Несправності системи охолодження

Несправності системи охолодження мають наступні ознаки: підтікання охолоджувальної рідини, перегрів або переохолодження двигуна, а також підвищений шум при роботі рідинного насоса, що виникає при виході з ладу його підшипників.

Підтікання охолоджувальної рідини може бути викликане негерметичністю з'єднань шлангів системи охолодження зі штуцерами і патрубками, нещільністю з’єднань фланців патрубків, негерметичністю зливних пробок і краника нагрівника, пошкодженням шлангів, тріщинами в бачках і серцевині радіатора, зношенням самопідтискного сальникового ущільнення рідинного насоса (при витіканні рідини з дренажного отвору насоса).

Контроль герметичності системи охолодження виконується спеціальним пристроєм, що встановлюють замість пробки на горловину радіатора або розширювального бачка і за допомогою насоса пристрою створюють надлишковий тиск в системі 0,05 – 0,07 МПа. При цьому не допускається просочування рідини із системи. Однак звичайне підтікання рідини легко виявляється мокрими слідами на місці стоянки, а також зниженням рівня охолоджувальної рідини в системі охолодження.

Негерметичність з'єднань шлангів і фланців патрубків усувається підтяжкою їх кріплень – хомутів і різьбових деталей. Пошкоджені шланги і негерметичні пробки і краники заміняють на нові.

Підтікання рідини через тріщини в бачках або серцевині радіатора усувається за допомогою пайки або заклеювання. Незначне підтікання рідини через радіатор може бути усунуте за допомогою додавання в охолоджувальну рідину спеціальних герметиків. Однак застосування герметиків усуває підтікання рідини, як правило, лише на невеликий час і може мати шкідливі для системи охолодження двигуна наслідки. При додаванні герметика в охолоджувальну рідину його частки осідають не тільки на пошкоджені місця, але і на інші поверхні, збільшуючи відкладення на внутрішніх поверхнях елементів системи охолодження. Це може погіршити циркуляцію рідини в системі і, відповідно, знизити ефективність охолодження двигуна і роботи опалювача кабіни. В цьому випадку, крім заміни негерметичного радіатора, виникає потреба ретельно промити всю систему охолодження.

У випадку витікання рідини через дренажний отвір корпуса рідинного насоса необхідно зняти його з автомобіля для ремонту (заміни деталей сальникового ущільнення) або заміни. Якщо невелике підтікання з дренажного отвору виявлено в період обкатування автомобіля, це може бути результатом незакінченого притирання деталей ущільнення і вживати заходів до усунення течі поки немає потреби. Неприпустимо усувати підтікання закриттям отвору. Це неминуче приведе до попадання рідини в підшипники насоса і до їх руйнування.

Перегрів двигуна характеризується підвищеною температурою і можливим закипанням охолоджувальної рідини. Виникає він внаслідок: недостатнього рівня охолоджувальної рідини; пробуксовування або обриву пасу приводу рідинного насоса і генератора (крім двигунів ВАЗ–2108 і МеМЗ–245, в яких привід рідинного насоса від зубчастого паса газорозподільного механізму); несправності електровентилятора (не вмикається через несправність датчика або електродвигуна, який не дає потрібну частоту обертання); поломки крильчатки рідинного насоса; несправності термостата (не відкривається основний клапан і рідина через радіатор не циркулює); засмічення повітряних проходів в серцевині радіатора; відкладення забруднень і накипу в радіаторі і на стінках сорочки охолодження.

При перегріві двигуна охолоджувальна рідина значно збільшується в об’ємі і може відбуватися її вихід через пробку розподільного бачка. А при сильному (понад 110°С) перегріві рідини вона може закипіти і, внаслідок значного підвищення тиску в системі охолодження (особливо при несправному паровому клапані пробки розширювального бачка або радіатора), може порушитися герметичність радіатора (радіатор потече). Крім того, при перегріві відбувається втрата потужності двигуна внаслідок погіршення наповнення циліндрів пальної сумішшю, а також падіння тиску і вигоряння масла, що приводить до посиленого зношування поршневої групи і циліндрів. При тривалій роботі з підвищеною температурою можливе заклинювання поршнів в циліндрах і вихід двигуна з ладу, тому при перших же ознаках перегріву необхідно приймати заходи до усунення його причин. При зниженні рівня охолоджувальної рідини необхідно визначити і усунути причину його зниження і долити необхідну кількість охолоджувальної рідини.

Пробуксування паса приводу рідинного насоса (крім двигунів ВАЗ–2108 і МеМЗ–245) може відбуватися внаслідок його слабкого натягу і (або) замащування. Ослаблення натягу паса є наслідком його витягування, в результаті чого частота обертання насоса, вентилятора і генератора відстає від частоти обертання колінчастого вала. Ознаками пробуксування паса, крім перегріву двигуна, є посмикування стрілки амперметра, а також недозарядження акумуляторної батареї (більш тьмяне, чим звичайно світло ламп).

Перевірка натягу паса приводу рідинного насоса і генератора проводиться по прогину його при прикладанні до нього визначеного зусилля. Для перевірки натягу може використовуватися лінійка з рейкою. При вимірюванні рейку прикладають до привідних шківів, а лінійку встановлюють посередині рейки і, надавлюючи на лінійку з визначеним зусиллям, вимірюють величину прогину паса і порівнюють вимірюване значення з необхідним. Однак точність виміру при використанні даного способу невисока і в значній мірі залежить від досвіду перевіряючого, оскільки при даному способі не виконується вимір прикладеного до лінійки зусилля. Тому для більш точного виміру натягу паса слід використовувати спеціальний динамометричний пристрій, що складається з динамометра зі шкалою 4 (рис. 47, а) і планки 1. При вимірюванні натягу паса за допомогою динамометричного пристрою його планку опирають на шківи пасу і, надавлюючи на ручку 3 до упору буртика 5 штока в упорну втулку 2, знімають зі шкали значення прикладеного до паса зусилля.

