Щодо техніки усного мовлення

Умови правильного дихання теле-, радіожурналіста

 

Вдихати повітря через ніс слід вільно, безшумно.

1. Починати говорити можна тоді, коли в легені взято незначний надлишок повітря, потрібний для виголошення структурно-логічної частини тексту; це позбавить від “позачергового” вдиху, який порушує плавність і ритм мовлення, спричинює уривчастість, поверховість дихання.

2. Не допускати, щоб повітря було витрачене повністю (тобто не допускати повного звільнення легенів від повітря) – це призведе до аритмії, фальцетів та ін. Витрачати повітря слід економно й рівномірно.

3. Треба скористатися кожною природною зупинкою в мовленні для дозбирування запасу повітря в легені. (Дозбирування повітря під час природних зупинок здійснюється так званим нижнім диханням; рухається діафграгма, а верхня частина грудної клітки і ребра підняті й нерухомі).

Поповнювати запас треба своєчасно і непомітно.

4. Пам’ятати, що від глибини вдиху залежить сила видиху, отже – сила звучання голосу.

5. Вдихати і видихувати треба безшумно, непомітно для слухача, адже якісний звук утворюється спокійним струменем повітря, що виходить під час рівномірного вдиху і видиху (тут не йдеться про афективне мовлення).

6. Пам’ятати, що мікрофон дещо змінює природність усного мовлення. Обов’язково слід вивчити особливості свого мовлення перед мікрофоном, домагатися рівномірного струменя видихуваного повітря, енергійного й повного звучання, зважити на можливі деформації тембру.

Умови, за яких дихання під час мовлення буде правильним, можуть бути реалізовані систематичним тренуванням. Окрім тренування, слід дотримуватися і деяких гігієнічних правил:

а) не читати вголос чи промовляти у непровітреному, душному, з надто сухим повітрям приміщенні;

б) дихання залежить і від розміру приміщення, його акустики: сила звука залежить і від якості дихання, яка зумовлена активною роботою реберних, діафрагмових і голосових м’язів;

в) оскільки надлишок повітря утруднює утворення звуку, не слід набирати в легені надто багато повітря;

г) поза мусить бути вільною (рівно сидіти, краще – стояти), грудна клітка не стиснута, голова піднята;

ґ) не можна надмірно підсилювати голос, напружуючи голосові зв’язки, бо це вимагатиме напруження і дихального апарату, що призведе до розладу всього апарату мовлення;

д) не слід без належної паузи переходити від афективного до врівноваженого мовлення – у стані афекту дихання не може бути правильним.

За матеріалами Н.Бабич

 

Тренувальні вправи (контроль за глибиною дихання)

Тримаючи праву руку на верхній частині живота, а ліву – на нижніх ребрах, виконати такі вправи:

1. Видихнути з легень повітря (губи “трубочкою”).

2. Вдихнути через ніс на рахунок 1-2-3 (діафрагма опущена, верхня частина живота напружена).

3. Розширити грудну клітку, розсуваючи ребра (1 сек.).

4. Підтягти нижню стінку живота (1 сек.).

5. Затримати дихання (1 сек.).

6. Видихнути через рот 1-2-3-4-5.

7. Зробити короткий вдих ротом і носом, видихнути на рахунок 1-2-3-4-5, знову короткий вдих – видихнути на рахунок 6-7-8-9-10, вдих-видих 11-12-13-14-15, вдих-видих 16-17-18-19-20. Повторити кілька разів. Поступово повітря можна затримати довше, видихаючи на рахунок 1-7, 8..., домагаючись, щоб вистачило повітря на такий і довший рахунок.

 

Вправи

(поставити дихання, поліпшити звучання голосу)

1. Пряма, вільна поза, руки – на нижні ребра, по обидва боки грудей; дихаєте легко й регулярно: 5 сек. – вдих, 5 сек. – видих. Цей рух має поширюватися на грудну клітку й живіт. Поступово доводите вдих і видих до 10 сек. Вправу виконуєте 10 і більше разів в день, дбаєте, щоб не було різких поштовхів.

