З курсу «Базові технології галузі»

Методичні вказівки

До виконання лабораторних

Та контрольних робіт

З курсу «Базові технології галузі»

 

для студентів спеціальності 6.09.1820

" Взуття, шкіргалантерейні та лимарні ВИРОБи"

(денної та заочної форм навчання)

 

Затверджено на засіданні кафедри технології і конструювання виробів зі шкіри

Протокол № 1

від вересня 2012 р.

 

 

Мукачево 2012 р.

 

 

Дійсні методичні указівки входять у комплекс лабораторних робіт та контрольні завдання для студентів заочної форми навчання.

Методичні вказівки до лабораторних робіт з курсу «Базові технології галузі» розроблено для студентів денної та заочної форм навчання спеціальності 6.091820. (Складено Кривич І.Г. - Мукачево 2012, 80 с.)

 

Відповідальний за випуск

зав.кафедрою технології і конструювання

виробів із шкіри

к.т.н. проф. Козарь О.П.

 

Вступ.

 

 

Курс " Базові технології галузі " є важливим початковою дисципліною в ланцюгу підготовки студентів по спеціальності 7.091820 “Взуття, шкіргалантерейні та лимарні вироби”.

В основу даного методичного практикуму покладена затверджена робоча програма цього курсу з врахуванням сучасного напрямку вдосконалення технології, обладнання та організації виробництва виробів із шкіри, а також досвіду проведення лабораторних робіт на кафедрі технології та конструювання виробів із шкіри МТІ.

Методичний вказівки призначені для самостійної підготовки студентів до лабораторних робіт, відпрацювання практичних навиків що до визначення структури підприємств та технологічних етапів які виконують для виготовлення тих чи інших виробів. Вивчається класифікація виробів, деталей та матеріалів що використовується при їх виготовленні. Дають змогу студентам ознайомитись з швами для скріплення деталей та виготовлення виробів. Вивчити загальні принципи системи оцінки якості виробів.

Методичні вказівки включають сім лабораторних робіт, що охоплюють всі розділи курсу. Кожна робота по курсу включає: мета, завдання для підготовки до роботи, основні теоретичні відомості, приведені в даній роботі, які потрібно доповнити, користуючись конспектом та вказаною рекомендованою літературою. Готовність студента до роботи перевіряються при опитуванні, переглядом зошитів для лабораторних робіт.

Студенти, не підготовані до заняття, до виконання робіт не допускаються.

Лабораторні роботи, в залежності від змісту студенти можуть виконувати індивідуально або бригадами. Звіт по кожній лабораторній роботі складає кожен студент самостійно. В звіті повинно бути висвітлено підготовка до роботи та приведено матеріали по її виконанню в послідовності вказаній в завданні. Приклад форми звіту наступний: дата, назва теми, мета роботи і порядок її проведення, література, початкові данні, опис результатів роботи/ в формі таблиць, схем, малюнків/, висновки по проведеній роботі. Залік по кожній роботі студент дістає тільки після завершення оформлення звіту і його захисту

Лабораторна робота № 1.

Виробничі структури фабрик по виготовленню

Виробів із шкіри.

Мета роботи: вивчити структуру фабрик по виготовленню виробів із шкіри, задачі окремих структурних підрозділів і ознайомлення з основними етапами виробництва.

 

Завдання для підготовки до роботи.

Студент повинен ознайомитися з методичними вказівками, вивчити основні теоретичні положення про виробничу структуру і задачі, які стоять перед структурними підрозділами, а також вивчити основні технологічні етапи виготовлення виробів. Лабораторна робота проводиться після ознайомлення з підприємствами галузі під час екскурсій.

Основні відомості.

Основні етапи виробництва.

Виробництво взуття ділиться на етапи: розкрій /розруб/ матеріалів, попередня обробка деталей верху та низу взуття, скріплення деталей в заготовку, формування заготовок верху, підготовка сліду взуття та прикріплення підошви і каблука, механічна та фізико-хімічне оздоблення взуття.

Технологічний процес виготовлення взуття залежить перед усім від конструкції взуття, його виду, наявності і форми деталей, степені їх попередньої обробки, способу скріплення і т.п.

Найбільш розповсюджена схема технологічного процесу виготовлення взуття показана на рис.1.2. Як видно з цієї схеми, скомплектований на складі, матеріал подається на розкрій (або розруб). Викроєні деталі верху та низу взуття попередньо обробляються. Характер обробки залежить від деталей та конструкції, виду матеріалу й т.п. обробка може виконуватись з метою:

підготовки до скріплення;

обробки видимих країв;

оздоблення деталей.

