Глава 17. Фінанси в економічній системі 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Глава 17. Фінанси в економічній системі



Сутність та функції фінансів

Економіка будь-якого суспільства не може функціонувати без нормально організованого потоку грошових засобів поміж державою, виробничими структурами, різними верствами населення, між регіонами та окремими країнами. Чи йде мова про розподіл прибутку і формування фондів внутрішньогосподарського призначення на підприємствах, чи про розміщення коштів у позабюджетні або благодійні фонди – в усіх цих операціях відбувається рух грошових засобів. Через фінансовий механізм уряд реалізує свої функції з управляння, контролю чи аудиту функціонуючих виробничих і фінансових структур. Виконуючи ці функції фінанси є в той же час індикатором економічного зростання, зміни добробуту населення. Вони стимулюють зниження витрат виробництва, формують структуру виробництва, міжгалузеві і територіальні пропорції. Таким чином, фінанси дуже тісно пов’язані з грошима, але це не ідентичні категорії. Гроші – обов’язкова умова існування фінансів. Фінанси– це система економічних відносин, які складаються поміж економічними суб’єктами з приводу формування, розподілу і використання грошових засобів через особливі фонди за допомогою фінансових закладів.

Становлення фінансових відносин відбувається одночасно з розвитком товарно-грошових відносин з метою задоволення потреб уряду в організації економічного і культурного життя, утримання апарату управління, армії, охорони здоров'я, освіти, пенсійного забезпечення та інше. Сутність фінансів проявляється в їх функціях: розподільчій, контролюючій, стимулюючій, фіскальній.

Перша пов’язана з розподілом та перерозподілом частини вартості валового національного продукту. У ході цих процесів формуються і використовуються грошові фонди суб’єктів господарювання, держави, доходи населення. Через систему оподаткування урядом концентруються кошти, які спрямовуються потім на вирішення народногосподарських проблем, фінансування значних міжгалузевих, комплексних цільових програм. За допомогою податків уряд перерозподіляє частину прибутків підприємств, доходів громадян, націлюючи її на розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, на інвестиції в капіталомісткі та науковомісткі галузі з тривалими термінами окупності витрат.

Друга функція, контролююча, зумовлена тим, що рух грошових засобів може кількісно відображатися різними фінансовими показниками, які „повідомляють”, як розподіляються і використовуються фінансові ресурси. Це дозволяє суспільству контролювати процес створення і розподілу грошових фондів, стимулювати ефективне використання грошових засобів.

Стимулююча функція фінансів проявляється в наступному: маневруючи ставками оподаткування, пільгами, штрафами, змінюючи умови оподаткування, вводячи одні і відміняючи інші податки, уряд створює умови для прискореного розвитку окремих галузей і підприємств, сприяє вирішенню актуальних для суспільства проблем. За допомогою податків, пільг, санкцій уряд може стимулювати технічний прогрес, збільшувати чисельність робочих місць, капіталовкладення в розширення виробництва.

Виконання фінансами фіскальної функції пов’язане з тим, що за допомогою податків досягається вилучення частини доходів підприємств і громадян для утримання державного апарату, оборони країни і тієї частини невиробничої сфери, яка взагалі не має власних джерел доходів або вони недостатні для забезпечення належного рівня розвитку (бібліотеки, архіви, фундаментальна наука, театри, музеї).

 

Фінансова система, структура і принципи її побудови

Фінансові зв’язки реалізуються через фінансову систему. Фінансова система – це сукупність фінансових відносин та інститутів, які їх реалізують.

Відомі два основних принципи побудови фінансових систем: демократичний централізм і фіскальний федералізм. Перший був покладений в основу фінансових систем СРСР та ряду країн Східної Європи. Принцип демократичного централізму полягає, по-перше, в тому, що значна частина фінансових ресурсів (понад 50%) зосереджувалась в руках держави, а інша частина була децентралізована, тобто знаходилась у розпорядженні підприємств, закладів. По-друге, централізоване керівництво фінансами з боку союзних державних органів поєднувалось з наданням певних прав і самостійності підприємствам та закладам у використанні ними грошових засобів. По-третє, статті доходів та видатків державного бюджету, республіканських та місцевих бюджетів в основному співпадали.

