До об'єктивних належать економічні, соціальні, демографічні.

Потреби та їх класифікація

Потреби — це об'єктивні умови існування людей. Вони означають необхідність упевних речах і бажання володіти ними. Людські потреби надто різноманітні, оскільки людська особистість дуже багатогранна. З одного боку, людина виступає як біологічна істота і для її функціонування об'єктивно необхідними є продукти харчування, одяг, житло. Такі потреби називають фізичними потребами. З іншого боку, людина — це соціальна істота, тому багато її потреб визначаються необхідністю спілкуватися, брати участь в управлінні, мати певний рівень освіти, культури, прагненням виділитися з-поміж інших людей, самореалізуватись.

Потреби виникають разом із виникненням самої людини, і в процесі розвитку людського суспільства можуть змінюватись як кількісно, так і якісно, відповідно до зміни умов виробництва споживчих благ, удосконалення техніки і технології, зміни поглядів людей на споживання, моди, соціального стану, грошових доходів та ін. Фізичні потреби, як одяг, житло, побутові прилади тощо, змінюються надто часто, одні з них застарівають і взагалі більше не використовуються, інші постійно вдосконалюються, якісно змінюються.

Потреби неможливо повністю задовольнити, вони зростають швидше, ніж умови для їх задоволення. Сучасна наука розглядає людські потреби як складну ієрархічну систему, в яку входять потреби як біологічного, так і соціального характеру. Широко відома „піраміда потреб" американського вченого Маслоу, в яку потреби вписуються за їх важливістю і чисельністю тих, хто їх потребує (див. рисі).

 

 

Рис. 1.1. Ієрархія потреб за Маслоу

 

Потреби можна розглядати з різних точок зору залежно від мети економічного аналізу, тому існує їх класифікація за низкою' критеріїв:

1) за роллю у відтворенні людини: матеріальні, духовні і соціальні;

2) з точки зору рівня їх розвитку: елементарні, пов'язані з людиною як продуктом природи, та вищі, що характеризують людину як продукт суспільних відносин; за цим же критерієм розрізняють базові та потреби зумовлені розвитком цивілізації;

3) за суб'єктами реалізації: особисті, колективні та суспільні потреби, які також можуть мати споживчий або виробничий характер;

4) щодо можливостей задоволення: дійсні, реалізація яких можлива в даний період, і перспективні, які можуть бути реалізовані в майбутньому.

Прагнення задовольнити потреби лежить в основі економічної діяльності різних господарських суб'єктів. Так виникають їх економічні інтереси.

 

Вартість. Теорії вартості

Вартість – це внутрішня властивість товару, а зовнішнім проявом, формою виступає мінова вартість. Засобом вираження вартості всіх товарів в умовах розвинутого виробництва є гроші, або грошова форма вартості.

Грошова форма вартості – результат тривалої еволюції міновой вартості. Перш, ніж виникли гроші, мінова вартість кілька разів змінювала свою форму. Історично першою була проста, або випадкова форма вартості.

Трудова теорія вартості. Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований - вартісної. Найбільш повно розробив теорію трудової вартості К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами.

Теорія граничної корисності. Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині минулого століття. Найбільш відомими його представниками були У.Джевонс, А.Маршал, К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, Д.Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.

На основі поняття граничної корисності обґрунтовуються такі поняття, як граничні витрати, граничний дохід тощо. Ці терміни широко застосовуються у граничному аналізі. Останній ґрунтується на тому, що в основі будь-якого економічного рішення лежить вибір. У цьому виборі той, хто приймає рішення, зіставляє додаткові витрати і одержаний дохід. Додаткові витрати здійснюються у межах граничного доходу.

Теорія попиту і пропозиції. Представники цього напряму в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг). Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів - покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли обсяг попиту відповідає обсягу пропозиції. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги.

Розглянуті теорії не слід протиставляти, адже кожна з них відбиває різні сторони економічного життя, і всі вони справляють вплив на цінність. Більше того, життя довело, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні фактори, в тому числі витрати живої й уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, попит і пропозицію тощо.