Потім деталі верху поступають в заготовочний цех, де їх скріпляють в заготовку верху взуття. Заготовки верху і деталі низу поступають в пошивочний цех. Проводиться формування верху на колодці. До відформованого та прикріпленого до устілки верху прикріпляють підошву та каблук. Потім, в випадку необхідності, проводиться механічна та фізико-хімічна обробка взуття. Виготовлене взуття поступає на склад готової продукції.

Між вказаними основними етапами виконується багато операцій, число яких залежить від конструкції та технології виробництва взуття. Теперішнім часом на зарубіжних підприємствах намагаються скоротити технологічний процес за рахунок автоматизації, хімізації та впровадження нових форм організації виробництва.

Рисунок 1.2. Основні етапи виробництва виробів із шкіри.

Порядок проведення роботи.

Практичну роботу студенти мають виконувати, використовуючи конспект лекцій в такій послідовності:

1.Ознайомитися з асортиментом взуття що виготовляється.

2.Вивчити виробничу структуру фабрики індпошиву та ремонту взуття.

3.Вивчити особливості етапів виготовлення взуття по замовленням населення.

 

Оформлення роботи.

Роботу оформлюють в вигляді звіту, в якому необхідно дати:

в залежності від асортименту взуття скласти технологічну схему;

виробничу структуру фабрики з скороченим описом призначення функції цехів, відділів і служб;

короткий опис основних етапів виробництва взуття на підприємстві;

висновки по роботі.

 

Запитання для самоконтролю.

1. З яких структурних підрозділів складається фабрика по виготовленню взуття?

2.Особливості структури фабрики індпошиву та ремонту взуття? Яка різниця між фабрикою індпошиву та ремонту взуття та фабрикою маспошиву взуття?

3.Які відділи та служби входять в склад фабрики масового пошиву взуття?

4. З яких дільниць складаються підготовчі та пошивочні цехи?

5.Основні етапи виробництва взуття?

6.Яке призначення і функції структурних підрозділів / приймальний пункт, майстерня, ательє, диспетчерська служба/?

7. З яких етапів складається виготовлення взуття по Інд.замовленню населення?

 

Список літератури.

1. Зыбин Ю.П. и др, Технология изделий из кожи: Учеб, для студентов вузов легкой промсти, М: Легкая индустрия, 1975, - 464 стр.

2.Фукин В.А., Калита А.Н. Технология изделий из кожи.1 том. М: Легпромбытиздат, 1988, 272 стр.

3.Конструирование изделий из кожи. Лабораторный практикум для студентов вузов. /под ред Зыбина Ю.П. М: Легкая и пищевая промышленность, 1982, 264 стр.

4.

Лабораторна робота № 2.

Основні відомості.

Під виробами із шкіри умовно вважають предмети власного вжитку, котрі до початку ХХ ст. виготовляли із шкіри.

Сучасні вироби із шкіри класифікуються:

- взуттєві вироби;

- шкіргалантерейні вироби;

- лимарні вироби

В наш час шкіру в цих виробах поступово заміняють штучними матеріалами, в основному високо полімерними, які застосовують в чистому вигляді, або з нанесеними на тканину чи нетканий матеріали. Не дивлячись на це, взуття та шкіргалантерейні вироби називають для зручності виробами із шкіри.

Процеси виробництва виробів із шкіри, не дивлячись на значну різницю конструкцій взуття, рукавиці, сумки, ремні, мають багато спільного. Це загальне визначається перш за все характерними властивостями матеріалів, що застосовуються.

 

Класифікація взуття.

Класифікація сучасного взуття представлена в Державному стандарті України(ДСТУ) 2157 – 93 і частково на рис. 2,1. Як видно класифікація є багатоступеневою оскільки кожна галузка може поділятись ще далі.

В даній роботі розглядається класифікація взуття по слідуючим ознакам: призначенню, виду, внутрішнім розмірам і групам (статєво-віковому призначенню або родам) наявності деталей, їх розмірам і формі.

Та цільовому призначенню.

Повна класифікація шкіргалантерейних виробів подана в ДСТУ 2198– 93.

По призначенню шкіргалантерейні вироби поділяються на три групи:

- для перенесення та зберігання різних речей;

- для оберігання рук від дії зовнішнього середовища;

- для фіксації різних предметів.

