Особливості дре у вітчизняній економіці на сучасному етапі

Раціональна економічна політика не може бути універсальною, оскільки повинна відповідати рівню економічного і соціального розвитку країни. Міри, ефективні в розвинутих країнах, не обов'язково виявляться такими в країнах, що розвиваються, чи країнах з перехідною економікою, оскільки ефективність ДРЕ залежить від економічних, культурних, інституціональних особливостей країни. На різних етапах соціально-економічного розвитку й в залежності від інституціонального і культурного середовища ефективними виявляються різні методи й інструменти ДРЕ. Проте, досвід розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки ведучих країн світу важливий для української економіки не просто як досвід функціонування економічної системи, що досягла високих соціально-економічних результатів, але і як досвід створення і використання економічних механізмів, що привели до таких результатів – особливо механізму взаємодії держави і ринку, потреба в який існує в сучасній вітчизняній економіці.

Так як ринкова система відносин є основою формування всіх інших відносин змішаної економіки, ключовим елементом перетворень в Україні стало створення ринкової системи відносин. Виділяються три основних напрямки становлення ринку:

§ лібералізація економіки: лібералізація цін, ліквідація державної монополії на здійснення господарської діяльності; надання можливостей для здійснення підприємницької діяльності; скасування централізованого розподілу ресурсів;

§ структурні перетворення, тобто зміни структури економіки, насамперед, через перетворення відносин власності (приватизація);

§ інституціональні перетворення – створення умов для дії ринкової системи шляхом створення правових інститутів, формування системи нових організацій і установ ринкового типу, нової системи керування народним господарством і т. інш. Дослідження фахівців Світового банку, проведене по 94 країнах, показало, що економічні результати діяльності окремих країн обумовлені не стільки економічною політикою і накопиченим людським капіталом, скільки якістю інституціональної системи. Слабке інституціональне середовище сприяє посиленню сваволі з боку державних органів.

Перехідні процеси в економіці супроводжуються спадом виробництва, безробіттям, дестабілізацією економіки, що виражається в дисбалансі сукупного попиту та пропозиції, високій інфляції, значному дефіциті держбюджету, нестійкому валютному курсі й інших негативних моментах. Процеси відбудови в економіці і створення умов для довгострокового економічного росту вже в якісно нових умовах потребують проведення стабілізаційної і структурної політики держави. Стабілізаційна політика в перехідній економіці спрямована на відновлення потенційного чи близького до нього обсягу випуску і відповідного йому рівня зайнятості, зниження інфляції, ліквідацію надмірного бюджетного дефіциту, стабілізацію валютного курсу. Найважливішим показником і критерієм стабілізації є подолання високої інфляції.

У дослідженнях з теорії перехідної економіки неодноразово висловлювалася ідея про те, що держава в процесі ринкової трансформації повинне не «зменшиться», а стати іншою. Механічне «зменшення» може привести до втрати державою тих функцій, що необхідні і визнаються всіма теоретиками і практиками ДРЕ, наприклад, підтримка порядку і законності, як в економічної, так і в інших сферах.

Проте на початковому етапі реформ передбачалося, що роль держави буде дуже обмеженою. Можливо, такі погляди були наслідком некритичного сприйняття ідей Вашингтонського консенсусу. Відповідно до концепції Вашингтонського консенсусу для успішної економічної діяльності потрібні лібералізація торгівлі, макроекономічна стабілізація і ринкове ціноутворення. Як тільки уряд вирішить ці проблеми, тобто «піде з дороги», приватні ринки ефективно розподілять ресурси і будуть успішно стимулювати економічний ріст. Безумовно, усе назване необхідно для нормального функціонування ринків, але таку стратегію держави в економічній сфері не можна вважати комплексною. Важливі не стільки дерегулювання і лібералізація, скільки створення механізму регулювання, що забезпечує ефективне функціонування ринку. Для забезпечення роботи ринків потрібно щось більше, ніж низька інфляція; для цього потрібні «діюче фінансове регулювання, політика, спрямована на підтримку конкуренції, заходи для стимулювання передачі технологій і посилення «прозорості» ринків...забезпечення стійкості розвитку, скорочення диференціації доходів, зміцнення демократичних основ» [8, с.4–5]. Політика Вашингтонського консенсусу, навпроти, ґрунтувалася на запереченні активної ролі держави: масштаби держави (частка витрат держави до ВВП) повинні бути мінімальними, а втручання в економіку гранично обмеженим.

