Тема 2.3. Психологічна культура юриста

Самостійна робота

Основні види психологічної культури юриста.

Психологічна культура судді, слідчого, адвоката, проку­рора, працівника міліції.

Психологічна культура юриста-сангвініка, юриста-холерика, юриста-флегматика, юриста-меланхоліка.

Прояви психологічної культури юриста.

Психологічна культура юриста це органічна єд­ність психологічної освіченості (знань, навичок, при­йомів, аутотренінгу, саморегуляції тощо) волі, відпо­відних професійно-психологічних якостей, які спри­чиняють ефективний вплив на регулювання право­відносин у суспільстві.

Говорячи про основи психологічної культури, якими має володіти юрист, підкреслимо, що це передбачає розвиток високих особистісних душевних якостей. Юри­сту необхідно постійно удосконалювати свої знання пси­хології, формувати відповідні психічні процеси, власний душевний стан, що звичайно впливає на зміст життєдія­льності. Проте, цього недостатньо. Адже юрист як особа може характеризуватися високими душевними якостями, але не вміти втілювати їх у практичну діяльність. У ре­зультаті відсутність ефективного психологічного впливу на громадян, у свою чергу, негативно відіб'ється на пра­воохоронній діяльності. Коли йдеться про психологічну культуру, важливо поєднувати теорію і практику.

Зрозуміло, що психологічна культура юриста не існує абстрактно. Вона виявляється у сукупності видів. Так, при класифікації психологічної культури за юридичними

спеціальностями, відповідно виділяють: психологічну культуру судді. Психологічну культуру слідчого, психо­логічну культуру адвокатам психологічну культуру про­курора психологічну культуру працівника міліції тощо. Ці види психологічної культури за своїм змістом мають багато спільних ознак, проте існують істотні відмінності, які пояснюються специфікою обов'язків.

Доцільно розглянути особливості видів психологічної культури юриста за такою ознакою як темперамент осо­бистості, оскільки, це характеризує його відносно стабі­льно з погляду динамічності, тонусу, врівноваженості психічної діяльності. Маємо на увазі відомі типи темпе­раментів (типи нервових систем): сангвіністичний, холеристичний, флегматичний, меланхолічний. У зв'язку з цим можна говорити про психологічну культуру юриста-сангвініка, психологічну культуру юриста-холерика, психологічну культуру юриста-флегматика, психологіч­ну культуру юриста-меланхоліка.

Так, сутність психологічної культури юриста сангвіністичного темпераменту полягає у тому, що його сту­пінь освоєння психологічними прийомами впливу на людей характеризує велика рухливість, активність, але домінує врівноваженість, планомірність. Такий юрист швидко входить у контакт зі співбесідниками, швидко знайомиться, активно пропонує свої послуги, розв'язує проблеми. Набуття відповідних психологічних навиків у нього відбувається без особливих зусиль. У цілому юрист-сангвінік швидко й правильно реалізує правові норми, уміло керує юридичними справами, не створює конфліктних ситуацій тощо.

Психологічна культура юриста-холерика потребує постійного вдосконалення і конкретних меж. Справа в то­му, що такий психологічний тип характеризує неврівно­важеність, гарячкуватість, роздратованість, збудженість і врешті-решт - непередбачуваність. Як і сангвінік, холерик має міцну нервову систему. Він може виконувати завдан­ня підвищеної складності, працювати у неординарній опе­ративній обстановці тощо. Але юрист-холерик потребує постійного контролю. Причому контролю, який супрово­джується вимогливістю, як правило - безальтернативністю. Небезпечним є те, що юрист з такою психологічною культурою може зопалу прийняти неправомірне правове рішення, хоча завжди знайде вихід зі складної ситуації. Як швидко він запалюється, так швидко і згасає, заспокоюється і, основне, ненадовго ображається, швидко забуває неприємності.

