Не підлягає кримінальній відповідальності особа, -

· яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження;

· якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати за обставинами ситуації злочинного характеру наказу чи розпорядження.

В таких випадках за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах особа, яка виконала явно злочинний наказ або розпорядження, - за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження.

	7. Діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42 КК)

 

 

Дія або бездіяльність, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам і була вчинена в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети (проведення наукових експериментів, впровадження нових ліків, спортивні змагання з високим травматизмом тощо).

Умови виправданості ризику:

· наявність прагнення досягти суспільно корисної мети (лікар, проводячи операцію, пов‘язану з ризиком смерті пацієнта, рятує життя людині);

· неможливість досягнення поставленої мети шляхом, не поєднаним із ризиком;

· особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Ризик не визнається виправданим - якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

 

8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК)

 

 

 

Вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Умови правомірності :

· особа уповноважена на виконання спеціального завдання в межах своїх службових повноважень;

· особа перебуває у складі організованої групи чи злочинної організації;

· метою спеціального завдання є попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;

· особа вимушено вчиняє суспільно небезпечне діяння

Не є правомірним вчинення:

· умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством над потерпілим;

· умисного тяжкого злочину, пов’язаного зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

 

Тема №3 Злочини проти особи

Злочини проти особи – це суспільно небезпечні протиправні посягання передусім на життя й здоров’я особи, її статеву свободу та статеву недоторканість.

 

1. Злочини проти життя

Вбивство – це протиправне, винне (умисне або необережне) заподіяння смерті іншій людині.

Види вбивств (за формою вини):

· умисні (ст. 115–118 КК);

· необережні (ст. 119 КК).

Види умисних вбивств (за ступенем тяжкості):

· просте – без обтяжуючих або пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 КК);

· кваліфіковане – з обтяжуючими обставинами (ч. 2 ст. 115 КК);

· привілейовані – за пом’якшуючими обставинами (ст. 116–118 КК).

Об’єктивна сторона вбивства:

1) діяння – посягання на життя іншої особи, спрямоване на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини;

2) наслідки – біологічна смерть потерпілого;

3) причинний зв’язок між указаним діянням і наслідками.

Вбивство є закінченим з моменту настання біологічної смерті особи.

Суб’єкт вбивства – фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона вбивства – умисел (ст. 115–118 КК)або необережність (ст. 119 КК).

	Умисне вбивство (ст. 115 КК)

 

 

У ст. 115 КК передбачена відповідальність за просте (ч. 1) та кваліфіковане (ч. 2) умисне вбивство.

Просте умисне вбивство – це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (наприклад, під час обопільної сварки чи бійки або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, а також зі співчуття до потерпілого або на прохання чи за згодою останнього).

Кваліфіковане умисне вбивство – це умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

3) заручника або викраденої людини;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст. 116–118 КК;

14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.

Особливості кваліфікації. Умисне вбивство за обтяжуючих обставин кваліфікується за ч. 2 ст. 115 КК, якщо встановлено хоча б одну з ознак, передбачених у пунктах 1–14 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.

Так, Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області визнала Д. винним у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 4, і 7 ч. 2 ст. 115 КК.

Д., діючи навмисно, з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок, ви­ражаючи явну неповагу до суспільства, нехтуючи загальнолюд­ськими правилами співжиття і нормами моралі, з особливою зухвалістю та з особливою жорстокістю, вилив на тулуб потерпілого Н. бензин, кинув у його бік недопалок тліючої цигарки, від дії якого загорівся одяг на потерпілому, внаслідок опіків той, не приходячи до свідомості, помер на місці.

 

Покарання за умисне вбивство: ч. 1 – позбавлення волі від 7 до 15 років; ч. 2 – позбавлення волі від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна в разі умисного вбивства з корисливих мотивів.

	Привілейовані види умисних вбивств (ст. 116–118 КК)

 

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК).

Кваліфікацію злочину обумовлюють:

· особа потерпілого – особа, яка своїми неправомірними діями викликала у вбивці стан сильного душевного хвилювання;

· час (доки триває стан сильного душевного хвилювання)

· обстановка вчинення злочину (вбивству має передувати протизаконне насильство, систематичне знущання чи тяжка образа з боку потерпі­лого);

· емоційний стан – сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект) – короткочасна інтенсивна емоція (найчастіше триває всього декілька хвилин), що значно знижує здатність особи усвідомлювати свої дії чи бездіяльність та (або) керувати ними (від фізіологічного афекту слід відрізняти афект патологічний, що виключає осудність суб’єкта, а отже й її кримінальну відповідальність).

	Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК)

 

Кваліфікацію злочину визначають:

· потерпіла особа – тільки власна новонароджена дитина матері;

· час (під час пологів матері або відразу після них);

· суб’єкт злочину – виключно мати потерпілої дитини, котра є осудною і на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку.

Особливості кваліфікації.

Злочин може бути вчинений у формі дій (наприклад, нанесення ударів, удушення, утоплення тощо), так і у формі бездіяльності (наприклад, мати відмовляється годувати дитину, не одягає її в умовах холодної чи морозної погоди, залишає її напризволяще).

Співучасники в убивстві матір’ю своєї новонародженої дитини несуть кримінальну відповідальність за ст. 27 і 115 КК. Обстави­ни, що пом’якшують відповідальність матері, на співучасників не поширюються.

 

	Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК)

 

Кваліфікацію злочину визначають:

· потерпіла особа – а) особа вчиняє суспільне небезпечне посягання і щодо неї винний застосовує заходи необхідної оборони; б) дії особи були неправильно оцінені винним, а тому він перебував у стані уявної оборони; в) особа вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів щодо її затримання;

· обстановка вчинення злочину (перебування винного у стані необхідної оборони, уявної оборони чи в умовах необхідності затримання злочинця);

· мотиви злочину – прагнення захистися від суспільно небезпечного посягання або затримати особу, котра вчинила злочин, і достави­ти її до відповідних органів влади.

Особливості кваліфікації. Особа не повинна підлягати кримінальній відповідальності взагалі, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Вбивство через необережність (ст. 119 КК)

 

Типові приклади з практики: ненавмисне удушення дитини під час сну поряд з нею; викидання через вікно важкого предмета, що раптово поцілив у перехожого; невідповідний розрахунок сили удару, від чого настає смерть, тощо.

Кваліфікуючою ознакою злочину є вбивство через необережність двох або більше осіб(ч. 2 ст. 119 КК).

 

2. Злочини проти здоров’я особи

Тілесне ушкодження – це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих фак­торів (фізичних, хімічних, біологічних, психічних тощо).

КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів:

· тяжкі;

· середньої тяжкості;

· легкі.

Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються за результатами судово-медичної експертизи, на підставі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжко­сті тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ від 17 січня 1995 р. №6 та відповідних положень КК (ст. 121, 122, 123, 124, 125 і 128).

Не є тілесними ушкодженнями:

· удар – одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю;

· побої– багаторазове (два та більше разів) завдання ударів по тілу потерпілого, що не спричинило тілесних ушкоджень;

· інші насильницькі дії – фізичний вплив на людину (крім удару та побоїв), який викликає болісні відчуття (наприклад, викручування кінцівок, защемлення різних частин тіла будь-якими пристроями, виривання волосся, тощо), однак не спричиняє тілесних ушкоджень;

· мордування – багаторазове або тривале заподіяння болю (наприклад, щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гострими предметами, вплив термічних факторів та інші аналогічні дії).

 

Об’єктивна сторона тілесних ушкоджень:

1) діяння – протиправний вплив на організм іншої людини;

2) наслідки – завдання тілесних ушкоджень різного ступеня;

3) причинний зв’язок між указаним діянням і наслідками.

Злочини, пов‘язані з заподіянням тілесних ушкоджень є закінченими з моменту настання у потерпілої особи відповідного ступеня ушкоджень.

Суб’єкт тілесних ушкоджень – фізична осудна особа, що досягла 14-річного (ст. 121 і 122 КК) або 16-річного (ст. 123–125. 128 КК) віку.

Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень – умисел (ст. 121–125 КК)або необережність (ст. 128 КК).

 

Зміст кожної з перелічених ознак тілесних ушкоджень розкритий у відповідних пунктах Правил судово-медичного визначення ступеня тяж­кості тілесних ушкоджень.

Так, небезпечними для життя є ушкодження, що в момент запо­діяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю (такими є: проникаючі поранення черепа, хребта, грудної клітки, черевної порожнини (зокрема й без ушкодження внутрішніх органів), переломи кісток черепа (крім кісток скелету обличчя), термічні опіки ІІІ–IV ступенів з враженням 15% поверхні тіла, опіки II ступеня, які потягли враження понад 30% поверхні тіла, та ряд інших).

	3. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи

Зґвалтування (ст. 152 КК) – цестатеві зносини, які поєднуються із:

· застосуванням фізичного насильства;

· погрозою його застосування;

· використанням безпорадного стану потерпілої особи.