Але в країнах з ефективними економіками сфера діяльності держави досить широка, отже, проблема полягає не в тім, чи повинна держава брати участь в економічному житті, а в тім, яким чином це потрібно робити, тому важливі не стільки масштаби держави, скільки напрямки і методи її діяльності. Історичні традиції вітчизняної економіки, тобто залежність від траєкторії попереднього розвитку і недостатня сформованість ринкових відносин, об'єктивно сприяють більшій ролі держави в економіці. За період ринкової трансформації зроблений величезний крок уперед – створені багато елементів ринкової системи, але з іншого боку такий ринок недосконалий, у країні відсутні численні інститути, що опосередковують різноманітні зв'язки між економічними суб'єктами, між ринком, державою і суспільством, тобто інституціональне середовище, що робить економіку соціальною і стійкою. Ще не виникло ефективних механізмів взаємодії і розмежування функцій між ринком і державою. Подібна ситуація обумовлена тим, що держава зберігає риси, що визначали її положення в АКС і в силу історичної інерції збережені в перехідній економіці. Це сприяє тому, що в процесі ринкової трансформації існує тенденція повернення держави до властивих їй раніше адміністративних методів впливу на економіку, що у свою чергу гальмує проведення реформ.

Процес формування відносин між державою і ринком, заснованих на подоланні антагонізму і плідній взаємодії досить тривалий і вимагає зусиль у розвитку інститутів демократії, цивільного суспільства, закріплення в суспільній свідомості нових стереотипів поведінки суспільства і держави. Тому що реформи, здійснювані в країні, були ініційовані державою, то ведуча роль у формуванні нових взаємин між державою й економікою також повинна належати державі. Найважливішими кроками в цьому напрямку будуть:

§ неухильне дотримання державою власних законів і зобов'язань, насамперед у бюджетній і фінансовій сферах;

§ розвиток конкуренції. Відповідно до фундаментальних постулатів економічної теорії ринкова економіка буде ефективною тільки при наявності приватної власності і конкурентних ринків. Але на практиці акцент робиться майже винятково на створення інституту приватної власності. При відсутності конкуренції створення приватної монополії приведе, швидше за все, до росту цін для споживачів і відсутності стимулів для інновацій. У процесі приватизації монополій виявилося, що складно запобігти корупції, рентні доходи, що виникають при приватизації, сприяють тому, що підприємці бажають одержувати контроль над приватизованими об'єктами, а не інвестувати в створення нових фірм. Політика сприяння конкуренції зменшує рентні доходи і підсилює стимули до інновацій. Не менш важливе значення має, і послідовність проведених мір: приватизації і конкурентної політики. Приватизація монополії може сформувати економічні інтереси, що згодом послаблять можливості проведення конкурентної політики. У нашій країні реформи концентрувалися на формуванні недержавного сектора, і не розглядалося питання у якім середовищі функціонують недержавні компанії, у підсумку конкурентне середовище не було сформовано, а наслідком цього стали високі ціни і повільна структурна перебудова економіки;

§ діяльність держави, у тому числі й в економічній сфері більш ефективна, коли держава прагне задовольняти потреби своїх громадян, роблячи їх співпричетними до державної економічної політики. Тому необхідно формування інституту соціального партнерства. У розвинутих країнах соціальне партнерство – один з основних елементів організації соціально-економічних систем.

Перехідний стан вітчизняної економіки дозволяє використовувати найбільш вдалі приклади взаємодії держави й економіки, з урахуванням універсальних тенденцій світового розвитку, і особливостей історичного, економічного, інституціонального розвитку України.

