Класифікація документів. Національний стандарт України.

Національний стандарт України ≪Державна уніфікована система

документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої доку-

ментації. Вимоги до оформлювання документів≫ ДСТУ 4163 -2003 по-

ширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, роз-

порядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо,

створювані в результаті діяльності:

• органів державної влади України, органів місцевого самовря-

дування;

• підприємств, установ, організації та їх об'єднань усіх форм

власності.59

Цей стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги

до змісту і розташування їх; вимоги до банків та оформлювання доку-

ментів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомоги друкувальних засобів. Вимоги його щодо оформлювання реквізитів можуть

бути поширені на всі класі уніфікованих систем документації. Цей

стандарт не поширюється на процеси створення та обігу електронних

організаційно-розпорядчих документів.

Кожний документ складається з окремих елементів, які називаються

Реквізитами.

Реквізит службового документа - це інформація, зафіксована

в службовому документі для його ідентифікації, організації обігу і/або

надання йому юридичної сили.

Сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності

на бланку, називається формуляром.

Формуляр-зразок - це модель побудови формуляра службового

документа, що встановлює сферу його застосування, формат, розміри

берегів, вимоги до побудови конструкційної сітки та реквізити.

Державний стандарт України визначає такий склад реквізитів документів:

01. - зображення Державного герба України, герба Автономної

Республіки Крим.

02. - зображення емблеми організації або товарного знака (знака

обслуговування).

03. - зображення державних нагород.

04. - код організації.

05. - код форми документа.

06. - назва організації вищого рівня.

07. - назва організації.

08. - назва структурного підрозділу організації.

09. - довідкові дані про організацію.

10. - назва виду документа.

11. - дата документа.

12. - реєстраційний індекс документа.

13. - посилання на реєстраційний індекс та дату вхідного документа, на якого дають відповідь.

14. - місце складання або видання документа.

15. - гриф обмеження доступу до документа.

16. - адресат.

17. - гриф затвердження документа.

18. - резолюція.

19. - заголовок до тексту документа.
20. — відмітка про контроль.

21. - текст документа.

22. - відмітка про наявність додатка.

23. - підпис.

24. - гриф погодження документа.

25. - візи документа.

26. - відбиток печатки.

27. - відмітка про засвідчення копій.

28. - прізвище виконавця і номер його телефону.

29. - відмітка про виконання документа і направлення його до справи.

30. - відмітка про наявність документа в електронній формі.

31. - відмітка про надходження документа до організації від адресата.

32. - запис про державну реєстрацію.

27. Презинтація як різновид публічного мовлення

Уміння представляти проекти (презентації), звітувати, перекону-

вати, якісно інформувати аудиторію є досить важливою складовою

професюграми майбутнього фахівця Презентація - спеціально

організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або

спонукати п до певних дій Презентацію здійснюють через три

канали вербальний - те, що я говорю, вокальний - те, як я говорю, невербальний - вираз очей, жести, рухи Вплив на аудиторію

суттєво посилюється завдяки володінню вокальним і невербальним

засобами

Презентація може бути успішною і неуспішною Успішна - це

презентація, під час якої досягнуто поставлену мету, неуспішна -

аудиторію не вдалося переконати, підсумком стало розчарування як

аудитори, так і презентатора

Основними причинами неуспішної презентації є

^ нездатність подолати хвилювання перед великою аудиторією,

•^ недоліки у плануванні й підготовці презентації,

^ погано організований, неструктурований зміст,

^ недостатній контакт з аудиторією,

•^ неуважність до деталей,

-ґ відсутність відчуття часу,

•*/ неефективне використання наочних засобів,

•^ перевантаження інформацією

Важливим для успіху презентації є її планування

План презентації

1 Мета і завдання презентації

2 Тема і предмет презентації

3 Аудиторія, на яку спрямована презентація.

