Поняття та система негласних слідчих (розшукових) дій. Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

 

1.Кримінальне право як галузь права — це система, сукупність юридичних норм (а по суті — законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільна небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Поняття "кримінальне право" прийнято розуміти у 2 значеннях:

так зване позитивне (об'єктивне) кримінальне право — як галузь права (галузь законодавства);

"кримінальне право" — як галузь юридичної науки.

Як самостійна галузь права КП являє собою сукупність юридично закріплених норм, що визначають загальні принципи, умови і підставу кримінальної в-сті й покарання, а також встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які види та межі покарань застосовуються до осіб, що їх вчинили. Характерною особливістю КП як галузі права є те, що його норми зосереджені в єдиному кодифікованому нормативно-правовому акті — ККУ.

Заг.частина регламентує завдання та принципи КП, підставу кримінальної в-сті та умови звільнення від неї, чинність кримінального закону в просторі та часі, поняття злочину, його види та стадії, поняття і форми вини, осудність, обмежену осудність та неосудність, співучасть, множинність, покарання, його мету та види.

Особлива частина КП характеризує юридичну конструкцію конкретних складів злочинів із зазначенням обсягу і змісту кримінальної в-сті за кожен склад злочину. Норми Особливої частини розміщені у двадцяти розділах КК у певній послідовності, що передбачає об'єднання окремих статей у розділи через спільність їх родового об'єкта.

Між нормами Загальної і Особливої частин існує тісний взаємозв'язок. Він проявляється, зокрема, у тому, що норми Особливої частини аналізуються на основі правил, закріплених у Загальній частині.

 

ПРИНЦИПИ:

Загальноправові (закріплені в Конституції):

1) принцип суверенітету і незалежності України, цілісності та недоторканності її території

2) принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову

3) принцип верховенства права

4) принцип рівності громадян перед законом

5) принцип законності (немає покарання без вказівки на те у законі)

6) гуманізму (піклування держави про безпеку людини, людяність, повага до людської гідності)

Спеціальні:

1) принцип суб’єктивного вменения

2) особистої відповідальності за наявності вини (“юридична відповідальність особи має індивідуальний характер”)

3) принцип обов’язкової наявності вини

4) принцип невідворотності кримінальної відповідальності (1 – кожна особа, в протиправних діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримінальну відповідальність, 2 – така особа не може бути покарана за один і той самий злочин двічі)

5) принцип справедливості (індивідуалізації) відповідальності (покарання, яке застосовується судом до особи злочинця, повинно бути, у межах закону, конкретним та індивідуальним із урахуванням тяжкості вчиненого злочину)

6) принцип економії кримінальної репресії (законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфери кримінально карних відносить лише ті з них, котрі мають високу ступінь суспільної небезпеки, грубо порушують публічні або приватні права та інтереси, спричиняють таким правам та інтересам істотну шкоду або створюють реальну можливість заподіяння такої шкоди

 

 

2. Медичні працівники відповідальні за вчинення злочинів на загальних засадах, до того ж у ККУ є ряд складів злочинів, які мають відношення саме до професійної діяльності лікарів.

Всі злочини, за які медичні працівники можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, поділяються на три групи:

1. Професійні медичні злочини.

2. Службові медичні злочини.

3. Злочини, за які медичні працівники притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Злочини, що вчинять медичні працівники у зв'язку зі здійсненням ними професійної діяльності можна поділити на:

 злочини проти життя і здоров'я особи(пацієнта);

злочини проти прав особи (пацієнта);

злочини у сфері господарської діяльності з медичної практики;

злочини у сфері обігу наркотичних засобів,психотропних речовин, їх аналогів або

прекурсорів;

інші злочини, вчинені медичними працівникамиу зв'язку з їхньою професійною діяльністю.

ПРОФЕСІЙНІ МЕДИЧНІ ЗЛОЧИНИ:​

- неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 ККУ)

- розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 ККУ)

- незаконне проведення аборту (ст. 134 ККУ) - у разі якщо медичний працівник не має спеціальної медичної освіти;

- незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 ККУ) - заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти;

- ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ)

- неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 ККУ)

- порушення прав пацієнта (ст. 141 ККУ) – проведення клінічних випробувань лікарських засобів без згоди пацієнта;

- незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142);

- порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143);

- насильницьке донорство (ст. 144);

- незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 ККУ).

 

СЛУЖБОВІ МЕДИЧНІ ЗЛОЧИНИ:

- Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби(ст.132);

- Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137);

- Порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст.184);

- Зловживання владою або службовим становищем (ст.364);

- Перевищення влади або службових повноважень (ст.365);

- Службове підроблення (ст. 366);

- Службова недбалість (ст. 367);

- Одержання хабара (ст. 368) та ін

Суб’єкт – медичний працівник.

Суб’єктивна сторона: вина у формі умислу.

Об’єкт – життя та здоров’я особи

Об’єктивна сторона: діяння у формі дії або бездіяльності.