 

Основні поняття

 

Ринковий механізм Market mechanism

Змішана економіка Mixed economy

провали ринку Failures of the market

державне регулювання економіки State regulation of economy

провали держави Failures of the state

економічні функції держави Economic functions of the state

економічний лібералізм Economic liberalism

економічний дирижизм Economic dirijizm

форми ДРЕ Forms SRE

Методи ДРЕ Methods SRE

Державний сектор економіки Public sector of economy

 

Практикум

 

Вправа 1. Знайдіть правильні відповіді

1. Термін «змішана економіка» означає:

а) сполучення різних секторів економіки (приватного і державного);

б) різноманіття форм власності;

в) сполучення ринкового механізму і державного регулювання економічних процесів;

г) правильні відповіді а), б), в).

2. Яке з тверджень є помилковим: «Недоліки ринку виникають у наслідок...

а) нездатності ринкового механізму забезпечити оптимальний за Парето розподіл ресурсів»;

б) зовнішніх ефектів (екстреналій)»;

в) нездатності ринку забезпечити людей суспільними товарами»;

г) економічної нестабільності»;

д) державного втручання в економіку».

3. Економічні функції держави спрямовані на:

а) створення умов для гармонійного розвитку суспільства;

б) забезпечення цілісності та збереження суспільства;

в) створення умов для ефективної економічної діяльності;

г) підтримування свободи, суверенітету країни.

4. Необхідність державного втручання в економіку обґрунтовували представники:

а) класичної політекономії; в) неокейнсіанства;

б) теорії раціональних очікувань; г) правильні відповіді а), б), в).

5. Тип державного регулювання економіки, що передбачає значний вплив держави на соціально – економічний розвиток країни це:

а) економічний лібералізм; в) меценатство;

б) економічний дирижизм; г) патріотизм.

6. Недоліки (провали) держави – це:

а) політика уряду, що приводить до неефективного використання ресурсів;

б) використання прямих методів регулювання економіки;

в) розподіл галузей влади на законодавчу, виконавчу, судову;

г) необхідність здійснювати податкові платежі.

7. Що з перерахованого не відноситься до факторів, що обумовлюють існування «провалів» держави:

а) обмеженість інформації;

б) неможливість держави передбачати наслідки своїх дій;

в) недосконалість політичного процесу;

г) недосконала конкуренція.

8. Ситуації, за яких ринкова економіка неспроможна ефективно використовувати обмежені ресурси, виникають внаслідок:

а) дії зовнішніх по відношенню до економіки факторів: війн, епідемій і т.д.;

б) недосконалої конкуренції, неповноти інформації, економічної нестабільності; існування зовнішніх ефектів;

в) неможливості виробляти суспільні товари в необхідній кількості;

г) правильні відповіді б), в).

9. Участь держави у фінансуванні НДДКР пов’язана з:

а) наявністю позитивних екстерналій;

б) наявністю негативних екстерналій;

в) риском приватного сектору при інвестуванні в НДДКР;

г) правильні відповіді а), в).

10. До інструментів прямого впливу не відносяться:

а) державне замовлення; в) квотування;

б) ліцензування; г) норма обов'язкових резервів.

 

Вправа2. Виконайте завдання

1. Які основні економічні функції держави в ринковій економіці?

2. Поясніть сутність терміну змішана економіка. Чи можна вважати соціально орієнтовані ринкові економіки розвинутих країн прикладами змішаної економіки? Чому?

3. Назвіть основні напрями становлення ринкової економіки в нашій країні. Чи повинен у цій період зменшуватися вплив держави на економіку? Обґрунтуйте свою відповідь.

 

Література

 

1. Господарський кодекс України. –К.: Велес, 2004. – 164с.

2. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К., 2002. – Розділ 1.

3. Економічна теорія: Підручник/за ред. Базілевіча В.Д. Київ, 2001. – Глава 19.

4. Кредисов В. Государство и рынок: необходимость взаимодействия в переходной экономике // Экономика Украины. – 2002. – № 2.-С.50-57.

5. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки: Підручник. – К., 2000. – Тема 1–3.

6. Нестеренко А. Социальная рыночная экономика: концептуальные основы, исторический опит // Вопросы экономики. – 1998 – №8. – С. 71–84.

7. Полтерович В., Попов В. Эволюция теории экономической политики // Вопросы экономики. – 2006. – №7. – с.4–23.

8. Стиглиц Дж. Многообразнее инструменты, шире цели: движение к пост-Вашингтонскому консенсусу // Вопросы экономики. – 1998. – №8. – С. 4–34.

9. Чистов С.М. Державне регулювання економіки: Навч.- метод. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – Тема 1.

10. Ясин Е. Государство и экономика на этапе модернизации // Вопросы экономики. – 2006. – № 4. – С.4–30.

 

Глава 14. Макроекономічна рівновага

Сукупний попит

Проблеми досягнення рівноважного стану як у соціумі, так і в економіці знаходилися в центрі уваги вчених, філософів, державних діячів протягом всієї історії цивілізації. Вже в моделі "ідеальної держави" давньогрецького філософа Платона була почата спроба осмислення умов соціальної рівноваги. У ті часи і пізніше безліч авторів, що представляють різні епохи, наукові школи і світоглядні позиції, намагалися досліджувати цю проблему. Серед них – родоначальники різних напрямків економічної думки – Ф. Кене, А.Сміт, Ж.-Б.Сэй, К.Маркс, Л.Вальрас, А.Маршалл, Д.-М.Кейнс і інші автори.

Не менший інтерес викликає проблема досягнення макроекономічної рівноваги в наші дні. У роботах вітчизняних і закордонних авторів макроекономічна рівновага розглядається як ключова проблема економічної теорії й одна з головних цілей економічної політики будь-якої держави. Нерівновага, у свою чергу, є одною з найбільш серйозних проблем для економіки і суспільства. Мета цієї глави полягає в тому, щоб визначити суть поняття макроекономічної рівноваги, з'ясувати механізми її встановлення. Аналіз цих питань передбачається провести на базі теоретичних підходів представників різних напрямків економічної думки, у першу чергу, кейнсіанського і класичного.

В обох підходах широко використовуються деякі економічні категорії, без яких неможливо розглядати основні макроекономічні закономірності щодо макроекономічної рівноваги. Це, насамперед, категорії сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції (AS).

Сукупний попит – це модель, що показує які обсяги кінцевих товарів і послуг, вироблених в економіці за даний період, споживачі, підприємці, уряд, та іноземці готові придбати при кожнім з можливих рівнів цін. Іншими словами, сукупний попит – це величина сумарних сукупних витрат всіх економічних агентів даної економіки на ті чи інші елементи реального валового внутрішнього продукту (ВВП) при визначеному рівні цін. Останній визначається за допомогою індексу цін (дефлятора ВВП), який показує співвідношення номінального і реального ВВП за певний рік.

Доцільно розподілити сукупний попит на чотири групи відповідно до розподілу сукупного попиту по секторах економіки. Ідею поділу сукупного попиту на компоненти було вперше внесено представниками кейнсіанського напрямку економічної науки. Відповідно до їх точки зору сукупний попит складається з таких складових:

1) споживання (С) – сукупний попит споживачів (домогосподарств);

2) інвестиції (І) – сукупний попит підприємців на товари виробничого призначення (машини, капітальне устаткування);

3) державні витрати (G) – сукупний попит на товари і послуги з боку держави;

4) чистий експорт (Е_n) – різниця між попитом іноземців на вітчизняні товари і вітчизняним попитом на іноземні товари.

В узагальненому виді рівняння сукупного попиту має такий вигляд:

 

AD = С + І + G + Е_n.

