Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Тема 2.2. Правова культура юристаСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Самостійна робота Навички юриста щодо реалізації законодавства. Особливості правосвідомості юриста. У процесі суспільного розвитку первинне поняття права поступово еволюціонізує в духовне, моральне, набуває філософського змісту. Це свідчить про світоглядну цінність права, оскільки право - це цілісна наука про людський світ. Звичайно, первинне правове поле вміщує у собі як закономірні, стабільні норми, так і випадкові, тимчасові. Тому з погляду сучасної синергетики як науки про самоорганізуючі випадкові процеси, розвиток права відображає складну динаміку суспільного розвитку. Проблеми синергетики знаходять своє відображення в дослідженнях зарубіжних і українських вчених. Упродовж віків право намагались зробити продуктом та інструментом держави, гіперболізували примусовий, насильницький, навіть каральний характер права. Однак рідко (маємо на увазі здобутки людської мудрості - римське приватне право, звичаєве право Київської Русі, мусульманське право, прецедентне право Англії тощо) право було на стороні рядової людини. Таким чином, правове поле переважно було однополюсним, що вказує на порушенням гармонії. З метою встановлення необхідного природного балансу правового поля, вдавались до підсилення насильницької ролі права. Ці дії «законодавців» були (і є в даний час) штучними, вимушеними, підпорядковані захисту власних інтересів. Проте, призначення позитивного права полягає в іншому. Як відомо людина від природи вільна, наділена певними природними правами, які необхідні для життєдіяльності. Тому правове поле було врегульовано у тих державах (в різні епохи), де право ставало засобом безпеки життєдіяльності, і, передовсім, від держави, від свавілля її неправових, шкідливих та небезпечних законів. У чому ж криється суперечливість підготовки законів? На нашу думку, створення норми повинно відображати максимальний захист сумарних прав і свобод громадян шляхом використання здобутків всіх видів культури даного суспільства. Наприклад, як забезпечити свободу сучасному вітчизняному товаровиробникові в Україні? Захистити його від невиправданих, кабальних податків? Чи враховані при цьому національні культурні традиції, чи не є це перестрахуванням у захисті державної влади, чи не є це прямим шкідництвом, навмисним порушенням гармонії правового поля? Крім того, у процесі прийняття законів не враховуються, як правило, потреби духу та душі, тобто невиправдано відкидаються здобутки духовності, зокрема, Ю. В. Тихонравов зауважує, що релігія вчить людину розпоряджатись своїм життям, а дух (тобто людські уявлення, мислення та внутрішні імперативи) є рушійна сила будь-якої людської активності. Це означає, що закони позбавлені духовних ознак, приречені на знецінення, недієвість. Тому доцільно, розглядати норми у такому порядку: духовні, моральні та позитивні. Причому позитивні (матеріальні й процесуальні) норми мають прямо відповідати духовним та абсолютно моральним. Обґрунтуванням створення найбільш цінних правових норм (позитивного права) займається філософія права. Безумовно, сутність права можна розкрити лише з філософських позицій. І якщо особа знайшла закон (норму, принцип поведінки) для своєї практичної діяльності в собі самій, то вона, керуючись своїм, а не чужим законом, є самостійним і вільним творцем справжнього права. Тобто філософія твердить, що право похідне від індивіда. Люди ніколи не знайдуть справжнього джерела (сутності) права, якщо будуть шукати його поза собою. Великою помилкою було бездумне сповідування юридичного позитивізму у радянський період, що призвело до деформації філософських основ у юриспруденції. Лише справді філософське сприйняття життєвих відносин здатне привести до мети коли тісно взаємопов'язаним є духовне й світське. Д. А. Керимов вважає, що правове регулювання суспільних відносин є тим ефективніше, чим точніше виражає політичні, економічні, духовні умови, процеси, потреби розвитку суспільства. Тобто йдеться про соціологію права. Соціологія права досліджує соціальні фактори, які взаємодіють з правовими явищами, а також механізми закономірності такої взаємодії і фактичні відносини людей.» Відстежуючи факти, групуючи і організуючи первинну інформацію