На кваліфікацію злочину впливають:

· потерпілий від злочину – особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її поведінки до вчинення злочину, способу життя, попередніх стосунків із суб’єктом злочину, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім’єю, тощо;

· спосіб вчинення злочину – природній, що передбачає сполучення чоловічих і жіночих статевих органів.

· Саме за способом зґвалтування передусім відрізняється від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК) – будь-які насильницькі дії сексуального характеру незалежно від гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки (наприклад, це насильницькі: мужолозтво; лесбійство; орогенітальний контакт жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком; аногенітальний контакт чоловіка з жінкою тощо).

ВАЖЛИВО! зґвалтування є закінченим злочином із моменту початку насильницьких статевих зносин незалежно від моменту завершення самого статевого акту.

Кваліфікуючі ознаки зґвалтування (ч. 2 ст. 152 КК): 1) повторність; 2) вчинення його особою, що раніше вчинила один зі злочинів, передбачених статтями 153–155 КК.

Особливо кваліфікуючі ознаки зґвалтування:

1) учинення його групою осіб;

2) неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152 КК);

3) спричинення особливо тяжких наслідків (наприклад, це смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування);

Не може вважатись кваліфікуючою ознакою (обтяжуючою обставиною) вагітність потерпілої особи внаслідок її зґвалтування.

4) малолітньої особи (ч. 4 ст. 152 КК).

Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК)

 

 

На кваліфікацію злочину впливають:

· потерпілий від злочину – особа чоловічої чи жіночої статі, котра не досягла статевої зрілості.

Статева зрілість – це такий фізіологічний стан організму людини, який характеризується здатністю до повного виконання статевих функцій (дітонародження, запліднення).

Питання про досягнення потерпілою особою статевої зрілості вирішується на підставі висновку судово-медичної експертизи, призначення якої у таких випадках є обов’язковим;

· суб’єкт злочину – фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, котра досягла 16-річного віку (її стать має бути протилежною статі потерпілої особи).

· суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом (встановлюється з урахуванням обізнаності винного про вік потерпілої особи, її зовнішній вигляд і поведінку, інші фактори).

Особливості кваліфікації. Відповідальність за цей злочин настає як у випадку одноразових, так і багаторазових добровільних статевих зносин, що не поєднується із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Якщо потерпіла особа через своє розумове відставання чи малолітній вік не могла розуміти характеру та значення здійснюваних з нею дій, вчинене має кваліфікуватися як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

 

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 155 КК): 1) вчинення його батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього; 2) спричинення ним безплідності чи інших тяжких наслідків.

Тема №4. Злочини проти власності

Злочини проти власності – це суспільно небезпечні та протиправні посягання, що порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу чи державі й учиняються, зазвичай, із корисливих мотивів (ст. 185–198, розділ VI Особливої частини КК).

 

Об’єкт злочинів проти власності – врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Додатковими необхідними об’єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства чи погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимаган­ня, погроза знищення майна), можуть бути здоров’я, життя, психічна чи фізична недоторканність особи, а при знищенні або пошкодженні майна – громадський порядок і екологічна безпека.

Предметом цих злочинів можуть виступати:

· чуже майно (наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, побутова техніка, одяг, предмети домашнього господарства, продуктивна робоча худоба тощо). Чужим є майно, що не перебуває у власності чи законному володінні винного.

· право на майно – це документи, що мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов’язків майнового характеру (зокрема, заповіт на кварти­ру, договір дарування машини, доручення на право користування певною річчю, страховий поліс, боргова розписка, тощо);

· будь-які дії майно­вого характеру (виконання певних робіт або надання певних послуг – ремонт квартири, будівництво гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур, примушування відвезти на транспортному засобі в певне місце без матеріальної винагороди, тощо).

Не є предметом злочинів проти власності:

· природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо).

Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов кваліфікується за ст.ст. 240, 246, 248 і 249 КК.

· вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні ма­теріали.

Їх заволодіння та незаконне поводження з ними кваліфікується за ст. 262–267 КК.

· транспортні засоби.

Заволодіння ними кваліфікується за ст. 289 КК.

· предмети, які перебувають у місці поховання або на трупі.

Заволодіння ними кваліфікується за ст. 297 КК.

· наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори.

Їх заволодіння та незаконне поводження з ними кваліфікується за ст.ст. 308, 312 КК та ін.

· офіційні чи приватні документи (паспорти, дипломи, атестати або інші важливі особи­с­ті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки.

Їх заволодіння або (пошкодження) кваліфікується за ст. 357 КК.

· військове майно.

