Філософські ідеї Кирило-Мефодіївського товариства. Філософія серця П.Юркевича.

В Україні розробку національної ідеї започаткували члени Кирило-Мефодіївського товариства — таємної політичної організації, що була створена в Києві в грудні 1847 року і проіснувала до березня 1847 року, коли її було розгромлено царським урядом за допомогою провокатора. Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства були Я.Маркович. П.Куліш. М.Костомаров і Т.Шевченко. Світоглядні та ідейні засади кирило-мефодіївців формувались під впливом філософії української ідеї М.Максимовича, слов'янофільства і релігії Христа, який, за їхніми переконаннями, відкрив людству любов, мир і свободу. В політичній програмі товариства проголошувалась боротьба за соціальне і національне визволення слов'янських народів, втому числі і українського, доля якого залежна від дотримання заповітів Христа, зафіксованих у Біблії.

Серед кирило-мефодіївців виділяється постать П.Куліша (1819—1897), непересічної і суперечливої натури, мислителя, письменника, поета, перекладача, публіциста, громадського діяча. Куліш протиставляє рідну Україну чужій йому Європі як осередку, де процвітає культура міста, в якому панує егоїзм, багатство протистоїть бідності, а людина, передусім — міщанин. Звичайно, П.Куліш не міг не бачити здобутків цивілізації, але він не приймав її прагматизм і раціоналізм, антигуманні тенденції, що супроводжують науково-технічний прогрес, його космополітичний характер, духовну деформацію особистості, неминучу в умовах буржуазної цивілізації. Українській культурі, яка, з погляду П.Куліша, несе в собі жіноче начало, як і жінці, характерне життя більше серцем, ніж розумом, і вже з погляду на це західноєвропейська цивілізація їй чужа.

Юркевич Памфіл Данилович

Головною темою П.Юркевича була антропологія, зміст і проблематика якої були спрямовані як проти спрощено-матеріалістичних трактувань людини, так і проти раціоналізації її духовного життя. Основні положення своєї концепції він виклав у своїх працях "Ідея", "Серце і його значення в духовному житті людини вченням слова Божого", "Із науки про людський дух", "Матеріалізм і завдання філософії", "Розум за вченням Платона і досвід за вченням у Канта" та інші.

Розвиваючи християнське вчення про серце як найглибшу основу людської істоти і джерело її душевної діяльності, як і його попередник Г.Сковорода, П.Юркевич розглядає людину як породжений Богом "малий світ", а душу людини як бездонне за глибиною і невичерпне за змістом породження Бога. Виступаючи проти раціоналізації духовного світу людини, яка йшла головним чином від німецької класичної філософії, П.Юркевич рішуче заявляє: В житті серця — емоціях, переживаннях, почуттях, а не в мислі з її формою загальності і всезагальності виражається індивідуальність особистості, розум лише вершина, а не корінь духовного життя людини. В світі, в якому живе людина, є багато чого, що не піддається раціональному і логічному, і людина багато втратила б, якщо обмежувалась би математично-логічним, раціонально-розсудковим, яке є мертвим і однобоким. Вона втратила б здатність сприймати істинне буття, живе і багатобарвне, таємниче і красиве, а відповідно, вкрай збідніла б душею і духом, втратила цілісність і гармонію. Юркевич виступає не проти розуму, а проти ідеї самозаконності розуму, що лежить в основі німецької класичної філософії, проти інтелектуалізму нових часів, який бачить у людині раціоналіста. Стверджуючи положення про єдність душі і тіла, їх взаємодію і взаємовплив, Юркевич наполягає на відмінності їх від механічної єдності, проти фізіологізму в трактуванні ідеального, образів тощо.

Українська філософія ХІХ-ХХ ст.(М. Грушевський, Д. Донцов, В. Винниченко).

Михайло СергійовичГрушевський – один знайвидатніших суспільних і політичних діячів Української держави. Обрання Михайла Сергійовича Головою Центральної Ради було, звичайно, визнанням передусім його величезних наукових заслуг, беззастережного авторитету серед українства. На думку М.Грушевського, найпершим, чого мали домагатися українці, що повинно було стати центральним пунктом їхньої програми, є воля, свобода, право самостійно розпоряджатись власною долею.

Основне місце в концепції державотворення, розробленій вченим, займала проблема автономії України в складі Російської республіки. У своїй роботі “Хто такі українці і чого вони хочуть” він так характеризує значення автономії для майбутньої української держави.

Закликаючи до побудови автономії України у складі Російської федеративної республіки, М.Грушевський чітко змалював, якою саме повинна бути ця автономія, тобто виділив ті основні риси (або принципи), на яких ця автономія мала бути побудована:

· Свобода, причому не лише для України, але й для всіх народів Росії, свобода “висловлювати свої гадки живою мовою і друкованим словом, збиратися на зібрання і обговорювати свобідно всякі справи, зв’язуватися в товариства і союзи, не питаючися на те нічийого дозволу”.