Графічно модель сукупного попиту може бути представлена у виді кривої, де на вісі абсцис зазначений реальний обсяг виробництва (реальний ВВП), а на вісі ординат – рівень цін (рис. 14.1). Форма кривої сукупного попиту свідчить про те, що залежність між рівнем цін і реальним обсягом внутрішнього виробництва, на який пред'явлено попит, є від’ємною. Чим вище рівень цін, тим менший обсяг виробленого продукту бажатимуть придбати покупці. Чим нижче рівень цін – тим більший буде обсяг сукупного попиту.

Р Р

В

А AD₂

AD AD₁

AD₃

Y Y

Рисунок 14.1 – Крива сукупного Рисунок 14.2 – Зміни у сукупному попиту попиті

 

Агреговані величини мають свої закономірності функціонування і тому негативний нахил кривої сукупного попиту пояснюється наступними факторами:

– ефектом процентної ставки;

– ефектом багатства (реальних касових залишків);

– ефектом імпортних закупівель.

Необхідно розглянути кожний з них.

1. Ефект процентної ставки. При постійному рівні грошової пропозиції підвищення рівня цін приводить до підвищення процентних ставок, що, у свою чергу, є причиною скорочення споживчих витрат і інвестицій. Ця взаємозалежність виявляється наступним чином. При більш високому рівні цін як підприємцям, так і споживачам потрібна більша кількість грошей на оплату поточних витрат, які зростають при збільшені рівня цін. Підприємці змушені витрачати більше на оплату сировини, матеріалів, електроенергії. Споживачам також потрібні більші суми грошей для того, щоб залишити свій рівень споживання незмінним. Тобто, купувати такі товари і послуги, які вони споживали раніше. Таким чином, підвищення рівня цін викликає збільшення попиту на гроші, що у випадку незмінної їхньої пропозиції спричиняє підвищення ціни користування грошима – процентної ставки. Наступною реакцією підприємців і споживачів на підвищення процентної ставки буде зниження інвестиційних і споживчих витрат. Це пояснюється тим, що для підприємців подорожчання кредиту буде означати падіння очікуваного прибутку, для споживачів – менш вигідні умови придбання деяких груп товарів, наприклад, дорогих товарів і товарів тривалого використання.

2. Ефект багатства (реальних касових залишків). Підвищення рівня цін знижує реальну вартість (купівельну спроможність) фінансових активів з фіксованою грошовою вартістю (наприклад, облігацій). Це знижує рівень добробуту людей і вони стають змушені скорочувати свої витрати. Протилежна тенденція спостерігається, коли рівень цін знижується і реальна вартість фінансових активів збільшується. У цьому випадку населення збільшує свої витрати і сукупний попит зростає.

3. Ефект імпортних закупівель. Ефект імпортних закупівель виявляється в тім, що у разі підвищенні рівня цін у даній країні в порівнянні з рівнем цін за кордоном товари національного виробництва стають дорожчими в порівнянні з аналогічними товарами імпортного виробництва. Це спричиняє зростання попиту на імпортні товари з боку національних споживачів. Мешканці інших країн, у свою чергу, купують менше товарів виробництва даної країни і збільшують споживання аналогічної продукції місцевого виробництва. В результаті обсяг імпорту зростає, експорту – зменшується, сальдо експорту-імпорту даної країни зменшується і скорочується попит на реальний обсяг внутрішнього продукту.

Таким чином, у кожному із трьох розглянутих випадків має місце зворотна залежність між зміною рівня цін і реального обсягу національного виробництва. При підвищенні рівня цін реальний обсяг виробництва в силу ефекту процентної ставки, ефекту багатства й імпортних закупівель буде знижуватися.

Необхідно підкреслити, що в кожному із цих випадків зміни реального обсягу національного продукту, на який пред'явлено попит, викликані змінами в рівні цін. Графічно, такі зміни виражаються в пересуванні уздовж кривої сукупного попиту. Припустимо, від крапки В до крапки А (рис. 14.1) – у випадку підвищення величини сукупного попиту і у зворотному порядку – у випадку її зменшення. В економічній теорії вони одержали назву змін обсягу сукупного попиту на національний продукт.