про них, соціологія допомагає кожній соціальній галузі більш чітко визначити предмет її власного аналізу, застерігаючи фахівців від зловживань логікою власної галузі знання, від захоплення категоріальною стороною спеціального аналізу. Соціологічний підхід спеціалісти вважають інколи незручним, оскільки здобуті на його основі факти далеко не завжди вкладаються у наявні, логічні схеми й конструкції. Проте соціологічний підхід необхідний і має практичну цінність. Зауважимо, що проблеми філософії права і соціології права за радянських часів мали другорядний характер, вважалось, що вони не пов'язані з юридичною практикою. Тому домінувала юридико-позитивістська концепція, зорієнтована на вирішення проблем правозастосовчої практики. У центрі уваги такої концепції була не людина з її природними правами й свободами, не гарантії її правової захищеності від всесилля державної влади, а система юридичних норм, встановлених державою. Вважаємо, що філософський аналіз сутності права вміщує й соціологічні методи, які відображають елементи політології, економіки та культурології права. Інакше кажучи, соціологія права, де право виступає об'єктом впливу різних соціальних факторів. А це в свою чергу, скеровує особу на врегулювання життєвих фактів. Передусім цього вимагає політичний і економічний стан суспільства, які є основою державної політики. Зрозуміти сутність політики й економіки дозволяє філософія, а також культурологія. Але політологія, економіка, культурологія покликані формувати право, його норми. Тобто, зрозумівши суть явища, треба переходити до збереження цілісності його врегулювання. В цьому головний зміст здобутків людини у процесі опанування права. Такі здобутки людини назвемо її правовою культурою. На сьогодні існують численні визначення правової культури. Правова культура характеризує рівень правосвідомості, включає ступінь знання права, інтенсивність переконань щодо цінності права. Правова культура суспільства вміщує саме право (об'єктивне і суб'єктивне), правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, законотворчу і правозастосовчу, а також, іншу правову діяльність і критерії політичної оцінки юридичної дійсності. Більшість дослідників вважають, що правову культуру доцільно розглядати окремо - для суспільства, профе сійної групи, індивіда, між якими існує тісний зв'язок. Причому наголошується на суттєвій відмінності між поняттями «юридична культура» та «правова культура». Так, на думку С. С. Алексеева, юридична культура - це стан права та законності у суспільстві, ставлення суспільства і кожного його члена до питань права і законності, засвоєння людьми юридичних цінностей, готовності та бажання добиватися суворої законності, точного, бездоганного виконання юридичних норм. А правова культура - це середовище, рівень якого чималою мірою визначає дійовість права, його ефективність, стан законності. Доцільно в першу чергу розглянути правову культуру юриста як суб'єкта права. Зрозуміло, що правову культуру юриста можна розглядати у двох полях: вищому й елементарному. Зауважимо, що вище правове поле - суто індивідуальне для кожного юриста. Воно є духовним орієнтиром формування правової культури юриста в елементарному полі, де діють норми позитивного права. Причому нехтування вищим правовим полем веде до неправильного формування правової культури у сфері позитивного права. Саме тому найчастіше відбуваються правові деформації у юридичній практиці. Завдання права полягає у тому, щоб забезпечити розумну впорядкованість соціального життя, оптимальний баланс інтересів і прагнень людей. Але правову культуру юрист не має використовувати як інструмент маневрування чи маніпулювання правовими нормами. Це може завдати шкоди розвитку державної системи. У правовій культурі юриста виявляються як духовні, так і «матеріальні» засади права - юридичні установи, організація, відношення, їх функції у суспільстві, стиль і культура праці, ставлення до громадян, захист їх законних інтересів, співвідношення з іншими видами культури тощо. Тобто, правова культура юриста діє сукупно, синергетично, відображаючи рівень, умови існування тих чи інших суспільств, етапи розвитку цивілізації людства. При цьому сліпе імпортування чужої культури недопустиме. Оскільки право виступає культурним феноменом, будучи частиною загальнолюдської