Спілкування як інструмент професійної діяльності. Фцункції спілкування.Ділове спілкування

Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку

контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Отже, спілкування - це ≪цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої

пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно

за допомоги вербальних засобів≫.

Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі.

Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування

відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм

соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове)

спілкування36, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою

частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми,

часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях.

Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.
Правила спілкування - ≪рекомендації щодо ефективного спіл-кування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу≫. Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.

Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є

синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації,

що зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі

та способом адресованості інформації.

Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.

Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності;

акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру.

Поняття ≪комунікація≫ ширше поняття ≪спілкування≫. Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми ≪з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні≫
Функції спілкування (від лат. гипсиоп - виконання, здійснення) -

це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно

виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, виокремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної

єдності з життям суспільства в цілому та безпосередніми контактами

людей, інші - як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми

один одного, ще інші - з погляду мети спілкування. Узагальнюючи

різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про

багатоаспектний характер цього феномену.

Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф. С. Бацевич

виокремлює такі функції спілкування:
- контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;

- інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);

- спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

- координаційну (узгодження дій комунікантів):

- пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);

У емотивну (обмін емоціями);

- налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);

- регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної

стратегії й тактики).

Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.

Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:

- інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);

- інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного

комунікативного процесу);

- функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу);

- трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);

-функцію соціального контролю (регламентування поведінки,

а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції

учасників ділової взаємодії);

-функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);

-експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти

емоційні переживання один одного.)

18. Термін у науковому мовленні. Кодифікація і стандартизація термінів.

Термін (від латин. Іегтіпж - межа, кінець) - це слово або словцсполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію.
Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому

значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну,технічну тощо.
Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які

надають сукупності термінів системного характеру:
• логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);

• мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо).

Термінологія - це не хаотична сукупність слів, а організована на ло-

гічному й мовному рівні система спеціальних назв.
Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни переділяються

на три групи

1 Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має

термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими

науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація,

технополіс, приватна власність).

3. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, правка, ретуш.
Основні ознаки терміна

- Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми,

у якій має термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення.

- Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може

бути джерелом непорозумінь між фахівцями.

- Прагнення до однозначності у межах своєї терміносистеми: якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, це зумовлено їх призначенням, але повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) не вдається.

- Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію

(означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.
Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках,

довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Значення термінів зафіксовано у спеціальних словниках, довідниках.

Розрізняють такі види: словники терміносистем, затверджені у вигляді

стандартів; словники термінології (універсальні енциклопедії, галузеві

енциклопедії, галузеві термінологічні словники).
Стандартизація термінології - це вироблення термшів-еталонів,

термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо

це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт) Стандартизована термінологія обов'язкова для вживання

в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах

Основи стандартизації термінів було закладено у Німеччині в кінці XIX - на початку XX ст, коли виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В Вюстер
ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ТЕРМІНОЗНАВСТВА

Національна мовна система будь-якої галузі знань неоднорідна за по-

ходженням, оскільки в її основі закладена універсальна греко-латинська

система терміноелементів, яка в кожній мові специфічно асимілюється,

з урахуванням особливостей фонетичної, орфографічної, граматичної,

лексичної системи літературної мови. Схематично її можна представити

сукупністю універсальних (інтернаціональних), питомих (національних),

чужорідних (іншомовних), унікальних (безеквівалентних) та оказіо-

нальних (екзотичних) термінологічних одиниць, а також специфічної

системи символів та інших екстралінгвістичних компонентів.

Розвиток новітньої української термінології тісно пов'язаний з харак-

тером сучасної науки. Десь із середини XX століття темпи її розвитку такі,

що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей подвоюється

кожні 12-15 років68. Це означає, що для опрацювання нових публікацій

навіть у вузькій галузі потрібні доведені до автоматизму навички перекоду-вання наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, українською.
Це завдання легше розв'язувати тоді, коли існує певна традиція

терміновжитку. І як б не наголошували на семантичних чи естетичних

критеріях добору терміна, історія розвитку різних галузей знань засвідчує, що найчастіше перевагу надають терміну, що має найдовшу традицію вжитку, часто всупереч національним традиціям.

Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нор-

мування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків

термінотвору є прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національнокультурний ви-бір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській

мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з

російської мови.