 

Закон попиту

Попит (QD) - це співвідношення між двома змінними – ціною і кількістю блага, яке споживачі хочуть і можуть купити за цією ціною. Попит – це перелік цін і кількостей. Основна властивість попиту полягає у тому, що при незмінності інших параметрів, зниження ціни веде до відповідного зростання величини попиту. І, навпаки, підвищення ціни веде до відповідного зменшення величини попиту (закон попиту).

Обсяг (величина) попиту – конкретна кількість блага, яку споживач хоче купити за конкретною ціною. Величина попиту змінюється із ціною, але зміна попиту вплине як на ціну, так і на величину попиту. Існує негативний, чи зворотній зв'язок між ціною і величиною попиту, яка називається законом попиту

ЗАКОН ПОПИТУ

Рух попиту об'єктивно регулюється законом попиту. Він відбиває причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною величини попиту. При цьому цей зв'язок має зворотний характер:

підвищення ціни зумовлює зменшення попиту і навпаки — зниження ціни веде до його зростання.

У законі попиту виявляється суперечність між ціною і платоспроможністю, а точніше — між зміною ціни і постійною на цей час величиною платоспроможного попиту населення.

Якщо ціна зросла, то при тому самому платоспроможному попиті населення зменшуються можливості здійснення покупок. Вони скорочуються не в номінальному грошовому, а в натуральному вираженні. Інакше кажучи, замість 5 кг якогось харчового продукту ви зможете придбати уже тільки 3-4 кг, або змушені будете купувати дешевший замінювач звичного для вас продукту. Наприклад, замість вищого сорту чаю купують нижчий, замість кави — чай.

Вихід з цієї суперечності полягає у зменшенні попиту на товари, ціна на які зросла.

Протилежна ситуація виникає тоді, коли ціна знизилася. Споживач має можливість придбати ті товари, продаж яких раніше стримувався через недостатню купівельну спроможність. У цьому разі попит зростає на більш дорогі товари.

Форми вияву закону попиту найрізноманітніші.

Якщо ціни зросли, реалізація їх може знизитися. Це станеться лише тоді, коли маса товарів залишиться незмінною. При скороченні товарної маси за допомогою ціни встановлюють нову пропорцію (новий баланс) між масою товарів і платоспроможним попитом.

У конкурентній боротьбі виробник мусить реагувати на поведінку споживачів. При затримці реалізації товарів і створенні товарних запасів можуть бути вжиті заходи щодо зниження цін і зменшення товарних запасів.

Формою вияву закону попиту є також ефект заміщення. Він полягає у переміщенні попиту на дешевші товари-замінники.

Однією з форм вияву закону попиту є ефект доходу. Він спостерігається тоді, коли відбулось зниження ціни. Це призводить до того, що у споживача в результаті зниження ціни з 'явилась вільна сума грошей, яка може бути спрямована на придбання додаткових життєвих засобів.

КРИВА ПОПИТУ ТА ЇЇ ЗМІНИ

Залежність між ціною і попитом характеризує крива попиту (рис. 28).

 

 

Рис. 2. Крива попиту

 

Вона має негативний нахил, що демонструє зворотну залежність між двома змінними — ціною за одиницю товару Р і обсягом його продажу Q. Причому кожна додаткова купівля однорідного g товару показує зниження | його граничної корисності. Це свідчить про те, що закон попиту діє одночасно з законом спадної граничної корисності економічних благ.

Якщо ціна товару зростає від точки Б до точки А, обсяг продаж скорочується. Напрям стрілок на осях графіка зміниться на протилежний, якщо ціна знизиться в напрямі від точки А до точки Б. Будь-якій точці на кривій попиту ДД відповідає певне значення двох змінних — Р і Q.

Рух по кривій попиту з однієї точки до будь-якої іншої показує, як зміна однієї змінної, тобто ціни, зумовлює зворотний рух, тобто обсягу продаж.

