Гендерні та національні особливості спілкування.

Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є досліджен-

ня комунікативної взаємодії індивідів (жінка-чоловік) у співвідношенні

з параметрами мови. Тендерний статус учасників спілкування впливає

не лише на стратегію і тактику мовленнєвого спілкування, а й на його

тональність, стиль, характер.

Гендерні пошуки у лінгвістиці зводяться до таких підходів:

- маніфестація тендеру в стилі спілкування;

- виявлення особливостей мовлення чоловіків та жінок - мовні

гендерні стереотипи;

- вираження тендеру на різних мовних рівнях: морфологічному,

лексичному та текстуальному;

- тендер і традиції мовленнєвого етикету.

Як стверджують психологи, лінгвісти, стиль спілкування жінок

і чоловіків найяскравіше репрезентується в діловій та професійній

сфері. Чоловічий стиль спілкування зорієнтований на систему домінування: чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість,

зосередженість на завданні, схильність до стереотипів у спілкуванні.

Такий стиль називають авторитарним. Для чоловіків найважливішою

є інформація, результат, факти, цифри, для них тільки одна відповідь

правильна (переважно це - власна думка).

Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, що сприяє зростання ініціативності співрозмовників,

кількості нестандартних творчих рішень.

Для чоловіків характерним є виокремлення свого ≪Я≫, а для жінок -

актуалізація ≪Ми≫ в налагодженні професійних ділових контактів.

Типовою рисою жіночої вербальної поведінки є прагнення створити доброзичливу атмосферу спілкування, уникати засобів, що можуть

образити співрозмовника, демонструвати загальну позитивну налаштованість. Щодо чоловічої вербальної поведінки, то вона демонструє загальний негативний настрій комуніканта, зосередження на своїх власних проблемах, небажання враховуваги інтереси співрозмовників.

Однією з проблем дослідження особливостей вияву людського

чинника в мові є встановлення лексико-стилістичних засобів і способів їх транслювання залежно від статі комунікантів. У цьому сенсі слід наголосити на вживанні лексичних одиниць із семантичною функцією кваліфікації ступеня вияву ознаки. Для зображення вербальної поведінки жінок типовим є підсилення ступеня вияву певної ознаки шляхом таких інтенсифікаторів: дуже, надто, надзвичайно, вельми, сильно, страх (як), здорово, не на жарт, ой! ох! аж он як, тощо.

Отже, жінки схильні перебільшувати вияв ознаки, а чоловіки - вживати вульгаризми, грубі й лайливі слова для висловлення сильно негативних емоцій. Жінки частіше вживають слова зі значенням невпевненості (мабуть, напевне, певно, очевидно, либонь), а чоловіки демонструють свою незаперечну переконаність (я глибоко переконаний, ясна (звісна) річ, що й казати, зрозуміло). Бажання чоловіків показати у спілкуванні з жінками високий рівень ерудиції спонукає їх до вживання професійної лексики.

Тендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикетному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду.

Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки контролюють і керують перебігом її. Жінки частіше ніж чоловіки просять вибачення, докладно щось пояснюють.

У етикетних ситуаціях знайомства чи прощання домінує чоловіче

мовлення, що виявляється у компліментах та цілуванні руки жінки.

Запропоновані висновки про тендерні аспекти спілкування не претендують на вичерпність, універсальність, але заслуговують на увагу

для подальших серйозних студій цієї проблеми.

Спілкування як інструмент професійної діяльності. Вербальні та невербальні засоби спілкування.

Мовлення - не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються

інформацією й за допомоги інших засобів - жестів, міміки, погляду,

пози, рухів тіла, які часто поєднуються в різних комбінаціях. Усе це

невербальні (несловесні) засоби.

Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків,

що слугують засобами для обміну інформацією між людьми.

Один з найвідоміших фахівців з питань спілкування А. Піз

стверджує, що за допомоги слів передається всього 7 % інформації,

тоді як звуковими засобами - 38 %, а за допомоги міміки, жестів і

поз - 55 %40. Без сумніву, вербальні і невербальні засоби спілкування

потрібно інтерпретувати не ізольовано, а в єдності, оскільки вони

підсилюють взаємодію між співбесідниками. Між вербальними і

невербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл

функцій: словесними передається чиста інформація, а невербальними - ставлення до партнера. Бажано розвивати вміння читати (розуміти) невербальні сигнали, оскільки вони здебільшого спонтанні, несвідомі, а тому щирі. Вміння користуватися ними сприяє формуванню культури спілкування.
Спілкування завжди просторово організоване. Американський антрополог Е. Холл увів термін ≪проксеміка≫, що означає ≪близькість≫. Вчені

виокремлюють чотири дистанції між учасниками спілкувального акту:

• інтимна (від 0 до 45 см) - спілкування з дітьми, дружиною,

коханими, коханими, найближчими друзями;

• особиста (від 45 до 120 см) - спілкування під час зустрічей,

на вечірках, у кулуарах конференцій тощо;

• соціальна (суспільна) (від 120 до 400 см) - міжособистісне

спілкування з малознайомими людьми;

• громадська (відкрита) (від 400 до 750 см) виступ лектора перед

аудиторією.

Проксеміка - це не тільки відстань між спілкувальниками, а й

конфігурація, яку вони творять. Якщо спілкувальники сидять на-

впроти, вони частіше конфліктують. За звичайної розмови доцільно

розташовуватися під кутом один до одного. Під час ділової зустрічі

сідають з одної сторони столу. Незалежна позиція визначається у розташуванні по діагоналі.
Отже, щоб успішно здійснювати професійну діяльність, треба знати

і вміти розпізнавати (читати) невербальні засоби спілкування.

Спілкування і комунікація. Види, типи і форми спілкування.

Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує

значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер

спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:
1. За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне)

і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове,

Друковане.

3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується

сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове

(3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване

не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше

здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне,

монологічне і полілогічне.

7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями

(начальник — підлеглий, викладач — студент, колега — колега) і

неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати

спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування

(особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з

керівником.

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і

соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).

11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).
12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне.

За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування.

Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено орга-

нізаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією

виокремлюють такі форми спілкування:

- індивідуальні й групові бесіди;

- телефонні розмови;

- наради;

- конференції;

- збори;

- дискусії;

- полеміка.

Ф. С. Бацевич у підручнику ≪Основи комунікативної лінгвістики≫

подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:

- залежно від форми втілення мовних засобів - монологічне,

діалогічне, полілогічне;

- з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення

опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);

- залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне.

- за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо);

за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружнє

(розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).

Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають

стильову специфіку.