Вбивство, вчинене у співучасті

Кваліфікація злочинів та

Початкові процесуальні дії

Мета: слухачі повинні вміти дати правильну кваліфікацію вчинених злочинів та здійснити початкові процесуальні дії

 

Примітка. Документи і норми, нормативно-правових актів, на які робляться

посилання у тематичному матеріалі обов’язкові для ознайомлення.

ЗМІСТ

 

Тема №1. Кримінальний кодекс України. Злочин і склад злочину. Основи кваліфікації злочинів 3

Тема № 2. Обставини, що виключають злочинність діяння: поняття, ознаки та види. 12

Тема №3 Злочини проти особи. 19

Тема №4. Злочини проти власності 26

Тема №5. Злочини проти громадської безпеки. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту. 34

Тема №6 Злочини проти громадського порядку та моральності 42

Тема №7. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів. Злочини проти авторитету органів державної влади. 50

Тема №8 Злочини у сфері службової діяльності. Злочини проти правосуддя. 61

Тема 9. Загальні засади кримінального провадження. 69

Тема 10. Практичне заняття. РОЛЬОВА ГРА.. 75

Тема 11. Загальні положення досудового розслідування. 77

 

Тема №1. Кримінальний кодекс України. Злочин і склад злочину. Основи кваліфікації злочинів

Кримінальне право – це сукупність кримінально-правових норм, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання слід застосовувати до осіб, котрі їх вчинили.

Завдання кримінального права:

· правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку й громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства;

· запобігання злочинам.

Структура Кримінального кодексу України (далі - КК):

· Загальна частина КК – включає норми, що визначають завдання, принципи, підстави кримінальної відповідальності та основні інститути кримінального права;

· Особлива частина КК – включає норми, що описують конкретні види злочинів (диспозиція статті) із зазначенням видів та розмірів покарань (санкція статті);

· Прикінцеві та перехідні положення;

· Додаток – Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини, вони перебувають у взаємозв’язку між собою, а відтак розкриття дійсного змісту норм Особливої частини неможливо без звернення до норм Загальної частини.

Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів буде кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, призначення покарання за злочин, вчинений за обтяжуючих обставин – у стані сп’яніння, буде мотивуватися з посиланням на п. 13 ч. 1 ст. 67 КК, а якщо злочин було вчинено за наявності пом’якшуючих обставин, наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, то таке мотивування буде з посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 66 КК.

	Злочин: поняття, ознаки, класифікація. Відмінність від адміністративного правопорушення. Стадії вчинення злочину

Злочин – це передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне, винне та каране діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Ознаки злочину:

· суспільна небезпечність – здатність діяння заподіювати шкоду або створювати небезпеку заподіяння шкоди;

· протиправність – передбачуваність діяння як злочину в статтях Особливої частини КК;

· винність - вчинення злочинного діяння винно (умисно або через необережність);

· караність – встановлення кримінальної відповідальності та покарання за вчинення злочину;

· діяння (дія чи бездіяльність);

· вчинення діяння суб’єктом злочину.

Не є злочином діяння,яке хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК як злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК). Наприклад, малозначним є: а) підроблення старшокласником підпису вчителя у шкільному журналі; б) крадіжка пиріжка з торгової ятки; в) незаконні викрадення, носіння і зберігання трьох патронів до вогнепальної зброї тощо.

Злочин відмежовується від інших правопорушень (зокрема, адміністративних) за наступними основними критеріями: 1) характер і ступінь суспільної небезпечності; 2) суб’єкт юрисдикції; 3) тяжкість і вид стягнень, передбачених за їх скоєння; 4) наслідки правопорушення; 5) наявність чи відсутність вини; 6) суб’єкт правопорушення.

Наприклад, «дрібна крадіжка» (ст. 51 КУпАП) як адміністративне правопорушення, - на відміну від «крадіжки» (ст. 185 КК) як злочину – це викрадення чужого майна, вартість якого на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (121 грн. 80 коп. в 2015 році).

За ступенем суспільної небезпечності «дрібне хуліганство» (ст. 173 КУпАП) через відсутність особливої зу­хвалості чи виняткового цинізму, а отже й грубого порушення громадського порядку) відрізняються від «хуліганства» (ст. 296 КК).

Класифікація злочинів – розподіл їх на категорії залежно від певних критеріїв.

