Функціональний та вертикальний розподіл доходів

 

Те, що вироблено, підлягає розподілу. Розподіл – це встановлення часток різних учасників процесу виробництва у виробленому продукті. При цьому частина продукту повертається у виробництво з метою подальшого відтворення виробничих відносин, а інша – йде на особисті потреби. Ця остання у формі грошей являє собою грошові доходи населення.

В економічній теорії під “доходом” мають на увазі грошову суму, яка регулярно і законно надходить до розпорядження ринкового суб’єкта. Щоб робити висновки про величину доходу, розрізняють його номінальне та реальне вираження. Номінальний дохід – це сума грошей, яка надходить до особистого розпорядження одержувача. Реальний дохід – та кількість товарів та послуг, яку можна купити за номінальний дохід.

Розподіл доходів виконує такі функції:

а) встановлення внеску кожного учасника у вироблений продукт;

б) створення основи для досягнення певного рівня життя кожному учаснику економічного процесу;

в) стимулювання зростання виробництва та найбільш повне використання ресурсів;

г) задоволення загальних потреб, а також підтримання малозабезпечених та непрацездатних.

Всі витрати на виробництво беруть на себе власники факторів виробництва. Тому доходи спочатку зосереджуються в їх руках. А оскільки власник кожного фактора виробництва виконує певну функцію в ринковому господарстві, остільки первинний розподіл доходів одержав назву “функціональний розподіл доходів ”.

Основні функціональні доходи, які залежать від попиту та пропозиції на даний фактор виробництва, подані у такому вигляді:

- заробітна плата найманих працівників;

- прибуток підприємців та компаній;

- рента земельних власників;

- процент від застосування капіталу.

Попит на економічний ресурс (фактори) залежить від: а) попиту на виготовлений за допомогою цього ресурсу товар; б) продуктивності самого ресурсу; в) ціни товару; г) наявності ресурсів-замінників.

Наприклад, фірма набуває один ресурс в умовах конкурентного ринку. Для цього дамо ряд позначок і обумовлень та проаналізуємо таблицю.

Граничний продукт (МР) – додатковий продукт, одержаний у результаті збільшення обсягу використання даного фактора на одну додаткову одиницю за умови незмінних величин інших факторів.

Граничні витрати на ресурси у грошовій формі (MRC) – збільшення витрат на кожну додаткову одиницю ресурсу.

Граничний продукт у грошовій формі (MRP) – це збільшення загального доходу в результаті застосування кожної додаткової одиниці ресурсу.

Згідно з теорією граничної продуктивності ресурсів економічний механізм розподілу доходів базується на ціні ресурсу, яка визначається його граничним внеском, одержаним за допомогою додаткової одиниці фактора в умовах рівноваги затрат та віддачі, тобто коли MRC = MRP.

Якщо на ринку праці заробітна плата встановилася, наприклад, в розмірі 8 доларів, то для фірми буде прибутковим прийняти тільки 4-х робітників, оскільки останній створить граничний продукт у грошовій формі у розмірі 8 доларів (див. табл. 11.1, рис. 11.2).

 

Таблиця 11.1 – Виробництво продукту у короткостроковому періоді

Кількість ресурса (L)	Кількість продукції (ТР)	Граничний продукт (МР)	Ціна одиниці продукту (Р)	Загальний дохід (2)х(4)	Граничний продукт в грошовому вираженні (MRP)

 

 

Рисунок 11.1 – Співвідношення ринкової ставки заробітної плати

і продуктивності робітників

 

Внесок різноманітних факторів у прирості випуску продукції відображає вже відома нам виробнича функція для двох факторів – праці і капіталу (функція Кобба-Дугласа). Враховуючи визначену взаємозамінність ресурсів у виробництві, фірма прагне до такого їх поєднання, щоб мінімізувати витрати при їх закупівлі. Правило найменших витрат на кожну додаткову одиницю грошових затрат на відповідний ресурс – однаковий граничний продукт. Алгебраїчно це можна надати в такому вигляді:

 

= ,

 

де P_L – ціна одиниці праці; P_К – ціна одиниці капіталу;

Крім того, фірма застосовує таке сполучення ресурсів, яке забезпечує максимальний прибуток. У математичній формулі ця вимога має вигляд:

 

= 1

Такі характеристики функціонального (пофакторного) розподілу доходів. Інший вигляд має характеристика сукупного доходу, коли мова йде про фактичний перерозподіл доходів між певними групами населення. Він вже не залежить від джерел надходжень прибутків, об’єднуючи, наприклад, заробітну плату і пенсію працюючого пенсіонера.

Оскільки фактичний розмір доходу встановлює майнову ієрархію соціальних груп, то в такому випадку йдеться про “ вертикальний (персональний) розподіл доходів ”.

