Єдність чуттєвого та раціонального, логіки та інтуїції в пізнанні. Специфіка наукового пізнання.

Пізнання як процес складається з двох нерозривних етапів - чуттєвогота раціонального. Чуттєве пізнання - основа чуттєвого досвіду. Воно ґрунтується на відчуттях, з яких починається пізнання(слух, дотик, зір, смак, нюх).Фактично, чуттєве пізнання - це активне, живе споглядання, "мислення" образами.

Раціональне пізнання здійснюється на рівні мислення. Останнє є процесом узагальненого, суттєвого відображення дійсності в таких його основних формах, як поняття, судження, умовивід.

Поняття - логічна форма, в якій відображаються загальні риси, ознаки, властивості певних речей, явищ чи предметів. В цих поняттях не беруться до уваги їхні конкретні ознаки, думка ж концентрується на загальному, що притаманне цим речам і явищам.

Судженн я - раціональна форма мислення, в якій щось стверджується або заперечується. Умовиві д - форма раціонального пізнання, з допомогою якої отримують нове знання на основі принаймні двох суджень.

Чуттєве та раціональне пізнання знаходяться в органічній єдності, взаємодії. Не буває раціонального пізнання поза чуттєвим і, навпаки, чуттєвого пізнання поза раціональним. Яскравим прикладом єдності чуттєвого і раціонального у пізнанні може бути така його форма, як інтуїція. Інтуїція - це здатність людини осягнути істину, передбачити ситуацію через безпосереднє чуттєве споглядання, без логічного, раціонального доведення. Звичайно, такою формою відображення дійсності володіє не кожна людина. Основними рисами такої інтуїції є: безпосередністьнесподіваніст спалаху думки; неусвідомленістьшляхів досягнення нового знання, яким чином це відбулося.

У філософії розрізняють рівні наукового пізнання - емпіричний та теоретичний. Емпіричний рівень - це наукове пізнання, котре ґрунтується на експерименті, на основних формах чуттєвого пізнання включає в себе специфічні методи пізнання: спостереження, порівняння, вимірювання, опис, експеримент, аналогію. Тому чуттєвий етап пізнання й емпіричний рівень - це не тотожні, різні поняття.

Теоретичний рівень наукового пізнання - не тотожний поняттю "раціональний етап пізнання". Теоретичний же рівень пізнання, окрім цих форм раціонального пізнання, має свої форми і свої методипізнання. Основними формами теоретичного рівня пізнання є ідея, проблема, концепція, гіпотеза, наукова теорія.

Отже процес наукового пізнання проходить два етапи. Перший -це перехід від чуттєво-споглядального, конкретного пізнання абстрактного.

Другий етап -перехід від абстрактного (нез'ясованого) до конкретного (розкритого, вивченого) й об'єктивованого у відповідних поняттях та категоріях.Дійсне наукове пізнання не може обмежуватися лише чуттєво сприйнятими його об'єктами. Тому методом теоретичного пізнання є процес цілісного відтворення у мисленні пізнавального об'єкта шляхом сходження від абстрактного до конкретного, різноманітні сторони якого відображаються в логічних поняттях і категоріях.

 

 

34. Історичний розвиток філософських уявлень про цінності. Цінності в структурі соціуму.

Об'єктивістська та суб'єктивістська концепції цінностей

Людина, як відомо, вступає в різноманітні відношення зі світом.Оцінне відношення людини до світу вивчає аксіологія, або теорія цінностей.

Аксіологія – філософська дисципліна, що вивчає сутність, типи і функції цінностей.

Поняття "цінність" вперше ввів у філософію та соціологію німецький соціолог М. Вебер. Він вважав, що головним, визначальним у суспільстві має бути не загальне для всіх явище, тобто закон, а щось значиме. При цьому критерієм значимого виступають цінності, які в свою чергу є не що інше, як усвідомлені інтереси. Саме інтереси людини спричиняють цінність кожного предмета. В сфері інтересів можна оцінити предмет з точки зору добра або зла, істини або брехні, краси або потворності і т.д. М.Вебер розглядав цінності як явище історичне і вважав, що вони визначаються якимось інтересом епохи. Із зміною епохи втрачають свою силу і цінності, на зміну їм приходять цінності іншої епохи.