Заволодіння ним кваліфікується за ст. 410, 411 КК.

· речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою.

Заволодіння ними кваліфікується за ст. 432 КК, тощо.

Спосіб вчинення злочинів проти власності – основний критерій відмежування різних форм викрадення майна та іншого протиправного заволодіння ним, зокрема:.

· таємний (при крадіжці – ст. 185 КК);

· відкритий (при грабежі – ст. 186 КК);

· шляхом нападу (при розбої – ст. 187 КК);

· погроза заподіяння певної шкоди (при вимаганні – ст. 189 КК);

· обман або зловживання довірою (при шахрайстві – ст. 190 КК).

Суб’єкт цих злочинів: фізична осудна особа, що досягла 14-річного (зокрема, ст. 185–187, 189, ч. 2 ст. 194 КК) або 16-річного (зокрема, ч. 1 ст. 194 КК).

Суб’єктивна сторона цих злочинів – зазвичай прямий умисел і корисливий мотив (при розбої – ще й мета заволодіння чужим майном).

 

Типові кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки злочинів проти власності:

· повторність;

· попередня змова групи осіб;

· організована група;

· заподіяння значної шкоди потерпілому;

· великі розміри;

· особливо великі розміри.

 

У ст. 185, 186 та 189-191 КК повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або ст.ст. 187, 262 КК.

У ст. 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від 100 до 250 неоподатковуваний мінімум доходів громадян (далі – н.м.д.г.).

У ст. 185-191, 194 КК у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в 250 і більше разів перевищує н.м.д.г. на момент вчинення злочину.

У ст. 185-187 та 189-191, 194 КК в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в 600 і більше разів перевищує н.м.д.г. на момент вчинення злочину.

 

Специфічним способом вчинення викрадень є проникнення у житло, інше приміщення чи сховище – ценезаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів, тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.

	Крадіжка (ст. 185 КК)

 

 

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується таємністю, тобто якщо воно здійснюється:

- за відсутності власника чи іншої особи;

- у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;

- у присутності власника чи іншої особи, але винний не усвідомлював цього моменту та вважав, що діє таємно від інших осіб (наприклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);

- у присутності власника або іншої особи, що через свій фізіологіч­ний або психічний стан не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання, тощо чи інші обставини);

- у присутності інших осіб, на потурання яких він розраховує з певних підстав (родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчинен­ні злочину тощо);

- особою, що не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом діяльності тільки мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Особливості кваліфікації:

1. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування – залежно від характеру насильства чи погрози – як грабіж чи розбій.

2. Крадіжка є закінченою з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (наприклад, сховати, передати іншим особам, вжити за призначенням, тощо). Вона, так само як грабіж і шахрайство, має матеріальний склад.

3. Якщо незаконне проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища поєднане зі вчиненням крадіжки, кримінальну відповідальність за яку з огляду на вартість викраденого законом не передбачено, вчинене належить кваліфікувати за ст. 162 «Порушення недоторканості житла» КК.

Покарання: основний склад (ч. 1) – від штрафу (у розмірі від 50 н.м.д.г.) до позбавлення волі на строк до 3 років; максимальне (ч. 5) – 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

 

Грабіж (ст. 186 КК)

 

 

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується відкритістю, тобто якщо воно здійснюється:

- у присутності власника чи іншої особи, а винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій;

- винним, який помиляється та вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою;

- було помічене власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжено винним з метою заволодіння майном або його утримання.

Особливості кваліфікації

Насильство, що може бути застосоване під час грабежу (ч. 2 ст. 186 КК) не повинно бути небезпечним для життя і здоров’я потерпілого(наприклад, це умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій – завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі, за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння).

Важливо! Не утворюють насильства при грабежі викрадення способом «хапка» (хапання), «ривку» чи «висмикування» відповідного чужого майна, оскільки винний за таких умов застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх дій.

Покарання: основний склад (ч. 1) – від штрафу (у розмірі від 50 н.м.д.г.) до позбавлення волі на строк до 4 років; максимальне (ч. 5) – 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

	Розбій (ст. 187 КК)

 

 

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується нападом – раптовими, агресивними та швидкоплинними умисними діями, спрямованими на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті.

Напад може бути:

1) відкритим (наприклад, при зустрічному зближенні винного та потерпілого на вулиці, у переході, в під’їзді будинку чи у ліфті);

2) таємним (наприклад, із-за кута, із засідки, із-за спини, на людину, яка спить).

