ­бам, що проводять судові експертизи, за їх запитом натурні зразки або ката­логи своєї продукції, технічну документацію та іншу інформацію, необхідну для створення й оновлення методичної та нормативної бази судової експер­тизи або їх право одержувати від судів, органів дізнання і попереднього слідства знаряддя злочину та інші речові докази, щодо яких закінчено про­вадження у справах, для використання в експертній і науковій діяльності¹;

• право створювати періодичні видання юридичних об'єднань та уста­нов, публікувати матеріали в державних офіційних виданнях (наприклад, Бюлетені Верховного Суду України, газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр").

Характерною рисою суспільного буття сучасного суспільства є наявність численних і різноманітних конфліктів. Суперечності, протиборство, а нерідко і воєнні сутички між індивідами, релігійними та іншими об'єднаннями, со­ціальними спільнотами, державами стали суворими реаліями повсякденно­го життя. Тому вивчення природи, причин, механізмів конфліктів у суспільстві, а також розробка шляхів запобігання їм і розв'язання станов­лять проблему великого теоретичного і практичного значення. її досліджен­ням покликана займатися наука конфліктологія. Конфліктологія як специ­фічна галузь наукового знання органічно пов'язана із суміжними науками, насамперед, із соціологією і соціальною психологією, з якими вона має бага­то спільного, оскільки, подібно до названих наук досліджує віднос<