В 90-х роках ХХ століття принцип демократичного централізму практично в усіх країнах поступається принципу фіскального федералізму. За таким принципом побудовані фінансові системи всіх розвинених країн. Він передбачає розподіл повноважень в фінансовій сфері поміж різними рівнями влади. Доходи федерального уряду, штатів (США), земель (Німеччина), кантонів (Швейцарія) та місцевих органів самоврядування формуються за рахунок різних джерел; існують також розбіжності в видах використовуваних податків. Окрім того, різні органи влади незалежні в своїх видатках. Уряд, наприклад, фінансує оборону, космос, сільське господарство, зовнішні зв’язки, а муніципальна влада – програми сфері освіти, охорони здоров'я, будівництва доріг, охорони навколишнього середовища.

Принципи побудови фінансової системи в значній мірі визначають її структуру, яка враховує три основні моменти:

1) функціональне значення, яке проявляється в тому, що кожна ланка системи виконує свої завдання;

2) територіальність – кожна область, республіка має свій відповідний апарат фінансових та страхових органів;

3) єдність фінансової системи досягається єдиною економічною і політичною основою держави. Це, в свою чергу, обумовлює єдину фінансову політику, яку проводить уряд через центральні фінансові органи, управління всіма ланками на основі законодавчих та нормативних актів.

З точки зору соціально-економічних відносин фінансова система складається з централізованих, децентралізованих фінансів та фінансів домогосподарств.

Централізовані фінанси – це державний бюджет, державний кредит, спеціальні позабюджетні фонди, фонди майнового та особистого страхування. З їх допомогою мобілізуються ресурси і відбувається їх розподіл та перерозподіл поміж галузями народного господарства, економічними регіонами, населенням. Позабюджетні фонди мають безпосередньо цільове призначення: Пенсійний фонд, наприклад, мобілізує кошти на виплату пенсій громадянам. Фонди майнового та особистого страхування призначені для відшкодування збитків, нанесеного стихійними лихами підприємству чи населенню, а також для компенсації застрахованій особі або його сім'ї матеріального забезпечення в разі страхового випадку. Державний кредит – це особлива діяльність держави, яка полягає в регулюванні кредитно-грошовими процесами в країні.

Децентралізовані фінанси– це фінанси фірм і підприємств різних форм власності, які обслуговують виробництво. За рахунок прибутків підприємств формуються виробничі і соціальні фонди, кошти на інвестування.

Фінанси домогосподарств – це доходи сімей, а також різні види витрат та збереження населення. Фінанси населення є матеріальною основою їх життя.

Таким чином, кожна ланка фінансової системи – це певна сфера фінансових відносин. Всі види фінансів пов’язані між собою і тому утворюють систему.

З другої половини ХХ століття в більшості країн все помітнішою стала роль державних фінансів, вони стали активно використовуватися для досягнення результатів стабільного зростання. Сукупність державних заходів по оптимізації розвитку економічних і соціальних умов з використанням централізованих грошових ресурсів утворює фінансову політику держави.

 

Бюджетна система

 

Основою централізованих фінансів будь-якої країни є бюджетна система.

Структура бюджетної системи визначається державним устроєм. В країнах, які мають унітарний устрій, вона складається з державного та місцевого бюджетів. В державах з федеральним устроєм існують ще проміжні ланки – бюджети штатів (США), земель (Німеччина), суб’єктів федерації (Росія). В Україні бюджетна система включає державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети.

Державний бюджет – провідна ланка бюджетної системи – складна економічна категорія. З позиції економічної сутності державний бюджет може розглядатися як самостійна економічна категорія, а з позиції законодавчого встановлення фінансової бази держави – як його фінансовий план.

Як економічна категорія державний бюджет – це сукупність грошових відносин, які складаються поміж державою і юридичними та фізичними особами з приводу перерозподілу національного доходу в зв’язку з утворенням і використанням коштів для фінансування господарства, здійснення соціальної політики, розвитку науки, культури, освіти, забезпечення оборони країни і управління суспільством. Таким чином, бюджет пов’язаний з відокремленням частини національного доходу у вигляді податків і платежів в руках держави і використанням її в суспільних цілях, тобто є засобом реалізації фінансових функцій держави.