Стосовно юриста-флегматика, відзначимо стабільний рівень його психологічної культури. Підвищення рівня культури потребує значного проміжку часу, проте це бу­де надійно і надовго. Стриману манеру поведінки юриста-флегматика вирізняє упевненість у прийнятті виваже­них юридичних рішень, як правило, безпомилкових. Він, звичайно, враховує всі альтернативні варіанти, обирає найоптимальніші. Юриста-флегматика нелегко вивести з психологічного стану, рівноваги, він не піддається умов­лянням, діє на свій розсуд. Це, безумовно, міцний тип нервової системи, надійний працівник юридичної служ­би, на якого можна покластися, який не підведе. Недо­ліком, можливо, є те, що флегматик повільно приймає рішення, не спішить із пропозиціями.

На особливу увагу заслуговує характеристика психо­логічної культури юриста-меланхоліка, оскільки це -слабкий, неврівноважений, інертний тип нервової систе­ми. З такими юристами (як і з холериками) керівникам юридичних установ працювати досить складно. Юристи-меланхоліки дуже вразливі, з підвищеною емоційністю, в результаті чого вони легко впадають у відчай і розпач, вдаються до сліз, відчувають безпорадність. Зауваження і пропозиції сприймають неадекватно, насторожено. Більше того, вони потребують особливого підходу, так­товної бесіди тощо. Меланхоліків може вразити навіть погляд людини, вони надзвичайно чутливо вловлюють оцінки, думки про свою особистість. Зрозуміло, що та­ким юристам притаманні надзвичайно тонкі внутрішні переконання, а їх юридичне рішення може бути незрозу­мілим навіть для колег.

Отже, предметом дослідження психологічної культу­ри юриста є його психіка, душа, а також ефективність впливу її на' учасників юридичної справи. Існує законо­мірність: чим більше вивчати психіку людини, тим більше можна знайти в ній невідомого, незрозумілого.

Щодо визначення норм психологічної культури юри­ста, то звичайно, такі норми юрист може установити особисто для себе. Тут доцільно орієнтуватись на профе­сійно-етичний кодекс юриста, необхідну допомогу, яку може надати і морально-психологічна служба. В цілому за норми психологічної культури можна взяти систему загальнолюдських цінностей та вимоги юридичної етики.

Важливо дослідити механізм дії психологічної куль­тури юриста.₃ Тобто потрібно знайти важелі, за допомо­гою яких психологічна культура втілюється у практичну діяльність юриста. На нашу думку, до такого механізму слід віднести перш за все мислення і мову, тобто думку і слово.

Мислення юриста - спрямоване на усвідомлення права і реалізації його норм. У психологічній літературі, мис­лення поділяють на теоретичне і практичне (151, 233). Юристу важливо розвивати усі ці види мислення, що ак­тивізує творчий пошук, оригінальність, професійні дії. Але перешкодою творчої діяльності юриста може бути осуд керівників, невпевненість за результати тієї чи іншої справи (наприклад, рішення суду по справі, яку розсліду­вав слідчий тощо). У таких випадках механізм мислення у психологічній культурі юриста буде «деформований», оскільки думка правника залишиться не висловленою.

Думки виражаються за допомогою мови, яка буває, як відомо, внутрішньою і зовнішньою. Зрозуміло, що внутрішня мова людини передує зовнішній, тобто слову. Проте, юрист працює в таких умовах, коли зовнішня мо­ва не завжди повинна виражати думку чи внутрішню мо­ву. Це позитивний результат його психологічної культу­ри, хоча зміст вираженої думки характеризує ступінь розвитку загальної культури людини.

Зауважимо, що мова для юриста не завжди адекватна його психологічної культури. Справа в тому, що не ко­жен юрист уміє використовувати слово як засіб юридич­ної праці. Бувають випадки, коли юристові важко висло­витись усно, а легше письмово висловити свої думки тощо. Цей та інший випадок буде характеризувати про­галину у його психологічній культурі.