За ступенем тяжкості (ст. 12 КК) злочини поділяються на:

· невеликої тяжкості – передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років, або інше, більш м’яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – н.м.д.г.) (наприклад, хуліганство – ч. 1 ст. 296 КК);

· середньої тяжкості - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі не більше 10 000 н.м.д.г. або позбавлення волі на строк не більше 5 років (наприклад, крадіжка – ч. 1 ст. 185 КК);

· тяжкий злочин - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі не більше 25 000 н.м.д.г. або позбавлення волі на строк не більше 10 років (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження – ч. 1 ст. 121 КК);

· особливо тяжкий - передбачено покарання у виді штрафу в розмірі понад 25 000 н.м.д.г., позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі (наприклад, умисне вбивство – ч. 1 ст. 115 КК).

Стадії вчинення злочину – це певні етапи здійснення злочинного наміру, які відрізняються змістом та наслідками вчиненого діяння.

Види стадій: 1) готування; 2) замах (закінчений і незакінчений) на злочин і 3) закінчений злочин.

Готування до злочину (ч. 1 ст. 14 КК) – це підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (наприклад, виготовлення вибухового пристрою з метою вчинення вбивства; пропозиція працівнику митної служби про спільне вчинення контрабанди наркотиків тощо). Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Замах на злочин (ч. 1 ст. 15 КК) – це вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.

Види замаху:

· закінчений – особа виконала всі дії, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця, та злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч. 2 ст. 15 КК);

· незакінчений – особа з причин, які не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, що їх вважала за необхідні для доведення злочину до кінця (ч. 3 ст. 15 КК).

Так, під час сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних відносин, А. умисно з метою вбивства, наніс потерпілому один удар ножем в область серця, однак злочин не було закінчено з причин, що не залежали від волі винного, так як потерпілий вирвався і втік через відкрите вікно кухні та в подальшому звернувся за медичною допомогою. Колегія суддів Деснянського районного суду м. Києва кваліфікувала дії А. за ч. 2 ст. 15, п. 13, ч. 2 ст. 115 КК України як закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Намір вчинити злочин (думки, бажання) не являється злочином.

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

	Склад злочину: поняття, елементи, ознаки та види

Склад злочину – це сукупність встановлених статтями Особливої частини КК об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують вчинене суспільно небезпечне діяння як злочин.

Елементи складу злочину: 1) об’єкт; 2) об’єктивна сторона; 3) суб’єкт; 4) суб’єктивна сторона.

Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу злочину, що, у свою чергу, виключає кримінальну відповідальність такої особи.

Об’єкт злочину – це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди. Наприклад, об’єктом при вбивстві є життя особи, при викраденні майна – власність, при хуліганстві – громадський порядок.

Предмет злочину– це речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв’язку з якими вчиняється злочин (наприклад, при крадіжці її предметом є майно, речі та інші цінності, а при незаконному носінні зброї – зброя).

Потерпілим від злочину(за кримінальним правом)може бути фізична особа, якій злочином безпосередньо завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а у кримінальному провадженні -як фізична, так і юридична особа, якій злочином завдано майнової шкоди. Наприклад, схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів.

Об’єктивна сторона злочину – це зовнішній прояв суспільно не­безпечного посягання.

Су­спільно небезпечне діяння – це свідома вольова поведінка людини (злочинні дія чи бездіяльність).

Суспільно небезпечні наслідки – це шкода, яка заподіюється в результаті вчинення злочинного діяння.

Шкода може бути матеріальна: фізична (смерть людини, тілесні ушкодження, масове захворювання), майнова (знищення майна, зниження родючості земель) та нематеріальна: моральна (приниження честі та гідності), політична (повалення конституційного ладу, зміна меж території держави) та інша.

Причинний зв’язок – це такий об’єктивний зв’язок між злочинним діянням та наслідками, що настали, при якому діяння обумовлює настання наслідків (наприклад, загибель пішохода внаслідок порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту водієм автомобіля).

Факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину – це передбаченні статтями Особливої частини КК:

1) місце – це певна територія, об‘єкти, на яких вчиняється злочинне діяння та (або) наста­ють його наслідки (незаконне полювання на території заповідника чи заказника; збут наркотичних засобів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів; розбій, вчинений щодо населення в районі воєнних дій);

2) час – це період, у який скоюється зло­чин, пов’язаний з передбаченими статтями КК певними умовами (наприклад, примушування давати показання при допиті; самовільне залишення полю бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю);

3) спосіб – це прийоми і методи, які використовувалися у процесі вчинення злочинного діяння (вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; крадіжка з проникненням у житло; незаконне полювання, вчинене способом масового знищення звірів, птахів);

4) обстановка – це ситуація, умови, за яких скоюється злочин (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони; дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці);

5) знаряддя – це пред­мети матеріального світу, які безпосередньо використовуються особою в якості інструментів при вчиненні злочину (незаконне полювання, вчинене з використанням транспортних засобів; хуліганство, вчинене із застосуванням зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень);

6) засоби – це предмети, речі чи процеси, за допомогою яких вчиняється злочин, та які полегшують чи сприяють доведенню його до кінця (порушення таємниці телефонних розмов з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації).

Суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

Ознаки суб‘єкта:

Фізична особа – це людина (громадянин України, особа без громадянства, іноземець).

Осудність – це психічний стан особи, що полягає в її здатності за станом психічного здоров’я усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Неосудність – нездатність особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, усвідомлювати його фактичний характер та суспільну небезпечність або керувати ним внаслідок хронічного психічного захворювання (епілепсія, шизофренія), тимчасового розладу психічної діяльності (алкогольний психоз, наркотична ломка), недоумства (олігофренія, дебільність, ідіотія), або іншого хворобливого стану психіки.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.

Вік особи, з якого може наставати кримінальна відповідальність, – загальний вік з 16 років; зменшений – з 14 років; підвищений – з 18 років.

Перелік злочинів, за вчинення яких наступає кримінальна відповідальність з 14-ти років, передбачений частиною 2 статті 22 КК.

Спеціальний суб’єкт – це особа, яка крім обов’язкових загальних ознак, має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статтях Особливої частини КК для суб’єкта конкретного складу злочину (наприклад, службове становище – перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу; професія – порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту водієм, який керує транспортним засобом; певна діяльність – невиконання медичним працівником своїх професійних обов‘язків; родинні відносини – злісне невиконання батьками обов‘язків по догляду за дитиною тощо).

Юридичні особи (установи, підприємства, організації) не являються суб’єктами кримінальної відповідальності.

До юридичних осіб можуть бути застосовані заходи кримінально-правового характеру у випадках вчинення їх уповноваженою особою злочинів, передбачених Кримінальним кодексом.

 

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона складу злочину, яка визначає психічну діяльність особи в період вчинення злочину і включає: 1) вину, 2) мотив, 3) мету і 4) емоційний стан.

Вина – психічне ставлення особи до вчинюваного злочинного діяння, його наслідків у формі умислу (прямого чи непрямого) чи необережності (злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості).

 

	Відношення особи до дії чи бездіяльності	Відношення особи до наслідків свого діяння	Ставлення особи до настання наслідків
Прямий умисел	усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння	передбачає можливість або неминучість настання конкретних суспільно-небезпечних наслідків	бажає настання цих наслідків
Непрямий умисел	усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння	передбачає можливість настання конкретних суспільно небезпечних наслідків.	не бажає але свідомо допускає настання цих наслідків
Злочинна самовпевненість	усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння	передбачає абстрактну можливість настання суспільно-небезпечних наслідків	самовпевнено розраховує на відвернення цих наслідків
Злочинна недбалість	не усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння	не передбачає настання суспільно-небезпечних наслідків	хоча за обставинами справи могла і повинна була передбачити
Казус (випадок)	не усвідомлює суспільної небезпечності свого діяння	особа не передбачає можливість настання суспільно-небезпечних наслідків	по обставинам справи і не могла усвідомлювати та передбачати

Мотив злочину – це думки, почуття, спонукання особи, які викликали у неї бажання вчинити злочин (вбивство з корисливих мотивів; завідомо незаконне затримання, вчинене в особистих інтересах).

Мета злочину – це уявлення особи про бажаний результат, досягнути якого вона прагне, скоюючи злочин (дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу; вбивство з метою приховати інший злочин).

Емоційний стан – це сукупність емоцій і переживань, які були в особи під час вчинення нею злочину (вбивство в стані сильного душевного хвилювання).

 

Види складів злочинів (за конструкцією):

· Матеріальний склад злочину – злочин є закінченим з моменту настання шкідливих наслідків як результату вчинення злочинного діяння (вбивство – при настанні смерті людини, крадіжка, шахрайство – при заволодінні чужим майном тощо).

