Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни переділяються на три групи: 1) Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загально-технічну термінологію (машина, пристрій, агрегат). 2) Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність). 3) Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, правка, ретуш.

50. План, тези, конспекти як засіб організації розумової праці.
Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературни-

ми джерелами, що вимагає володіння методами фіксації і збереження

наукової інформації.

План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому

тексті; ≪порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція≫.

За допомоги плану узагальнюють і ≪згортають≫ інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.
Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити про-

читане і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

За структурою план може були простим і складним.

Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах

простого плану перелічують основні мікротеми тексту.

Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти

складного плану розбивають на підпункти.

Питальний план складають за допомоги питальних речень, які

розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов'язане з попереднім.

У номінативному (називному) плані послуговуються називними

реченнями, у яких головний член (підмет) виражений іменником або

субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником)

тільки у формі називного відмінка.

Тезовий план - сформульоване основне положення абзацу, його

мікротема.
Вторинні тези слугують для виділення основної інформації

в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, ста-

тті) під час читання, реферування, їх призначення - створити модель

змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відпо-

відає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають

мовою автора.

Вимоги до складання тез

• формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі

збереженням самобутності форми;

• викладання основних авторських думок у вигляді послідовних

пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто

виокремлювати ключове слово;

• якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують

номер сторінки джерела.

Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:
- ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом,

начерком основних положень);

- стислою формою презентації результатів наукових досліджень

під час виступу на науковій конференції.
У роботі з текстами досить часто вдаються до конспектування, яке

акцентує увагу на короткому, але точному відображенні тексту.

Конспект (від лат. сотресіш - огляд) - стислий писаний виклад

змісту чого-небудь73, складається з плану й тез, доповнених фактичним

матеріалом, що у сукупності є коротким письмовим викладом змісту

книжки, статті, лекції тощо.

Конспект - особливий вид тексту, який створений у результаті

аналітико-синтетичної обробки інформації першоджерела, тобто скорочений запис певної інформації, що дозволяє його авторові одразу

чи через деякий час із необхідною повнотою відновити інформацію.
До конспекту ставлять такі вимоги:

• залишають певну частину сторінки (це може бути половина

аркуша або широкий берег) для запису власних думок, оцінки

законспектованого;

• цитуючи, вказують відповідну сторінку першоджерела
Способи фіксації відомостей можуть бути різними: мовними (виділення ключових слів, фраз, повний детальний запис), позамовними (план, схема, таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором).
Вимоги до конспекту

1. Усю головну інформацію згідно з темою відобразити в конспекті.

2. Не порушувати логічний зв'язок під час скороченого запису

інформації.

3. Використані символи та абревіатури повинні бути абсолютно

точними відповідниками слів і словосполучень.

4. Зберігати точність інформації за умови переконструювання

речень.

5. Не припускатися орфографічних, лексичних, граматичних помилок під час запису.

Конспекти переділяють на плановий, текстуальний, вільний, тематичний, опорний.

51. Українська термінологія у професійному спілкуванні. Способи творення термінів.
Українська наукова мова має давні традиції термінотворення, її терміносистеми формувалися на власній мовній основі, засвоюючи те, що вже було напрацьовано. Співвідношення національного та міжнародного було й залишається каркасом у концептуальному підході до термінотворення.

Для термінологічної системи характерні такі способи творення:

1) морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями);

2) семантичний, що реалізується за допомоги розвитку спеціальних

значень у словах природної мови; 3) різні типи запозичень (слово-

твірне та семантичне калькування).
Наукові терміни української мови утворюються такими основними

способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова

для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний

знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сати-

новий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це

найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомоги префіксів (над-

виробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування,

оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, галь-

ванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріа-

ломісткість), скороченням слів (СЕЗ — спеціальні економічні

зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.

