Тема 9. Загальні засади кримінального провадження.

 

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Джерела кримінального процесуального права.

2. Докази і доказування.

3. Заходи забезпечення кримінального провадження. Запобіжні заходи.

4. Затримання особи. Підстави для затримання, обов’язки особи, яка здійснює затримання.

 

Кримінальний процесуальний кодекс України та інші джерела кримінального процесуального права.

Кримінальний процесуальний кодекс прийнято 2012 року, на заміну діючому до того кримінально-процесуальному кодексу радянських часів. Загалом, новий КПК вважається більш гуманним і таким, що дозволяє реалізовувати засади змагальності. Розширено принципи, спрямовані на забезпечення прав людини, зокрема принцип верховенства права^[1]. Також, значно розширено інститут приватного обвинувачення.

Змагальність означає самостійне обстоювання сторонами (обвинувачення і захист) їхніх правових позицій^[2]. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Суддя оцінює позиції сторін, причому сторона обвинувачення своїм завданням має доведення винуватості особи поза розумним сумнівом.

Крім КПК, кримінальний процес регулюється також положеннями Конституції України, рішеннями ЄСПЛ, чинними міжнародними договорами та деякими законами (зокрема, ЗУ “Про міліцію”/ЗУ “Про національну поліцію”, ЗУ “Про оперативно-розшукову діяльність”).

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями, поваги до людської гідності, і законності, тобто суворого і неухильного додержання законодавства.

 

НАПРИКЛАД

У справі Савіцький проти України, ЄСПЛ встановив відповідальність правоохоронних органів України у вчиненні нелюдського поводження щодо затриманого. Суд зобов’язав Україну виплатити 140 тисяч євро компенсації, частина з яких може лягти на правоохоронців.

 

За обставинами кримінального правопорушення, здійснюється кримінальне провадження. Провадження стосується переважно розслідування, і його учасниками зі сторони обвинувачення є слідчі, оперативні співробітники і інші передбачені КПК особи, однак не є патрульні – окрім деяких передбачених КПК випадків.

 

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.

 

Докази і доказування

 

Найважливішим елементом кримінального провадження є докази, а завданням сторін кримінального провадження – доказування. У процесі доказування, сторони збирають докази, перевіряють їх і надають їм оцінку, з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.^[3]

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Докази повинні бути належними, тобто доводити обставини (склад) кримінального правопорушення і допустимими, тобто отриманими у відповідності до законодавства.

 

ВАЖЛИВО

Значна частина доказів виникає на початковому етапі реагування на подію кримінального правопорушення, тому під час відповідних дій патрульні повинні дотримуватись законодавства. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини: негідне поводження, порушення права на захист, неповідомлення про право не свідчити проти себе.

Патрульні не мають, за кількома винятками, повноважень на збирання і оцінку доказів, однак можуть їх сприймати і фіксувати. Крім того, патрульні можуть взаємодіяти із слідчими підрозділами правоохоронних органів.

Доказуванню підлягають^[4] наступні обставини, що мають значення для кримінального провадження:

- час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення;

- форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

- вид і розмір завданої шкоди;

- обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого,

- та деякі інші;

Умовно, доказуванню підлягає наявність у діянні суб’єкта злочину всіх елементів складу злочину.

Заходи забезпечення кримінального провадження. Запобіжні заходи.

З метою забезпечення дієвості кримінального провадження, можуть застосовуватись різні заходи забезпечення^[5], зокрема виклик слідчим і привід; т имчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; тимчасове вилучення майна; затримання особи; запобіжні заходи.

Для неухильного дотримання законності і верховенства права, заходи забезпечення здійснюються майже виключно на підставі ухвали слідчого судді.

 

За наявності достатніх підстав вважати, що для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, необхідно тимчасово обмежити підозрюваного у користуванні спеціальним правом, уповноважена службова особа має право тимчасово вилучити документи, які посвідчують користування спеціальним правом, наприклад право керування транспортним засобом.^[6]

Слід пам’ятати, що всі заходи забезпечення, окрім затримання і тимчасового вилучення майна, та тимчасового обмеження користуванням спеціальним правом, здійснюються лише у рамках кримінального провадження.

 

Запобіжними заходами^[7] є особисте зобов’язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою (саме тримання під вартою, а не арешт).

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися; знищити докази; незаконно впливати на інших учасників кримінального провадження; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше кримінальне правопорушення.

 

ЦІКАВО

Саме у сфері заходів забезпечення кримінального провадження, на думку правозахисників, стаються чимало порушень прав людини. Незаконні затримання і взяття під варту – черед найпопулярніших. Роль патрульних у забезпеченні дотримання закону є, таким чином, дуже важливою.

 

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити докази, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на учасників кримінального провадження;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.^[8]

Затримання особи. Підстави для затримання, обов’язки особи, яка здійснює затримання.

Абсолютно звичним для патрульних стане здійснення ними затримання особи. Природньо, що злочинців слід затримувати. Дотримання процесуального порядку затримання є дуже важливим для подальшого кримінального провадження.

 

ВАЖЛИВО

Саме “затримання” є коректним терміном, а не “арешт”; “затримати”, а не “заарештувати”.

 

Слід звернути увагу, що КПК відокремлює здійснення затримання будь-якою особою від здійснення затримання уповноваженою службовою особою.

 

Кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення або безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.^[9]

 

Уповноважена службова особа, зокрема і патрульний, має право

без ухвали слідчого судді, суду

затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі (насправді, це абсолютна більшість злочинів, з якими стикатимуться патрульні, однак бажано завжди перевіряти санкцію статті КК), і

лише у випадках, якщо

(1) цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення, або

(2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.^[10]

 

Особа вважається затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.^[11]

 

Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи, але з дотримання процедури, зокрема залученням понятих. В той же час, відшукання і негайне вилучення у затриманої особи зброї видається доречним з міркувань забезпечення безпеки.

 

Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою:

- підстави затримання

- у вчиненні якого злочину він підозрюється,

- роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування, вимагати перевірку обґрунтованості затримання.

 

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 КПК, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 КПК; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому. Протокол про затримання зазвичай складатиметься слідчими або у присутності слідчих.

 

НАПРИКЛАД

У справі “Квашко проти України”, ЄСПЛ встановив вчинення правоохоронними органами України незаконного затримання особи і жорстокого поводження, внаслідок чого зник зір на одне око. Затримання було безпідставне, тривало довше дозволених строків. Призначено компенсацію в розмірі 4500 євро.

 

Уповноважена службова особа зобов’язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством.

Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи.

 

Перед здійсненням затримання за підозрою у вчиненні злочину, таким чином ініціації кримінальних процесуальних наслідків, слід переконатись, що не достатньо буде заходів в рамках законодавства про (мі)поліцію чи притягнення до адміністративної відповідальності

 

Кримінальне процесуальне законодавство регулює здійснення кримінального провадження, зокрема затримання особи і доказування. Патрульні беруть участь у кримінальному провадженні лише у деяких випадках. На кожному його етапі і під час кожної процесуальної дії, необхідно чітко дотримуватись законодавства і прав людини.