Державний бюджет виконує наступні функції:

- розподільчу, яка передбачає концентрацію грошових засобів через різні канали надходжень і їх використання для реалізації державних цілей і функцій. Саме за допомогою державного бюджету уряд здійснює в основному територіальний і міжгалузевий розподіл і перерозподіл валового національного продукту (від 20 до 60% національного доходу);

- контролюючу, так як рух бюджетних ресурсів сигналізує про фінансовий стан економіки і дозволяє його контролювати;

- регулюючу – зміни витрат і доходів державного бюджету дозволяють пом’якшити спад виробництва, тобто стабілізувати економіку.

Державний бюджет як державний план – це є план руху централізованої частини валового внутрішнього продукту. Державний бюджет – це особлива форма державного плану, який має силу закону і встановлює для народного господарства в цілому, для всіх структурних підрозділів суспільного виробництва бюджетні взаємовідносини по асигнуванню з бюджету і платежам в бюджет. Проект бюджету щорічно обговорюється і приймається законодавчим органом – парламентом країни. На протязі і по завершенні фінансового року представники виконавчої влади звітують про свою діяльність по мобілізації доходів і здійсненні витрат у відповідності до прийнятого Закону про бюджет. Бюджет – складний інструмент, який відображає компроміс соціально-економічних інтересів різних груп і партій в країні. Як економічний документ він відображає політичну і соціальну динаміку суспільства.

Розглядаючи бюджет як основний фінансовий план, слід відзначити, що в ньому представлені всі атрибути фінансового плану: грошові надходження або доходи (формування фондів грошових засобів) по конкретним джерелам надходжень; грошові видатки (використання фондів грошових засобів) за конкретними напрямками ; співставлення грошових витрат та доходів на основі балансових розрахунків.

Основними доходами державного бюджету є податки та неподаткові платежі юридичних осіб та населення. До податкових доходів держбюджету відносяться: податок на додану вартість, податок на прибуток юридичних осіб, мито, штрафи і пені, які виплачуються за порушення податкового законодавства. Неподатковими доходами є як обов’язкові платежі – доходи від використання майна, яке знаходиться в державній власності, доходи від приватизації об’єктів власності, доходи від реалізації державного замовлення, від зовнішньоекономічної діяльності, так і штрафи, вилучення яких не пов’язане з податковим законодавством, доходи від продажу конфіскованого майна, майна, яке залишилося без господаря і т.п.

З державного бюджету здійснюються основні національні витрати: на фінансування галузей народного господарства; фінансування соціально-культурного розвитку і науки; на утримання органів державної влади, правоохоронних органів; на національну оборону; зовнішньоекономічну діяльність; видатки, пов’язані з обслуговуванням державного боргу; фінансування цільових програм та інше. Структура видатків державного бюджету здійснює регулюючий вплив на сукупний попит і капіталовкладення, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, національну конкурентноздатність на світових ринках.

Загальна сума доходів державного бюджету повинна покривати заплановані видаткові статті. Відповідно до неоліберальної і неокласичної теорії ідеальне виконання державного бюджету – це повне покриття витрат доходами і створення залишку коштів, тобто перевищення доходів над видатками. Створений залишок уряд може використовувати за непередбачених ситуацій на непередбачені витрати, для дострокових виплат заборгованості або перевести його в доход бюджету наступного року.

Однак на практиці зараз майже в усіх країнах має місце значне перевищення державних витрат над доходами, тобто створюється бюджетний дефіцит. Серед причин даного явища є зростання ролі держави в різних сферах життя, розширення її економічних і соціальних функцій, збільшення військових видатків, чисельності державного апарату і т.д. Слід відзначити, що бездефіцитність бюджету (чи наявність профіциту – перевищення доходів держбюджету на витратами) ще не означає „здорову” економіку.

