Ті, що відносяться до захисту

· Захищати можна права та інтереси, особи яка захищається, іншої особи, суспільства та держави.

· При захисті шкода повинна завдаватись тільки особі, яка посягає, а не третім особам.

· Захист не повинен перевищувати меж необхідної оборони, тобто повинен відповідати необережності посягання або обстановці захисту.

Так, потерпілий Ч., який знаходився в стані алкогольного сп'яніння, вибив двері і заскочив у кімнату Т. з погрозами застосування фізичного насильства. З метою захисту себе та вагітної дружини, яка стояла за його спиною, Т. схопив бейсбольну биту та заподіяв Ч. легкі тілесні ушкодження. Суд визнав, що поведінка потерпілого: нетверезий стан, його попередня агресивна поведінка, вибивання дверей та погрози з його боку, час та обставини події дають підстави вважати що Т. діяв у межах необхідної оборони без їх перевищення.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у ст. 118 і 124 КК.

Так, вироком Олександрівського районного суду Кіровоградської області К. визнано винним та засуджено за ст. 124 КК за те, що він на грунті неприязних відносин, у відповідь на неправомірні дії потерпілого, який намагався нанести йому удари кулаками в обличчя, заподіяв тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних в момент заподіяння.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту:

· від нападу озброєної особи;

· нападу групи осіб;

· для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення

- незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

 

	2. Уявна оборона (ст. 37 КК)

 

Дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

При наявності в діях особи уявної оборони питання про її відповідальність вирішується таким чином:

· уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення;

· якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони;

· якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Так, між Б. і потерпілим Е. виник конфлікт, в ході якого Е., поводячись агресивно, швидко встав з-за столу і кинувся убік Б., яка, опасаючись протиправних дій з боку Е., не усвідомлюючи в обстановці, що склалася, відсутність реального суспільно небезпечного посягання в свою адресу і помилково допускаючи наявність такого посягання, узяла із столу кухонний ніж і відмахуючись від Е., необережно завдала одного удару в область грудей, заподіявши йому одиничне поранення, яке знаходиться в прямому причинному зв'язку з настанням смерті і таким чином через необережність вбила Е.

В ситуації, що склалася, Б. не усвідомлювала відсутність реального суспільно-небезпечного посягання на її життя та здоров'я з боку Е., який знаходився в стані алкогольного сп'яніння, хоча могла усвідомити це, оскільки реальних насильницьких дій відносно неї не було, унаслідок чого неправильно оцінила дії Е. і помилково допустила наявність протиправного посягання відносно себе. За таких обставин в діях Б. є уявна оборона.

Суд визнав Б. винною у вбивстві при уявній обороні і кваліфікував її дії за ч. 1 ст. 119 УК України, як вбивство, вчинене через необережність.

	3. Затримання особи, яка вчинила злочин (ст. 38 КК)

 

 

Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, що вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Умови правомірності затримання особи, що вчинила злочин :

· особа вчинила злочин і намагається втекти з місця події;

· особа затримується безпосередньо після вчинення злочинного посягання;

· метою затримання особи, що вчинила злочин, є доставлення її відповідним органам влади;

· для затримання особи, що вчинила злочин і намагається втекти, застосовується насильство вимушено, бо інакше таке затримання здійснити неможливо;

· насильство, яке застосовується для затримання особи, що вчинила злочин і намагається втекти, має відповідати характеру і ступеню вчиненого нею злочину і обставинам затримання.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця – це умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця (зокрема, див. ст. 118 і 124 КК).

Так, Р. і Д. нанесли декілька ударів руками та ногами по голові та тулубу потерпілого Н. з метою затримання його як особи, яка вкрала мобільний телефон у Р. Від отриманих тілесних ушкоджень Н. помер за місцем свого проживання. Своїми діями Р. і Д. перевищили заходи, необхідні для затримання злочинця, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці затримання.

Судом їх дії кваліфіковані за ст. 124 КК України, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

	4. Крайня необхідність (ст. 39 КК)

 

 

Стан, за якого особа правомірно заподіює шкоду, щоб усунути небезпеку, яка безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо при цьому неможливо усунути цю небезпеку іншими засобами і не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Умови правомірності:

· наявна небезпека, яка безпосередньо загрожує особі, правам чи інтересам людини, суспільства та держави (суспільно небезпечна поведінка особи, напад диких тварин, дія сил природи, техногенні процеси тощо);

· небезпека є реальною, тобто існує об’єктивно, а не в уяві людини;

· небезпека є наявною – вона триває якийсь певний час;

· шкода заподіюється, як правило, інтересам третіх осіб (з метою запобігання розповсюдженню епідемії курячого грипу ветеринарні лікарі знищуюсь свійську птицю у господарствах селян, заподіюючи їм значну матеріальну шкоду);

· заподіяна шкода не повинна бути більш значною, ніж шкода відвернена;

· заподіяння шкоди є вимушеним, тобто інакше небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами (пожежні з метою припинення розповсюдження вогню влаштовують направлений вибух, руйнуючи сусідні з місцем пожежі будівлі);

· якихось обмежень прав конкретних осіб на крайню необхідність законом не передбачено.

Перевищення меж крайньої необхідності – це умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

	5. Фізичний або психічний примус (ст. 40 КК)

 

 

Фізичний примус – це фізичний вплив на організм особи, що здійснюється без її згоди й у результаті якого їй завдаються больові відчуття чи створюється загроза для її здоров'я або життя, щоб примусити особу вчинити певні злочинні діяння.

Безумовне звільнення від кримінальної відповідальності передбачається лише у разі фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (зв’язування, завдання побоїв, що привело до втрати свідомості тощо).

Якщо ж при фізичному примусі особа зберігає можливість керувати своїми діями і заподіює шкоду правоохоронним інтересам, вона не звільняється від кримінальної відповідальності, а питання правомірності за цих умов вирішується крізь призму крайньої необхідності.

Психічний примус – вплив на волю особи різними способами (мімікою, словами, діями), щоб примусити її скоїти суспільно небезпечне діяння (погроза негайного застосування насильства), внаслідок якого особа заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, незалежно від того, чи могла особа керувати своїми діями, чи ні, не звільняє особу від кримінальної відповідальності, і лише за умови крайньої необхідності ця особа не буде підлягати кримінальній відповідальності.

	6. Виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК)

 

Діяння особи, яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, яка визнається правомірною за умови, що вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Законний наказ або розпорядження – такі, що віддані уповноваженою особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.