Храм Святої Софії в Константинополі.

 

Свята Софія. Константинополь (532-537 рр..). Він споруджений імператором Юстиніаном на місці зруйнованої базиліки з тією ж назвою. Будівельники Софії в Константинополі- Анфімій із Трал і Ісідор з Мілета були не просто кваліфікованими ремісниками, але видатними інженерами й архітекторами, людьми, чудово освіченими. У соборі Св. Софії враховані всі основні досягнення архітектури минулих століть, але в ньому домінує нове. Нове призначення, нові конструктивні прийоми, нові художні особливості. Св. Софія є пам’яткою своєї епохи, що володіє незвичайною силою впливу. Основний будівельний матеріал собору – цегла, але також використаний і камінь для восьми стовпів підкупольного простору. У 558 р., через 20 років після завершення робіт купол, мабуть із-за землетрусу, впав. У 563 р. він був відновлений.

Система напівкуполів пов’язує купол Св. Софії з її базилікальною основою. У цю систему входять два великих напівкупола і п’ять малих, шостий напівкупол замінений циліндричним зводом над головним входом у центральну частину інтер’єра з нартекса. Різні купола і напівкупола були вкриті свинцем і чітко вимальовувалися в зовнішньому вигляді собору, направляючи погляд до центрального куполу. Побудований з цегли, без прикрас зовні, храм масивний і аскетичний.

Стіни центрального і бічних нефів представляють собою тонкі перегородки, прорізані суцільною аркадою, що робить їх ажурними. У першому ярусі аркади з п’ятьма прольотами, у другому – з сім’ю.

Просторий інтер’єр собору був пронизаний світлом. Над головами тих хто молиться парив величезний купол. Купол ніби піднятий у повітря над храмом окремо від загальної будівлі. Таку ілюзію створюють 40 вікон, через які пробивається світло. В центрі купола — зображення Ісуса. Аркади центрального нефа і екседр роблять стіни легкими, майже нематеріальними. Підкупольний простір здається особливо великим і світлим.

Усередині собор оброблений зеленими, червоними, білими, синіми, чорними і жовтими мармуровими плитами. Сорок вікон на барабані купола пропускали світло в інтер’єр, так само як і вікна в екседрах, бічних сторонах центрального і бічних нефів.

Мозаїки покривали стіни, куполи, напів купола, склепіння простими орнаментами із зображеннями листя і хрестів. Центральний купол був покритий однокольоровою золотою мозаїкою

До розграбування хрестоносцями Константинополя 1204 року, в соборі зберігалася Туринська плащаниця — полотно, в яке загорнули та в якому поховали Ісуса Христа. На полотні через деякий час відбилися лик і тіло Ісуса. Плащаниця зникла майже на 150 років. Зараз вона зберігається в підземеллі Туринського собору і її показують прихожанам раз на 25 років. Наступний раз станеться 2025 року.

Одне з див собору — «плачуча колона», мармурова колона чотирикутної форми. Існує повір'я, що «плачуча колона» має чудодійний отвір, в якому завжди волого. В нього потрібно вставити палець та, накресливши коло, загадати бажання, яке обов'язково збудеться.

Сліди турецького панування в Софії в цій частині храму — насамперед 4 величезних круглих щити з верблюжої шкіри, підвішені під куполом. Написи на них — вислови з Корану та імена перших халіфів. Ці щити вважаються найбільшими зразками арабської каліграфії.

Мозаїки Святої Софії являють собою приклад візантійського монументального мистецтва періоду Македонської династії. Мозаїки показують всі три етапи розвитку столичного неокласицизму

Мозаїка люнета над дверима з південного вестибюля в нартексі собору створена в другій половині 10 століття. На ній зображена Богородиця на престолі з Богодитям на колінах, а по боках імператорів Костянтина І (ліворуч), що приносить в дар місто Константинополь, і Юстиніана І (праворуч), що приносить Богородиці собор Святої Софії. Сам сюжет, на думку В. М. Лазарєва, запозичений з давньогрецького мистецтва

 

Собор Паризької Богоматері

 

Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі) — собор у Парижі (Франція) присвячений Діві Марії, матері Ісуса Христа, кафедральний храм Паризької архідієцезії. Один з найпрекрасніших витворів готичного мистецтва. Стоїть на острові Сіте, на місці першої християнської церкви Парижу, базиліки Святого Стефана. Ця церква була побудована на місці Галло-римського храму Юпітеру, що стояв тут за часів римської влади.