Стосовно роботи з людьми, психологічна культура юриста виявляється на певних рівнях, зокрема, стадія експектації та емпатії.

""Суть психологічної культури на рівні експектації (соціального очікування) полягає, на думку Р. С. Немова, в оцінці здатностей юриста, які він виявляє, у певній си­туації (151, 569). Тобто на цьому рівні можна оцінити соціальну роль юриста, визначити його можливості у юридичній діяльності, виявити, як саме він хоче діяти. Зрозуміло, що очікування можна майже безпомилково визначити тоді, коли людину тривалий час знають і спо­стерігають за нею. Психологічна культура на рівні «експектації» дає змогу зробити висновок про судження; дії та вчинки юриста.

Другий рівень психологічної культури - емпатія - визначає здатність юриста розуміти інших людей, їхній внутрішній стан, переживання, хвилювання тощо (151, 573). Тут у юриста проявляється уміння виявляти скриті (особливо злочинні) наміри людей, відчути, як вони сприймають суспільні явища, проявляють щирість або нещирість у взаємостосунках. Тобто рівень психологіч­ної культури на цьому рівні повинен сприяти юристові пристосуватися до умов співбесідника, внаслідок чого виявити психічний стан і емоції людини з метою ефек­тивного психологічного впливу на неї.

Існують певні перешкоди для психологічної культури на рівні емпатії. У спеціальній літературі вказуються рі­зні джерела таких перешкод. До них можна віднести та­кі: стандартні образи (стереотипи); враження (думки) інших осіб; психічний стан юриста; тверда націленість юриста на одну із кількох позицій; неадекватне розумін­ня реальності; спрощене бачення ситуації та ін. Тому ви­сокий рівень психологічної культури допоможе подолати ці психологічні бар'єри. Для цього потрібно пам'ятати про їх існування і відповідно реагувати.

Психологічна культура юриста виявляється через пе­вні сфери (психічні стани): несвідоме, передсвідоме, свідоме, підсвідоме і надсвідоме.

Так, сфера несвідомого характеризується тим, що юрист не здогадується про усвідомлення якоїсь події, явища тощо. Тобто він розуміє, що усвідомити в повно­му об'ємі всі явища неможливо. В результаті юрист не-усвідомлено, не думаючи, «викидає» зі своєї пам'яті не­потрібні відомості.

"Сфера передсвідомого визначає той стан юриста, ко­ли він ще не зорієнтувався: усвідомлювати інформацію чи ні. Насправді, це початкова стадія формування свідо­мості, хоча вибір рішення юристом зовсім не означає зникнення слідів у його мозку надалі. Тут психологічна культура повинна бути спрямована на психологічне орі­єнтування в ситуації так, щоб не завдати шкоди розгля­дуваній справі. Важлива роль відводиться в даному ви­падку пам'яті. Це означає, що коли у юриста добре роз­винута пам'ять, то проблем з усвідомленням не існує.

Легше зрозуміти сферу свідомого, коли юрист усві­домлює свою діяльність, може прозвітувати про свої вчинки, а його психологічна культура характеризується стабільністю.

Цікаві процеси з психологічною культурою відбува­ються у сфері підсвідомого, де вона нібито виходить з-під контролю юриста, і певним чином впливає на свідо­ме. Це явище виявляється у випадках, коли психологічна культура юриста спонукає: 1) позитивну дію; 2) негатив­ну дію; 3) нейтральну дію. Тобто підсвідоме є досить небезпечна сфера, яка може суттєво змінити сенс життє­діяльності людини.

Перший випадок виявляється тоді, коли у підсвідо­мому, де перебуває завжди як позитивна, так і негативна інформація, психологічна культура відіграє роль «гасін­ня» негативних внутрішніх процесів. Тобто високий рі­вень психологічної культури юриста допомагає його сві­домому мисленню отримувати тільки позитивні імпуль­си, в результаті чого професійні дії юриста у правовому полі є правомірними, вони не залежать від негативних факторів.