По видам шкіргалантерейні вироби першої групи поділяються на сумки, портфелі, папки, ранці, валізи, футляри, мілкі шкіргалантерейні вироби (портмоне, гаманці т. і.).

Вироби другої групи - на рукавиці, рукавички;

До виробів третьої групи відносяться ремні поясні та годинникові та закріплення

Вироби для перенесення та зберігання різних предметів можуть мати форму та розміри відносно довільні, або форму та розміри тих предметів що повинні в них зберігатися.

По умовам носіння шкіргалантерейні вироби поділяються на побутові та спеціальні.

Побутові вироби, виконують утилітарні та естетичні функції та можуть бути доповненням (аксесуаром) до костюму, використовуватись щодня.

Спеціальні вироби виконують виробничі або професійні функції відрізняються спеціальними конструкціями та матеріалами що застосовуються.

Класифікація шкіргалантерейних виробів по призначенню, видам, умовам носіння, стетево-віковому та цільовому признаку приведена в схемі.

В асортименті шкіргалантерейних виробів сумки займають провідне місце та відзначаються особливим різноманіттям по багатьох конструктивних ознаках. Найбільш характерні з них слідуючі:

- спосіб закривання;

- спосіб виготовлення;

- степінь жорсткості;

- розміри виробів та деталей;

По способу закривання сумки поділяються на слідуючі класи:

- на застібці-блискавка (рис.2.3);

- відкриті (рис.2.4.);

- на рамочному замку (рис.2.5);

- з клапаном (рис.2.6);.

Рисунок 2.3 Конструкція сумок на застібці “блискавка”

Рисунок 2.4 Конструкція відкритих сумок

 

Рисунок 2.5 Конструкція сумок з рамочним замком

Рисунок 2.6 Конструкція сумок з клапаном

 

В залежності від способу виробництва сумки поділяють на виворітні та не виворітні.

По ступені жорсткості вони поділяються на сумки м'якої, жорсткої й напівжорсткої конструкції.

Розміри сумок можуть значно мінятися. Як любий об'ємний виріб, сумки характеризуються трьома основним розмірами: довжина, ширина, висота. Виріб застосовують в закритому стані при повному завантаженні. Практично застосовуються сумки слідуючих розмірів: Довжина - 150-800 мм.; висота - 80-500 мм.; ширина - до 300 мм. Для сумок певного цільового призначення характерні свої розміри, а також вплив напрямку моди.

Порядок проведення роботи.

При проведені лабораторної роботи студенти знайомляться з:

- класифікацією виробів із шкіри;

- класифікацією взуття;

- шкіргалантерейних виробів.

Оформлення роботи.

Роботу оформляють в вигляді звіту, в якому дається класифікаційний опис двох взуттєвих виробів та одного виробу шкіргалантереї.

Контрольні запитання до роботи.

1. По яким признакам класифікується взуття?

2. Як класифікується взуття по призначенню?

3. Як класифікується взуття по видам?

4. Як класифікується взуття по внутрішнім розмірам?

5. Які системи розмірів Ви знаєте?

6. Як класифікуються шкіргалантерейні вироби по призначенню?

7. Як класифікуються шкіргалантерейні вироби по видам?

8. Як класифікуються шкіргалантерейні вироби умовам носіння?

Список літератури.

1. Справочник обувщика. Проектированиє обуви, материалы /под ред. А.Н.Калиты - М: Легпромбытиздат, 1988. - 432 стр..

2. Конструирование изделий из кожи. Лабораторный практикум для студентов вузов. /под ред Зыбина Ю.П. М: Легкая и пищевая промышленность, 1982, 264 стр.

3. Макарова В.С. Моделирорвание и конструирование обуви и колодок. М: Легкая промышленость и бытовое обслуживание, 1987,

 

Лабораторна робота № 3.

Основні відомості.

Комплект скріплених між собою деталей верху взуття, що закривають всю тильну поверхню стопи, гомілку або частину її, а деколи і бедро, називають заготовкою верху взуття. Деталі, що складають заготовку верху взуття, поділяються на зовнішні, внутрішні та проміжні.

Розміри та форма зовнішніх деталей верху залежить від призначення взуття та напрямку моди. Однак, посеред них можна виділити найбільш типові (базові) деталі, котрі визначають вид взуття.