Бюджетний дефіцит відповідно до встановлених міжнародних стандартів не повинен перевищувати 5% від валового національного продукту. Покривається він зовнішніми та внутрішніми державними позиками у вигляді продажу державних цінних паперів, позик у позабюджетних фондів (наприклад, у фонду страхування безробіття або у пенсійного фонду), отримання кредитів у банках, посилення оподаткування. Є і третій спосіб, до якого нерідко вдаються уряди для покриття бюджетного дефіциту під час економічних криз та в інших критичних ситуаціях – додаткова емісія грошей. Але це небезпечний шлях, так як розвивається не контрольована інфляція, підриваються стимули для довгострокових інвестицій, розкручується інфляційна спіраль „ціна - заробітна плата”, знецінюються заощадження населення, і бюджетний дефіцит відтворюється у все більшому розмірі. Тому з метою підтримання економічної і соціальної стабільності уряди уникають необґрунтованої емісії грошей. До того ж в багатьох країнах в системі ринкової економіки вбудовано спеціальний блок – незалежність національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади.

Державні позики менш небезпечні, аніж емісія, але й вони здійснюють негативний вплив на економіку країни. Перш за все, примусове розміщення державних цінних паперів порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. Окрім того, державні позики сприяють зростанню облікової ставки, що звужує можливості отримання кредиту приватними фірмами.

Сума накопичених за певний період часу бюджетних дефіцитів створює державний борг. Він поділяється на внутрішній та зовнішній борг. Внутрішній борг – це борг держави своєму населенню у вигляді кредитів або державних позик, які здійснюються шляхом випуску цінних паперів або інших боргових зобов’язань. Зовнішній державний борг – це борг іноземним державам, організаціям і окремим особам. В результаті зростання внутрішнього боргу відбувається перерозподіл доходів в країні (звичайно не на користь найбідніших верств населення), а зовнішній борг – це тягар для країни, так як необхідно віддавати цінні товари, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки по боргу і сам борг. Сплата відсотків по боргу і поступове погашення його основної суми називається обслуговуванням боргу. Зазвичай в державному борзі бачать дві небезпеки: банкрутство нації і небезпека перекладання податкового тягаря на майбутнє покоління.

Державний бюджет здійснює вплив на інші ланки фінансової системи і є визначальним при забезпеченні економічної і фінансової стабільності національної економіки.

Республіканський та місцеві бюджети мають свої джерела коштів і напрямки використання. За республіканським і місцевими бюджетами закріплені другорядні податки (в основному – майнові). В цих бюджетах в порівнянні з державним більш висока доля коштів спрямовується на соціальні потреби. Республіканський і місцеві бюджети отримують необхідні їм кошти шляхом субсидій і кредитів з державного бюджету, а також шляхом зарахування в доходну частину цих бюджетів певної долі надходжень від цілого ряду податків.

Основною проблемою ефективного використання принципу фіскального федералізму при формуванні фінансової системи держави є визначення оптимального розміру фінансових ресурсів, які йдуть, з одного боку, в централізований бюджет, а з другого, – в регіональні і місцеві бюджети.

 

Податки

Потужний вплив на економічну динаміку здійснюють доходи бюджету. Основну частину цих доходів складають податки. Тому стає зрозумілою пріоритетна увага будь-якої держави до формування податкової системи і податкової політики.

Податки – одна з важливіших фінансових категорій. Історично це сама давня форма фінансових відносин поміж державою і членами суспільства. Виникнення держави означало і появу платежів і внесків в державну скарбницю для фінансового забезпечення державою її функцій. Спочатку ці внески здійснювались в натуральній формі, а з розвитком товарно-грошових відносин відбувся поступовий перехід до грошової форми оподаткування.

Під податками розуміють обов’язкові платежі фізичних і юридичних осіб в бюджет відповідного рівня. Сукупність сплачуваних в державі податків, зборів, мита і інших платежів, а також форм і методів їх вилучення складають податкову систему держави. Принципи, якими повинна керуватися система оподаткування будь-якого суспільства були детально сформовані в ХІХ столітті Адамом Смітом. Полягали вони в наступному:

1) піддані держави повинні приймати участь в утриманні уряду відповідно доходу, яким вони користуються під охороною і захистом держави;

2) повинні бути чітко визначені терміни сплати податків, способи платежу, сума сплати;

3) кожний податок повинен вилучатися в той час і таким способом, коли і як платнику зручніше його сплачувати;

4) витрати на збори податків повинні бути мінімально необхідними.