Кожній сфері буття людини відповідають певні цінності. До цінностей відносять, природні цінності — чисте повітря, воду, корисні копалини, родючі ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря. Цінністю є здоровий стан організму (біологічні, вітальні цінності), а її антиподом — хвороба. Цінностями є певні душевні стани (психічні цінності) — відчуття комфорту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Соціальними цінностями є зайнятість населення, злагода в суспільстві, порядок, мир, демократія, їм протистоять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни. До сфери духовних цінностей належать найвищі ідеали людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедливість, святість) і предмети культури, в яких вони об'єктивувались. Усі ці різноманітні предмети і феномени робить цінностями, об'єднує певне їх відношення до людини. Всі вони спрямовані на благо людини, на її утвердження в житті. Саме в цьому і полягає основна особливість цінності. Цінність — феномен, який об'єктивно, за своєю природою є благом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей.

Загалом, серед філософів немає єдиного розуміння цінностей і способу їх буття. Це зумовлено як розмаїттям філософських концепцій, так і складністю предмета дослідження. Людина, яка прямо чи опосередковано визначає цінності, є складною і суперечливою істотою. Вона і свідомо вибирає цінності, і поставлена самою природою в ціннісне відношення до певних речей. Вона є і матеріальною істотою, для якої, наприклад, повітря, вода є базовими цінностями, які забезпечують її існування, водночас вона і духовна істота, яка через утвердження вищих цінностей підноситься над тваринним буттям.

 

 

Ієрархія цінностей людського буття. Цінності як ядро світоглядної проблематики.

Класифікація цінностей

За традиційною класифікацією цінності поділяють на матеріальні і духовні — моральні, релігійні, художні, політичні та ін. Однак такий поділ не враховує того, що в продуктах людської діяльності матеріальне і духовне взаємопроникають і чітко розмежовувати їх неможливо. Тому крім цінностей, які задовольняють матеріальні і духовні потреби, виокремлюють психічні і соціальні цінності, які задовольняють відповідні потреби. Однак на побутовому рівні цілком достатнім є поділ цінностей на матеріальні і духовні.

У суспільстві існує певна ієрархія цінностей, тобто серед усіх цінностей виокремлюють провідні і залежні від них. Ця ієрархія мінлива і залежить від історичної епохи або типу культури. Так, у середньовіччі панували релігійні цінності, відчутно впливаючи на мистецтво, філософію, політику. В Новий час у класичному буржуазному суспільстві провідними були економічні цінності, які впливали на всі інші, в тому числі й духовні. У сучасному світі, крім економічних, значну роль відіграють науково-технічні, вітальні цінності.Протиставлення матеріальних і духовних цінностей позбавлене сенсу, оскільки без усіх них людина не може існувати.

З огляду на роль цінностей у житті людини виокремлюють цінності-цілі і цінності-засоби. Цінностями-цілями вважають найзагальніші життєві орієнтири, які не потребують обґрунтування, а мають значення самі по собі. Такими цінностями є, наприклад, істина, добро, прекрасне, життя, кохання, щастя. Цінності-засоби втілюють у собі певну ситуативну мету, вони служать засобами досягнення інших, значиміших цілей. Цінності-цілі та цінності-засоби мають узгоджуватися між собою. Благородну мету, наприклад, не можна втілювати ницими засобами, а якщо для її утвердження потрібні саме такі засоби, то вона не є благородною.

Функції цінностей. Цінності відіграють важливу роль в житті суспільства. Якщо знання відповідає на питання «Як діяти?», то цінності дають відповідь на питання «Для чого діяти?», вони є метою діяльності. Знання є лише засобом здійснення цінностей. Тому І. Кант поставив практичний розум, який має справу з цінностями, вище чистого розуму, який досліджує пізнавальну діяльність. Загалом цінності виконують такі функції: