Тема 1.3. Навчальний процес у вищих закладах юридичної освіти

Самостійна робота

Форми навчання у вищих закладах юридичної освіти. Основні види навчальних занять з теоретичної підготовки. Види самостійної роботи студента.

Тема 1.4. Юридична практична діяльність

Самостійна робота

Процедури, умови, прийоми та засоби здійснення юри­дичної практичної діяльності.

Координація та взаємодія в юридичній практичній діяль­ності. Гарантії юридичної практичної діяльності.

Соціальні конфлікти та їх прояв у сфері юридичної діяль­ності.

Тема 1.5. Система юридичної діяльності

Самостійна робота

Форма юридичної діяльності.

Тема 1.6. Основні юридичні спеціальності

Самостійна робота

Вивчення змісту й форми роботи слідчого, інспектора карного розшуку, інспектора з боротьби з економічними злочи­нами, судді, прокурора, нотаріуса, адвоката, юрисконсульта.

Тема 1.7. Професійно-особистісні якості юриста

Самостійна робота

Професіограми слідчого, судді, адвоката.

Тема 2.1. Політична культура юриста

Самостійна робота

Знання юристом основних складових політики. Врахуван­ня юристом у своїй діяльності політики.

Тема 2.2. Правова культура юриста

Самостійна робота

Навички юриста щодо реалізації законодавства. Особли­вості правосвідомості юриста.

Тема 2.3. Психологічна культура юриста

Самостійна робота

Основні види психологічної культури юриста.

Психологічна культура судді, слідчого, адвоката, проку­рора, працівника міліції.

Психологічна культура юриста-сангвініка, юриста-холерика, юриста-флегматика, юриста-меланхоліка.

Прояви психологічної культури юриста.

Тема 2.4. Інформаційна культура юриста

Самостійна робота

Способи й форми застосування юридичної інформації. Практично-прикладні функції юридичної інформації.

Значення володіння загальною та юридичною інформа­цією для юриста-практика.

Тема 2.5. Економічна та екологічна

Культура юриста

Самостійна робота

Головні ознаки економічної правової культури юриста. Основні функції економічної культури юриста. Встановлення причинно-наслідкових зв'язків між економічними та правовими явищами.

Тема 2.6. Етична культура юриста

Самостійна робота

Основні принципи етичної культури юриста.

Тема 2.7. Естетична культура юриста

Самостійна робота

Функції естетичної культури юриста. Формування раціо­нальної концепції юридичної діяльності. Подолання стандарт­ного юридичного мислення.

Систематизація юридичного досвіду юриста.

 

Вступ до навчального курсу

Самостійна робота

Виникнення деонтології як науки. Становлення та розви­ток юридичної деонтології.

Термін "деонтологія" грецького походження, в перекладі означає науку про належне. Цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивча­ють проблеми обов'язку людини, сферу належного (того, що повинно бути), усі форми моральних вимог до життєдіяльності людини та відношення між ними¹. "Деонтологія" як науковий термін у системі етичних знань вжито анг­лійським філософом і правознавцем Ієремією Бентамом (1748—1832), працю якого "Деонтологія, або Наука про мораль" опубліковано в 1834 р. Автор обстоював своє бачення моралі та обов'язку. Мораль, на думку І. Бентама, можна математично обрахувати ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу слід розглядати як засіб забезпечення "найбільшо­го щастя для найбільшої кількості людей"¹. Це положення має певну акту­альність і сьогодні у розумінні питань законності, правопорядку. Тільки шляхом забезпечення суб'єктивних прав кожного громадянина можна втіли­ти загальну ідею справедливості у функціонування громадянського суспіль­ства та правової держави.

Якщо І. Бентам застосував термін "деонтологія" для позначення вчення про мораль у цілому, то надалі деонтологію почали відрізняти від моральних цінностей взагалі. Деонтологія формувалась як специфічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі. Проблематика належного, повинного (того, що має бути здійснено або зроблено) набуває різних форм прояву, формує основу предмета цієї науки та вивчається відповідно до окре­мої особи, групи осіб, суспільства в цілому на рівні конкретних норм, прин­ципів поведінки, моральних або суспільних ідеалів. До останнього у вузько­му розумінні деонтологією називали професійну етику медиків — як систе­му етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обо­в'язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення — медичну де­онтологію. Більш детальне знайомство з цим аспектом розгалуження деон-тологічних знань заслуговує на увагу, оскільки в ході порівняльного аналізу надається можливість повнішого розуміння юридизації деонтології.

