ТОП 10:

Форми організації суспільного буття. Малі та середні соціальні групи. Великі соціальні групи як основні суб'єкти соціального розвитку.



У межах соціальної системи формуються і функціонують різні спільноти і групи, великі і малі, взаємовідносини яких і ставлять власне соціальну структуру. Демографічна структура суспільства. Народонаселення безперервно відтворювацька сукупність людей, основна спільнота демографічної структури. В цьому плані мова йде про народонаселення Землі, окремих країн, регіонів тощо. Поряд із природним середовищем воно є найпершою умовою життя і розвитку суспільства передумовою й суб’єктом історичного процесу. Прискорені чи уповільнені темпи суспільного розвитку значною мірою залежать від таких демографічних показників, як загальна кількість населення, його густота, темпи зростання, статево-вікова структура тощо. Народонаселення не просто заповнює собою весь соціальний простір, воно невід'ємно пов'язане зі всіма іншими складовими суспільства, перш за все з економікою. Можна виділити два напрямки взаємодії демографічних та економічних процесів і станів: населення - економіка й економіка - населення. Прискорення чи уповільнення темпів економічного розвитку залежить від такого начебто поверхового показника, як загальна кількість населення. Помітний вплив на економіку робить і густота народонаселення. Міграційна мобільність населення дає можливість більш рівномірно розподіляти населення у соціальному просторі, його перерозподіл сприяє вирівнюванню професійно-виробничого досвіду людей. Але ефект міграції - позитивний чи негативний - у кожному конкретному випадку залежить від її темпів, спрямованості й структури міграційних потоків. Поселенська структура суспільства. Це поняття відображає стосунки людей з територією їх помешкання, точніше - відношення людей між собою у зв'язку з їх належністю до одного й того ж або до різних типів поселення. За поселенським принципом індивіди розмежовані у просторі, вони, залежно від типу поселення, є або міськими, або сільськими жителями. Суттєві відмінності між містом і селом постають із причин технологічного плану, але основні причини цього зумовлені економічним способом виробництва., для якого характерним є розподіл населення на класи. Нерівномірність розвитку міста й села перетворюється у протилежності, тобто у відносини підпорядкування та експлуатації. Професійно-освітня структура суспільства. Професії та освіта з'явилися в результаті виділення ремесла (гончарного, ковальського тощо), торгівлі, відособлення праці з управління общинними справами й здійснення культурних функцій та з тих початків трудового навчання, які обов'язково були присутні у вихованні первісної людини. Соціально-класова структура суспільства. Опорним у дослідженні питання про соціальну структуру суспільства є поняття соціальної групи. Соціальна група - це сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами чи спільною працею. Згодом це поняття набуває іншого змісту, але загальноприйнятим є й тепер розрізнення малих, середніх і великих соціальних груп та їхньої ролі у розвитку суспільства. Специфічною ознакою малих соціальних груп (до яких належать сім'я, шкільний клас чи академічна група, курс, виробнича бригада, дружні компанії, тощо) є безпосередні контакти її членів. При цьому розрізняють формальні й неформальні групи. Середні групи більші за кількістю, вони об'єднують виробничі об'єднання працівників одного підприємства, студентів одного вузу, територіальні спільності, наприклад мешканців одного села, району тощо. Тут мають місце і збіг інтересів, і можливості безпосереднього спілкування. Особливе місце серед соціальної структури суспільства належить великим соціальним групам, адже саме вони є численними об'єднаннями, де вже немає безпосередніх контактів, фундаментальний інтерес формується на основі усвідомлення людьми об'єктивних обставин свого життя. Як і попередні, малі та середні, великі соціальні групи, класи вивчаються і соціальною психологією, і соціологією. Але у вивченні цих груп найвагоміші досягнення соціальної філософії. До великих соціальних груп належать також так звані соціальні верстви, тобто проміжні або перехідні суспільні групи, які не мають ознак класу (часто їх називають ще прошарком) - наприклад, інтелігенція, частина певного класу (кваліфіковані робітники). Класові суспільства почали складатися понад 5 тисяч років тому. Класи виникали двома шляхами: шляхом перетворення полонених у рабів та внаслідок виникнення економічної нерівності в общині, суспільного розподілу праці, виділення груп людей, які виконували соціальні функції і використовували своє становище для збагачення за рахунок інших. Існування класів констатувало багато мислителів. З майновим розшаруванням людей пов'язували його ще Платон та Аристотель. До пізнання економічної анатомії класів підійшли англійські економісти. Специфіку історичного процесу як боротьби класів розуміли французькі історики та соціалісти-утопісти. З розкриттям зумовленості існування класів розвитком виробництва (суспільним поділом праці й появою приватної власності на засоби виробництва) пов'язане марксистське визначення класів. Але в сучасній соціальній філософії є різні точки зору на сутність класів: існування класів пов'язане з біологічними законами; класове розшарування виникло внаслідок відмінностей у психології, ідеях, рівнях морального та інтелектуального розвитку людей; класи є відносно самостійними групами людей, що об'єднуються на основі фактично розрізнених інтересів у сфері виробництва, соціального життя, політики; як великі соціальні групи класи характеризуються чотирма соціально-економічними ознаками: місцем у певній історичній системі суспільного виробництва, відношенням до засобів виробництва, роллю у суспільній організації праці, способом одержання і часткою прибутку. Класова боротьба - реальний факт суспільного життя, хоча її роль по-різному трактувалася у соціальній філософії.