Поряд з цим, можуть виникати інші зміни – сукупної попит буде змінюватися при незмінному рівні цін. Ці зміни одержали назву зміни у сукупному попиті. Графічно це буде виражатися в зміщенні кривої сукупного попиту вліво (вправо) від AD₁ до AD₃ і AD₂ (на рис. 14.2). Вони викликані змінами в так званих нецінових факторах сукупного попиту. Нецінові фактори підрозділяються на чотири групи відповідно тому, на яку з основних складових сукупного попиту вони будуть впливати: споживчі витрати, інвестиції, державні закупівлі, чистий експорт.

До нецінових факторів, що впливають на споживчі витрати, можна віднести: зміни в добробуті, в сподіваннях, у заборгованості споживачів, в оподаткуванні. Під змінами в добробуті мається на увазі зміна у вартості активів і матеріальних цінностей, якими володіють споживачі (акції, облігації, нерухоме майно). Якщо при незмінному рівні цін вартість активів зменшується, то можливою реакцією споживачів може стати збільшення поточних заощаджень з метою підвищення добробуту і повернення його на колишній рівень. Отже, споживчі витрати будуть скорочуватися. У результаті сукупний попит зменшиться. І навпаки, при збільшенні вартості фінансових і нефінансових активів, якими володіють споживачі, споживчі витрати зростатимуть при незмінному рівні цін і сукупний попит буде збільшуватися. Слід відзначити, що розглянуті зміни у вартості активів були викликані не змінами в рівні цін, а неціновими факторами. Тому зміну в добробуті слід відрізняти від ефекту реальних касових залишків.

Іншим неціновим фактором, що відбивається на змінах у споживчих витратах, є сподівання споживачів. Якщо в даний момент люди будують оптимістичні прогнози щодо подальшого розвитку національної економіки і вважають, що в майбутньому їхній дохід зростатиме, то їхні заощадження будуть зменшуватися, а витрати на споживання збільшуватися. У результаті збільшиться сукупний попит. І навпаки, у випадку песимістичних прогнозів і чекань заощадження зростуть, а поточне споживання скоротиться, що призведе до зменшення сукупного попиту.

Сукупний попит може також змінюватися під впливом інших нецінових факторів, які будуть викликати зміни в інших його компонентах – інвестиціях, державних витратах, чистому експорті. Неціновими факторами, що провокують зміни в інвестиційних витратах, можуть бути: зміни процентних ставок, в очікуваному прибутку від інвестицій, в оподаткуванні, технології. Так, наприклад, збільшення обсягу грошової маси в економіці буде сприяти зменшенню процентної ставки, і як наслідок, збільшенню капіталовкладень.

Неціновими факторами, що впливають на зміни в чистому обсязі експорту є зміни в національному доході інших країн і зміни валютних курсів. Наприклад, у випадку зростання національного доходу іншої держави збільшується внутрішній попит на товари, у тому числі й на товари, вироблені в даній країні. Це веде до збільшення чистого експорту даної країни, і отже, сукупного попиту. І навпаки, зниження рівня доходу в інших країнах змушує мешканців цих країн придбати менші кількості товарів, вироблених у даній країні, що веде до скорочення експорту і зниження сукупного попиту. Не менш важливим фактором, що впливає на обсяг чистого експорту, є зміна курсу національної валюти. Девальвація національної грошової одиниці веде до збільшення експорту, скорочення імпорту і спричиняє збільшення сукупного попиту.

Таким чином, існує велика кількість нецінових факторів, що можуть впливати на реальний обсяг внутрішнього продукту, який готові придбати споживачі, підприємства, уряд і закордонні покупці при даному рівні цін. Збільшення витрат, викликане змінами в одному чи декількох факторах, зміщують криву сукупного попиту вправо. Графічно це виражається в переміщенні кривої сукупного попиту (від AD₁ до AD₂ на рис. 14.2). І навпаки, дія факторів, зумовлюючих зменшення витрат, приводить до зсуву цієї кривої вліво (від AD₁ до AD₃ на рис. 14.2).