Особливості кваліфікації:

Небезпечне для життя чи здоров’я насильство (ст. 187, а так само ч. 3 ст. 189 КК) – це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення. До останніх слід відносити: насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування; придушення за шию; скидання з висоти; застосування електроструму; зброї; спеціальних знарядь, тощо.

Розбій є закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном (усічений склад).

Відмінності між розбоєм і насильницьким грабежем:

· спосіб посягання (розбій може вчинюватися як відкрито, так і таємно, тоді як грабіж – це завжди відкрите посягання );

· характер фізичного і психічного насильства (під час розбою для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством, а під час грабежу – насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або погрозу такого насильства);

· момент закінчення злочину (розбій вважається закінченим з моменту нападу, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном, тоді як грабіж є злочином із матеріальним складом і вважається закінченим із моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним).

Покарання: основний склад (ч. 1) – позбавлення волі на строк від 3 до 7 років; максимальне (ч. 4) – 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Важливо: Якщо в ході розбою, потерпілого було вбито, хоча суб’єкт не мав наміру його вбивати (наприклад, удар по голові спричинив крововилив у мозок), діяння кваліфікують: ч. 4 ст. 187; ч. 1 ст. 119 КК.

	Вимагання (ст. 189 КК)

 

 

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно, право на майно та дії майнового характеру;

· зміст злочинного діяння, яке передбачає специфічний спосіб, що характеризується погрозою заподіяння певної шкоди, характер якої може бути різним:

1) погроза насильством над потерпілим чи його близькими родичами;

2) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб;

3) погроза пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною;

4) погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Відмінності між вимаганням та грабежем і розбоєм:

· при грабежі та розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування, при цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати насильство негайно;

· дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або його близьких родичів у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.

Покарання: основний склад (ч. 1) – позбавлення волі на строк до 5 років; максимальне (ч. 4) – 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

	Шахрайство (ст. 190 КК)

 

 

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно та право на майно;

· об’єктивна сторона злочину, яка передбачає специфічний спосіб, що характеризується обманом (повідомленням потерпілому неправдивих відомостей або приховуванням певних обставин) та зловживання довірою (недобросовісним використанням довіри потерпілого.

Особливості кваліфікації

Обов’язковою складовою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Якщо потерпіла особа через свій вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінити і усвідомити характер і сутність своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна визнати доб­ровільною (такі дії, за наявності для цього підстав, кваліфікується як крадіжка – у разі заволодіння майном, або є нікчемним правочином на підставі ст. 222–226 ЦК – у разі одер­жання права на майно).

Покарання: основний склад (ч. 1) – обмеження волі на строк до 3 років; максимальне (ч. 4) – 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

	Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК)

 

 

На кваліфікацію цього злочину впливають:

· предмет злочину – чуже майно (як рухоме, так і нерухоме);

· об’єктивна сторона злочину, яка передусім передбачає передусім знищення або пошкодження чужого майна, а також заподіянням шкоди у великому розмірі.

Знищення чужого майна – це доведення його до повної непридатності щодо цільового призначення, коли воно втрачає свої спо­живчі властивості та економічну цінність або взагалі перестає існувати. (це псування продуктів, отруєння худоби, руйнування механізмів, розтрощення коштовної антикварної речі).

Пошкодження чужого майна – це погіршення його якості, істотне обмеження можливості його використання за при­значенням, коли воно частково, не повним обсягом втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність. (Наприклад, це руйнування певної деталі, без якої не може працювати машина, або розфарбування певних цінних предметів в кольори, що не є природними для їх форми).

Особливості кваліфікації:

1. Не кваліфікуються за ст. 194 КК дії особи, яка спочатку вчинила корисливий злочин проти власності (наприклад, крадіжку), заволодівши чужим майном, а потім знищила чи пошкодила таке майно, оскільки за цих умов винний, хоча й незаконно, але вже здійснює володіння цим майном.

2. Злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 194 КК, якщо його вчинено: 1) шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом; 2) із заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах; 3) із спричиненням загибелі людей чи інших тяжких наслідків. Зокрема:

· підпал – це свідоме викликання пожежі через застосування джерела вогню до певних об’єктів;

· вибух — це стрімке зростання температури й тиску газів (утворення ударної хвилі), спричинене бурхливим протіканням дуже екзоенергетичної хімічної реакції, яка супроводжується виділенням значної кількості газів;

· інший загальнонебезпечний спосіб – спосіб знищення або пошко­дження майна, внаслідок якого створюється небезпека життю чи здоров’ю багатьох людей, заподіяння шкоди багатьом матеріальним об’єктам тощо (наприклад, вчинення затопленн