3. Синтаксичний - використання словосполук для називання на-

укових понять: вихідні відомості, основний текст, академічневидання, спільний множник, зустрічний позов, державне за-

мовлення, капітале дефіцитні країни.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним сло-

вом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.
Причини запозичення термінів різноманітні:

• запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус ≪додаткова

винагорода≫, ≪додаткова цінова знижка≫, ≪комісійна винагорода≫;

• паралельне використання власного і запозиченого терміна в різ-

них сферах (наприклад, науковій і навчальній): рамбурсува-

ти - повертати борг; імпорт - ввіз; асиміляція -уподібнення;

лабіалізація — огублення;

• пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені і власні терміни: пролонгація - продовження терміну чинності угоди; інтерстелярний -міжзоряний; бартер — прямий безгрошовий обмін товарами;

• відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав

сучасним вимогам: ліквідат - юридична особа-боржник, до якої

висунуто фінансові вимоги у зв 'язку з її ліквідацією.

52. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською мовою.
Під час перекладу українською мовою наукових текстів неправильно

добирають українські еквіваленти загальновживаних лексем російської

мови, перекладають дослівно усталені словосполуки, а постійне ти-

ражування одних і тих помилок у наукових текстах зумовлює до роз-

хитування мовної норми.

Як свідчить досвід, складним виявляється переклад поширеної у науковому стилі конструкції з фразеологічним сполученням в качестве кого-то (чего-то). Наприклад, словосполучення в качестве сетевой операционной системы слід перекласти так: як мережева операційна система; но чтобы служить в качестве денег, предмет должен пройти одно испытание.../але щоб служити (бути) грошима, предмет повинен пройти одне випробування...
Віддієслівні іменники, що означають наслідок дії, утворюються переважно від дієслів недоконаного виду, що означають багаторазову дію:

• безсуфіксним способом: обмінювати - обмін; гнути, згинати -

згин;

• за допомоги додавання -а, -ина, -ок: міняти, змінювати - змі-

на; колоти, розколювати — розколина; лити, виливати — ви-

ливок;

• за допомоги додавання -овання, якщо дієслово має форму, яка

закінчується на -овувати: групувати, угруповувати - угрупо-

вання; статкувати, устатковувати - устатковання.

У наукових текстах переклад дієслів залежить від контексту:

иногда встречаются ошибки — інколи трапляються помилки

к таким понятиям относятся... - до таких понять належать...

оказать влияние - вплинути

следовать примеру - брати за приклад

следует выполнить - належить виконати

следует отметить — слід зауважити

из теоремы следует - з теореми випливає

сделать возможным –уможливити
Окремо зазначимо особливості перекладу російських конструкцій із

дієприкметником следующий. Дієприкметник слідуючий неможливий

в українській мові навіть теоретично, оскільки немає дієслів, від яких

він міг би утворитися. Отже, перекладається:

• словом наступний (у часовому й просторовому значенні), порівняймо: Следующий вариант стандарта использует в качестве

среды передачи /Наступний варіант стандарту використовує

як середовище передачі;

• словом такий (перед переліком або поясненням).

54.Лексикографічна компетенція як показник мовної культури фахівця. Термінологічні словники.
Термінологічні словники - різновид лінгвістичних словників, що

подають значення термінів певної галузі знань. Українська мова має

термінологічні словники з багатьох галузей: біології, медицини, ма-

тематики, літературознавства, мовознавства, геології, спорту тощо. Ці

словники є одномовними, двомовними чи багатомовними, наприклад:

≪Словник лінгвістичних термінів≫ Д.І. Ганича, С. Олійника (1985),

≪Словник гідронімів України≫ (А. П. Непокупний, О. С. Стрижак,

1979); ≪Російсько-український словник наукової термінології. Сус-

пільні науки≫ (1994)≫ ≪Російсько - українсько-англійський словник

правничої термінології. Труднощі терміновживання≫ (1994).

55. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлення покликань.
Покликання - уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують

у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну

сторінку. Бібліографічні покликання - це сукупність бібліографічних

відомостей про цитовану працю.
Під час написання наукової роботи дослідник зобов'язаний оформлювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку, приклад того чи іншого автора, у якого їх запозичено, ті ідеї чи висновки, на підставі яких розробляють проблеми чи розв'язують завдання, поставлені у статті, монографії тощо. Це дає змогу відшукати потрібний документ і перевірити точність зазначених відомостей, з'ясувати інформацію, обставини, контекст.