· Формальний склад злочину - злочин є закінченим з моменту вчинення злочинного діяння (наприклад, державна зрада - при переході на бік ворога, вимагання - при висловленні вимоги, контрабанда – з моменту переміщення через митний кордон України, зґвалтування – з початку вчинення статевого акту тощо).

· Усічений склад злочину – злочин вважається закінченим при вчиненні діянь на стадії готування або замаху (наприклад, посягання на життя працівника правоохоронного органу – з моменту вчинення замаху на вбивство, розбій - при висловленні погрози насильством з метою заволодіння чужим майном, створення злочинної організації, бандитизм - з моменту створення злочинної групи або організації тощо).

	Основи кваліфікації злочинів

Кваліфікація злочинів – це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками діяння, вчиненого суб’єктом, і ознака­ми складу злочину, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

Підстави кваліфікації злочинів:

· фактична – обставини справи, наявні в реальній дійсності, що стали відомі правоохоронним органам і були процесуально закріп­лені (де, коли, ким, за яких обставин, у який спосіб, із використанням яких знарядь або засобів вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно спричинило, ким вчинене, яким чином виявилося суб’єк­тив­­­не ставлення особи до скоєного, тощо);

· нормативна (юридична) – склад злочину, що описаний в кримінально-правовій нормі – статті Особливої частини КК.

Формула кваліфікації злочину – сукупність буквених (літерних) і цифрових позначень, які вказують на кримінально-правові норми (статті, їх частини та пункти), що підлягають застосуванню. При кваліфікації застосовуються тільки «п.» (що означає «пункт»), «ч.» (що означає «частина»), «ст.» (що означає «стаття»), а також абревіатура «КК» (що означає «Кримінальний кодекс»).

Із Загальної частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосовуються тільки такі норми:

· ч. 1 ст. 14 (готування до злочину);

· ч. 2 ст. 15 (закінчений замах);

· ч. 3 ст. 15 (незакінчений замах);

· ч. 3 ст. 27 (організа­тор);

· ч. 4 ст. 27 (підбурювач);

· ч. 5 ст. 27 (пособник).

При кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, діяння виконавця кваліфікується лише за статтею Особливої частини КК.

Із Особливої частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосо­вуються тільки статті (частини статей, пункти частин статей), які містять склад злочину (ст. 257, ч. 2 ст. 110, п. 5 ч. 2 ст. 115).

· Роз’ясню­вальні (Примірка до ст. 364, ст. 401 КК) та заохочувальні норми (ч. 4 ст.ст. 307 та 309 КК) у формулі кваліфікації злочинів не застосовуються.

· При запису кваліфікації злочинів використовуються різні розділові знаки. Комою «,» відокремлюють норми Загальної і Особливої частин, які позначають один склад злочину. (Наприклад, пособництво у грабежі – ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 186 КК).

· Крапкою з комою «;» відділяють різні склади злочинів (вчинення особою вбивства та розбою – п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 187 КК).

· Якщо особою вчинений злочин з кваліфікуючими ознаками, передбаченими різними частинами однієї статті, діяння кваліфікується за тією частиною, яка передбачає більш тяжкий склад злочину (з більш суворим покаранням). Так, крадіжка з проникненням у приміщення (ч. 3 ст. 185 КК) у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК) кваліфікується за ч. 4 ст. 185 КК.

· Дане правило не поширюється на випадки, коли різні частини однієї статті містять різні склади злочину (незаконне поводження з вогнепальною зброєю – ч. 1 та холодною зброєю – ч. 2 ст. 263 КК).

 

	Приклади кваліфікації незакінченого злочину та дій співучасників

Готування до злочину.

З метою вчинення вбивства П. придбав карабін, з яким і був затриманий патрульними під час огляду його автомобіля. Вчинене кваліфіковано судом за ч. 1 ст. 263; ст. 14, ч. 1 ст. 115 КК як придбання вогнепальної зброї та готування до вбивства.

Закінчений замах на злочин.

З метою задоволення статевої пристрасті, із застосуванням фізичного насильства, яке виразилось у насильницькому утриманні та спричиненні потерпілій легких тілесних ушкоджень, К. намагався вступити з потерпілою в природній статевий акт, але свій злочинний умисел не довів до кінця, з причин, що не залежали від його волі, так як був затриманий на місці скоєння злочину правоохоронцями.

Виноградівський районний суд Закарпатської області кваліфікував дії К. за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК України як закінчений замах на згвалтування, тобто замах на статеві зносини із застосування фізичного насильства.

Незакінчений замах.