Величини прогину пасів приводу рідинного насоса і генератора повинні складати на двигунах ВАЗ 10 – 15 мм при зусиллі натягу 100 Н, а на інших розглянутих двигунах – 8 – 9 мм при зусиллі 100 Н на двигуні МеМЗ–245 і 40 Н – на інших двигунах.

Для натягу ослабленого паса необхідно послабити гайки 7 і 6 (рис.47, б) кріплення генератора до натяжної планки 8 і до кронштейна блоку циліндрів відповідно. Потім за допомогою монтажної лопатки віджимають генератор від блоку, домагаючись необхідного натягу пасу, і фіксують положення генератора попереднім затягуванням гайки 7 кріплення його до планки. Після перевірки натягу пасу виконується остаточне затягування гайки 7 і інших гайок кріплення генератора.

При регулюванні натягу пасу необхідно мати на увазі, що при недостатньому натягу його на великих оборотах двигуна, внаслідок пробуксування, він буде нагріватися і це приведе до його зносу і розшарування. В той же час при надмірному натягу пасу буде відбуватися прискорений знос підшипників рідинного насоса і генератора, а також прискорене витягування і руйнування самого паса.

Замащування паса видаляється після його зняття протиранням пазів привідних шківів і самого пасу ганчіркою, злегка змоченою в бензині.

Зняття і встановлення пасу приводу водяного насоса і генератора виконується в таким способом. Для зняття пасу необхідно послабити кріплення генератора, як описано вище, притиснувши генератор за допомогою монтажної лопатки до блоку двигуна, і зняти звільнений пас зі шківа. Встановлення паса роблять в зворотному порядку. Після цього перевіряють його натяг і при необхідності роблять регулювання натягу.

При обриві паса встановлюється новий і перевіряється його натяг в описаному вище порядку.

Перевірка електроприводу вентилятора виконується за температурою охолоджувальної рідини, при якій відбувається його вмикання і вимикання. Температура замикання контактів датчика вмикання електродвигуна вентилятора ТМ108 складає 89 – 94° С. Якщо при даній температурі не відбувається вмикання вентилятора або ж він не вимикається при зниженні температури нижче 80°С, то необхідно знайти і усунути причину несправності (усунути обрив в електричному колі приводу вентилятора, замінити несправний датчик або електродвигун вентилятора).

Перевірка дії термостата може проводитись безпосередньо на автомобілі. Для цього необхідно запустити двигун і обмацати рукою нижній бачок або нижній патрубок радіатора. При справному термостаті бачок або патрубок починає нагріватися, коли температура охолоджувальної рідини досягне 80 – 90° С. При цьому стрілка покажчика температури в комбінації приладів повинна знаходитися на відстані З – 4 мм від червоної зони шкали або розташовуватися між діленнями 80 – 100 мм на цифровому покажчику. Однак більш просто і зручно робити перевірку термостата, якщо зняти його з двигуна. Для цього знятий з двигуна термостат опускають в посудину з водою, нагрівають її і визначають за термометром температуру початкового і повного відкриття клапанів, а також їх хід.

Термостат вважається справним, якщо температура початку відкриття основного клапана і його хід складають відповідно:

85 – 89° С і хід клапана не менше 8 мм – для двигунів ВАЗ–2108 і МеМЗ–245;

77 – 86° С і хід клапана не менше 6 мм – для ВАЗ–2105.

При виході контрольованих параметрів за зазначені вище межі термостат підлягає заміні.

При поломці рідинного насоса його знімають з двигуна, розбирають і відновлюють його роботоздатність заміною деталей, що вийшли з ладу, або заміняють на новий.

Засмічення повітряних проходів в серцевині радіатора визначається зовнішнім оглядом і усувається спочатку прочищенням щіткою з довгим ворсом, промиванням серцевини струменем води з боку двигуна, а потім продуванням стисненим повітрям.

Забруднення і накип в сорочці охолодження і в радіаторі значно погіршують тепловіддачу і викликають систематичний перегрів двигуна. Для усунення цього необхідно промити систему охолодження одним зі спеціальних розчинів, що видаляють накип, відповідно до технології його застосування, після чого промити систему чистою водою і заправити охолоджувальною рідиною.

Переохолодження двигуна може бути викликано несправністю термостата (не закривається основний клапан). Необхідно перевірити термостат способом, зазначеним вище, і, при необхідності, замінити його. Робота двигуна при низькій температурі охолоджувальної рідини приводить до втрати потужності і викликає посилене зношування деталей кривошипно-шатунного механізму внаслідок погіршення умов змащення через конденсацію пару палива, змивання масла зі стінок циліндрів і розрідження масла в картері.

При заміні або ремонті елементів системи охолодження, що вийшли з ладу, необхідно цілком або частково (наприклад, при заміні розташованих в верхній частині двигуна шлангів) злити із системи охолоджувальну рідину. Для цього потрібно відвернути зливні пробки або краники і відкрити кришку розширювального бачка або радіатора. Рідину зливають в чистий посуд, щоб можна було повторно використовувати її.