Може бути і так, що крива попиту ДД не змінюється, не зміщується в той чи інший бік. Це означає, що попит не змінився. У цьому разі зміна ціни впливає лише на обсяг продажу товарів, але не на попит.

Крива попиту ілюструє лише зміну співвідношення цін і обсягу продаж у чистому вигляді, абстрагуючись від нецінових чинників (суб'єктивних поглядів покупців, моди тощо). Проте в ринковому господарстві вирішальне значення мають цінові чинники, тому абстрагування від нецінових чинників цілком припустиме.

 

Закон пропозиції

Пропозиція показує кількість товарів і послуг, яка е у продажу за певною ціною.

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок в певному обсязі та в певний час.

ЗАКОН ПРОПОЗИЦІЇ

Об'єктивний рух пропозиції регулюється відповідним економічним законом — законом пропозиції. Пропозиція стосується насамперед економічної діяльності виробників, тобто основних суб'єктів конкурентної боротьби. Отже, процесом-причиною закону пропозиції виступає зміна ціни: вона може знижуватись або зростати. Цей процес тісно пов'язаний з певною масою товарів, послуг, що пропонується споживачам.

Якщо ціна знижується, то при тій самій масі товарів і послуг підприємець одержує менше коштів від реалізації і навпаки. У другому випадку, коли ціна зросла, коштів стає більше. Як бачимо, у причинно-наслідковому зв'язку закону пропозиції на відміну від закону попиту існує прямий зв'язок.

У кожний конкретний момент, як правило, зміна ціни означає, що маса товарів і послуг виробляється (надається) при тих самих витратах виробництва. Ця обставина змушує виробників змінювати тактику. Насправді витрати виробництва не змінились, але цю саму масу товарів і послуг через зниження ціни продано дешевше. Різниця між сумою реалізації та витратами виробництва зменшилась, отже, виробник одержав менший прибуток. Норма прибутку знизилась. Це досить серйозний привід для оцінки доцільності виробництва цього виду товару.

Підприємець має вжити заходів щодо зміни асортименту товару або щодо зниження витрат виробництва. Закон пропозиції, по суті, вимагає привести пропозицію у відповідність з існуючим попитом або знизити витрати виробництва, узгодити їх з новою ціною.

Види конкуренції

Існує чотири можливі конкурентні структури, що визначають собою вид ринку:

Чиста (або досконала, вільна) конкуренція

Монополістична конкуренція

Олігополія

Чиста (абсолютна) монополія.

Ринок, на якому переважає чиста конкуренція, складається з безлічі продавців і покупців якого-небудь схожого товарного продукту, наприклад, пшениці, міді, цінних паперів. Жоден окремий покупець або продавець не робить великого впливу на рівень поточних ринкових цін товару. Продавець не в змозі запросити ціну вище ринкової, оскільки покупці можуть вільно придбати будь-яку необхідну їм кількість товару по цій ринковій ціні. Не будуть продавці ставити ціну і нижче ринкової, оскільки можуть продати все, що потрібно, за існуючою ринковою ціною. Попит абсолютно еластичний. Ринок для кожної фірми невеликий. Новим фірмам легко потрапити на ринок, неможливі обмежувальні переваги так як товари і ціни однакові. Важливу роль відіграє надійна репутація фірми. Продавець на цих ринках не витрачає багато часу на розробку стратегії маркетингу, бо доти, поки ринок залишається ринком чистої конкуренції, роль маркетингових досліджень, діяльності з розробки товару, політики цін, реклами, стимулювання збуту і інших заходів мінімальна.

Ринок монополістичної конкуренції складається з безлічі покупців і продавців, які заключають угоди не за єдиною ринковою ціною, а в широкому діапазоні цін. Наявність діапазону цін пояснюється здатністю продавців запропонувати покупцям різні варіанти товарів. Реальні вироби можуть відрізнятися один від одного якістю, властивостями, зовнішнім оформленням, але ці відмінності, якщо вони є, дуже незначні. Відмінності можуть полягати в супутніх товару послугах. Покупці бачать різницю в пропозиціях і готові платити за товари по-різному. Щоб виділитися чимось, крім цін, продавці прагнуть розробити різні пропозиції для різних ринкових сегментів і широко користуються практикою присвоєння товарам марочних назв, рекламою, методами особистого продажу. У зв`язку з наявністю великого числа конкурентів, стратегії їх маркетингу менше впливають на кожну окрему фірму, ніж в умовах монопольного ринку.