Рисунок 3.1 Зовнішні деталі черевиків з відрізними деталями 1. Відрізний носок 2. Союзка 3. Задинка 4. Берець 5. Накладна деталь берця 6. Язичок 7. М’який кант 8. Фурнітура 9. Закріпка 10. Підошва

Деталі верха взуття – комплект деталей верха взуття, не скріплених між собою:

заготовка верху взуття, чи верх взуття – комплект деталей верха взуття, скріплених між собою різними швами і закриваючий чи частину всю тильну поверхню стопи, гомілка чи її частини; заготовка верху взуття може закривати і стегно.

В чоботах такими є слідуючі: перед, який закриває тильну поверхню пальців і плюсну стопи; халяву, яка закриває гомілку, іноді й частину або все бедро; задинка, розташована в п'ятковій частині. Задинка входить в комплект зовнішніх деталей інших видів взуття. Крім того, в заготовку чобіт можуть входити такі деталі, як прошва, що являє собою смужку матеріалу, прокладену між задніми краями халяв, яка призначена для підвищення водостійкості шва котрий скріплюється; клапан –деталь яка захищає стопу від дії пристрою для закріплення на стопі (застібок)

Для черевиків, напівчеревиків і туфель, їх різновидностей, а також чобіток найбільш типовими є зовнішні деталі союзка(рис.3.1 2), носок(рис.3.1 1), берець (рис.3.1 4),задній зовнішній ремінь, язичок(рис.3.1 6), овальна вставка і таке інше.

Союзкою називається деталь, що закриває тильну частину плюсної частини стопи. В залежності від форми та розмірів союзки можна класифікувати слідуючим чином: відрізні - що закривають тильну поверхню плюсни стопи; кругові - що закривають тильну частину стопи і виконана без конструктивних розрізів; суцільні - що закривають тильну поверхню пальців та плюсни стопи та виконані без конструктивних розрізів; цілі, які закривають тильну поверхню пальців і плюсни стопи і викопані без конструктивних розрізів.

Якщо при зборці заготовки верха крила союзки настрочують на берці, союзку називають настрочною.

Носок знаходиться над тильною поверхнею пальців стопи.

Овальна вставка зістрочується з обсоюзкою в просторовій і об'ємній заготовках верху.

Берці закривають п'ятку або її частину, або п'ятку і частину тильної поверхні плюсни стопи. Берці називають настрочними, якщо при зборці заготовки верха їх настрочують на крила союзок.

Верхній край берець може мати м’який кант (рис.3.1 7) – тобто деталі верху і підкладки з використанням м’якої проміжної деталі.

Під верхньою передньою частиною берців знаходиться язичок, що захищає стопу від тиску і травм з боку блочків і шнурівок. Може використовуватись клапан – зовнішня деталь верха, з'єднана з берцами чи халявами, чи внутрішня деталь підкладки під застібку «блискавка».

Задній зовнішній ремінь (ЗЗР) та задній внутрішній ремінь (ЗВР) служить для укріплення шва, скріплюючого задні краї берців.

В туфлях можуть використовуватись для закріплення на нозі через підйомний ремінь, в відкритих конструкціях над підйомний, п’ятковий, під пряжковий ремні

В заготовках верху можуть бути, крім перерахованих, менш відповідальні деталі, які виконують певну утилітарну або декоративну функцію. До таких деталей відносяться слідуючі: окантовочна деталь в вигляді тасьми або смужки матеріалу, призначені для оздоблення видимих країв деталей заготовки верху; накладне деталь берця (рис.3.1 5), бантик, декоративні деталі (нашивні); закріпка(рис.3.1 9), укріплює шви, які з'єднують деталі верху, фурнітура (рис.3.1 8) – різні блочки, крючки, хольнітени, пряжки, ґудзики, застібки.

В комплект зовнішніх деталей верху можуть входити такі деталі;

Для чобіт:

перед, халява, задинка, прошва або ЗЗР;

для чобіток, черевиків та пів черевиків:

союзка, берець або халявка, задинка, ЗЗР або ЗВР, язичок, клапан;

для туфель:

союзка, задинка, ремні (через підйомний, над підйомний, п’ятковий, під пряжковий).

Підкладка взуття

Підкладка взуття – комплект внутрішніх деталей взуття для підвищення гігієнічних, теплозахисних властивостей, формостійкості й ізоляції ноги від швів зовнішніх деталей верха

Основні зовнішні деталі верху взуття можуть бути розрізними тобто поділеними на декілька частин. В такому випадку назва їх буде враховувати її розташування та назву деталі в яку вона входить (наприклад передня частина берець).