Окрім того, схема сплати податку повинна бути зрозумілою для платника, а об’єкт оподаткування повинен мати захист від подвійного чи потрійного оподаткування. В сучасних умовах у кожної країни своя політика оподаткування, але принципи А. Сміта не втратили свого значення.

Так, нейтральність податкової системи полягає в забезпеченні рівних податкових стандартів для платників податків. В країнах з перехідною економікою, до яких здебільшого належить і Україна, нажаль, цієї нейтральності практично не існує. Широка диференціація податків, різноманітність існуючих пільг значно дискредитують суспільство і підривають економічну стабільність.

Принцип справедливості передбачає можливість рівноцінного вилучення податкових коштів у різних категорій фізичних і юридичних осіб, не зачіпаючи інтересів кожного платника і в той же час забезпечуючи достатніми коштами бюджетну систему.

Принцип простоти передбачає побудову системи оподаткування з використанням набору функціональних інструментів, визначення оподаткованого доходу, ставки оподаткування і величини податку, які є зрозумілими як платнику, так і збірнику податків.

Вилучення податків базується на використання різних ставок оподаткування. Розрізняють:

- тверді ставки, які встановлюються в абсолютній сумі на одиницю оподаткування незалежно від розміру доходу;

- пропорційні ставки встановлюються в однаковому процентному відношенні до об’єкту оподаткування без урахування диференціації його величини;

- прогресивні ставки означають прогресивне підвищення ставки податку зі зростанням доходу;

- регресивні ставки передбачають зниження ставки оподаткування зі зростанням доходу.

В Україні до 2004 року сплачувались прибуткові податки за прогресивною шкалою оподаткування. Реформа системи оподаткування привела до пропорційного оподаткування. При чому протягом 2004–2006 рр. основна ставка оподаткування з доходів фізичних осіб становила 13 %, а з 2007 р. – 15 %.

За платоспроможністю і методами вилучення податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки вилучаються з доходів фізичних і юридичних осіб. Вони безпосередньо залежать від величини доходів. Це податки на доходи і майно: прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, податок на соціальне страхування і на фонд заробітної плати і робочу силу (так звані соціальні податки), майнові податки, в тому числі на власність (землю і іншу нерухомість), податки на перекази прибутку і капіталу за кордон та інше.

Непрямі податки частково або повністю переносяться на ціну товару чи послуги. Це податки на товари та послуги: податок з продажу, замінений в більшості країн податком на додану вартість, акцизи, податки на операції з цінними паперами.

Відповідно до державного устрою і бюджетної структури податки поділяються на загальнодержавні (прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток підприємств тощо) та місцеві (податок з реклами, комунальний податок).

Система оподаткування будь-якої держави – динамічна структура, яка постійно змінюється і вдосконалюється. Податкова система України одна з самих заплутаних систем, де надмірний податковий тягар і багато чисельність податкових пільг не сприяють стабільному зростанню економіки.

 

Фіскальна політика

Бюджет і податки є головними засобами перерозподілу доходів і найбільш важливими знаряддями державного регулювання економіки. На стабілізацію економіки націлена реалізація фіскальної політики (від лат. fiscus – державна скарбниця і fiscalis – те, що відноситься до скарбниці).

Під фіскальною політикою розуміють маніпулювання державними видатками і оподаткуванням з метою зменшення коливань ділового циклу, сприяння зростанню економіки з високим рівнем зайнятості і без високого неконтрольованого рівня інфляції.

В періоди рецесії в фіскальній системі будь-якого суспільства спрацьовують автоматичні стабілізатори, найважливішими серед яких є автоматичні зміни в податкових надходженнях (податкові надходження збільшуються в умовах інфляції і зменшуються в періоди її спаду), допомога по безробіттю, соціальна допомога та інші трансферти. Автоматичні стабілізатори першими виступають на шляху коливань ділового циклу, але впоратися з ними не в змозі. На допомогу приходить дискреційна фіскальна політика – політика прийняття законів, які змінюють ставки оподаткування і програми видатків. Основними методами дискреційної фіскальної політики є свідоме маніпулювання державними видатками (що так, як і споживчі видатки та інвестиції, впливає на сукупний попит), зміна трансфертних платежів та ставок оподаткування.