Ринок олігополії (олігополістична конкуренція) складається з невеликого числа продавців, дуже чутливих до політики ціноутворення і маркетингових стратегій один одного. Товари можуть бути схожими (сталь, алюміній), а можуть бути і несхожими (автомобілі, персональні комп`ютери). Невелике число продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко проникнути на цей ринок. Кожен продавець чутливо реагує на стратегію і дії конкурентів. Олігополіст ніколи не відчуває впевненості, що може домогтися якогось довгострокового результату за рахунок зниження цін. З іншого боку, якщо олігополіст підвищить ціни, конкуренти можуть не наслідувати його приклад, і тоді йому доведеться або повертатися до колишніх цін, або ризикувати втратою клієнтури на користь конкурентів.

При чистій монополії на ринку всього один продавець. Це може бути державна організація (наприклад, поштове відомство), приватна регульована монополія, або приватна нерегульована монополія. В кожному окремому випадку ціноутворення складається по-різному. У випадку регульованої монополії держава дозволяє компанії встановлювати розцінки, що забезпечують «справедливу норму прибутку», що дасть організації можливість підтримувати виробництво, а при необхідності і розширювати його. І навпаки, в разі нерегульованої монополії фірма сама вільна встановлювати будь-яку ціну, яку тільки витримає ринок. І, тим не менш, по ряду причин, фірми не завжди виставляють максимально можливу ціну - тут і небажання залучати конкурентів, і прагнення швидше проникнути - завдяки невисоким цінам - на всю глибину ринку.

Конкуренція — це боротьба між продавцями товарів і послуг за найбільш вигідні ринки збуту. Конкуренція виступає тим стимулюючим фактором, який примушує виробників продукції підвищувати її якість і одночасно знижувати затрати на виробництво цієї продукції.

Конкуренція є необхідною за умови, коли пропозиція перевищує попит, і зазвичай виникає між товарами, а не підприємствами. Тому кожна фірма має чітко визначити:

• які види конкурентної боротьби є на ринку збуту, де вона діє:

• які саме фірми-конкуренти представляють той чи інший вид конкуренції.

Класифікують такі види конкуренції: функціональна, видова, предметна та цінова

Функціональна конкуренція — конкурентна боротьба, яка виникає тоді, коли одна і та ж потреба задовольняється по-різному (різними функціональними способами).

Видова конкуренція — конкурентна боротьба, яка виникає між товарами однієї видової групи, але різного оформлення.

Предметна конкуренція — конкурентна боротьба між аналогічними товарами різних підприємств.

Цінова конкуренція — конкурентна боротьба, в результаті якої захоплення більшої частки ринку відбуватиметься в разі зниження ціни

 

Поняття ринку. Види ринків

Ринок є формою взаємовідносин між окремими учасниками, що самостійно функціонують, –– продавцями та покупцями (рис. 1.1).

Тобто, ринок — це сфера обміну товарів та послуг на гроші і грошей — на товари та послуги. Грошові доходи учасників ринку витрачаються, як правило, не повністю: частина їх іде на нагромадження капіталу для виробництва та на заощадження.

Рис.1.1. Загальна схема ринку

Ринкова модель економіки містить три головні категорії — пропозицію, попит і ціну. Блок виробників (див. рис.1.1) — це пропозиція, а блок споживачів — попит, взаємовідносини яких врівноважуються ринковими цінами. Поруч із цими категоріями існує конкуренція, сутність якої полягає у свободі вибору економічних рішень учасниками ринкових відносин в умовах суперництва за максимізацію вигоди: для продавців — прибутку, для покупців — споживчої корисності.