40. Суспільний прогрес, його критерії. 1. Формаційний та цивілізаційний підходи до аналізу суспільства. Суспільно-історична формація виступає загальною характеристикою основних типів суспільства: первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне та майбутнє комуністичне суспільство - такі "сходинки" розвитку людства. На відміну від формаційного підходу, який базується на економічних структурах, певних виробничих відносинах, цивілізаційний підхід фіксує увагу не лише на економічній стороні, а на сукупності всіх форм життєдіяльності суспільства - матеріально-економічній, культурній, політичній, моральній. Отже, кожному типу цивілізації притаманні свої визначальні чинники розвитку. Звідси й поділ цивілізацій на традиційні, які охоплюють стародавній та середньовічний періоди, з їх аграрною спрямованістю економіки, високим рівнем залежності від природних умов, консерватизм у соціальних відносинах і способі життя, негативним ставленням до будь-яких нововведень, обмеженістю індивідуальної свободи тощо; та техногенні в яких виникає система цінностей, основу яких становлять наука, техніка, технологія. Ідея перетворення світу стає провідною у культурі техногенної цивілізації; принципово змінюється становище людини в суспільстві: утверджується цінність свободи, рівності людей, тобто цінності демократії.

2. Джерела, рушійні сили та суб'єкти суспільного розвитку Соціальні рушійні сили суспільного розвитку - це діяльність людей, соціальних груп і верств, соціальних спільнот, в основі якої лежать певні інтереси і яка здійснюється через державні та недержавні органи, колективи, первинні соціальні осередки. Суб'єктом суспільного розвитку є особистість, що виступає як соціальний вияв кожної людини, виражений у конкретній індивідуальній характеристиці. Найглибші витоки ролі особистості у суспільстві закладені в її суспільній природі. А це означає, що всі проблеми суспільства, його об'єктивні потреби, можливості розвитку, його перспективи і цілі в кінцевому результаті живуть, функціонують не в якійсь абстрактній самостійності, а саме як "переплавлені" в реальні індивідуально-конкретні потреби, інтереси, турботи, цілі кожної особистості, кожної індивідуальності. Тобто витоки ролі особистості в історії - у її нерозривному зв'язку з соціальними спільнотами, соціальними відносинами. Належність особистостей до різноманітних типів спільнот виступає як певний імпульс життєдіяльності кожної людини, кожної особистості. Саме в них формується її життєдіяльність, соціальна активність. Від особистості, від її дій, конкретних вчинків залежить неповторний колорит суспільного життя, його унікальність. Тому історичний процес є процесом зростання ролі особистості у суспільстві. Спробуємо розглянути, від чого_залежить роль такої особистості в суспільному розвитку. Можливим варіантом відповідей можуть бути: > від здібностей, таланту чи геніальності; > від становища у суспільстві (в економіці, політичному -житті, у державі); > від того, яку групу, партію очолює ця особистість; > від того, як глибоко розуміє ця особистість історичні завдання та закони розвитку суспільства, спрямованість такого розвитку; > від того, наскільки сприяють їй об'єктивні умови її діяльності. Суб'єктом суспільного розвитку є також народ. Ще Гегель відзначав, що "поступальний рух світу відбувається лише завдяки діяльності величезних мас і стає помітним лише за досить значної суми створеного", тобто завдяки творчій діяльності народних мас.