У соборі вбачається подвійність стилістичних впливів: з одного боку, присутні відгомони романського стилю Нормандії, з властивим йому могутньою і щільною єдністю, а з іншого, використання новаторських архітектурних досягнень готичного стилю, який додає будівлі легкість і створює враження простоти вертикальної конструкції і вагової опори будови (будучи каркасом опори будови його видно лише ззовні).

Собор був спланований у ХІІ ст. Морісом де Сюллі. В 1163 році Людовиком VII було закладено перший камінь фундаменту, але розділяється думка про те хто саме — єпископ Моріс де Сюллі або Папа Олександр III заклав перший камінь. Будівництво тривало понад сто років. За задумами, він мав уміщати всіх жителів тогочасного Парижа (10 000 осіб), але за час будівництва кількість мешканців міста збільшилось у декілька разів. Башти були закінчені в 1245, а весь собор — у 1345 році.

В часи Людовіка XIV, наприкінці XVII століття собор пережив серйозні зміни: могили і вітражі були зруйновані. В результаті французької Революції. Реставрація була почата в 1841 р. під керівництвом архітектора Віолле-ле-Дюка

Посередині фасаду, над галереєю королів, знаходиться круглий вітраж Велика роза,що знаходиться за статуєю Діви Марії з малим Ісусом, з обох боків котрої знаходяться статуї Адама і Єви, що символізують первородний гріх.

Попід болюстрадою знаходиться галерея королів — 28 статуй, що зображають царів Юдеї. Встановлені в XIII столітті, статуї правителів Юдеї стали уособлювати правителів Франції, тому під час Французької революції 1789 року ці статуї біли знищені революціонерами, як символ монархії та деспотизму. Під галереєю королів знаходяться три портали. Центральний портал Страшного суду (На нижньому рівні зображено сцену воскресіння мертвих. На наступному рівні розміщено скульптурне зображення архангела Михаїла, який тримає ваги. На вагах архангел зважує душі померлих та визначає, кого з них направити до раю (ліворуч), а кого до пекла (праворуч). На верхньому рівні зображено Христа, що сидить на троні. Спаситель підіймає свої руки вгору, демонструючи рани на долонях та на боках, обабіч нього стоять янголи, що тримають в руках символи віри: янгол зліва — спис, янгол справа — хрест. Скульптурна композиція довершується фігурами Івана Богослова ліворуч та Діви Марії праворуч, що стоять навколішки перед Спасителем.) є найвищим з-поміж трьох інших. Лівий портал присвячений Богородиці (На нижньому рівні порталу ліворуч зображено трьох пророків, праворуч — трьох царів Старого Завіту, які тримають свитки, що вказують на виконання обіцянки Богом: послання Христа на землю задля спасіння людства.

На середньому рівні розміщено сцену смерті Богородиці в оточенні Христа та Апостолів. Біля Богородиці знаходяться два янголи, які відносять матір Божу до раю.

На верхньому рівні показано Богородицю в раю, яка воссідає на троні. Марію коронує янгол та благословляє Ісус. Богородиця стає Царицею Небесною перед усім Небесним судом, що складається з янголів, патріархів, царів та пророків, скульптури яких розміщені на чотирьох послідовних арках.), правий — святій Анні (Портал святої Анни є найстаршим з трьох порталів Нотр-Даму, він споруджувався в 20-х роках XIII століття. Тимпан порталу відтворює попередній портал, створений на 50 років раніше для Церкви святого Стефана.

Портал створено з дотриманням вимог романського стилю. У його центрі знаходиться скульптура Діви Марії на троні зі скіпетром. На її колінах сидить маленький Ісус, який однією рукою благословляє усіх християн, а іншою тримає Книгу Закону. З обох боків від трону знаходяться скульптурні зображення янголів, та скульптури Єпископа Парижу та його скарбника зліва та короля Франції справа.). На порталах містяться зображення великої кількості всіляких персонажів.

