Тема 1.2. Загальна характеристика юридичної

Діяльності

Самостійна робота

Внесок римських юристів у світову юридичну теорію та юридичну практику. Тенденції розвитку юридичної діяльності.

Особливу роль римські юристи стали відігравати після того, як Рим по­чав втягуватися в систему міжнародних відносин, у міжнародний торговий обмін, що ще задовго до Риму було характерно для держав, розташованих на узбережжі Середземного моря (Єгипет, Фінікія, Греція, Карфаген).

Поширення ділових зв'язків з іншими країнами передбачало створення таких умов, в яких би могли однаково перебувати торгівці різних націо­нальностей. На цій підставі перед римськими магістрами постала нова про­блема — вирішувати спори, що випливають з нових відносин, та створювати норми, які б регулювали порядок вирішення спорів.

Давнє римське національне право не відповідало новому стану розвитку суспільства, оскільки базувалося лише на місцевих звичаях та національних особливостях. Виняткова роль римських юристів на цьому етапі розвитку юрис­пруденції виявляється у створенні універсального, світового права, яке уві­брало звичаї міжнародного походження, що складалися століттями та були пе­ревірені практикою життя. Таким чином, римські юристи створили право, яке стало загальним правом для всього античного світу. Хоча визнається, що творцем цього права був увесь світ, однак саме в цьому і полягає роль римських знавців права, які зуміли переробити звичаї, злили їх у єдину чітку систему, яка стала зразком юриспруденції класичного періоду, основою для свого подальшого розвитку у видатному Зводі Corpus Juris Civilis імператора Юстиніана.

Говорячи про розвиток юридичної теорії взагалі, ми не випадково звер­таємося до історії саме римського права. Воно здійснювало вплив на юридич­ну практику і теорію багатьох країн Європи та Азії, що простежується у ході вивчення правової спадщини (правових пам'яток, джерел) Англії, Франції, Німеччини, слов'янських держав, країн Далекого Сходу.

Завдяки постійному вивченню римського права в цих країнах склалися єдине юридичне мислення та типова юридична практика, що також стало об'єднавчим фактором для багатьох народів, фактором спільності їх матері­ального та духовного життя.

Першоосновою формування римського права було право загально латинське. На початковому етапі розвитку його єдиним джерелом був звичай. Од­нак, як зазначає І.А. Покровський, римляни досить рано почали відрізняти світське право — jus — від правил релігії — fas.

Це був початок творчості знавців права, визнання результатів свідомої, вольової діяльності поряд з існуванням божественного закону.

Це не тільки викликало до життя власне римське право, яке мало світ­ський характер, а й дало можливість сформувати у майбутньому світську юриспруденцію. Відхід від божественних начал у праві знизив роль понтифіків як єдиних знавців права та підвищив значення світських юристів, які намагалися на відміну від понтифіків давати поради всім бажаючим, ро­бити юридичні знання надбанням широкого кола осіб. Після цього юридич­на діяльність починає швидко розвиватись.

У другій половині республіканського періоду з'являється досить значний клас юристів, чия діяльність здійснювалася, за словами Цицерона, у трьох формах:

а) cavere - вироблення найкращих формул для різних юридичних актів
(договори, заповіти тощо), тобто допомога приватним особам у здійсненні
договорів;

б) respondere - відповіді на запитання приватних осіб з приводу різних
юридичних сумнівів;

в) agere — надання порад щодо подання позовів та процесуального веден­ня справи.

Але не тільки практична діяльність римських юристів склалась як форма юридичної діяльності. Одночасно з розвитком практики починає розвиватися римська юридична освіта, основним методом якої стало практичне навчання шляхом участі в юридичних процесах. Учням необхідно було давати роз'яснен­ня того, що відбувалося в судовому засіданні. З ускладненням законодавств ви­діляється окремий напрям юридичної роботи — консультування (200 р. до н. є.)