Звичайно, психологічна культура юриста спонукає негативну дію у підсвідомому, домінує негативна інфор­мація. Тоді у свідоме потрапляють негативні імпульси, які спонукають юриста до неправомірних дій, прояву неповаги до людини та ін. Таке явище пояснюється ни­зькою психологічною культурою юриста.

Нейтральна дія психологічної культури у сфері підс­відомого також не бажана. Адже в такому випадку нега­тивні імпульси іноді пасивно можуть впливати на свідоме.

Таким чином, підсвідоме може керувати свідомим, якщо відсутній достатній рівень психологічної культури особи. Підсвідомі негативні імпульси блокують різні фі­зичні недуги, хвороби самої особи. Тобто, можна сказа­ти, що хвороба є певною мірою ліками від негативних процесів, які відбуваються у підсвідомому. Взагалі, ети­чно освічений юрист не допустить негативних почуттів у підсвідомість.

Певний інтерес становить визначення меж впливу психологічної культури юриста на громадян, на правовиховну роботу з ними. Тобто потрібно показати ті граничні точки, після яких психологічна культура юриста може не діяти або змінити межу дії. Найкраще це показати на при­кладі своєрідної тактики дії психологічної культури.

Юрист у правоохоронній роботі з громадянами має дотримуватись такої послідовності: зняття психологічного бар'єру між собою і співбесідником; оволодіння ситуацією; психологічне вивчення співбесідника; здійс­нення певної психологічної установки.

Так, початок розмови юриста з правопорушником, свідком, потерпілими чи іншими учасниками справи пов'язаний з певною психологічною незручністю, яка виникає з різних об'єктивних та суб'єктивних причин. Високий рівень психологічної культури допомагає юрис­тові використати цю ситуацію для нібито невимушеного знайомства, не проявляючи при цьому свого надмірного зацікавлення. Тобто йдеться спочатку про загальні жит­тєві справи, дати можливість співбесіднику виявити свою ініціативу.

У свою чергу, юрист повинен відчути, коли ініціати­ва непомітно переходить до нього. Причому, варто звер­нути увагу на темпи такого переходу, їх виваженість. Впевнившись у надійності оволодіння ситуацією, юрист підходить до психологічного вивчення співбесідника.

Суть психологічного вивчення полягає у виявленні психічних особливостей громадянина, хоча таке вивчен­ня стихійно починається з першого погляду. Тому йдеть­ся про активне вивчення, в результаті чого з'ясовується тип нервової системи, національні традиції, рівень мис­лення тощо. Це допоможе поступово готувати співбесід­ника до запланованої розмови шляхом постановки наві­дних питань та очікуваної вичерпної відповіді.

Звичайно, перейшовши до психологічного «тиску» («атаки»), юрист використовує заплутану систему запи­тань. Тобто час від часу слід вертатися до попередньої теми, але запитання повинно бути поставлене в іншому варіанті, з оперуванням конкретними фактами. Однак цей етап психологічної тактики не слід використовувати з метою «загнати» співбесідника у «глухий» кут. Це по­винно бути ефективним методом одержання достовірної інформації, без порушення законності та норм юридич­ної етики з метою прийняття правильного рішення.

У чому полягає мета психологічної культури юриста? Йдеться про вміння юриста працювати з людьми, зберег­ти себе як моральну особистість. Тому, метою психоло­гічної культури юриста є встановлення психологічного контакту з громадянами, виробленню симпатії громадян до юриста. Зокрема, як зазначає Ю. В. Чуфаровський, симпатія (тяжіння) виникає на основі дії закону реципроксності: дія однієї людини породжує відповідну реакцію іншої, де відповідна реакція виступає у вигляді складного, психологічного утворення. Інтенсивність цієї реакції залежить від самого юриста (223, 50).