Відсутність покликань - підстава говорити про плагіат, а їх наявність визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, викладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій

його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками в кутових дужках <...>, якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його опускають;

в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;

г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку

автора, робити відповідні поклилання на джерела.
Список використаних джерел - важливий елемент бібліографіч-

ного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку п написання До нього заносять цитовані,

аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми

Розрізняють такі способи розташування літератури у списку

•/ Абетковий список використаних джерел має самостійну ну-

мерацію за прізвищами авторів, перших слів назв, якщо авторів

не зазначено, авторів з однаковими прізвищами розміщують

за абеткою їх ініціалів, а роботи одного автора - за назвою ро-

боти, окремо подають абетковий ряд кирилицею (українською,

російською мовами) і ряд мовами з латинським написанням

літер (англійською, французькою, німецькою тощо)

^ За типами документів матеріал у списку розташовують за ти-

пом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти

тощо), а в межах розділу - за абеткою

^ Хронологічний список зазвичай використовують у працях іс-

торичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди

і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело

•^ За ступенем використання такий спосіб застосовують за-

звичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел

невеликий.
Бібліографування - це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа. Такі описи можуть бути різними - бібліографічними, архівними, інтернетними тощо. Бібліографічні описи описують опубліковані паперові видання, архівні - описи архівних документів, інтернетні - описи веб-сторінок Інтернет.

56. Реферат як важливий засіб організації розумової праці.
Реферування - процес аналітично-синтетичного опрацювання

інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні

найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень,

фактів, доведень, результатів, висновків). Реферування має на меті

скоротити фізичний обсяг первинного документа за збереження його

основного смислового змісту, використовується у науковій, видавничій,

інформаційній та бібліографічній діяльності.

Реферат - це 1) вторинний документ, результат аналітично-

синтетичного опрацювання інформації, поданий у вигляді стислого ви-

кладу наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням характеру, ме-

тодики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних

особливостей; 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад головних

думок, поєднаних однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка
Основні функції реферату:

• інформаційна - реферат подає інформацію про певний документ;

• пошукова - реферат використовується в інформаційно-пошукових й автоматизованих системах для пошуку конкретних

тематичних документів та інформації.
Об'єктами реферування можуть бути:

• наукові статті (теоретичні, експериментальні, методичні, опи-

сові та ін.);

• розділи з монографій, збірників праць тощо;

• патентні документи;

• депоновані рукописи.
Як писати реферат

1. Визначити тему.

2. Дібрати літературу: а) документи, першоджерела; б) монографії,

довідники, збірники; в) газетні та журнальні матеріали.

3. Ґрунтовно вивчити літературу, зробити виписки цитат, основ-

них думок.

4. Скласти список розділів, який може і бути планом реферату.

5. Продумати план реферату, можливе його розширення.

6. Систематизувати опрацьований матеріал.

7. Остаточно продумати та уточнити план реферату.

8. У кінці реферату слід подавати список використаної літератури.

9. Бібліографічний опис джерела списку літератури оформити

відповідно до вимог.

Структура реферату

1. Титульна сторінка (назва міністерства, якому підпорядкована

установа; назва закладу; назва кафедри, на якій виконано ро-

боту; назва дисципліни; тема реферату; назва виду документа

(реферат); посада (студент) та номер групи, у якій навчається

автор; прізвище, ім'я, по батькові автора; місто і рік написання).

2. План.

3. Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків.

4. Список використаної літератури.

57. Довідково-інформаційні документи: звіт, службова записка, довідка.
Звіт - це письмове повідомлення про виконання певної роботи

(завдань, доручень за певний проміжок часу)

Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові Статистичні звіти

оформлюються на спеціально виготовлених друкарським способом

бланках Текстові звіти здебільшого виконуються довільно, але існують

усталені вимоги до їх оформлення.

Реквізити

1 Назва виду документа

2 Заголовок (вказують установу, напрям діяльності, звітний період)
3 Текст, який має такі частини вступ (вказують коло завдань, які були поставлені перед установою (особою) за звітний період), основна частина (опис та аналіз виконаної роботи), висновки (пропозиції, зауваження, плани на майбутнє)

4 Підпис керівника установи або особи, відповідальної за складання звіту

5 Дата

6 Печатка
Звіт повинен мати композиційну чіткість, логічну послідовність

у викладі, обґрунтованість висновків і пропозицій, стислість, точність формулювань Текст звіту великий за обсягом звіт поділяють на частини, кожна з яких має свій заголовок (наприклад, навчально- методична діяльність, науково-дослідна діяльність, оргашзацшно- виховна робота)

Довідка - це документ інформаційного характеру, що підтверджує

факти з життя й діяльності окремих громадян, різні обставини діяль-

ності установ, організацій, підприємств.