С. з корисливих мотивів таємно проник до чужого помешкання через відчинені балконні двері. Під час пошуку в квартирі майна, яке представляє цінність для крадія, С. був помічений сусідами та затриманий прибулими на виклик правоохоронцями. С. не вчинив усіх дій, які вважав необхідним для доведення злочину до кінця, не виконавши свій злочинний умисел з причин, що не залежали від його волі.

Кіровський районний суд м. Кіровограда кваліфікував дії С. за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднане з проникненням у житло.

Особливості кваліфікації.

Злочин може бути вчинений у формі дій (наприклад, нанесення ударів, удушення, утоплення тощо), так і у формі бездіяльності (наприклад, мати відмовляється годувати дитину, не одягає її в умовах холодної чи морозної погоди, залишає її напризволяще).

Співучасники в убивстві матір’ю своєї новонародженої дитини несуть кримінальну відповідальність за ст. 27 і 115 КК. Обстави­ни, що пом’якшують відповідальність матері, на співучасників не поширюються.

 

	Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК)

 

Кваліфікацію злочину визначають:

· потерпіла особа – а) особа вчиняє суспільне небезпечне посягання і щодо неї винний застосовує заходи необхідної оборони; б) дії особи були неправильно оцінені винним, а тому він перебував у стані уявної оборони; в) особа вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів щодо її затримання;

· обстановка вчинення злочину (перебування винного у стані необхідної оборони, уявної оборони чи в умовах необхідності затримання злочинця);

· мотиви злочину – прагнення захистися від суспільно небезпечного посягання або затримати особу, котра вчинила злочин, і достави­ти її до відповідних органів влади.

Особливості кваліфікації. Особа не повинна підлягати кримінальній відповідальності взагалі, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Вбивство через необережність (ст. 119 КК)

 

Типові приклади з практики: ненавмисне удушення дитини під час сну поряд з нею; викидання через вікно важкого предмета, що раптово поцілив у перехожого; невідповідний розрахунок сили удару, від чого настає смерть, тощо.

Кваліфікуючою ознакою злочину є вбивство через необережність двох або більше осіб(ч. 2 ст. 119 КК).

 

2. Злочини проти здоров’я особи

Тілесне ушкодження – це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих фак­торів (фізичних, хімічних, біологічних, психічних тощо).

КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів:

· тяжкі;

· середньої тяжкості;

· легкі.

Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються за результатами судово-медичної експертизи, на підставі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжко­сті тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ від 17 січня 1995 р. №6 та відповідних положень КК (ст. 121, 122, 123, 124, 125 і 128).

Не є тілесними ушкодженнями:

· удар – одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю;

· побої– багаторазове (два та більше разів) завдання ударів по тілу потерпілого, що не спричинило тілесних ушкоджень;

· інші насильницькі дії – фізичний вплив на людину (крім удару та побоїв), який викликає болісні відчуття (наприклад, викручування кінцівок, защемлення різних частин тіла будь-якими пристроями, виривання волосся, тощо), однак не спричиняє тілесних ушкоджень;

· мордування – багаторазове або тривале заподіяння болю (наприклад, щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гострими предметами, вплив термічних факторів та інші аналогічні дії).

 

Об’єктивна сторона тілесних ушкоджень:

1) діяння – протиправний вплив на організм іншої людини;

2) наслідки – завдання тілесних ушкоджень різного ступеня;

3) причинний зв’язок між указаним діянням і наслідками.

Злочини, пов‘язані з заподіянням тілесних ушкоджень є закінченими з моменту настання у потерпілої особи відповідного ступеня ушкоджень.

Суб’єкт тілесних ушкоджень – фізична осудна особа, що досягла 14-річного (ст. 121 і 122 КК) або 16-річного (ст. 123–125. 128 КК) віку.

Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень – умисел (ст. 121–125 КК)або необережність (ст. 128 КК).

 

Зміст кожної з перелічених ознак тілесних ушкоджень розкритий у відповідних пунктах Правил судово-медичного визначення ступеня тяж­кості тілесних ушкоджень.

Так, небезпечними для життя є ушкодження, що в момент запо­діяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю (такими є: проникаючі поранення черепа, хребта, грудної клітки, черевної порожнини (зокрема й без ушкодження внутрішніх органів), переломи кісток черепа (крім кісток скелету обличчя), термічні опіки ІІІ–IV ступенів з враженням 15% поверхні тіла, опіки II ступеня, які потягли враження понад 30% поверхні тіла, та ряд інших).