Комплект внутрішніх деталей верху взуття, призначений для підвищення гігієнічних і теплозахисних властивостей, формостійкості взуття, а також ізоляції ноги від швів зовнішніх деталей верху, називається підкладкою

До основних внутрішніх деталей чобіт відноситься футор, піднаряд і підшивка. По формі і розмірам відповідає переду (футор), халяві (піднаряд) і верхньої частини халяви (підшивка). В напівчеревиках і туфлях основними внутрішніми деталями є шкіряна (розташована під берцями) і текстильна (розташована під союзкою) підкладки. Іноді виготовляють взуття з наскрізною шкіряною підкладкою і під берці і під союзку.

.

Рисунок 3.2 Деталі підкладки:

1. Язичок, 2. Підкладка під союзку, 3. Подблочник, 4. Штаферка, 5. Підкладка під берці, 6. Кишеня, 7. Верхній кант взуття.

 

Ряд деталей підкладки, в черевиках, використовують для підвищення міцності.

Підблочник і підкрючник - для підвищеня міцності прикріплення відповідно блочків і крючків до берців; підвушечник - для забезпечення міцності з'єднання вушка з халявою або берцем.

Декотрі внутрішні деталі використовуються для підвищення зносостійкості і укріплення певних ділянок верху взуття. Так, наприклад, штаферка укріплює верхній кант заготовки верху туфель, черевиків, чобіт, а розширений задній внутрішній ремінь забезпечує достатньо високу зносостійкість взуття в п'ятковій частині.

В безпідкладковому взутті в п'ятковій і носковій частинах застосовують шкіряні кишені, призначені для ізоляції стопи від жорсткого задника і підноска.

Комплект проміжних деталей верху взуття, призначений для підвищення формостійкості верху взуття, називається міжпідкладкою.

В заготовках верху найбільш часто зустрічаються слідуючі проміжні деталі: жорсткі задник і підносок, боковинка, розташовані відповідно в п'ятковій, носочній і геленково-пучковій частинах взуття; міжпідблочник, що підвищує міцність прикріплення блочків до берців.

Деталі низу

Деталі низу в готовому взутті розташовані над планетарною поверхнею стопи поділяють на зовнішні, внутрішні і проміжні.

 

До зовнішніх відносяться слідуючі деталі підошва(рис.3.3 поз. 6),, розташована під всією планетарною поверхнею стопи, підметка, по формі і розмірам відповідає носково-пучковій частині підошви і збільшує строк служби останньої; каблук (рис.3.3 поз. 4-6), призначений для підйому п'яткової частини на визначену висоту; набійка, яка прикріплюється до нижньої опірної поверхні каблука або п'яткової частини підошви; рант, що представляє собою смужку з натуральної шкіри або штучні матеріали шириною 12…14 мм.

 

 

2 3

 

а

 

Рисунок.3.3. Деталі низу взуття:а) підошви, б) каблуки, в) устілки, г) простилка та геленок

 

Підошви мають бути цілими і складовими, які мають в п'ятковій частині (під каблуком) приставку, як правило, із штучного матеріалу. По формі п'яткової частини підошви розділяються на підошви з язичком, скорочена п'яткова частина в готовому взутті заходить під каблук. З крокулем, підошва яка в п’ятковій частині має форму фронтальної поверхні каблука і в готовому взутті прикріплюється до неї.

Підошви з штучних і синтетичних матеріалів можуть мати різну конструкцію: плоскі, які мають однакову товщину по всій площині; профільовані, які мають плоску форму і різну товщину в різних ділянках (і ті і інші можуть бути виготовлені як з малюнком на ходовій поверхні і з простилкою, так і без них); формовані (з каблуком), виготовлені методом формування в пресах, або шляхом лиття, на їх ходовій поверхні нанесений малюнок, зріз оброблений. Формована підошва може поєднувати в собі підошву підметку, рант, простилку, геленок.

Каблуки бувають формовані, набірні, які складаються з окремих фліків. По формі каблуки можуть бути звичайними тобто розташованими під п’ятковою частиною, або клиновидні, які мають форму клина який може доходити до лінії пучків.

Ранти в залежності від функціонального призначення діляться на несучі, до яких прикріпляють підошву або підложку у взутті; накладні, що підвищують міцність шву, скріпляючого підошву з верхом взуття; декоративні, призначені для поліпшення зовнішнього вигляду взуття.

До числа зовнішніх деталей низу взуття входить також обтяжка, яка закриває бокову і фронтальну поверхню каблука або зріз платформи, підложки, устілки.