4 Початок і тривалість виступу

5 Місце проведення презентації

Розрізняють такі види презентацій

Презентація за сценарієм - це традиційна презентація зі слайдами,

доповнена засобами показу кольорової графіки й анімації з виведенням

відеоматеріалу на великий екран або монітор

Використання аншацшного тексту в поєднанні з діаграмами,

графіками та ілюстраціями дає змогу зосередити увагу слухачів

на основних твердженнях і сприяє кращому запам'ятовуванню

інформації Озвучує матеріал зазвичай сам ведучий

Інтерактивна презентація - це діалог користувача з комп'ютером

Користувач приймає рішення, який матеріал для нього важливий, і

вибирає на екрані потрібний об'єкт за допомоги миші або натисненням

на клавіші У цьому випадку видається інформація, на яку є запит

Інтерактивна презентація дає змогу здійснювати пошук інформації,

заглиблюючись в неї настільки, наскільки це було передбачено розробником презентації Така презентація захоплює користувача і утримуєйого увагу.

Автоматична презентація - це закінчений інформаційний продукт, перенесений на відеоплівку, дискету, компакт-диск і розісланий

потенційним споживачам з метою виявлення їхньої зацікавленості

Навчальна презентація призначена допомогти викладачеві забезпечити зручне і наочне викладання теоретичного і практичного матеріалу

Навчальні презентації переділяються на такі види

^ презентацп-семшари,

^ презентації для самоосвіти,

^ презентацп-порадники

У навчальних можуть використовуватися всі інші види презентацій

Успіх будь-якої презентації, незалежно від й мети, типу, теми, складу

аудитори, визначається умінням доповідача презентувати свій задум.

28.За гальномовна і наукова лексикографія. Види словників.

Предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.

Залежно від призначення словники переділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні(загальномовні).

Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами. Вони вносять до реєстру здебільшого тільки іменники та іменникові словосполучення, не дають власне мовних ознак реєстрових слів, широко наводять власні назви. З-поміж енциклопедичних словників виділяють загальні, що розраховані на подання найширшої інформації, і спеціальні (галузеві) енциклопедії (медична, сільськогосподарська, педагогіка кібернетики тощо). У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошування тощо. Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними. Двомовні чи багатомовні - це перекладні словники. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу. Вершиною словникарства є тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого й переносного значення, граматичних та стилістичних особливостей, наводять зразки вживання слова.

Етимологічні словники тлумачать походження слів, їхні найдавніші корені, зміни в їх будові, а також розвиток значень слів.

Орфографічні словники подають нормативне написання слів і їх граматичних форм відповідно до чинного правопису.

Орфоепічні словники фіксують основні норми літературної вимови. Вимову, відмінну від написання, у словниках подано фонетичною транскрипцією.

Словники іншомовних слів подають пояснення слів, запозичених з інших мов. У цих словниках переважно зазначається джерело запозичення, тобто мова, з якої або через яку слово прийшло, та розкривається його значення.

Історичні словники - це словники, в яких пояснюються слова, зафіксовані писемними пам'ятками.

Фразеологічні словники подають стійкі сполучення слів. Вони можуть бути перекладні (двомовні) й тлумачні (одномовні). Найбільший інтерес становлять тлумачні фразеологічні словники, в яких кожна фразеологічна одиниця супроводжується тлумаченням.

Термінологічні словники - різновид лінгвістичних словників, що подають значення термінів певної галузі знань. Українська мова має термінологічні словники з багатьох галузей: біології, медицини, математики, літературознавства, мовознавства, геології, спорту тощо.

Інші типи словників. Крім названих, в українській лексикографії є й інші типи словників:

1. Діалектні словники подають значення і межі поширення лексики територіальних діалектів.

2. Словники мови письменників фіксують лексичний склад творів певного письменника.

3. Словники власних імен, прізвищ

4. Морфемні словники, в яких розглядається будова слова

5. Частотні словники, в яких вказано на частотність вживання кожного слова реєстру

6. Словники-довідники з культури мови найчастіше містять лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, подають труднощі слововживання.