Формування системи деонтологічних знань у межах медицини відбулося не випадково, а тому що медицина є найгуманнішою галуззю людської діяль­ності. Процес лікування людини, збереження її як соціальної цінності, як частини живої природи є проявом високої моралі, доброти, гуманізму. Тому система моральних вимог до професійної діяльності медика формувалася по­стійно, скільки існував цей вид соціальної діяльності. Протягом тривалого часу свого існування медична деонтологія зазнавала впливу з боку релігії, політики тощо. Зважаючи на формалізацію, офіційне закріплення цих ви­мог, слід зазначити, що на сьогодні збереглася велика кількість історичних пам'яток, які свідчать про розвинутість медичної деонтології. Так, в антич­ний період Гіппократ сформулював цілу низку деонтологічних норм, за до­помогою яких народжувався ідеал лікаря-мудреця: "...Все, що шукається в мудрості, все це є й у медицині, а саме: зневага до грошей, сумління, скром­ність, простота в одязі, повага, судження, рішучість...".

У середні віки норми медичної етики зазнали негативного впливу релігійно-церковної філософії, але збереглися такі відомі пам'ятки деонтологічного ха­рактеру, як "Салернський кодекс здоров'я", "Етика", "Канон лікарської на­уки" Ібн-Сіни та ін. В епоху Відродження відомий лікар та хімік Т. Парацельс писав, що сила лікаря в його серці, що найважливіша основа ліків — любов. Є й інші приклади. Інтенсивного розвитку медична деонтологія набула завдяки внеску радянських учених. З проблеми медичної деонтології є значна кіль­кість літератури, проводяться науково-практичні конференції, семінари.

З початку 60-х років у медичних навчальних закладах викладають спеці­альний курс. Значною подією стало прийняття у 1949 р. на Міжнародному кон­гресі Лікарської спілки в Женеві Міжнародного кодексу медичної деонтології.

Система юридичних знань склалася значно пізніше, ніж у медицині, а наука "Юридична деонтологія" виникла зовсім недавно.

У 70-ті роки в юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс "Вступ в юридичну спеціальність", мета якого полягала у підготовці студентів до включення їх у процес навчання та інформуванні про майбутню професійну діяльність. Пізніше було видано відомий широкому колу спе­ціалістів підручник С.С. Алексеева (1976 p.). Це був перший крок на шляху до створення нової юридичної науки, хоч у той час термін "юридична деонто­логія" ще не вживали. Автор підручника дослідив та виклав важливі аспек­ти проблеми, які допомагають осмислити юридичну науку та юридичну практику, наблизитися до розуміння професійної юридичної діяльності. С.С. Алексеев довів необхідність етики юриста:

• Право, законність — це інститути соціального життя, тісно пов'язані з суспільною мораллю, вони втілюють її ідеали та принципи. Здійснення пра­вових норм багато в чому залежить від моральної озброєності суддів, проку­рорів, працівників міліції, від дотримання ними вимог професійної етики.

• Специфіка юридичної роботи містить потенційну небезпеку професій­ної деградації особи, що виявляється в актах бюрократизму, формалізму, втрати самоконтролю, відповідального ставлення до справи, у прояві грубості, не людяності тощо.

Робота юриста безпосередньо впливає на долі людей, їх взаємовідноси­ни, що споріднює професію юриста з професією лікаря. Тому питання про етику цих професій виникає з об'єктивною закономірністю. Таким чином, діяльність юриста за своєю специфікою глибоко вторгається у сферу моралі, і тому, як підкреслює С.С. Алексеев, повинна співвідноситися з моральними вимогами, враховувати особливості юридичної діяльності. Етика юриста, на думку вченого, охоплює одночасно загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи, та включає своєрідний етикет — правила ввічливості, такту, культуру поведінки.

Слід згадати також ім'я професора В.М. Горшенєва, якого справедливо вважають засновником науки юридична деонтологія. У 1988 р. авторським колективом за його участю було опубліковано навчальний посібник, де по­слідовно викладено предмет, функції нової науки, принципи та її роль у си­стемі юридичних знань. В.М. Горшенєв зробив спробу узагальнити всю інфор­мацію про кваліфікаційну характеристику юриста, розглянути професію юриста в кількох аспектах: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в)юрист як спеціаліст; г) юрист як носій високих моральних якостей; д) есте­тична культура юриста. Теоретичні положення та висновки В.М. Горшенєва заклали підвалини подальшого розвитку системи філософсько-етичних знань у професійній діяльності юристів. Деякі з них буде викладено окремо.