Набійки прикріплюють до нижньої поверхні каблука або п'яткової частина підошви; часто набійки на каблуках роблять зємні, що забезпечує легку заміну її по мірі зносу.

Внутрішні деталі низу стикаються зі стопою. До них відносяться основна і вкладна устілки, вкладна напівустілка, м'який підп'яточник. Основна устілка розташована у взутті по всій планетарній поверхні стопи і до неї прикріпляють затягувальну кромку заготовки верху і деталей низу (рис.4.1.в). За конструкцією основні устілки розділяють на плоскі, формовані по формі сліду колодки і рантові, що мають спеціальний виступ - губу, до якої прикріпляють затягувальну кромку заготовки і несучий рант.

Вкладна устілка і напівустілка розташовані на основній устілці, безпосередньо контактують зі стопою і служать для поліпшення гігієнічних властивостей і зовнішнього виду взуття.

М'який підп'яточник відповідає по формі і розмірам п'ятковій частині вкладної устілки і виконує її функції.

Проміжні деталі низу розташовані між внутрішніми і зовнішніми деталями

 

Рисунок.3.4 Деталі низу взуття.   1. Простилка 2. М'який підп'яток 3. Напівустілка 4. Вкладна устілка

 

Обов'язковими проміжними деталями, присутніми практично у взутті любого типу, є простилка (рис.3.3.г10) і геленок (рис.3.3.г11,12) Простилка заповнює простір, обмежений краями затягувальної кромки на затягнутому взутті в носково-пучковій частині, а геленок, виготовляється з картону, - в п'ятково-геленочній. Геленок забезпечує жорсткість та формостійкість вказаної частини низу взуття. Крім того, в взутті всіх конструкцій, крім взуття сандального методу кріплення, обов'язкова наявність металевого геленка (рис.3.3.г11, який представляє собою сталеву пластину.

Разом з вказаними до проміжних деталей низу відноситься підложка, по формі і розмірам відповідна підошві і використовується для підвищення міцності та покращення гігієнічних, теплозахисних властивостей взуття; платформа, по формі та розмірам відповідає носково-пучковій частині або всій поверхні підошви.

Фліки використовують для виготовлення набірного каблука. На верхній флік прикріплюють кранець, виконаний по формі підкови, який забезпечує щільне прилягання верхньої поверхні каблука до підошви.

Для забезпечення щільного з'єднання сліду затягнутого взуття з неходовою поверхнею плоскої підошви до краю останньої по всьому периметру прикріпляють обвідку, виконану в вигляді смужки певного профілю з шкіри або штучних матеріалів.

До п'яточно-геленочної частини основної устілки прикріпляють півустілку, підвищуючи жорсткість вказаної ділянки взуття. Часто, особливо у взутті з високим каблуком, для підвищення міцності його прикріплення в п'ятковій частині устілки ставлять жорсткий підп'яточник.

 

Порядок проведення роботи.

При проведені лабораторної роботи студенти знайомляться з класифікацією деталей виробів із шкіри:

- класифікацією деталей верху взуття;

- класифікацією деталей низу взуття;

- класифікація деталей шкіргалантерейних виробів.

 

Оформлення роботи.

Роботу оформляють в вигляді звіту, в якому дається класифікаційний опис деталей двох взуттєвих виробів та одного виробу шкіргалантереї.

Контрольні запитання до роботи.

1. Як класифікуються деталі взуття?

2. Як класифікуються деталі верху взуття?

3. Як класифікуються деталі низу взуття?

4. Як класифікуються шкіргалантерейні вироби по наявності, формі, розмірам деталей?

 

 

Список літератури.

1. Справочник обувщика. Проектирование обуви, материалы /под ред. А.Н.Калиты - М: Легпромбытиздат, 1988. - 432 стр..

2. Конструирование изделий из кожи. Лабораторный практикум для студентов вузов. /под ред Зыбина Ю.П. М: Легкая и пищевая промышленность, 1982, - 264 стр.

3. Макарова В.С. Моделирование и конструирование обуви и колодок. М: Легкая промышленность и бытовое обслуживание, 1987,

 

Лабораторна робота № 4

Завдання для підготовки до роботи.

При підготовці до заняття студент повинен вивчити:

1. Класифікацію матеріалів, що застосовують для виготовлення виробів із шкіри. Вияснити по яким ознакам класифікуються шкіряні, текстильні та штучні матеріали. Скласти схему або таблицю класифікації вказаних матеріалів по основним признакам.

2.Асортимент і якісну характеристику основних матеріалів виробів із шкіри з врахуванням вимог щодо них.