Поміж функціональною та вертикальною характеристиками сукупного доходу є відмінності. Функціональний розподіл зводить сукупний дохід до доходів тільки співвласників факторів виробництва. Персональний розподіл – результат перерозподільчого втручання держави у сферу доходів і завдяки цьому доходи отримують навіть незаможні групи (непрацюючі, безробітні та ін.), які б не могли їх мати, якби суспільство задовольнилось тільки функціональним розподілом.

 

Основні види доходів

 

Зарплата складає більшу частину доходів споживачів. Вона визначається в широкому та вузькому розумінні слова. У широкому розумінні цей термін включає оплату праці найрізноманітніших категорій робітників, власне робітників різних професій і фахівців високої кваліфікації, праця яких потребує великих затрат на освіту та спеціальне навчання.

У вузькому розумінні зарплата – це ставка заробітної плати, тобто ціна за використання одиниці праці протягом визначеного часу (година, день, місяць). Таке визначення дозволяє розмежувати загальний (середній) рівень оплати праці та власне зарплати.

Загальний рівень оплати праці залежить від кількості та якості капіталу, якості праці, методів виробництва. Загальний рівень оплати праці підвищується тоді, коли пропозиції відносно праці обмежені порівняно з іншими факторами та зафіксованим попитом.

Розрізняють моделі, у яких встановлення заробітної плати залежить від конкурентності ринків праці.

1. Модель конкуренції, її характерні риси:

а) велика кількість конкуруючих фірм з боку попиту та численні пропозиції однотипної праці;

б) ні фірми, ні робітники не диктують заробітну плату;

в) за цих умов рівень зарплати є постійним для окремої фірми та окремого робітника.

2. Модель монопсонії, її характерні риси:

а) ті, що зайняті конкретним видом праці, працюють в одній фірмі;

б) інше застосування праці пов’язано з географічним переміщенням та перекваліфікацією;

в) фірма диктує зарплату.

3. Модель двосторонньої монополії:

а) з одного боку – монопсоніст-покупець праці;

б) з іншого – монополіст-продавець праці в особі профспілки;

в) у цьому випадку зарплата наближається до конкурентного рівня.

Диференціація ставок зарплати визначається: 1) професіоналізмом та різноманітними здібностями; 2) відмінностями у видах праці, які різняться своєю привабливістю; 3) наявністю недосконалої конкуренції на ринках праці. Висококваліфікована праця винагороджується за вагомий внесок до прибутку та компенсує минулі зусилля, пов’язані з формуванням людського капіталу (освіта, професійна підготовка, здоров’я, мобільність робітників). Люди, які мають рідкісні здібності, одержують як доповнення до оплати праці рентну надбавку за талант.

В сучасний умовах заробітна плата формується не тільки на основі угоди між працею і капіталом. Організація оплати праці в Україні здійснюється на основі Генеральної тарифної угоди, галузевих та регіональних угод, колективних та індивідуальних договорів. На рівень заробітної плати впливає держава (встановлюючи гарантований мінімум, нижче якого капітал не має право оплачувати працю) і профспілки, сила й авторитет яких суттєво впливають на рівень заробітної плати. Профспілки і держава порушують конкурентне середовище на ринку праці. Тут має місце недоскональна конкуренція.

З метою ресурсного забезпечення мінімально необхідного рівня відтворення робочої сили використовують показник мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата – грошевий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації. Вона повинна бути прожитковою заробітною платою, на яку некваліфікований працівник міг би також утримувати родину.

Згідно із Законом України «Про оплату праці» держава гарантує мінімальну заробітну плату на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання. В 2005 р. в Україні мінімальна заробітна плата становила 310 грн., а прожитковий мінімум складав 453 грн.

Відсоток як доход на капітал. Капітал можна уявити як цінність, що приносить потік доходів. Відсоток – це дохід за використання капіталу, який на практиці поданий:

а) у вигляді позичкового відсотку, якщо капітал має грошову форму;

б) у вигляді доходу на власність, якщо власник капіталу входить до складу некорпоративного сектора;

в) у вигляді прибутків корпорації, якщо власники-акціонери.

При визначенні відсотку важливо підкреслити роль фактору часу.

Вигоду позики можна виразити як ставку (норму) відсотка =

 

= х 100%

 

Ставка відсотка не повинна перевищувати норму прибутку, оскільки джерелом відсотка є прибуток. Фактичний рівень норми відсотка визначається співвідношенням між пропозицією і попитом на позичковий капітал на грошовому ринку. Фактори, які впливають на розмір ставки відсотка: ступінь ризику після пред’явлення позики; терміни; ступінь обмеження умов конкуренції на грошовому ринку.

Розмежують номінальні ставки відсотку (в поточних цінах) і реальні (з урахуванням інфляції). Тільки реальні ставки відсотку мають значення в економіці для прийняття рішення.

Роль відсоткової ставки проявляється в тому, що зменшення ставки відсотка призводить до розширення виробництва, а її збільшення – до стримування виробництва; а також в розподіленні грошових засобів між найбільш продуктивними галузями.