 

 

Тадж Махал.

 

Та́дж-Маха́л — монумент, розташований за два кілометри від міста Агра (Індія), на березі річки Джамна. Збудований імператором Шах Джахан Мугалом як мавзолей для своєї персидської дружини Мумтаз-Махал (в дівоцтві Арумад Бану Бегум), також відомої як Мутмаз-Ул-Замані, племінниці впливового царедвірця при дворі індійського правителя. Будівництво зайняло 22 роки (з 1630 по 1652 рік).

Висота Тадж-Махалу з маківкою досягає 74 м. В його основі лежить квадратна платформа зі сторонами понад 95 м. По кутах мавзолея розташовані чотири мінарети.

Стіни викладені полірованим мармуром, зовні в деяких місцях доповнені червоним піщаником. У вікнах та арках — ажурні решітки. Склепінчасті переходи розписані сурами із Корану арабськими літерами.

Більшість дослідників вважають, що Тадж-Махал побудовано з матеріалів, які привозилися з усієї Індії і Азії. Для транспортування будівельних матеріалів використовували понад 1000 слонів.

У будівництві брало участь до 20 000 робітників. Ім'я архітектора невідоме, але поширена думка, що в розробці проекту брали участь найкращі архітектори Індії та інших країн Сходу на чолі з агрським архітектором Устад-Ісою. Не виключено, що одним з авторів був сам Шах Джахан, який мав високий художній смак.

Навколо Тадж-Махалу Шах Джахан висадив сад, причому сам мавзолей знаходиться на початку саду. В центрі саду є мармурове водоймище. Вздовж зрошувального каналу з фонтанами висажені кипариси.

Напроти Тадж-Махалу, на іншому березі Джамни, Шах Джахан хотів побудувати ще одну гробницю, для себе, тієї ж форми, що й Тадж- Махал, але із чорного мармуру. Обидва мавзолеї повинні були з'єднуватись мостом. Та після того як син Аурангзеб усунув імператора від влади, плани не втілилися в життя. Після смерті Шаха Джахана поховали в одному склепі з Мумтаз-Махал. На їхніх могилах лежать плити, прикрашені орнаментом із золота та срібла.

Парк гармонійно доповнює весь ансамбль, оскільки спланований як дорога, яка веде до головної святині, його віссю є зрошувальний канал, розділений посередині шляху мармуровим басейном. До чотирьох мінарет від нього йдуть доріжки. Як вже говорилося вище, при створенні Тадж-Махала використовувався химерний арабський стиль, в якому кожен елемент неповторний, і при цьому чудово вписується в загальну архітектурну композицію. Крім того, всі будівлі комплексу підпорядковуються суворої симетрії. Примітно, що вежі зведені під кутом, вони трохи відхилені назад - це зовсім не огріх у проектуванні, а продумана деталь. Такий стан мінаретів врятувало б усипальницю від руйнування під час землетрусу.

Гідне обрамлення Тадж-Махалу - чудовий декоративний парк з озерами, фонтанами і каналами, що зайняв в цілому 18 гектарів, що має чітке планування. На відміну від інших споруд, які зазвичай поміщалися в центрі саду, Тадж-Махал розташований в його кінці, будучи його вінцем. Можливо, саме тут доклали свої вміння запрошені європейські майстри. У центрі величезного саду розташований басейн, що розділяє комплекс на чотири частини, які, у свою чергу, також діляться на рівні секції. Весь комплекс на дві половини ділить зрошувальний канал, що простягнувся через всю територію саду. До мінарету Тадж-Махала ведуть доріжки, викладені плиткою. Уздовж штучного каналу з фонтанами посаджені кипариси, обриси крон яких перегукуються з куполами чотирьох мінаретів. Таким чином, сад повторює химерний стиль самого Тадж-Махала, де кожна деталь незвичайна і гармонійна, але при цьому підкоряється загальної симетрії.