Прикладом значних заходів по стимулюванню загальної економічної кон’юнктури може бути значне зниження податкових ставок на початку 80-х років ХХ століття в США. Теоретичною базою цієї програми стали розрахунки американського економіста А. Лаффера, який довів, що зниження податкових ставок до оптимальної величини сприяє зростанню виробництва і доходів. Надмірне підвищення ставок оподаткування на доходи корпорацій і фірм призводить до втрати у них стимулів до капіталовкладень, до гальмування НТП, до сповільнення економічного зростання, що, безперечно, негативно позначається на надходженнях до державного бюджету. Графічне зображення залежності між доходами держбюджету і динамікою податкових ставок отримало назву „кривої Лаффера”. Як видно з наведеного нижче графіку, за нульової ставки оподаткування надходження до держбюджету відсутні. Нема їх також за 100%-ставки оподаткування, бо ж значна частина підприємців покидають ринок, а інші – переходять до „тіньового сектору”. І лише оптимальний розмір ставки оподаткування R забезпечує максимальні надходження до державного бюджету. В країнах з високим рівнем розвитку і доходів рівень податків становить 35–50% ВВП, в країнах з низьким – 20–30%. В Україні податковий тягар майже вдвічі перевищує середній рівень групи країн, до яких вона належить – більше аніж 38%.

Рисунок 17.1 – Крива Лаффера

 

Методи дискреційної фіскальної політики змінюються в різні періоди економічного циклу. В період спаду здійснюється стимулююча фіскальна політика, яка складається з: 1) збільшення державних видатків, 2) зниження податків, 3) поєднання зростання державних видатків зі зниження ставок оподаткування. Така політика приводить фактично до дефіцитного фінансування, але забезпечує скорочення падіння виробництва.

В умовах інфляції, яка викликана надлишковим попитом, стримувальна або обмежувальна фіскальна політика передбачає: 1) зменшення державних видатків, 2) підвищення податків, 3) поєднання 1) та 2). Така фіскальна політика орієнтована на позитивне сальдо бюджету.

В сучасних умовах кожна країна має широкий „набір” ефективних фінансових регуляторів: податки, інвестиції, дотації, кредити, ставки оподаткування, пільги для виробників пріоритетної соціальної продукції, фінансування значних науково-технічних програм і т. інш. використовуючи міжнародний досвід, кожна країна все ж здійснює свою специфічну фіскальну політику.

 

Основні поняття

Фінанси finances

Державний бюджет government budget

Податки taxes

Державний борг national debt

Оподаткування taxation

Бюджетний дефіцит budget deficit

Податково-бюджетна політика fiscal policy

 

Практикум

 

Вправа 1. Знайдіть правильну відповідь

1. Крива Лаффера описує співвідношення між:

а) дефіцитом бюджету і безробіттям;

б) рівнем цін і податковими надходженнями до держбюджету;

в) податковими ставками і доходами держави від податкових надходжень;

г) податковими ставками і інфляцією.

2. Якщо держава передбачає підвищити рівень реального ВВП, то вона:

а) зменшить трансфертні платежі; в) знизить рівень бюджетного дефіциту;

б) знизить державні закупівлі товарів; г) знизить податки.

3. Заробивши 250 грн. Петренко сплатив у вигляді податку 30 грн., а Коваленко, заробивши 400 грн., сплатив 48 грн. Такий податок називається:

а) пропорційним; б) прогресивним; в) регресивним; г) непрямим.

4. Дефіцит державного бюджету з’являється, якщо:

а) сума податкових надходжень скорочується;

б) сума державних видатків перевищує суму податкових надходжень;

в) експорт перевищує імпорт;

г) імпорт перевищує експорт.

5. Чітко націлена антиінфляційна фіскальна політика передбачає:

а) підвищення рівня оподаткування і державних видатків;

б) підвищення рівня оподаткування і зниження державних видатків;

в) зниження рівня оподаткування і державних видатків;

г) зниження рівня оподаткування і підвищення державних видатків.

6. До прямих податків належить:

а) мито; б) податок на додану вартість; в) акциз;

7. Яке з тверджень є вірним?