Варто зазначити, що випадки притягнення медичних працівників до кримінальної відповідальності, а тим більше винесення щодо них обвинувального вироку в Україні є порівняно нечастими. У частині 2 ст. 139 встановлена відповідальність за ненадання допомоги хворому, що спричинило смерть або інші тяжкі наслідки (наприклад, важкі ускладнення тощо). Між ненаданням допомоги і цими наслідками має бути встановлений причинний зв'язок. Однак якщо надання допомоги все одно не могло запобігти настанню вказаних наслідків, медичний працівник відповідає за ч. 1 ст. 139, за сам факт ненадання такої допомоги. Наслідки, що настали, не можуть бути поставлені йому в вину, оскільки тут між ненаданням допомоги і цими наслідками відсутній причинний зв'язок.

 

 

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 4

1.Вина у кримінальному праві України, її форми та види.

2.Кримінальна відповідальність медичних працівників за злочини проти життя та здоров’я особи.

3.Поняття та система негласних слідчих (розшукових) дій. Підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

 

1.Вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Вина - обов'язкова ознака суб'єктивної сторони складу будь-якого злочину, яка визначає його психологічний зміст і є необхідною умовою кримінальної відповідальності.

Кримінальне право дотримується психологічної теорії вини та стоїть на позиціях суб’єктивного ставлення в вину, а вина доводиться та встановлюється в обвинувальному вироці.

Форми вини - це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості і волі особи, що виражають психічне ставлення особи до діяння і його наслідків.

Дві форми вини:

- умисел;

- необережність.

Умисел може бути прямим і непрямим.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Необережність існує у виді злочинної самовпевненості (самонадіянності) та злочинної недбалості.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Вина характеризується поєднанням інтелектуальної та вольової ознак.

Інтелектуальний момент прямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільне небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільне небезпечних наслідків. Вольовий момент прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків.

Інтелектуальний момент непрямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Відповідно до закону при прямому умислі винний передбачає наслідки як можливий або неминучий результат свого суспільне небезпечного діяння, а при непрямому умислі він передбачає лише можливість настання таких наслідків. Основна відмінність прямого і непрямого умислу полягає у їх вольовому моменті. Якщо при прямому умислі він характеризується бажанням настання суспільне небезпечних наслідків, то при непрямому — свідомим припущенням їх настання.

Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненності полягає у передбаченні особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності). Вольова ознака полягає у легковажному розрахунку на відвернення суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).

Інтелектуальний момент злочинної недбалості полягає в тому, що особа не передбачає можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння. Вольовий момент злочинної недбалості вказує на реальну можливість винного передбачити суспільне небезпечні наслідки своєї поведінки, але незважаючи на це, він не активізує свої психічні сили і здібності для вчинення вольових дій, необхідних для запобігання таким наслідкам.

Поділ вини на форми має велике практичне значення. Зокрема форма вини: а) визначає ступінь суспільної небезпеки діяння і дає змогу відмежувати злочинне діяння від незлочинного; б) визначає кваліфікацію злочину; в) завжди враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування; г) враховується в інших випадках реалізації кримінальної відповідальності і покарання (зокрема для визначення умов кримінальної відповідальності за попередню і спільну злочинну діяльність, при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання).

Ступінь вини: це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного.

Ступінь вини суб'єкта визначається:

1) суспільною небезпечністю вчиненого діяння;

2) особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;

3) мотивом і метою злочину;

4) обставинами, що характеризують особу винного;

5) причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного умислу або на допущення особою необережності.

 

Види умислу:

- за конкретністю злочинних намірів: визначений; невизначений; альтернативний.

- за часом виникнення: заздалегідь обдуманий; такий, що виник раптово, його вид афектований умисел.

- за вольовим моментом: прямий, непрямий.

 

 

3. Негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню.

Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в ін спосіб.

Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 270, 271, 272, 274 КПК, проводяться виключно у крим провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи ОВС, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України.

Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором.

Строк дії ухвали слідчого судді про проведення нсд – 2 місяці. Максимальний строк ге повинен перевищувати строк досудового розслідування.

Негласні слідчі дії поділяються на: Втручання у приватне спілкування та Інші види негласних слідчих (розшукових) дій

До негласних слідчих дій, які характеризуються втручанням у приватне спілкування, КПК відносить:

1) аудіо- та відеоконтроль особи (ст..260),

2) Накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261),

3) Огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262),

4) Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263),

5) Зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264),

​До інших видів негласних слідчих дій відносяться:

6) Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267),

7) Установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268),

8) Спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269),

9) Аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270),

10) Контроль за вчиненням злочину (ст. 271):

- контрольована поставка,

- контрольована та оперативна закупка,

- спеціальний слідчий експеримент,

- імітування обставин злочину.

11) Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272),

12) негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274),

13) Використання конфіденційного співробітництва (ст. 275).

 

*********************************************

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 2