культури, правова культура становить цілісний правовий космос, що охоплює усі правові сфери суспільного життя. Суть культури саме у сприянні впорядкованості суспільного розвитку. Виходячи з цього, В. С. Нерсесянц, наприклад, вважає, що правову культуру можна умовно назвати «другою природою» («другою натурою»), причому ця «друга природа» - не механічна добудова до базової, «першої природи», а є культурною трансформацією, культуризацією і культивацією всієї (єдиної) природи окремих людей і народів. Отже, право, за висловом вченого,- не культурний плід на дикому дереві, а плід окультуреного дерева. Правова культура юриста - це ступінь духовно-філософського осмислення змісту позитивного права, коеволюції всіх його джерел у співвідношенні частки й цілого, раціональної власної професійної діяльності та уміле утримання (регулювання) фахової гармонії у правовому полі. Правова культура юриста вміщує компоненти: правову коеволюцію, знання джерел позитивного права і правової культури, категорії частина і ціле? почуттєве і раціональне, гармонійність юридичної практики. Онтологію, як вчення про буття, вирізняє передусім коеволюція, адже без зв'язку з природою, космосом, Всесвітом існування людини практично неможливе. По суті, людина - лише мікрочастка природи (а не володар природи). Тому для юриста важливо правильно налагодити свій коеволюційний зв'язок, уміти бачити правові явища у природі, розуміти й оцінювати їх. Професія юриста своєрідно виявляє погляд на світ через призму права. Це породжує так звану правову коеволюцію, яка суттєво впливає на формування правової свідомості. Однак згідно з філософською антропологією від юриста вимагаються певні зусилля, напрацювання та здобутки в організації професійного буття. Тобто, закономірно актуалізується культура правової коеволюції юриста. Заглиблюючись у суть правової коеволюції, ми маємо можливість все більше відчути логічну природу права. Хоча синергетика доводить, що категорія хаосу у суспільних відносинах є закономірною і необхідною. Це своєрідний вияв принципу плюралізму чи діалогу у суспільному розвитку. І якщо насильно втручатись у цей «впорядкований хаос», то позитивного результату не буде. Тому намагання держави створити досконале позитивне право - це проблема (perpetum mobille) перcпективна. Дослідники права вважають, що існуюче природне право само потребує адекватного державного узаконення. Зміст правової культури сучасного юриста, полягає саме в культурі правової коеволюції, розуміння духовності права. Така правова культура характеризується природною (а не позитивною) правосвідомістю, що виявляє вищу цінність професійної діяльності юриста. Складовим елементом культури юриста - є знання джерел позитивного права і правової культури, що пояснюється онтологією права, як вважає В. С. Нерсесянц, право існує не тільки у трьох формах (правова норма, правові відносини, правосвідомість), а повсюдно, у всіх тих випадках і формах, де зберігається й застосовується принцип формальної рівності, тобто коли йдеться про належне у суспільстві. Розглянемо джерело позитивного права і правової культури з іншої сторони. Припустимо, що це джерело своєрідне «місце зустрічі» духовності і моралі. Іншими словами, правова культура юриста своєрідно вміщує почуття інших осіб, які формують право. Однак почуття законодавця дещо догматичні. Не виключено, що юрист сприймає позитивне право як догму, висловлену групою людей. Розв'язання даної проблеми вбачаємо у розумінні (осмисленні) духу права, а не його букви. Відтак, є підстави стверджувати, що джерелом позитивного права і правової культури юриста є дух права, причому саме природного права, яке в ході історії частково має письмове закріплення. Адже повністю дух права перевести у дух законів неможливо. Та й дух законів ще не відображає цілісності духу права. Головне в даному випадку полягає у морально-правовій реальності, похідної від людини, її духовного творчого потенціалу. Тобто право, правова культура юриста залежить від тих, хто творить право. Тому розв'язання проблеми пов'язується все-таки з природним (духовним) правом, з тим, що становить собою дух права. Адже лише духовне право здатне формувати правову культуру як реальну свободу, об'єктивну справедливість, формальну рівність. Хоча правова культура юриста безпосередньо