а) грошово-кредитна емісія – один з самих легких і безпечних способів фінансування дефіциту державного бюджету;

б) прямі податки – це своєрідна надбавка до ціни товару;

в) проведення стимулюючої фіскальної політики зсуває криву сукупного попиту ліворуч;

г) автоматичні стабілізатори можуть знизити рівень безробіття і інфляції, але не в змозі звільнити економіку від них.

8. Які з заходів фіскальної політики будуть сприяти зростанню сукупних витрат?

а) зниження трансфертних платежів;

б) зниження податку з прибутків корпорацій;

в) підвищення податку на додану вартість;

г) підвищення прибуткового податку.

9. Вивести економіку зі стану економічного спаду можна, якщо:

а) підвищити і податки, і державні видатки;

б) податки знизити, а державні видатки збільшити;

в) податки підвищити, а державні видатки зменшити;

г) знизити і податки, і державні видатки.

10. Як вплине збільшення сукупних видатків у короткостроковому періоді на темпи інфляції і безробіття?

Інфляція Безробіття

а) підвищиться, не зміниться;

б) знизиться, знизиться;

в) не зміниться, збільшиться;

г) знизиться, збільшиться.

 

 

Вправа 2. Виконайте завдання

1. Потенційний ВВП країни становить 534 млрд. грош. од., а фактичний – 489 млрд. грош. од. За умови відсутності інших джерел надходження коштів сума податкових надходжень до бюджету складає 38 % від ВВП. Державні видатки становлять 198,5 млрд. грош. од. Визначте сальдо державного бюджету. Як зміниться сальдо держбюджету, якщо в країні було б досягнуто повної зайнятості?

2. Обґрунтуйте, які з наведених нижче податків відносяться до прямих, а які до непрямих:

а) акциз на горілчані вироби;

б) ввізне мито;

в) особистий прибутковий податок;

г) податок на прибуток заводу „Світло шахтаря”;

д) податок на додану вартість.

3. Розрахуйте і порівняйте суму податку на заробітну плату в умовах прогресивного оподаткування і за сучасної ставки пропорційного оподаткування. Розмір заробітної плати: а) 674 грн.; б) 1468 грн.

Шкала прогресивного оподаткування:

Місячний сукупний оподатковуваний доход Ставка і розмір податку
До 17 грн. Не оподатковується
18 – 85 грн. 10% від суми, яка перевищує 17 грн.
86 – 170 грн. 6.80 грн. + 15% від суми, яка перевищує 85 грн.
171 – 1020 грн. 19.55 грн. + 20% від суми, яка перевищує 170 грн.
1021 – 1700 грн. 189.55 грн. + 30% від суми, яка перевищує 1020 грн.
1701 грн. та вище 393.53 грн. + 40% від суми, яка перевищує 1700 грн.

4. Студент та викладач купують підручник з економічної теорії, вартістю 42 грн. і сплачують при цьому ще 20% податку на додану вартість. Доход студента – 126 грн., а доход викладача – 920 грн. Обчисліть податкову ставку та визначте вид податку (прогресивний, пропорційний, регресивний), покажіть вид податку схематично.

5. В таблиці наведено головні інструменти фіскальної політики, за допомогою яких держава може вплинути на найважливіші макроекономічні показники. Заповніть наведену нижче таблицю, поставивши ↑, якщо досягається підвищення показника, і ↓, якщо досягається зниження показника. Визначте характер фіскальної політики (стимулююча чи стримувальна).

Інструменти Дії Вплив на сукупні видатки Вплив на ВВП Характер політики
Державні видатки Зростання      
Зменшення      
Податки Збільшення      
Зменшення      

Література

 

1. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Курс лекций для студентов высших учебных заведений. – М., 1998. – Гл. 17.

2. Камаев В.Д. и колл. авт. Экономическая теория: Учебник. – М., 1998. – Гл. 16.

3. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. Т.1. – М., 1992. – Гл. 14.

4. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К., 1997. – Розд. 38.

5. Экономическая теория / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С. Тарасевича: Учебник для вузов. – СПб, 1999. – Гл. 23.

6. Экономическая теория: Учебник/ Под общ. ред. акад. В.И. Видяпина, А.И.Добрынина, Г.П.Журавлевой, Л.С. Тарасевича. – М., 2000. – Гл. 27.

7. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К., 2004. – Гл. 17.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 293; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.133.198 (0.023 с.)