Своєрідність російської філософії ХІХ—ХХст.

Медицина: лікарі-філософи Росії ХІХ — першої половини ХХ ст.

Пирогов Микола Іванович (1810 —1881 Вінниця) — російський, український хірург, анатом і педагог. Засновник оперативної хірургії та топографічної анатомії, військово-польової хірургії. Член-кореспондент Російської Академії наук. Пирогова справедливо вважають засновником спеціального напряму в хірургії, відомого як військова хірургія. Для догляду за пораненими, Пирогов вперше скористався допомогою сестер милосердя.

Сергій Петрович Боткін (1832 -1889) - російський лікар-терапевт, громадський діяч. Боткін створив новий, фізіологічний напрям в клінічній медицині. Праці Боткіна присвячені багатьом питанням (на той час майже не вивченим), зокрема захворюванням серцево-судинної системи, печінки, нирок, вивченню дії лікарських речовин, інфекційним хворобам, воєнно-польовій терапії тощо.

Іван Петрович Павлов (1849 -1936)- вчений фізіолог,творець науки про вищу нервову діяльність. Лауреат Нобелевської премії в галузі медицини і фізіології 1904р. «за роботу з фізіології травлення».

Микола Михайлович Амосов (1913-2002) - український та радянський лікар (російського походження), учений в галузі медицини, біокібернетики; дійсний член НАНУ, директор Інституту серцево-судинної хірургії. У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки «Великі українці».

Особливості духовних процесів та розвитку філософії ХХ ст.

Філософія XX ст. має своє вирізняється надзвичайною строкатістю, переплетінням в ній різних напрямів та традицій, наближенням до повсякденних реалій людського життя, переважно це - некласичність.

Направлення, школа	Філософ	Основні праці	Основні проблеми, поняття та принципи	Суть головних ідей
Сцієнтизм (від лат. Scientia-знання, наука): емпірична наука є найціннішою частиною людських знань.	Огю́ст Конт (1798-1857), французький філософ, позитивіст.	«Курс позитивної філософії» (1830—1842)	Висунув ідею соціології. Порядок і прогрес — ось дві категорії, які є головними темами соціальної філософії Конта.	Обґрунтував необхідність нової науки про суспільство та закони його розвитку. «Ідеї правлять світом і викликають у ньому потрясіння. Увесь соціальний механізм спирається у кінцевому підсумку на думку людей»
Фрейдизм-напрямок антропологічного спрямування, основою якого є дослідження природи людини	Зигмунд Фрейд (1856- 1939) австрійський психолог, психіатр і невролог. Засновник психоаналізу.	“Тотем і табу” (1913), “По той бік принципу задоволення” (1919), “Я і Воно” (1923),	Несвідоме, методика вільних асоціацій, тлумачення сновидінь.	Розробив трикомпонентну структурну модель психіки (що складається з «Воно», «Я» і «Над-Я»), виділив специфічні фази психосексуального розвитку особистості.
Екзистенціа- лізм або філософія існування (від лат.exsistentia — існування) — напрям у філософії XX ст. осмислює проблему людини, її сутності й існування, буття у світі.	Макс Хайдеггер (1889 -1976)-видаиний німецький філософ	"Буття і час", "Доповіді з філософії», "Основні проблеми феноменології" "Сутність істини" та ін.	Створив вчення про буття. Теми роздумів: реальність, Бог, свідомість, логіка.	1.Існування(екзистенція) передує сутності. Людина народжується, лише потім усвідомлює своє внутрішнє «Я». 2.Людина відповідає не тільки за себе, але й за всіх людей. 3.Людина приречена бути вільною.
Релігійна філософія: неотомізм	Ж.Марітен (1882 -1973) французький філософ, теолог, засновник неотомізму	"Інтегральний гуманізм", "Символ віри", "Про філософію історії", "Про церкви Христової"	Основна проблема Фоми Аквінського - проблема гармонії віри і знання, тлумачилася у світлі нової реальності	Християнство засвідчило природне прагнення людини до вищої волі і його призначення, полягає у праці, та служінні ближньому.

Філософська думка в Україні

Особливості та основні етапи розвитку української філософської думки.

Українська філософія — один з національних різновидів філософії, поряд із французькою, англійською, німецькою тощо.

Специфічними рисами української філософії, які формувалися на осн о ві українського національного характеру («української душі»):

Риси української філософії
Кордоцентризм (від латинського кордос- «серце»)	людина сприймає навколишній світ, оцінює своє місце в ньому не стільки «головою» (мисленням), скільки «серцем» емоціями, почуттями;
антропоцентричність, або людиновимірність	безпосередня спрямованість на людину, осмислення її сутності, шансів на самореалізацію та щастя в житті;
екзистенційність	гостро-емоційне переживання кожного конкретного моменту існування, життя взагалі. Людина шукає не абстрактну об'єктивну істину, єдину для всіх, а свою особисту «правду» сенс, мету власного життя. Загальноприйняті цінності пропускаються крізь особистий життєвий досвід, і навпаки - особистий життєвий шлях пропонується іншим як один із можливих способів буття;
толерантність і діалогічність	українську філософську думку характеризує терпимість, шанобливе ставлення до виявів незгоди з її ідеями, прагнення вести коректну дискусію.