	3. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи

Зґвалтування (ст. 152 КК) – цестатеві зносини, які поєднуються із:

· застосуванням фізичного насильства;

· погрозою його застосування;

· використанням безпорадного стану потерпілої особи.

На кваліфікацію злочину впливають:

· потерпілий від злочину – особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її поведінки до вчинення злочину, способу життя, попередніх стосунків із суб’єктом злочину, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім’єю, тощо;

· спосіб вчинення злочину – природній, що передбачає сполучення чоловічих і жіночих статевих органів.

· Саме за способом зґвалтування передусім відрізняється від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК) – будь-які насильницькі дії сексуального характеру незалежно від гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки (наприклад, це насильницькі: мужолозтво; лесбійство; орогенітальний контакт жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком; аногенітальний контакт чоловіка з жінкою тощо).

ВАЖЛИВО! зґвалтування є закінченим злочином із моменту початку насильницьких статевих зносин незалежно від моменту завершення самого статевого акту.

Кваліфікуючі ознаки зґвалтування (ч. 2 ст. 152 КК): 1) повторність; 2) вчинення його особою, що раніше вчинила один зі злочинів, передбачених статтями 153–155 КК.

Особливо кваліфікуючі ознаки зґвалтування:

1) учинення його групою осіб;

2) неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152 КК);

3) спричинення особливо тяжких наслідків (наприклад, це смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування);

Не може вважатись кваліфікуючою ознакою (обтяжуючою обставиною) вагітність потерпілої особи внаслідок її зґвалтування.

4) малолітньої особи (ч. 4 ст. 152 КК).

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК)

 

 

На кваліфікацію злочину впливають:

· потерпілий від злочину – особа чоловічої чи жіночої статі, котра не досягла статевої зрілості.

Статева зрілість – це такий фізіологічний стан організму людини, який характеризується здатністю до повного виконання статевих функцій (дітонародження, запліднення).

Питання про досягнення потерпілою особою статевої зрілості вирішується на підставі висновку судово-медичної експертизи, призначення якої у таких випадках є обов’язковим;

· суб’єкт злочину – фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, котра досягла 16-річного віку (її стать має бути протилежною статі потерпілої особи).

· суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом (встановлюється з урахуванням обізнаності винного про вік потерпілої особи, її зовнішній вигляд і поведінку, інші фактори).

Особливості кваліфікації. Відповідальність за цей злочин настає як у випадку одноразових, так і багаторазових добровільних статевих зносин, що не поєднується із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Якщо потерпіла особа через своє розумове відставання чи малолітній вік не могла розуміти характеру та значення здійснюваних з нею дій, вчинене має кваліфікуватися як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

 

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 155 КК): 1) вчинення його батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього; 2) спричинення ним безплідності чи інших тяжких наслідків.

Тема №4. Злочини проти власності

Злочини проти власності – це суспільно небезпечні та протиправні посягання, що порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу чи державі й учиняються, зазвичай, із корисливих мотивів (ст. 185–198, розділ VI Особливої частини КК).

 

Об’єкт злочинів проти власності – врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Додатковими необхідними об’єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства чи погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимаган­ня, погроза знищення майна), можуть бути здоров’я, життя, психічна чи фізична недоторканність особи, а при знищенні або пошкодженні майна – громадський порядок і екологічна безпека.

Предметом цих злочинів можуть виступати:

· чуже майно (наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, побутова техніка, одяг, предмети домашнього господарства, продуктивна робоча худоба тощо). Чужим є майно, що не перебуває у власності чи законному володінні винного.

· право на майно – це документи, що мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов’язків майнового характеру (зокрема, заповіт на кварти­ру, договір дарування машини, доручення на право користування певною річчю, страховий поліс, боргова розписка, тощо);

· будь-які дії майно­вого характеру (виконання певних робіт або надання певних послуг – ремонт квартири, будівництво гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур, примушування відвезти на транспортному засобі в певне місце без матеріальної винагороди, тощо).

Не є предметом злочинів проти власності:

· природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо).

Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов кваліфікується за ст.ст. 240, 246, 248 і 249 КК.

· вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні ма­теріали.

Їх заволодіння та незаконне поводження з ними кваліфікується за ст. 262–267 КК.

· транспортні засоби.

Заволодіння ними кваліфікується за ст. 289 КК.

· предмети, які перебувають у місці поховання або на трупі.

Заволодіння ними кваліфікується