 

Основні відомості.

Список літератури.

1.Справочник обувщика. Проектированиє обуви, материалы /под ред. А.Н.Калиты - М: Легпромбытиздат, 1988. - 432 стр..

2. Материаловединие обувного производства. Учебник для вузов / Зубриян К.М. Краснов Б.Я., Бернштейн М.М. - М: Легпромбытиздат, 1988, 416 стр.

1. Материалы для обуви и кожгалантерейных изделий. Справочник. Гуменный Н.А., Рибальченко В.В. -К: Техніка, 1982, 168 стр.

 

Лабораторна робота № 5.

Взуттєве виробництво.

Мета роботи: вивчення класифікації конструкцій заготовок

та конструкцій швів для з'єднання заготовок і деталей низу.

 

Запитання по підготовці до роботи.

1. Вивчення конструкцій заготовок.

2. Класифікація швів для з'єднання деталей верху взуття.

3. Класифікація швів для з'єднання деталей шкіргалантерейних виробів.

4. Вивчити конструкцію швів для з'єднання деталей низу з верхом взуття (методи кріплення).

Основні відомості.

При вивчені взуттєвого виробництва слід звернути увагу на ДСТУ 2519-93 в якому подані основні терміни які використовують в промисловості.

Конструкція заготовок.

Конструкція заготовок залежить від виду, призначення, методу кріплення взуття, особливості закріплення взуття на нозі. Розглянемо більше останню. Для закріплення взуття на нозі використовується:

- шнурівки - в основному такі заготовки виготовляють з накладними берцями, або з накладними союзками. На передній частині берець робляться отвори через які просовується шнурівка за допомогою якої взуття утримується на нозі. Використовують для напівчеревиків, черевиків, напівчобіток і чобіток.

- еластична смужка - використовується для напівчеревиків, та черевиків. Напівчеревики виготовляють двома способами: коли еластична смужка з'єднує передню частину лівого та правого берець з язичком союзки або між собою. Черевики виготовляють в основному з вставленою в берець еластичною смужкою, при цьому берець може бути цільний, або складатись з декількох деталей.

- застібка блискавка - використовується для черевиків, напівчобітків, чобітків. В черевиках застібка вшивається по передньому краю берець, а в напівчобітках і чобітках на внутрішній халяві.

- пряжки, ґудзики, кнопки - може використовуватися для всіх видів заготовок взуття котрі мають пристій для утримання на нозі, в їх конструкції має бути ремінець.

Механічні методи кріплення

Шпилькові методи кріплення

Гвинтовий метод (рис.5.14.а)

Підошва прикріплюється через затягувальну кромку заготовки і обвідку до устілки нагвинчуваним металічним дротом Довжина відрізку дроту залежить від товщини деталей, що скріплюються.

Цвяховий метод (рис.5.14.б)

Підошва прикріплюється до основної устілки через затягувальну кромку і обвідку (підложку) цвяхами.

Рисунок 5.14 Методи кріплення низу взуття.

1 – підошва; 2 – обводка; 3 – підкладка; 4 – верх взуття; 5 – устілка; 6 – простилка; 7 затяжні цвяхи; 8 – гвинт; 9 – цвях; 10 – дерев’яна шпилька; 11 – клейовий шов; 12 – рант; 13 – нитковий шов; 14 – скобка; 15 – вкладна устілка; 16 – під ложка; 17 – втаєна устілка; 18 – обтяжка; 19 – платформа.

Дерев'яно-шпильковий метод (рис.5.14.в)

Підошва прикріплюється до основної устілки через затягувальну кромку і обвідку до устілки дерев'яними цвяхами.

Ниткові методи кріплення.

Прошивний метод (рис.5.14.г)

Підошва кріпиться через затягувальну кромку заготовки до основної устілки до п'ятковій частини. В п'ятковій частині кріплення виконується цвяховим, гвинтовим або іншим методами

Рантовий метод. (рис.5.14.д)

Підошва прикріпляється до ранту, який попередньо прикріплений разом з затягувальною кромкою до губи устілки

Сантальний метод (рис.5.14.ж)

Підошва прикріплюється через накладний рант нитками до затягувальної кромки верху, відігнуті на зовні по відношенню до ребра сліду колодки і розташований горизонтально. Основна устілка відсутня.

Допельний метод. (рис.5.14.е)

Підошва прикріплюється через накладний рант нитками до затягувальної кромки верху відігнутої на зовні по відношенню до ребра сліду колодки і розташованих горизонтально. Підкладка по всьому периметру і затягувальна кромка верху в п'ятковій частині затягнуті на устілку.