Зрозуміло, що основний напрям впливу психологіч­ної культури юриста є вплив на людину через дух і душу. На це скеровуються всі можливі засоби, які є в арсеналі правоохоронних органів. Це надійний, ефективний, хоча довгий шлях впливу на людину.

Психологічна культура юриста ґрунтується на відпо­відних принципах та виконує певні функції у юридичній практиці. Так, основними принципами є: родова комп­лексність і професійна необхідність, а провідними фун­кціями - своєчасне вироблення психічної адаптації, формування професійно-правового мислення юриста.

Родова комплексність як принцип означає, що всі культури психологічного спрямування: інтелектуальну, внутрішню, емоційну об'єднує психологічна культура. Тобто інтелектуальна, внутрішня, емоційна є субкульту­рами до психологічної культури юриста, вони співвідно­сяться як частки до цілого. Тому всі принципи та функції цих субкультур є одночасно принципами і функціями психологічної культури особи.

Принцип професійної необхідності застерігає юристів від зловживань ^психічними прийомами у процесі службо­вої діяльності. Йдеться про недопущення знущання з гро­мадян, насміхання, приниження честі та гідності, різного роду обману чи корисливості. Використання досягнень психологічної науки повинні грунтуватися на справедли­вості, законності, чесності і головне - доцільності. Тобто юрист має бути впевненим у професійній необхідності психічного впливу на громадян, не зловживаючи ніякими методами.

Психологічна культура виконує таку важливу функ­цію як своєчасне вироблення психічної адаптації юриста до різних несподіванок. Тобто правник повинен бути го­товим до різних вказівок, умов праці, не вдаючись при цьому до паніки, гарячкуватості, що може завершитись небажаними стресами чи іншими недугами. Причому йдеться не про будь-яку адаптацією саме своєчасну, з проявами швидкого реагування, приведення себе у необ­хідний стан професійної готовності. Психологічна куль­тура передбачає також уміння юриста виробляти необ­хідну адаптацію у громадян. Наприклад, коли є необхід­ність повідомити сумну звістку про близьку людину чи певні службові факти про учасника юридичної справи тощо. Фактично уміння підготувати людину до подаль­шої співпраці - це результат психічної адаптації і вияв психологічної культури юриста взагалі.

Не викликає сумніву те, що висока психологічна культура формує справжній, професійно-правовий хара­ктер юриста. Адже юриста з великим стажем важко чи­мось здивувати у питаннях вчинення правопорушення. Професійна холоднокровність допомагає юристові не втрачати дорогоцінний час (іноді й секунди) на прояв емоцій чи різного роду розмірковування. Саме правовий характер спрямовується на пошуки встановлення істини, на оперативність професійних дій, на логіку обґрунтування різних аспектів правового явища. Тобто, психоло­гічна культура впливає на юриста так, як вимагає право­ва ситуація чи суспільство в цілому.

Отже, психологічна культура для юриста має велике практичне значення. Передусім вона впорядковує його мислення та ділове мовлення, що дає можливість зрозу­міти своє місце в суспільстві та серед колег, де можливі вияви зверхності, формального ставлення до справи. Крім того, психологічна культура, активізує свідомість, розвиває почуття, забезпечує юристові розумну (обґрунтовану, виважену) дію його волі. Адже можливі негатив­ні спрямування волі, а високий рівень психологічної культури дозволяє запобігти цьому. Психологічна куль­тура сприяє піднесенню настрою, створенню позитивної імпульсивності, наприклад, сором'язливості). Загалом, психологічна культура юриста є виявом його суб'єктив­ності, що у свою чергу підвищує ефективність виконання службових обов'язків.

Запитання для закріплення матеріалу

1. Назвіть види психологічної культури юриста;

2. Вкажіть відмінності психологічної культури в залежності від юридичної спеціальності;

3. Яке практичне значення має психологічна культура для юриста;