Важливу роль у статистичному аналізі має правильний вибір об’єкта дослідження, у зв’язку з чим необхідно орієнтуватися в класифікації ринків (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Види ринків

Групувальна ознака Вид ринку

1.Національні кордони Внутрішній; зовнішній (міжнародний); світовий

2.Об’єкт обміну Ринок товарів; ринок послуг(ринкові та неринкові послуги); ринок капіталу;ринок робочої сили

 

3.Галузева належність товару Ринок автомобілів, ринок чорних металів, ринок зерна і т. д.

 

4.Характер торговельних взаємовідносин Вільний; замкнутий; регульований

5.Співвідношення попиту і пропозиції Ринок продавця (пропозиція менша за попит або динаміка товарних запасів нижча за динаміку товарообороту); ринок покупця (пропозиція більша за попит або динаміка товарних запасів випереджає динаміку товарообороту)

 

6. Функціональне призначення товару Ринок споживчих товарів; ринок сировинних (проміжних) товарів; ринок капітальних (інвестиційних) товарів

 

Загальний товарний ринок складається з локальних ринків окремих товарів та послуг.

Ці субринки, становлячи єдину систему відносин купівлі-продажу, утворюють національний для всієї країни товарний ринок.

Ринки і, відповідно, субринки залежно від типу покупця поділяються на оптовий ринок, де покупцями є виробники та місцеві споживачі; біржовий ринок товарів, який виступає не тільки як посередник між продавцем і покупцем, але і як інструмент формування і прогнозування ринкових цін; торговельно-посередницький ринок, де покупцями є торговельні підприємства, що придбавають товар для подальшого продажу (дистриб’ютори різного типу); роздрібний споживчий ринок, де покупцями виступають кінцеві споживачі, що придбавають товар для особистого споживання і для домашнього господарства.

Ринки являють собою інститути, які існують для полегшення обміну, тобто вони існують для скорочення витрат з трансакцій обміну. Створення ринків є справою підприємців.

Роль держави у формуванні і розвитку товарних ринків зводиться до здійснення необхідних заходів із законодавчого і нормативного регулювання, спрямованих на забезпечення дотримання усіма учасниками ринку економічного правопорядку і захисту їхніх економічних прав і свобод, а також інтересів суспільства та держави. Головна мета державної політики у сфері товарних ринків — це підтримка конкурентоспроможності вітчизняних виробників і водночас розвиток конкуренції на внутрішньому ринку.

Статистика має відбити стан ринку, охарактеризувати його структуру та динаміку, оцінити його коливання, виявити вплив факторів, що діють на ринку, задовольнити потреби користувачів різних рівнів у високоякісній інформації.

Аналіз ринку складається з вивчення:

товару, його здатності задовольнити наявні і перспективні потреби споживачів, конкурентоспроможності, відповідності законодавчим нормам і правилам;

безпосередньо ринку, його географічного положення, сегментації, місткості ринку, його товарної і фірмової структури,

кон’юнктури, тенденцій розвитку тощо;

споживачів –– як наявних, так і потенційних, їх сегментації, потреби, ступеня їх задоволення, впливу на них факторів;

конкурентів, їх складу і оцінки результатів діяльності.

 

Закон грошового обігу

Обіг грошей означає їх рух в процесі виробництва, розподілу й обміну суспільного продукту та перерозподілу національного доходу під дією свого специфічного закону.

Закон грошового обігу - економічний закон, у відповідності з яким кожного конкретного моменту в обігу може перебувати лише певна об'єктивно зумовлена сума грошей, яка залежить від багатьох чинників

Грошовий обіг - це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.

Сутність закону грошового обігу полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф - фактична маса грошей в обігу, а Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - їх нестача.

 

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:

Mн = (P * Q / V)

де Р*Q - сума цін товарів, що реалізуються за певний період,

V - середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.