Питання співвідношення права і моралі, етики юристів за останні деся­тиліття так чи інакше перебувало в полі зору багатьох учених (Ю.О. Агєшин, С.С. Сливка, Л.К. Суворов, В.В. Бородін, О.О. Лукашова, B.C. Нерсесянц та ін.). Правовій свідомості та правовій культурі служителів Феміди було при­свячено значну кількість наукових досліджень, що становить міцну базу для поширення наукових деонтологічних знань. Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок, що юридична деонтологія виникла не на пустому місці й розвивається цілком природно та закономірно. У галузі правових знань також робилися спроби формулювання на офіційному рівні мораль­них якостей працівників юридичної сфери. У 20-х роках Народний коміса­ріат юстиції УСРР затвердив певний порядок атестування працівників суду, згідно з яким передбачалося здійснювати професійний добір кадрів на поса­ду судді лише з урахуванням визначеного переліку їхніх якостей². У 1982 р. Міністерством вищої освіти СРСР було затверджено новий документ — Ква­ліфікаційну характеристику юриста, де визначалася система вимог до знань та вмінь юриста³. Деонтологічні питання не залишалися поза увагою й міжна­родного співтовариства. Так, у 1979 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку (резолюція № 34/169)¹. Є також інші міжнародні документи, які відображають окремі сторони професійної етики юристів.

Юридична діяльність значною мірою пов'язана з політикою і політичною діяльністю. Цим можна пояснити той інтерес, який періодично виявляло до юриспруденції політичне керівництво країни. Особливо це було помітно за часів керівної ролі КПРС — у період зрощення апаратів партії та держави. У партійних документах, які використовувались на рівні законів, йшлося про відданість комуністичній ідеї, про знання основ марксизму, радянського ладу та партійної програми, що становило основу моральних та професійних яко­стей юриста. Така політизація суспільних відносин, політизація юридичної науки негативно впливала на її стан, на хід наукових досліджень, на суспіль­ство в цілому. Зараз ситуація дещо змінилася, але в системі деонтологічних знань ще є недоліки, які в основному мають науково-методологічний харак­тер. Наприклад, досі нечітко визначено межі предмета цієї науки, недоско­налою залишається й структурна композиція навчальних програм з юридич­ної деонтології, не вистачає комплексних наукових досліджень. Слід згада­ти про проблеми кадрового, методичного забезпечення, які є в системі юри­дичної освіти. Порівняно з медичною деонтологією простежується відставан­ня у формуванні чіткої, узгодженої системи знань.

Позитивним моментом останнього етапу розвитку правової доктрини в Україні після розпаду СРСР стали департизація правоохоронних органів та деідеологізація сфери наукових досліджень. Зняття ідеологічного контролю значно вплинуло не лише на деонтологічні уявлення щодо особистих та професійних якостей юристів, але й на саму правову практику, яку здійснюють не тільки юристи-професіонали.

На перший план у системі професійних вимог ставлять не ідейно-полі­тичні, а морально-ділові якості. Головним призначенням юристів тепер можна назвати не служіння ідеям партії або державним інтересам, а слу­жіння закону, праву, ідеалам суспільної моралі. Це не означає повної безідей­ності та безпринциповості, а йдеться лише про те, що в умовах багатопартійної системи захисники свободи та справедливості не можуть бути підкон­трольні тій чи іншій партії або відчувати ідеологічний тиск. їх головний контроль — закон та совість. При цьому можна вірити, ідейно підтримува­ти певні програмні положення, співчувати політичним домаганням окре­мих лідерів.

Така ідейно-політична переорієнтація суспільства висвітлила низку не­доліків у системі деонтологічних знань щодо особи працівника правової сфе­ри. Це можна пояснити так. Деонтологічний аспект професіограми юриста — це в основному моральний аспект, хоча професійність також має велике зна­чення для характеристики особи. Та, на жаль, мораль — це нормативний регулятор, який не змінюється швидко зі зміною політичних та економіч­них відносин. І ті глобальні перебудови, що відбулися в нашому суспільстві за короткий час, не потягнули за собою формування нових моральних норм та вимог, у тому числі до професії юриста. Не відбулося належного переос­мислення суспільством цінності права, правової роботи, ролі юридичної про­фесії в системі соціальних зв'язків. І це ставить проблему переосмислення особи юриста з погляду його внутрішнього світу, зовнішніх зв'язків та ефек­тивності функціонування у різних сферах суспільного життя з урахуванням ускладненої структури соціального середовища.

Розшарування суспільства вимагає урахування специфічних особливостей спілкування з його представниками. Крім того, до середовища юридичної еліти також входять представники різних соціальних станів. Однак їхній інте­рес, рівень забезпеченості, звички, традиції не повинні впливати на розумін­ня права, правової роботи, суспільної моралі, справедливості. Перед припи­сами права у формальному розумінні рівні всі, навіть ті, хто його застосовує. З цього приводу можна назвати ще одну причину, що розкриває роль юри­дичних деонтологічних знань у формуванні юриста-професіонала та вказує на досить широку перспективу їх подальшого розвитку.

Запитання для закріплення матеріалу

1. Хто вперше вжив термін «деонтологія» і що він означає в перекладі;

2. Як відбувалося становлення науки та дисципліни «Юридична деонтологія»