зумовлена позитивним правом, однак її джерелом є духовні норми, вимоги соціології права. Кожен юрист може обирати для себе джерело власної правової культури, що відповідно спричиняє вплив на якість, ступінь правової культури. Проте, недоцільно вважати єдиним джерелом правової культури юриста правову догму. Оскільки, у противному випадку матимемо юридичний позитивізм правової культури, який не завжди дає ефективні результати. Для духовно-філософського осмислення змісту позитивного права необхідне й розуміння юристом таких філософських категорій як частина і ціле у правовій культурі. Зауважимо, що правова культура юриста виявляється як частина щодо правової культури суспільства (як цілого). Проте це зовсім не означає, що правова культура суспільства складається із суми правових культур всіх членів суспільства. Провідним тут є дух правової культури, джерело яких становлять духовні норми. Якщо виходити з того, що правова культура юриста є смислова цілісність, тоді частинами виступатимуть окремі дії юриста та невикористаний його потенціал. Це означає, що юристу важливо усвідомити власні вияви частин правової культури, зрозуміти, що осягнути правове буття можна за умови усвідомлення цілісності правової культури. Але таке усвідомлення передбачає правильність вибору методів правового пізнання. Одним із таких методів є самоорганізація юриста. Зазначимо, що частина у правовій культурі може характеризуватися однією або декількома культурами. Юрист може вважати цю частину другорядною, малозначущою. Проте з філософського погляду, частини у цілому однаково важливі. У випадку, коли не повністю використовуються здобутки інших культур, деформується власне правова культура як ціле. Такий синергетичний різновид правової культури вимагає збереження цілого, його стабілізації, спрямованості у русло природно-духовного права. Таким чином, правова культура, її ідеї, духовні цінності стають для юриста відправною точкою вдосконалення його професійної діяльності (за умов сприйняття правової культури як цілого) або деформації правової діяльності (коли порушується взаємозв'язок цілого і частини, ігнорується значення частини). Правова культура функціонує як єдність почуттєвого і раціонального у професійній діяльності юриста. Тобто почуттєве і раціональне визначає зміст і рівень правової культури юриста. Так, правове почуття є результатом правової свідомості або її дією, зовнішньою оболонкою. Адекватну правову орієнтацію юриста відмічає взаємозумовленість почуттєвого та раціонального. Раціональність права - це критерій, який дозволяє сформувати такі системи права (правову культуру), які були б у відомому змісті самодостатніми і забезпечували б функціонування суспільства на засадах законності та правопорядку. Тому питання раціональності права, пов'язані з проблемою реалізації права, а також із застосуванням правових норм у конкретних явищах. Так чи інакше, раціональність залежить від правової культури. Чи виявляється взаємодія почуттєвого і раціонального у правовій культурі юриста? Це пов’язане із формуванням поваги до права (позитивного), духовності і моральної відповідальності. По-перше, у юриста повага до права виявляється тоді, коли він усвідомлює його цінність. А перетворити позитивне право у цінність вдається не кожному законодавцю. Тому юристові доводиться зорієнтувати свій дух права на справедливе вирішення практичної правової проблеми, обрати раціональне рішення. По-друге, повага до права ще не означає пріоритет раціональності над почуттєвим у діяльності юриста. Тут совість юриста, його важливу функцію виконують особистісні духовно-моральні якості. Важливим критерієм поваги до права виступає поняття духовної відповідальності. Зауважимо, що ця відповідальність у першу чергу духовна, а не правова чи навіть моральна. Бувають випадки, коли юрист намагається всіляко уникнути правової і моральної відповідальності. Проте духовна відповідальність рано чи пізно настає, навіть у формі каяття за скоєне зло. Запитання для закріплення матеріалу 1. Розкрийте роль права діяльності юриста; 2. Дайте визначення правової культури юриста; 3. Вкажіть компоненти, які вміщує в себе правова культура юриста;
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; просмотров: 301; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.69.192 (0.013 с.) |