Поняття кримінального провадження. Завдання кримінального провадження. Диференціація форм кримінального провадження України.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття кримінального провадження. Завдання кримінального провадження. Диференціація форм кримінального провадження України.



 

 

1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

Примусові заходи виховного характеру можуть застосовуватися до неповнолітніх з 11 років. При застосуванні до осіб від 11 до 14 років такі заходи визнаються заходами соціального захисту (безпеки).

 

2. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці . Це: розголошення державної таємниці (ст. 328); втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329).

Зберігання державної таємниці — одна із гарантій незалежності України, її недоторканності та національної безпеки, адже при посяганні на цей об’єкт може заподіюватися значна шкода військовому, економічному, науковому потенціалу держави.

Родовий об’єкт: суспільні відносини, пов’язані із віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Безпосередній об’єкт: режим державної таємниці.

Предмет: відомості, що становлять державну таємницю (ст. 328), документи, інші матеріальні носії секретної інформації, що містять державну таємницю, предмети, відомості про які становлять державну таємницю (ст. 329).

Об’єктивна сторона: злочин передбачає розголошення певних відомостей, яке полягає у діях (усна чи письмова розповідь стороннім особам), а в окремих випадках і в бездіяльності (якщо, скажімо, недбале зберігання відповідних документів (328); злочин з матеріальним складом і полягає у двох взаємопов'язаних фактах, перший із яких є причиною, а другий - наслідком: 1) порушення особою встановленого законом порядку поводження з предметами 2) втрата зазначених матеріальних носіїв інформації або предметів. Між цими фактами обов'язково має бути безпосередній причинний зв’язок(329).

Суб’єкт:спеціальний – особа, якій довірена державна таємниця або документи, які її містять. Особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, має відповідний допуск (першої, другої або третьої форм) до державної таємниці, або ж стали відомі їй за інших обставин (за специфікою служби певні відомості, що становлять державну таємницю, можуть стати відомі такій особі і випадково).

Допуск до державної таємниці надається тільки осудним особам віком, як правило, від 18 років (як виняток такий допуск можуть отримати й особи у віці від 16 до 18 років - скажімо, студенти деяких вищих навчальних закладів).

Суб’єктивна сторона: злочин може бути вчинений як умисно (прямий і непрямий умисел), так і з необережності (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість)(328).

Непрямий умисел є характерним для випадків, коли фактичні наслідки як сприйняття сторонніми особами відомостей, що становлять державну таємницю, особа, якій такі відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, передбачає не як бажаний, а як можливий результат, і ставиться до цього байдуже (наприклад, не прибравши зі столу в сейф секретні папери, виходить на певний час із кабінету і залишає там наодинці сторонню особу). Для прямого ж умислу характерним є бажання ознайомити сторонніх осіб із вказаними відомостями (із похвальби, із корисливих мотивів, з метою помсти начальнику тощо).

З необережності цей злочин може бути вчинений, наприклад, коди відповідні відомості повідомляються особою надто голосно без врахування того, що їх можуть почути сторонні особи (злочинна самовпевненість), або в присутності інших осіб, яких вона помилково вважає такими, що мають допуск до цих відомостей (злочинна недбалість).

Суб'єктивна сторона злочину передбачає тільки необережну вину - злочинну самовпевненість або злочинну недбалість. При цьому ставлення до порушення правил поводження з вказаними документами (предметами) може бути й умисним(329).

 

3.Поняття кримінального провадження. Завдання кримінального провадження. Диференціація форм кримінального провадження України.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну в-сть.

Завданнями кримінального провадження є:

1.захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень.

2.охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

3.також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кримінально-процесуальна форма – це визначений законом порядок кримінального провадження загалом, порядок виконання окремих процесуальних дій та порядок прийняття процесуальних рішень.

Кримінально-процесуальна форма створює визначений, детально врегульований і обов’язковий режим кримінального провадження. Цей порядок є єдиним (уніфікованим) для усіх кримінальних проваджень, що є гарантією дотримання прав суб’єктів кримінального процесу.

Проте у деяких випадках законодавець встановлює особливі порядки провадження – диференційовані форми (залежно від суб’єкта суспільно небезпечного діяння або характеристик кримінального провадження).

Можна виділити наступні кримінально-процесуальні форми:

1. Загальний порядок кримінального провадження.

2. Особливий порядок кримінального провадження:

- кримінальне провадження на підставі угод (гл. 35 КПК);

- кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (гл. 36 КПК);

- кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб (гл. 37 КПК);

- кримінальне провадження щодо неповнолітніх (гл. 38 КПК);

- кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру (гл. 39 КПК);

- кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю (гл. 40 КПК);

- кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні (гл. 41 КПК).

3. Інші провадження:

- відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження;

- міжнародне співробітництво.

 

За ступенем складності кримінально-процесуальної форми:

1. загальна кримінально-процесуальна форма;

2. спрощена форма

- провадження стосовно проступків;

- провадження на основі угод.

3. ускладнена форма:

- провадження щодо неповнолітніх;

- провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру;

- провадження в суді присяжних;

- провадження щодо окремої категорії осіб;

- провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України;

- на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні;

- провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю;

- провадження у формі приватного обвинувачення.

 

 

*********************************************

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 21



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 409; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.212.120.195 (0.011 с.)