3. Феномен маси і натовпу. Натовп і народ Для більш чіткого уявлення про сутність народу як основного суб'єкта саморозвитку суспільства розглянемо такі поняття, як "маса", "натовп", "народ". Соціологічне поняття маси - зводиться до того, що це група людей, всередині якої індивіди певною мірою втрачають свою індивідуальність і завдяки взаємному впливу набувають подібних почуттів, інстинктів збуджень вольових рухів тощо. Маси утворюються під тиском економічної чи духовної необхідності, так званого процесу "омасовлення індивіда " і діють відповідно до закономірності, вивчення якої є завданням, психології маси. У сучасній соціальній філософії маси протиставляються еліті - вищим, привілейованим прошарком суспільства, які здійснюють функції управління, розвитку науки і культури. Причиною виникнення еліти вважають природну обдарованість людей, а кількість еліти як правило., зводять до п'яти: політичної, економічної, адміністративної, військової та ідеологічної. У західній соціальній філософії історично склалися три "концепції маси ": 1- Аристократичний варіант ; 2 Ліберально-демократична концепція; 3. Третя, мабуть, найпопулярніша зараз концепція як відображення внутрішньої суперечливості культури. Натовп є випадковим чи майже випадковим зборищем людей, об'єднаних у певному просторі тимчасовим і перехідливим інтересом; він є множинністю розрізнених людей, позбавлених органічного зв'язку і єдності; це, таким чином, хаотичне ціле або позбавлене чіткої внутрішньої організації, або ж ця організація має розмито-сумбурний характер. І психологічної точки зору, натовп характеризується послабленням або навіть відсутністю розумного контролю за своєю поведінкою, внаслідок чого у натовпі проявляється здебільшого емоційновольова боротьба пристрастей, невиразних і нестійких інтересів. Отже, натовп можна охарактеризувати такими рисами, як легка збудженість, здатність розвивати відносно велику енергію, нестійкість і мобільність у поєднанні з непередбачуваністю дій і "киданням" з боку в бік. Доцільно виділити такі ознаки народу, як: - спільність історичної долі як передумови формування єдиного народу має своїми витоками єдину територію і єдину державу; спільну віру, загальнонародну ідею, які духовно цементують народ у цілісність; - спільну історичну перспективу, сподівання на майбутнє, адже втрата такої перспективи руйнує єдність народу; - історичну пам'ять як збереження минулого у сучасному, поважливе чи нігілістичне. Виходячи з цього, можливе таке соціально-філософське визначення народу як соціальної цілісної системи: народ - це спільність, якій притаманна історична доля, історична пам'ять, спільна віра і єдина ідея, а також спільна історична перспектива.

 

 