Довідки можуть бути особисті й службові.

Особисті довідки підтверджують певний юридичний факт конкретної особи. Оскільки текст довідки особистого характеру типовий, то слід використовувати бланки установи чи підприємства, на яких власноручно заповнюють тільки індивідуальні реквізити (кому, про що, для подання куди).

Довідки службового характеру складають на запит або за вказівкою

вищої організації чи службової особи. Вони повинні об'єктивно відображати стан справ конкретного структурного підрозділу, всієї установи.

Зовнішні довідки підписує керівник і засвідчують печаткою. Внутрішні печаткою не засвідчують..

Довідка містить такі обов'язкові реквізити:

1. Назва організації, що видає довідку.

2. Дата і номер.

3. Назва виду документа.

4. Текст, у якому вказують прізвище, ім'я та по батькові особи, якій

видається довідка у давальному відмінку; текст, у якому під-

тверджують певний факт; призначення довідки (куди подається).

5. Підписи службових осіб, печатка, без якої довідка не має юридичної сили.

Під загальним терміном службові записки найчастіше розуміють

такі різновиди довідково-інформаційних документів: доповідна записка,

пояснювальна записка, рапорт.

Реквізити службових записок:

1. Адресат (Керівникові проекту ≪Україна дітям≫ Висоцько-

му А. В.; Ректорові Національного економічного університету

імені Вадима Гетьмана).

2. Адресант (кафедра історії та культури української мови; до-

цента кафедри філософіїКозачука С.В.)

3. Назва виду документа (Доповідна записка; Пояснювальна записка; Рапорт).

4. Заголовок (про відрядження, про запровадження державного

іспиту з української мови (за професійним спрямуванням), про

порушення трудової дисципліни).

5. Текст.

6. Дата.

7. Підпис.
Доповідна записка - це документ на ім'я керівника установи, у якому повідомляють про певний факт, подію, подають звіт про виконання службових доручень або взятих на себе зобов'язань.

За змістом доповідні записки поділяють на інформаційні, звітні,

ініціативні, за походженням - внутрішні, зовнішні.
Рапорт - 1) письмове офіційне повідомлення про що-небудь вищій

інстанції, керівництву; 2) різновид доповідної записки, в якій стисло,

але докладно викладено суть якої-небудь справи.
Пояснювальна записка - 1) це документ особистого характеру,

в якому пояснюються певні дії особи; 2) вступна частина основного

документа (плану, програми, звіту), в якому обґрунтовується мета його

створення, структура, зміст, призначення, актуальність і новизна).

Пояснювальну записку пише працівник на вимогу адміністрації,

у деяких випадках - з ініціативи підлеглого.

Пояснювальну записку, що не виходить за межі установи, оформлюють на стандартному аркуші, що виходить за межі установи - на бланку

і реєструють.

58. Синтаксичні помилки у наукових текстах та шляхи їх уникнення.
У сучасних науково-технічних та фахових текстах широко вживають синтаксичні конструкції, не властиві українській мові, частина

яких узвичаїлась під багаторічним впливом російської мови, але кожна

мова має власні традиції та норми побудови словосполук і речень80.

Свідченням багатства української мови є різноманітність мовних за-

собів усіх рівнів, зокрема й синтаксису.
Не завжди вживання розщепленого присудка є виправданим і доречним; досить часто це данина традиції, яку дехто розуміє надто спрощено, а то й неправильно. Допоміжні дієслова можуть сполучатися далеко не з усіма віддієслівними іменниками. Напр.: питання ставити, порушувати, висувати — можна; питання піднімати, загострюва- ти - не можна; допускатися (припускатися) помилки, суперечності, недоречності - можна; допускатися (припускатися) браку, поломки, розкрадання - не можна; викликати - захоплення, радість, овації— можна; протест, хворобу - не можна.