Метод Парко (рис.5.14.з)

Підошва прикріплюється по всьому контуру нитками до ранту, пристроченому безпосередньо до затягувальної кромки верху (до формування заготовки). У взутті нема основної устілки (Парко 1). Підопристрочується безпосередньо до затягувальгої кромки верху (до формування заготовки). У взутті є основна устілка (Парко 2). Метод Парко -3 аналогічний методу Парко 1 за виключенням того, що в ньому є основна устілка.

Виворітний метод (рис.5.14.и)

Підошва із шкір хромтанідного дублення прикріплюється до верху нитковим потайним швом, в якому бахтармяна поверхня підошви дотикається з лицьовою стороною заготовки, стібки не проходять через всю товщину підошви.

Зшивний метод

Різновид виворітного методу кріплення. Заготовку, яка вивернута на виворіт, зшивають Зшивним швом з підошвою. В готовому взутті шов розташовується усередині взуття. Основна устілка відсутня

Бортовий метод

Формована підошва кріпиться до верху взуття плетенням за допомогою мотузки із шкіри або других матеріалів

 

Хімічні методи кріплення.

Клейовий метод. (рис.5.14.к)

Підошва кріпиться клейом до затягувальної кромки заготовки верху взуття, прикріпленої (частіше всього клейом) до устілки.

Метод гарячої вулканізації (рис.5.14.л) (пресової гарячої вулканізації з обжимом по сліду взуття і з боковим обжимом котлової гарячої вулканізації).

Прикріплення гумової підошви клеєм до затягувальної кромки заготовки суміщається з процесом виготовлення підошви з сирої гумової суміші. І варіант - устілка для запобігання руйнування матеріалу під дією високої температури складається з двох шарів: верхнього - шкіряного і нижнього - з картону. Слід вирівнюється простилкою. П варіант - одношарова устілка виготовлена з термостійкої шкіри. Слід простилається матеріалом підошви.

Литтєвий метод

Прикріплення підошв з полімерних матеріалів (гранули полівінілхлориду, термоеластопластів, рідкі композиції поліуретану) до затягувальної кромки верху суміщаються з процесом формування підошви з цих матеріалів.

Список літератури.

1. Справочник обувщика. Проектирование обуви, материалы /под ред. А.Н.Калиты - М: Легпромбытиздат, 1988. - 432 стр..

2. Конструирование изделий из кожи. Лабораторный практикум для студентов вузов. /под ред Зыбина Ю.П./ М: Легкая и пищевая промышленность, 1982, - 264 стр.

3. Макарова В.С. Моделирование и конструирование обуви и колодок. М: Легкая промышленность и бытовое обслуживание, 1987,

 

Лабораторна робота № 6

Основні відомості.

Властивості шкіряного взуття - це об'єктивні особливості виробів, які проявляються при його виготовленні, експлуатації та зберіганні. Якість взуття характеризує сукупність властивостей, які забезпечують здатність виробу задовольняти певні потреби в відповідності до призначення.

Кожна одиночна властивість взуття залежить від багатьох факторів: встановити степінь впливу кожного окремого фактору та їх в загальному на показники властивостей виробів часто буває тяжко.

Щоб провести оцінку якості необхідно класифікувати властивості взуття враховуючи, що деякі групи показників тісно пов'язані.

Функціональні показники

Довговічність взуття.

Характеризується довговічність - строком служби, календарною тривалістю носіння взуття до моменту руйнування. Визначається в основному часом фізичного зносу взуття, як конструкції, а також збереженістю використаних матеріалів та скріплень під дією зовнішніх факторів. На довговічність, в основному, вихідного і нарядного взуття, суттєво впливає моральне зношення.

Зберігаємість взуття

Такі властивості характеризують здатність взуття зберігати в процесі експлуатації та зберігання свою початкову форму, фактуру (колір, тиснення, малюнок, ворс) лицьової поверхні, початкові фізико-механічні властивості та хімічний склад матеріалів.

Ремонтопридатність

Конструкція виробу, що нерівно міцна, тому подовження строку служби за рахунок ремонту має суттєве значення.

Порядок проведення роботи

Перед початком проведення роботи студенти повинні ознайомитися з методичними вказівками до лабораторної роботи. Потім по завданню викладача мають описати, які показники властивості повинні мати ті види взуття, які вкаже викладач.