Наприклад, збереглися відомості про книгу під назвою Tripertita, що скла­далася з трьох частин: а) Закони XII таблиць; б) коментар до них; в) позовні формули — legis actiones. Це свідчить про те, що римські юристи починають на теоретичному рівні осмислювати питання юридичної практики, розвива­ти юридичну освіту, закладати основи науково-теоретичного мислення.

Слід зазначити, що юриспруденція наприкінці доби республіки не обме­жувалася суто практичною діяльністю й створила досить значну юридичну літературу. Юридична освіта розвивалася настільки активно, що з'являли­ся навіть спеціальні заклади юридичної освіти, для яких навіть відводилися окремі приміщення за рахунок держави. Складалися навіть юридичні шко­ли, що набували великого поширення, відомості, розповсюджувалась юри­дична література у формі підручників, коментарів, творів, збірників рішень в окремих справах, аналітичних роз'яснень певних юридичних питань.

Таким чином, розвиток римської юриспруденції вже в період II—І ст. до н. є. свідчить про об'єктивне розмежування трьох основних форм юридич­ної діяльності — наукової, навчальної та практичної.

Завершальним етапом формування класичного римського права були ко­дифікації Юстиніана. Рівень розвинутості цього права був дуже високим і, здавалося, що воно в такому стані переживе державу, яка створила його. Це стало підставою набуття римським правом та професіоналізмом римських юристів величезного авторитету, а також причиною використання готових юридичних конструкцій в інших правових системах, тобто безпосереднього впливу на юридичну практику багатьох країн світу.

Вплив римського права та його подальший розвиток відбувалися у двох напрямах — східному та західному. Східний напрям на перших етапах сприяє активізації правового життя країн, однак потім поступово завмирає аж до зникнення. Розвиток у західному напрямі виявив протилежні тенденції та результати.

 

Запитання для закріплення матеріалу

1. Який внесок римських юристів у юридичну практику;

2. Які основні тенденції розвитку юридичної діяльності;

Тема 1.3. Навчальний процес у вищих закладах юридичної освіти

Самостійна робота

Форми навчання у вищих закладах юридичної освіти. Основні види навчальних занять з теоретичної підготовки. Види самостійної роботи студента.

Навчальний процес у вищих закладах юридичної освіти здійснюється у таких формах: навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, само­стійна робота студентів, практична підготовка, контрольні заходи.

До основних видів навчальних занять у вищих закладах юридичної осві­ти належать:

• лекція;

• лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;

• консультація.

Інші види навчальних занять визначають у порядку, встановленому ви­щим закладом юридичної освіти.

Лекція— основна форма проведення навчальних занять у вищих закла­дах юридичної освіти, є елементом курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої або кількох тем навчальної дисципліни. Те­матика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою.

Лекції проводяться лекторами — професорами і доцентами (викладача­ми), а також провідними науковцями або спеціалістами, запрошеними для читання лекцій.

Лектор, якому доручено читати курс лекцій, до початку відповідного се­местру повинен подати на кафедру (предметну або циклову комісію) складе­ний ним конспект лекцій (авторський підручник, навчальний посібник), кон­трольні завдання для проведення підсумкового контролю, передбаченого на­вчальним планом і програмою для цієї навчальної дисципліни.

Лектор зобов'язаний дотримуватися навчальної програми щодо тем лек­ційних занять, але не обмежується в питаннях трактування навчального ма­теріалу, формах і засобах доведення його до студентів.

Лабораторне заняття — форма навчального заняття, за якого студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експе­рименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретич­них положень навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, ви­мірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у кон­кретній предметній галузі. Лабораторні заняття проводять у спеціально облад­наних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосова­ного до умов навчального процесу (лабораторні макети, установки тощо). В окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитися в умовах реаль­ного професійного середовища. Лабораторне заняття проводять зі студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи.

Перелік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною про­грамою дисципліни. Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання завдань теми заняття, оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи та його захист перед викладачем.

Практичне заняття — форма навчального заняття, за якої викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосу­вання шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульо­ваних завдань. Практичні заняття проводять в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, об числювальною технікою. Практичне заняття проводять зі студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи.

Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною про­грамою дисципліни. Проведення практичного заняття ґрунтується на попе­редньо підготовленому методичному матеріалі — тестах для виявлення сту­пеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, на­борі завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв'язування завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання.

Семінарське заняття — форма навчального заняття, за якої викладач організує дискусію щодо попередньо визначених тем, до котрих студенти го­тують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Семінарські заняття проводять в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студен­тами реферати, їх виступи, активність у дискусії, уміння формулювати й об­стоювати свою позицію тощо.

Індивідуальне навчальне заняття проводять з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей.

Індивідуальні навчальні заняття організуються за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента й можуть охоп­лювати частину або повний обсяг занять з однієї або кількох навчальних дис­циплін, а в окремих випадках — повний обсяг навчальних занять для кон­кретного освітнього або кваліфікаційного рівня.

Види індивідуальних навчальних занять, їх обсяг, форми та методи про­ведення, форми та методи поточного і підсумкового контролю (крім держав­ної атестації) визначаються індивідуальним навчальним планом студента.

Консультація — форма навчального заняття, за якої студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоре­тичних положень чи аспектів їх практичного застосування. Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи студентів залежно від того, чи викладач консультує студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни.

Обсяг часу, відведений викладачу для проведення консультацій з кон­кретної дисципліни, визначається навчальним планом.

Індивідуальні завдання з окремих дисциплін (реферати, розрахункові, графічні, курсові, дипломні проекти або роботи тощо) видають студентам у терміни, передбачені вищим навчальним закладом. Індивідуальні завдання студент виконує самостійно при консультуванні викладачем.

Курсові проекти (роботи) виконують з метою закріплення, поглиблення й узагальнення знань, набутих студентами за час навчання та їх застосуван­ня до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Тематика курсових проектів (робіт) має відповідати завданням навчальної дисципліни і бути тісно пов'язана з практичними потребами конкретного фаху. Порядок затвердження тематики курсових проектів (робіт) і їх виконання визнача­ється вищим навчальним закладом.

Керівництво курсовими проектами (роботами) здійснюють, як правило, найбільш кваліфіковані викладачі.

Захист курсового проекту (роботи) проводиться перед комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри (предметної або циклової комісії) за участю керівника курсового проекту (роботи).

Дипломні (кваліфікаційні) проекти (роботи) виконуються на завер­шальному етапі навчання студентів у вищому навчальному закладі і перед­бачають систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практич­них знань зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних на­укових, професійних та інших завдань, а також розвиток навичок самостійної роботи й оволодіння методикою дослідження та експерименту, пов'язаних з темою проекту (роботи).

Студенту надається право обрати тему дипломного проекту (роботи), визна­чену випускаючими кафедрами (предметними або цикловими комісіями), або запропонувати свою з обґрунтуванням доцільності її розробки. Керівниками дипломних проектів (робіт) призначають професорів і доцентів (викладачів) ви­щого навчального закладу, висококваліфікованих спеціалістів виробництва.

Самостійна робота студента є основним засобом оволодіння навчаль­ним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять. Навчаль­ний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується робо­чим навчальним планом і має становити не менш як 1/3 та не більш як 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення кон­кретної дисципліни.

Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визна­чається навчальною програмою дисципліни, методичними матеріалами, зав­даннями та вказівками викладача. Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення кон­кретної навчальної дисципліни (підручник, навчальні та методичні посібни­ки, конспект лекцій викладача, практикум тощо). Методичні матеріали для самостійної роботи студентів мають передбачати можливість самоконтролю з боку студента. Для самостійної роботи студенту також рекомендується відповідна наукова та фахова монографічна і періодична література.

Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу з кон­кретної дисципліни може виконуватися у бібліотеці вищого навчального за­кладу, навчальних кабінетах, комп'ютерних класах (лабораторіях), а також у домашніх умовах.

Навчальний матеріал навчальної дисципліни, передбачений робочим на­вчальним планом для засвоєння студентом у процесі самостійної роботи, ви­носиться на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні навчальних занять.