2. Поволі крутите головою коловим рухом (чергуєте рух: зліва-праворуч, зправа-ліворуч), нагинаєтеся вперед і видихаєте. Різко викидаєте руки і плечі вперед. Потім видихаєте, поволі розширюючи груди, перегинаєтесь назад.

3. Наповніть легені повітрям якомога швидше, але не судорожно, тягніть а-а-а… на висоті, яка для вас можлива, поволі й рівномірно виштовхуючи повітря (10 сек.). Вслухайтеся у звучання, яке має бути стійким до кінця. Повторююте по 5 хв. один-два рази в день, збільшуючи тривалість звучання до 20–30 сек. Економте дихання, залишайте достатній запас повітря.

4. Тягніть а-а-а…, але міняйте силу звучання. Починайте тихо, поступово нарощуючи звук, а потім понижуйте до повного завмирання. Вправу робіть кожного дня, поки звук не стане стійким, довгим, слухняним. Робіть і навпаки: починайте зі сильного звучання, знижуючи його поволі, а потім нарощуючи.

 

Артикуляційна гімнастика для губ

1. Вихідне положення: губи стиснуті, щелепи стиснуті. Випнути губи вперед, утворивши “хоботок”, розтулити кутики губ убік, наче посміхаючись, але губи не розтулювати, лічіть: раз – губи вперед, два – кути губ убік і т.д.

2. Вихідне положення: щелепи зімкнені, губи випнуті “хоботком” вперед. Раз – підняти “хоботок” до носа, два – спустити його до підборіддя і т.д. А потім виконати “хоботком” обертальні рухи: раз – вгору, два – вправо, три – вниз, чотири – вправо і т.д.

3. Вихідне положення: щелепи зімкнені, губи розімкнені. Раз – верхню губу підняти вгору, до носа, так, щоб вона піднімалась, ковзаючи по яснах, і не виверталась. два – губа повертається на місце і т.д. Потім на “раз” – нижню губу вільно опустити вниз, не вивертаючи, так, щоб оголились нижні зуби, “два” – губа йде у вихідне положення.

4. Вихідне положення: щелепи і губи розімкнені. Раз – верхню губу опустити і, натягнувши її на верхні зуби, втягнути всередину, два – повернути її на місце. Потім на “раз” – обидві губи одночасно натягнути на зуби, два – повернути губи у вихідне положення і т.д.

 

Вправи для язика

Вихідне положення для всіх вправ: рот розкритий приблизно на ширину одного-двох пальців, язик лежить на дні рота, у спокійному стані, ненапружений.

1. Раз – кінчик язика з силою вперти у нижні передні зуби, два – підняти його вгору і з силою вперти у верхні передні зуби, раз – вниз, два – вгору і т.д.

2. Раз – кінчик язика опустити вниз і якомога далі загнути під язик, два – підняти кінчик язика і якомога далі відсунути до м’якого піднебіння і т.д.

3. Раз – кінчик язика відсунути якомога далі вправо, торкаючись внутрішнього боку щоки, два – те ж вліво і т.д. Язик трохи висунути, але так, щоб він лежав, а його кінчик розташовувався на нижніх зубах, потім губи заокруглити як для вимови звука [у] і загнути бокові краї язика вгору, утворивши “трубочку”. Виконуючи вправу, вдихати повітря через “трубочку”, утворювану язиком.

 

Вправи для нижньої щелепи

Вихідне положення: щелепи зімкнені, губи розімкнені. Раз – щелепу максимально обережно, без різких рухів опустити вниз, губи перебувають у стані спокою, голову не опускати, два – повернути щелепу у вихідне положення і т.д.

 

Рекомендації щодо техніки усного мовлення

Запам’ятай, що перш аніж в слові почати вправлятись,

Треба клітку грудну розширити злегка й при цьому

Низ живота підібрати для опори диханню й звукові.

Плечі в час дихання бути повинні в спокої, без руху.

