Поняття, система та види запобіжних заходів.

1.Необхідна оборона - обставина що виключає злочинність діяння.

Обставини, що виключають злочинність діяння, — це передбачені КК, а також іншими законодавчими актами зовнішньо схожі зі злочинами суспільно корисні (соціальна прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним.

Оскільки здійснення необхідної оборони є суб'єктивним правом, а не обов'язком громадянина, то відмова останнього від використання свого права не тягне за собою будь-якої відповідальності.

Умови правомірності:

- суспільно небезпечне посягання;

- дійсне, реальне посягання;

- но відповідає часовим рамкам вчинення посягання.

Умови захисту при но:

- власні або чужі інтереси;

- під час відбиття посягання шкода завдається лише особі, яка посягає;

- особа не повинна явно виходити за межі но.

 

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках умисного вбивства при перевищенні меж но та умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж но

Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

 

2. Диверсія (ст. 113 КК)

Безпосереднім об’єктом злочину є безпека держави в економічній, екологічній і воєнній сферах відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Додатковий необхідний безпосередній об’єкт злочину – життя та здоров’я людини, власність, навколишнє середовище.

Предметом злочину можуть бути:

1) будівлі, споруди й інші об’єкти, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життє­діяльність певних регіонів або інших великих територій, належне функціо­нування низки галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства з виробництва грошових знаків України чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини тощо), зокрема й підприємства, власне зруйнування або пошкодження яких уже є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства з виготовлен­ня вибухових матеріалів і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища, виробництва з неперервними технологічними процесами в хімічній, мікробіологічній промисловості тощо);

2) земельні угіддя, водойми, ліси тощо;

3) стада й колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, великі пасіки тощо;

4) посіви сільськогосподарських або інших культур, лісові масиви тощо.

Об’єктивна сторона злочину виявляється в семи формах, кожна з яких передбачає вчинення суспільно небезпечних дій (зокрема, вибухів і підпалів), спрямованих на:

1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю; - від геноциду 442

2) зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; - від терористичних актів 258

3) радіоактивне забруднення; - від порушень правил екологічної безпеки 236

4) масове отруєння; - від екоциду 441

5) поширення епідемій;

6) поширення епізоотій;

7) поширення епіфітотій.

Масове знищення людей – це позбавлення життя багатьох людей (конкретна їх кількість визначається зважаючи на обставини справи). Це може бути як декілька тисяч осіб, скупчених у одному місці під час, наприклад, демонстрації, так і декілька десятків осіб, які перебувають, приміром, у будинку посольства, в міському транспорті, дитячому садку, лікарні, відділенні міліції, іншому громадському місці.

Під тілесними ушкодженнями розуміють порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджувальних факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних, а під іншою шкодою для здоров’я людей – неврологічний розлад, втрата працездатності тощо.

До дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, можуть бути віднесені, наприклад, зруйнування чи пошкодження ядерних установок, інших джерел іонізуючого випромінювання, порушення корпуса, оболонки агрегата, вироба, у яких містяться радіоактивні речовини через його розбирання чи підпалювання тощо.

Під масовими отруєннями розуміються заподіяння шкоди життю та здоров’ю великої кількості осіб через отруєння їх. Масове отруєння тварин і рослин має кваліфікуватися за ст. 441 КК як екоцид.

Дії, спрямовані на масове отруєння, полягають у домішуванні токсичних (отруйних) речовин до води, повітря, продуктів харчування, лікарських засобів тощо.

Епідемія – це процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми, холери тощо), який відбувається на значній території за порівняно короткий проміжок часу, коли показник інфекційної за­хворюваності населення певної місцевості та в певний час пере­вищує звичайний рівень, характерний для цієї інфекційної хвороби, і характеризується відповідною динамікою. Окремі випадки захворювання людей, навіть на особливо небезпечні інфекційні хвороби, екзотичні чи хвороби невиявленої етиології, не можуть визнаватись епідемією. Умисне зараження однієї, двох або кількох осіб венеричною хворобою кваліфікується за ст. 133 КК, а вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби – за ст. 130 КК. Загибель людей у результаті епідемії охоплюється складом цього злочину та додаткової кваліфікації не потребує.

Епізоотія – це процес масового поширення заразних (інфекційних і паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру тощо) сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, лабораторних, диких, циркових тварин і хутрових звірів, домашньої та дикої птиці, бджіл, риб, жаб, молюсків, раків, шовкопрядів, інших представників фауни, а також ембріонів, інкубаційних яєць, заплідненої ікри, зигот, сперми тощо. Епізоотія характеризується неперервністю на значній території за порівняно короткий проміжок часу.

Епіфітотія полягає у значному поширенні грибкових, вірусних або бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин. Такі захворювання можуть бути спричинені дією шкідників (комах, кліщів, мікро­організмів) або фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів).

Дії, спрямовані на поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії, можуть полягати в розповсюдженні у будь-який спосіб на території України збудників або переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) чи у спробі такого розповсюдження.

Злочин (у будь-якій із його форм) є закінченим з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу або інших дій відповідної спрямо­ваності, незалежно від того, чи фактично настали певні наслідки (наприклад, у результаті вибуху через слабку міцність заряду можуть узагалі не настати якісь помітні наслідки, через дощ може не загорітися підпалене сховище чи отрута виявиться неефективною). Іншими словами, диверсія – це злочин із формальним складом.

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою – ослабити державу. Саме за ознакою спеціальної мети (не беручи до уваги деякі інші ознаки) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, екоцид тощо.

Покарання за злочин: позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

 

3. Запобіжні заходи – це частина заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого через певне обмеження їхніх особистих прав.

Запобіжні заходи є найбільш суворим видом кримінально-процесуального примусу і застосовуються для забезпечення успішного здійснення досудового провадження та судового розгляду кримінальних правопорушень.

За своєю юридичною природою запобіжні заходи застосовуються тоді, коли особа ще не визнана винною у скоєнні кримінального правопорушення, тобто згідно із презумпцією невинуватості вона є невинуватою. Тому застосування запобіжних заходів ні в якому разі не повинно розцінюватися як покарання, а є лише певними обмеженнями особи, яка підозрюється чи обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення.

Запобіжними заходами є:

1) особисте зобов’язання;

2) особиста порука;

3) застава;

4) домашній арешт;

5) тримання під вартою.

6) затримання особи - тимчасовий запобіжний захід.

 

1.Особисте зобов’язання - полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки (прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи, утримуватися від спілкування з будь-якою особою)

 

2.Особиста порука - полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

3.Домашній арешт - полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

4.Застава - полягає у внесенні коштів на спеціальний рахунок, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.

5.Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не дасть запобігти ризикам ст..177.

6.Затримання особи - э тимчасовим заходом.

 

Стаття 177. Мета і підстави застосування запобіжних заходів

1. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

2. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

 

*********************************************

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 29