 

Сукупна пропозиція

Сукупна пропозиція – це модель, що показує яку величину реального обсягу виробництва підприємницький і державний сектори готові виробляти при кожному можливому рівні цін.

З курсу мікроекономіки відомо, що підвищення ціни товару приводить до збільшення величини його пропозиції. Виникає питання: чи буде дана залежність зберігатися в масштабах всієї економічної системи, тобто чи буде підвищення рівню цін супроводжуватися збільшенням сукупної пропозиції. Представники кейнсіанського і класичного напрямків економічної думки дають різні відповіді на це питання, що відображується в розбіжностях щодо форми і характеру зміни кривої сукупної пропозиції.

Так, економісти-класики вважають, що в довгостроковому періоді рівень реального обсягу національного продукту не змінюється зі зміною рівня цін, тобто крива сукупної пропозиції являє собою вертикальну пряму лінію (рис. 12.3-а). При цьому важливо відзначити, що дана лінія проходить на рівні реального обсягу національного виробництва, що відповідає рівню повної зайнятості. Цей рівень здобув назву потенційного ВНП (Y*). Він відображає такий стан економіки, коли циклічне безробіття дорівнює нулю, всі виробничі можливості в економіці на цю мить використовуються в повній мірі. Тобто економіка знаходиться на межі своєї кривої трансформації.

Таке бачення характеру зміни кривої сукупної пропозиції ґрунтується на припущенні, що економічна система функціонує в умовах досконалої конкуренції. Тобто ніяких обмежень вільного переміщення і використання ресурсів в економічній системі не існує, усі ринки мають бути конкурентними, основні регулятори ринків товарів, праці і капіталу – ціни, заробітна плата і відсоткова ставка – є гнучкими, тобто установлюються вільно. Якщо всі ці умови дотримуються, розгляд рівноваги на товарному, грошовому ринках і ринках праці показує, що вертикальна форма кривої сукупної пропозиції є об'єктивно зумовленою.

Проілюструємо це таким чином: припустимо, що в економіці відбулося зниження рівня цін. Якщо ціни на вироблені товари і послуги скорочуються, то прибуток підприємств падає і підприємці змушені скорочувати витрати на використовувані фактори виробництва (у тому числі, й на працю). У результаті попит на робочу силу скорочується. Скорочення попиту на працю приводить до появи безробіття. У цих умовах робітники будуть змушені конкурувати за робочі місця і будуть згодні працювати за меншу заробітну плату. Отже, в умовах гнучких цін і вільної конкуренції зниження цін на товари і послуги буде супроводжуватися зниженням заробітної плати. Це означає, що витрати на фактори виробництва будуть знижуватися одночасно з загальним рівнем цін. Тому реальний прибуток підприємців залишиться незмінним, а значить не зміниться й обсяг виробництва.

Як було зазначено раніше, класичний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризує стан повної зайнятості в економічній системі. У цьому стані подальше збільшення обсягу виробництва без збільшення цін для окремого підприємця неможливо, оскільки при повній зайнятості окремі фірми можуть розширити своє виробництво, тільки запропонувавши більш високу ціну за ресурси, ніж інші фірми. При цьому ресурси і додатковий обсяг продукту, що одержить одна фірма, інша втратить. Тому на даній ділянці при зростанні цін на ресурси і товари зростають, обсяг виробництва буде залишатися незмінним. Таким чином, у моделі класиків будь-які зміни в рівні цін в довгостроковому періоді не виводять економіку зі стану повної зайнятості і крива сукупної пропозиції залишається вертикальною.