Навчання у вищих навчальних закладах здійснюється за такими форма­ми — денна (стаціонарна), вечірня, заочна (дистанційна), екстернат.

Денна (стаціонарна) форма навчання є основною формою здобуття пев­ного рівня освіти або кваліфікації з відривом від виробництва.

Вечірня і заочна (дистанційна) форми навчання є формами здобуття пев­ного рівня освіти або кваліфікації без відриву від виробництва.

Екстернат є особливою формою навчання осіб (екстернів), які мають відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень, для здобуття ними певного рівня вищої освіти шляхом самостійного вивчення навчальних дис­циплін і складання у вищому навчальному закладі заліків, екзаменів та про­ходження інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом.

Екстернат:

• організовується у вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації і може застосовуватися на різних рівнях вищої освіти з усіх напрямів підго­товки і спеціальностей;

• тривалість екстернату для здобуття певного освітньо-кваліфікаційно­го рівня не регламентується нормативною тривалістю навчання, визначеною навчальним планом;

• обсяг, структура і якість знань, умінь та навичок екстерна мають відпо­відати вимогам державного стандарту освіти, встановленого для відповідно­го освітньо-кваліфікаційного рівня.

• лекційні, практичні, семінарські та лабораторні заняття в екстернаті не застосовують, але екстернам може бути надана можливість відвідувати заняття та виконувати інші види навчальної роботи під керівництвом викла­дачів на умовах, визначених вищим навчальним закладом;

• екстерну, який виконав усі вимоги навчального плану, захистив дип­ломну роботу, склав державні екзамени, присвоюється відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень та видається державний документ про освіту;

• навчання в екстернаті здійснюється на основі договорів між вищим навчальним закладом та підприємствами, установами, організаціями, гро­мадянами.

• Екстернат відкривається за дозволом Міністерства освіти і науки Украї­ни в акредитованих вищих навчальних закладах, які здійснюють підготовку фахівців за денною формою навчання з відповідного напряму підготовки "Право" чи спеціальності "Правознавство".

До екстернату зараховують громадян України, які мають повну або не­повну (для вищих навчальних закладів першого та другого рівнів акредитації) загальну середню освіту, середню професійну освіту, а також особи з незакінченою або закінченою вищою освітою без обмеження віку. Зарахування до екстернату проводить приймальна комісія у терміни та за порядком відбору екстернів, що визначені Правилами прийому до вищого навчального закладу.

Навчання екстерна здійснюється за індивідуальним навчальним планом, складеним на основі навчального плану з дотриманням наступності та струк­турно-логічної послідовності вивчення навчальних дисциплін, що визнача­ють зміст освіти відповідного напряму підготовки "Право" чи спеціальності "Правознавство". Індивідуальний навчальний план екстерна складається на кожний навчальний рік протягом першого місяця навчального року і пого­джується з відповідними кафедрами (предметними або цикловими комісія­ми), затверджується деканом факультету (завідувачем відділення).

Екстерн має право користуватися бібліотечними фондами, навчальними програмами та методичними матеріалами вищого навчального закладу, на­вчально-лабораторним обладнанням, технічними засобами, отримувати кон­сультації на умовах, визначених вищим навчальним закладом.

Атестація екстернів включає заліки, екзамени та інші форми семестрового контролю з навчальних дисциплін в обсязі навчальних програм, затверджених для певного напряму підготовки відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, а також державну атестацію. Заліки й екзамени екстерни складають, як прави­ло, в період екзаменаційної сесії комісії у складі трьох осіб, призначеній завіду­вачем відповідної кафедри (головою предметної або циклової комісії). За умови успішного виконання індивідуального навчального плану екстерн може бути переведений у групу студентів, які навчаються на загальних підставах.

Запитання для закріплення матеріалу

1. Назвіть форми навчання у вищих закладах юридичної освіти;

2. Вкажіть основні види навчальних занять з теоретичної підготовки та охарактеризуйте їх;

3. Дайте характеристику видам самостійної роботи студентів;