41. Основні проекти і моделі глобального розвитку.Для другої половини XX століття характерна поява значного досвіду суспільного розвитку, який багато в чому уточнив узагальнення мислителів попереднього часу. Період після Другої світової війни пов'язаний з інтенсивним впровадженням у матеріальне виробництво досягнень науково-технічного прогресу, що почасти знайшли своє втілення у військовій техніці й у системі управління: ядерна фізика, хімія, засоби комунікації, новітні технології. Особливістю переходу до індустріального суспільства було співіснування капіталізму і соціалізму. З'явився феномен «держави загального благоденства». Можна визначити деякі основні риси індустріального суспільства:1) всебічний розвиток приватної власності, зростання особистої свободи;2) широкий доступ до участі у володінні акціями і у всіх сторонах виробничого процесу;3) центральна фігура соціального прогресу - підприємець, бізнесмен;4) радикальним реформатором системи управління виробництвом стає менеджер як мислячий адміністратор;5) формуються органи наднаціонального управління і влади — транснаціональні корпорації. Капітал як і раніше відіграє вирішальну роль у житті індустріального суспільства. З'явився керуючий-менеджер, робітник-акціонер, масовий дрібний підприємець, правова держава, рівномірний розподіл влади виконавчої, законодавчої і судової, ринкове господарство тощо. Виходило так, що «капіталізм зник», що суспільство плавно вступило у постбуржуазну епоху, з'явився масовий «середній клас» - вирішальна інтелектуальна й економічна сила суспільства. Природним стало визначальне поняття «індустріальне суспільство» замість «капіталістичне. Об'єктивні зміни, які відбулись у західному суспільстві в 1950-60-ті роки, викликали хвилю науково-теоретичних узагальнень, різного роду історико-соціологічних концепцій. Насамперед, отримала розвиток концепція «єдиного індустріального суспільства», за допомогою якої західні вчені намагалися асимілювати все різноманіття існуючих конкретних індустріальних країн. Теоретики конвергенції бачили шляхи її втілення різним чином. Р. Арам, У. Ростоу й інші обґрунтовували конвергенцію як шлях насадження західних ідей і цінностей у країнах соціалізму за допомогою демократизації і вестернізації їх способу життя. 3. Бжезинський, П. Сорокін і інші писали про паралельну еволюцію, запозичення одне у одного сильних сторін систем, подолання конфліктів і рух до єдиного, «суспільства-гібриду», яке якісно перевершує висхідні системи.Соціально-філософські ідеї, на які спиралися концепції єдиного індустріального суспільства, містили в собі певні уявлення про поділ суспільства на шари-страти. Страта—це певна соціальна група, відмінна від інших за якимсь параметром: професія, рівень прибутку, освіта. Ще одна істотна риса відрізняє нове суспільство — масова участь людей у різних сферах життєдіяльності. «Масове суспільство» - це суспільство, в якому переважає масове виробництво, масова культура, масове споживання, масова комунікація, де панує суспільна думка. Розвиток індустріальної цивілізації Заходу на межі 1960-70-х років супроводжували відомі соціально-економічні потрясіння: голод у світі, глобальне забруднення навколишнього середовища, гонка озброєнь, бідність, утрата віри, безробіття, відмова від традиційних цінностей. Тому закономірно, що у 1970-і роки бурхливо розвиваються суспільно-футурологічні концепції і моделі розвитку людства. Науковий плюралізм виявив світу різні версії майбутнього суспільства: «посткапіталістичне» Р.Царендорфа, «постіндустріальне» Д.Белла, «постцивілізаційне» К.Болдуінга, «нове індустріальне» Дж.Гелбреіта, «індустріальне у фазі зрілості» Р.Лрона, «просунуте індустріальне» Г.Маркуж, «надіндустріальне» О.Тоффлєра, «технотронне» З.Бжезинського. Своєрідність «постіндустріального» полягає в русі до технотронного, надіндустріального суспільства, в якому значна частина енергії суспільства спрямовується на сферу споживання, послуг і комунікації, тобто на непромислову сферу. Олвін Тоффлєр у роботі «Третя хвиля» (1980) третю хвилю світової цивілізації побачив у поширенні комп'ютерно-інформаційної складової суспільного буття. «Третя хвиля»—це комп'ютер, біологічна революція, зміна видів енергії, новий геополітичний баланс у світі, повстання проти патріархальності, відеоігри, прагнення до децентралізації, пошуки індивідуальності. ІДЕЯ КІНЦЯ ІСТОРІЇ: Її сформулював сучасний американський вчений Френсіс Фукуяма. У своїх узагальненнях він керувався ідеєю, що XX століття — це час ідеологічного насильства. Кінець історії Фукуяма побачив у тім, що завершується ідеологічна еволюція людства і відбувається універсалізація західної ліберальної демократії, як остаточної форми правління. Фукуяма зазначає кілька версій кінця історії в колишній філософії. Утім, постісторизм нудний, зауважує Фукуяма. Немає абстрактної ідеологічної боротьби, яка потребує відваги, уяви й ідеалізму. Залишається лише економічний розрахунок, технічні турботи, екологічна криза і задоволення витончених запитів споживачів. У постісторичний період немає ні мистецтва, ні філософії, а лише музей людської історії, який ретельно оберігають.







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.184.124 (0.005 с.)