 

P P P

AS АS AS AS₂ AS₁ AS₃

 

A

 

Y* Y Y* Y Y* Y

 

а) крива сукупної пропозиції в класичній моделі

б) крива сукупної пропозиції в кейнсіанській моделі

в) сучасний погляд на криву сукупної пропозиції

Рисунок 14.3 – Крива сукупної пропозиції

 

Іншої позиції щодо характеру зміни кривої сукупної пропозиції дотримуються представники кейнсіанського напрямку економічної думки. Згідно кейнсіанцям, економіка не завжди функціонує в стані повної зайнятості і "внутрішніх механізмів", здатних забезпечити усунення безробіття і повернення економіки до стану повної зайнятості, не існує, оскільки ціни на товари і заробітну плату не є настільки гнучкими та еластичними в короткостроковому періоді. Реальний обсяг виробництва може бути меншим від потенційного. У цій ситуації не всі виробничі потужності, наявні в економіці, використані, не всі люди, що хочуть і можуть працювати, можуть знайти собі робочі місця. Тому збільшення обсягу виробленої продукції не буде супроводжуватися підвищенням цін на ресурси: безробітні будуть згодні працювати, не вимагаючи при цьому підвищення заробітної плати, менеджери підприємств не будуть купувати додаткові інвестиційні товари, оскільки в їхньому розпорядженні є устаткування, що простоює та не використовується. Таким чином, при розширенні обсягів випуску виробничі витрати не зростатимуть, і, отже, у підприємців не буде приводу для підвищення цін на товари і послуги. Таким чином, до визначеної межі зміна реального обсягу внутрішнього виробництва може відбуватися без зміни рівня цін. Тому крива пропозиції являє собою горизонтальну лінію (рис.14.3-б).

В сучасній економічній науці здійснена спроба синтезу кейнсіанських і класичних поглядів щодо динаміки зміни сукупної пропозиції. Багато авторів дотримуються думки, що гіпотетична крива пропозиції складається з трьох сегментів – горизонтального (кейнсіанського), вертикального (класичного) і проміжного, кожен з яких відбиває різні режими функціонування економічної системи. (рис. 14.3-в). Особливості функціонування економіки на кейнсіанському і класичних вирізках уже були розглянуті раніше. Викликає інтерес проміжна ділянка кривої сукупної пропозиції.

Проміжний відрізок характеризує той стан розвитку економіки, коли збільшення реального обсягу внутрішнього виробництва супроводжує підвищення рівня цін. Це відбувається тому, що в реальному економічному житті фактори виробництва, витрати на які є основними компонентами витрат виробництва, неоднорідні за якістю, мають різну продуктивність і розподілені по різних ринках. Підприємці застосовують спочатку найбільш доступні одиниці економічних ресурсів з найвищою продуктивністю, а потім менш доступні, але ті, які не мають належної якості (приміром, наймають робочих, зайнятих в інших галузях, використовують застаріле і менш ефективне устаткування). В міру введення останніх продуктивність усіх задіяних факторів виробництва падає, а середні витрати зростають. Тому для того, щоб зберегти рентабельність, підприємці змушені призначати більш високі ціни за додаткові обсяги виробленої продукції. При цьому в міру наближення до рівня повної зайнятості обмеженість економічних ресурсів буде позначатися усе сильніше і залучення додаткових одиниць буде різко збільшувати витрати на них. Усе це приводить до збільшення загального рівня цін. Тому крива пропозиції має висхідний характер.

Як і у випадку із сукупним попитом, існує ряд факторів, що викликають збільшення реального обсягу продукції, не зв'язаного зі зміною цін. Графічно це виражається в зміщенні кривої АS: від AS₁ до AS₂ (рис. 14.3-в) і вказує на зменшення сукупної пропозиції. Це означає, що підприємства країни будуть виробляти менший обсяг товарів і послуг при даному рівні цін. Зменшення від AS₁ до AS₃ вказує на збільшення сукупної пропозиції. У цій ситуації підприємства будуть виробляти більший обсяг продукту при даному рівні цін чи будуть призначати менш високі ціни при даному обсязі внутрішнього виробництва.

Фактори, що ведуть до подібних змін у реальному обсязі внутрішнього виробництва (сукупній пропозиції), одержали назву нецінових факторів сукупної пропозиції. До цієї групи факторів можна віднести: зміни цін на ресурси, зміни в продуктивності праці, зміни податків і державного регулювання.