Кожий вірша рядок на однім видиху промовляй

І простеж, аби груди не стискались під час мовлення,

Бо при видиху рухається лише діафрагма.

Рядочок читати скінчивши, не поспішай з переходом

до наступного:

Витримай паузу коротку у темпі вірша й одночасно

Добери частку повітря, та лише користуючись

диханням нижнім,

Стримай повітря на мить і тільки тоді вже

читання продовжуй.

Стеж чутливо, щоб кожнеє слово почуте було:

Пам’ятай про дикцію ясну і чистоту звуків приголосних;

Рот не лінуйсь відкривати, щоб для голосу

вільним був шлях;

Голосу звук не глуши придиховим тьмяним відтінком –

Голос і в тихім звучанні повинен зберігати металевість.

Перш вправлятися в темпі, висоті й силі,

До ваги слід взяти рівність, стійкість звука.

Слухай уважно, щоб голос ніде не тремтів і не коливався,

Видих веди економно – з розрахунку на цілий рядок

Зібраність, гучність, злетність, стійкість,

повільність і плавність –

Ось що слухом уважним спочатку у вправах здобудь.

Рекомендації А. Пряшнікова

 

Рекомендації кінесолога

1. Пам’ятаючи, що людське обличчя, особливо очі, володіють винятковою виразністю, треба намагатися бачити слухача і стояти перед ним так, щоб і він бачив у доброму освітленні наше обличчя.

2. У всіх випадках живого спілкування слід залишатися природним, самим собою.

3. Жести, міміка мовця, зокрема лектора, учителя, тележурналіста повинні мати ознаки його індивідуальності, а не бути “запозиченими” у популярного артиста або іншого лектора, який користується успіхом.

4. Не слід, проте, і хизуватися індивідуальністю – не можна бути однаковим у різних ситуаціях спілкування, “культивувати” до самозамилування свою манеру говорити.

5. Мовлення повинно бути змістовним, яскравим і емоційним, але не варто нав’язувати власних емоцій – їх треба викликати у слухача, тому, спілкуючись, слід бути щирим і природним. У цьому полягає й естетика спілкування.

6. Природні можливості людського голосу, його тембр, темп мовлення у поєднанні з мімікою і жестами творитимують виразність мовлення, якщо будуть підпорядковуватися усвідомленій меті спілкування і якщо текстові мовлення цілком віритиме його інтерпретатор.

7. Надмірна жестикуляція, невиправдана міміка з’являються, коли мовлення бідне, неточне. А оскільки міміка і жести лише допомагають слову, то слід опанувати багатство мови – словникове, структурно-інтонаційне, акцентуаційне тощо.

8. Оскільки стриманість є ознакою вихованості, то, прагнучи до високого ступеня вихованості, слід остерігатися, щоб стриманість не перейшла у скованість, адже мистецтво живого мовлення потребує невимушеності у вираженні думки і почуттів.

9. Варто запам’ятати цінні поради класичної риторики: коли хочеш переконати слухача або читача в правдивості запропонованої теми, треба, щоб:

а) слово твоє було зрозумілим,

б) тема була переконливо обґрунтована,

в) мовлення багатим, правильним і приємним,

г) той, хто прагне бути бажаним співрозмовником, повинен багато знати, особливо історію, філософію, етику й естетику.

10. Слід тренувати слух, щоб тонко відчувати й чуже, і власне слово. Тренувати варто і свої почуття, щоб уміти їх і стримувати, і виявляти в рамках пристойності, етики. Це допоможе вправно володіти психологічними жестами.

 

Поради хорошому ораторові

Короткі речення. Короткі речення. Короткі речення.

Ясний план у голові – і якомога менше на папері. Факти – або звернення до почуттів. Праща – або арфа. Оратор – не енциклопедія. Енциклопедія є у людей вдома.

Один і той самий голос втомлює. Говори не більше сорока хвилин. Не шукай ефектів, які не ведуть до головної мети. Трибуна безжальна: людина на ній більше оголена, ніж на пляжі.

Пам’ятай: чим коротша промова, тим менше шансів провалитись.

К. Тухольський