· Окрім свободи, необхідною умовою є рівність всіх людей: “однакове право повинні мати пани, мужики, просвіщенні і прості, чоловіки і жінки, якого хто б був народу і віри”.

· Загальне, рівне, пряме й таємне виборче право, треба, щоб голосування було таємним, “письменним, щоб не можна було знати, хто за кого голосував”.

М.С.Грушевський пропонував перевірений досвідом передових країн механізм залучення всього народу до участі в державотворенні, в управлінні державою. Це, передусім, запровадження демократичної виборчої системи на основі чотиричленної формули: загальні, рівні, прямі і таємні вибори.

Автономія, за Грушевським, це “право жити по своїм законам, самим собі становити закони, а не жити по чужим законам і під чужою властю”.

М.Грушевський не приховував, що запровадження федеративного ладу в Росії приведе до ліквідації колишніх привілеїв, панівного становища російської нації в імперії. Однак він вважав це цілком виправданим і необхідним не лише для пригноблених в минулому націй і народів, але й для самих росіян.

Дмитро Донцов (1883-1973) — ідеолог так званого інтегрального українського націоналізму, в якому він використав деякі філософські ідеї Шопенгауера, Гартмана, Ніцше та інших представників волюнтаризму. Замолоду приєднавшись до Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії, він згодом відкидав будь-який демократизм, тим більше марксизм, почавши з атеїзму, прийшов до крайностей войовничої церкви. Уся ж його діяльність була виразно антидемократичною і протиросійською. Найважливішими працями Д.Донцова є "Модерне москвофільство" (1913 p.), "Історія розвитку української державної ідеї" (1917 р.) "Українська державна думка і Європа (1919 p.), "Підстави нашої політики" (1921 p.), "Націоналізм" (1926 p.), "Дух нашої держави", (1944 p.), "Росія чи Європа" (1956 p.), "Від містики до політики" (1957 р.) та інші.

Вже з переліку основних праць Д.Донцова видно, шо його провідною темою була національна ідея, на зміст і характер якої вплинули процеси, що відбувались у дореволюційній Росії, в Європі і в СРСР. Виставляючи в якості активного творчого

Проблема буття у філософії.

Онтологія - це вчення про буття, розділ філософії, в якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого.

Найважливішими, основоположними у філософії є поняття: "світ", "буття", "матеріальне", "ідеальне", "матерія", "рух", "простір", "час", "розвиток" та інші.

Фундаментальним, визначальним для будь-якої філософії є поняття "світ". Поняття "світ" - складне і багатоманітне. Згадаймо: предмет філософії, як ми вже знаємо, це відношення "людина-світ" - відношення людини (суб'єкта) до об'єкта - до того, що є для неї об'єктивним, незалежним від її свідомості. Це - природа, матерія, закони її розвитку тощо.

У філософії розрізняють також поняття "загальна картина світу", "наукова картина світу ", "світоглядна картина світу ", "світовідношення ", "світосприйняття ", "світовідчуття ", "світоспоглядання ", "світорозуміння ".

.Філософське розуміння світу є найбільш узагальненим, тому у такому розумінні поняття "світ " включає в себе все те, що охоплене (відображене) свідомістю людини як предметно-діяльної істоти.

Найбільш загальною категорією філософії (притому будь-якої за напрямком) є також найдавніше поняття "буття".

Буття - філософська категорія, що позначає:

- все те, що ми бачимо, що реально існує;

- все те, що ми не бачимо, але воно є у дійсності (наприклад, радіохвилі, іонізуюче випромінювання, електричне поле, внутрішня зміна тощо);

- буття духовного (ідеального);

- буття як спосіб існування людини, суспільства.

Виходячи з вищевикладеного, основними формами буття є:

1. буття матеріального;

2. буття суб'єктивного, ідеального;

3. буття соціального (суспільного).

Найбільш загальним, абстрактним відображенням дійсності в історико-філософському аспекті є уявлення про матеріальне та ідеальне, про "світ речей"і"світ ідей".?

Матеріальне - філософська категорія, яка дає уявлення про фундаментальну ознаку буття, а саме - про його об'єктивне існування, незалежне від свідомості людини, її життєдіяльності (наприклад, природа, космос, речовина, закони розвитку тощо).

Ідеальне - це філософська категорія для позначення суб'єктивного, образного, нематеріального відображення дійсності у людській свідомості. Ідеальне дає уявлення про суттєву відмінність між образом та об'єктом, який відображається. Ця відмінність полягає в тому, що образ, який відображає реально відчутні властивості об'єкта, сам цих властивостей не має, оскільки позбавлений будь-якої тілесності, матеріальності. Наприклад, звичайна вишня. Вона має смак, колір, форму, вагу, розмір (величину) тощо. Однак образ вишні, яку ми уявляємо, цих властивостей не має. Образ вишні не має смаку, кольору, ваги, форми і т.д. Він не має жодного грама тілесності.