Накопичення та інвестування капіталу здійснюється з метою одержання доходів у майбутньому. Ефективний інвестиційний проект – це проект, річний дохід від якого не нижче ставки відсотку з будь-якого капітального активу, включаючи банківську відсоткову ставку. Обчислення сьогоднішнього поточного аналога суми майбутніх доходів від капітальних активів, які виплачуються через визначені терміни при існуючій ставці відсотка, називається дисконтуванням. На основі банківської відсоткової ставки здійснюється розрахунок прибутку у формі відсотків, які можуть бути одержані від майбутніх інвестиційних проектів. Дисконтування здійснюється за формулою:

Д = ;

 

де Д – поточна дисконтована вартість активу; D_t – щорічний майбутній дохід від активу, інвестованого на період, рівний t років; r – ставка (норма) банківського проценту.

Інвестиційні рішення обґрунтовуються, виходячи з ціни інвестиційних товарів на ринку, норми відсотку, рівня річного доходу від застосування цих товарів, ціни їх можливої реалізації по остаточній вартості.

Підприємницький дохід (прибуток) – винагорода підприємця за виконання ним функцій: а) з’єднання факторів виробництва в єдиний виробничий процес; б) введення нових продуктів і технологій; в) ризик, зв’язаний з вкладенням своїх коштів.

Підприємницький прибуток – це частка прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємця після сплати за кредит. Як відомо, частина підприємницького доходу називається нормальним прибутком. Це мінімальний дохід для втримання підприємця в даній галузі. Але якщо загальний дохід перевищує загальні витрати (включаючи нормальний прибуток), то це перевищення – економічний прибуток – отримується підприємцем.

Нульовий економічний прибуток є результатом статичної економіки і вільної конкуренції. Але в реальному житті не так. Будь-яка ринкова ситуація характеризується певна невизначеність як в результаті економічної динаміки, так і визначена монополізація ринку, яка породжує економічний прибуток. Бажання її одержати штовхає економіку до подальшого постійного розвитку.

Функції прибутку проявляються в тому, що він: а) сприяє ефективному використанню резервів, що можна показати логічним ланцюжком: прибуток – інновації – інвестиції – зростання зайнятості, випуску продукції, піднесення добробуту; б) стимулює найбільш ефективний розподіл ресурсів серед альтернативних виробництв.

Норма прибутку =

 

Якщо норма прибутку росте, то це є сигналом для розширення необхідної сфери виробництва.

Економічна рента – це ціна, що сплачується за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких обмежена (нееластична). Незважаючи на відмінності концептуального характеру, економісти підкреслюють неоднорідність якості земельних ділянок за їх продуктивністю, а отже існують відмінності попиті на них (рис. 11.2).

Рисунок 11.2 – Попит і пропозиція землі

 

Якщо зобразити на графіку попит (D) на землю і пропозицію (S), то пропозиція буде нееластичною (рис. 11.2). Попит в свою чергу – це єдиний фактор, який прямо впливає на ренту. Чим краще ділянка, тим вищий попит, а це означає, що більша рента. Остання буває кількох видів.

Диференційна рента існує в двох формах. Диференційна рента I виникає з приводу більш близького місцезнаходження земельних ділянок до ринку, а також більшої родючості порівняно з гіршими ділянками. Вона привласнюється землевласником. Диференційна рента II утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства за рахунок додаткових капіталовкладень та привласнюється орендатором землі протягом дії угоди про оренду.

Монопольна рента – рента, яка одержана за винятково придатні природні умови для виробництва сільськогосподарських продуктів.

Абсолютна рента сплачується з усіх ділянок землі незалежно від місцезнаходження та родючості, бо землевласник не здає землю в оренду безплатно.

З рентними відносинами тісно пов’язана ціна землі. Землевласник може продати землю за умови, що виручена ним сума буде не меншою, ніж дохід у формі відсотка, отриманого від вкладу цієї ж суми в банк.

Внаслідок цього ціна землі є капіталізованою земельною рентою і визначається за формулою:

У видобувній промисловості диференційна рента породжена відмінностями у рівні продуктивності праці й розмірі собівартості, які обумовлені неоднаковим багатством покладів, глибиною їх залягання і так далі. Ціни на продукцію установлюються за гіршими умовами її виробництва (отримують при цьому нормальний прибуток). На кращих ділянках, де видобувають корисні копалини з меншими господарськими витратами, утворюється доход у вигляді диференційної ренти, який залишається власнику землі.

Рисунок 11.3 –Диференційна рента

а) наявна; б) відсутня.

На рис. 11.3, б диференційна рента може бути показана за допомогою кривих граничних витрат (МС) і середніх сукупних витрат (АТС) для двох випадків. Якщо в першому – дифрента має місце (див. рис. 11.3а), то в другому – вона відсутня, бо ціна нафти і витрати її здобичі співпадають через більш глибокі поклади нафти (див. рис. 11.3б).