 

Кількість грошей, необхідних для обігу, можна визначити за такою формулою:

Мн = (СЦ – К + П – ВП / О)

де СЦ — сума цін усіх реалізованих за рік товарів і тарифів за послуги; К — сума цін товарів, проданих у кредит; П — сума платежів за зобов'язаннями (за кредитом минулого періоду); ВП — сума платежів, що взаємно сплачуються; V — швидкість обігу грошей (середня кількість оборотів грошей на рік).

Закон обігу повноцінних грошей (золота) може бути виражений так: за певної суми вартостей товарів, що реалізуються за готівку, і платежів, що надходять (за вирахуванням тих, які взаємно сплачуються), і за певної середньої кількості оборотів маса грошей залежить від вартості грошового матеріалу (золота). Якщо, наприклад, вартість золота зменшилась унаслідок зростання продуктивності праці в золотодобувній галузі, то знадобиться відповідно більша його кількість, щоб забезпечити процес реалізації тієї самої маси товарів, адже ціни останніх зростуть. Грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримання рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції значною мірою залежить від обсягу грошової маси.

 

Види економічних систем

Кожна економічна система має розв’язати три головні економічні питання(що?як?для кого?) і залежно від того, в який спосіб суспільство вирішує ці питання, формується певний тип еокномічної системи: традиційна,командна, ринкова (рис.2.1.).

 

 

 

Традиційна економічна система

 

Традиційна економічна система – це спосіб організаціїекономічного життя, за якого всі ресурси перебувають у власності громадян і розподіляються відповідно до давніх традицій.

На питання ЩО ВИРОБЛЯТИ? - відповідь: те, що виробляли предки.

Наприклад,якщо весь рід виготовляв глиняний посуд, то питання що виробляти? не викликає сумнівів: глиняний посуд. Способи обробітку землі,вирощування овочевих культур, приготування страв - все це можна зберігати незмінним багато років. Традиційні технології змінюються дуже повільно. Тому на питання ЯК ВИРОБЛЯТИ? – відповідь: як це робили предки.

Такі системи існвали давно,проте і в сучасному світі можна знайти приклади країн з традиційною економічної системою: Бенін, Бангладеш, Гаїті, Гамбію, Малі, Танзанію, Сомалі, Чад, Судан, Ефіопія.

 

Основні характеристики такої системи:

1. Панування приватної власності.

2. Низький рівень економічного і соціального розвитку.

3. Багатоукладність економіки.

4. Залежний характер соціально-економічного розвитку.

5. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах.

6. Технічний прогрес різко обмежений.

7. Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці.

8. Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва.

9. Велика зовнішня фінансова заборгованість.

10. Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.

 

Командна економіка

 

За умов командної економіки всі 3 питання розв’язує певний центральний орган, який спершу визначає що і в якій кількості виробляти, й неодмінно контрлює виконання своїх розпоряджень. У такий самий спосіб вирішуються і питання ЯК і ДЛЯ КОГО виробляти.

Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі характерні риси:

1. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.

3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.

4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.

5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.

6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Така система має переваги і недоліки (див.рис.2.2.).

 

 

 

 

Рис.2.2. Переваги та недоліки командної системи

 

Ринкова економіка

Для ринкової економіки характерне вільне розв’язання головних економічних проблем через встановлення ринкових пропорцій між виробництвом і споживанням за допомогою цін. Ринкова система – це система господарювання, що базується на приватній власності, ринковому ціноутворенні та конкуренції.

Переваги та недоліки такої системи зображені в таблиці 2.3.

З першого погляду, ринкова економіка ввижається найдоцільнішою і найефективнішою еокномічною системою. Проте послухайте про недоліки цієї системи, які наводить нам В. В. Орлов (відомий доктор філософських наук та заслужений діяч наук):

Змішана економіка

Принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші.

Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

Необхідно підкреслити те, що жодна з названих вище основних економічних систем не існує нині в чистому вигляді.

 

 

Економічне зростання

Економічне зростання - це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології.

Економічне зростання і економічний розвиток тісно взаємопов'язані. Але зауважимо, що економічне зростання може відбутися і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання неможливий.

Отже, економічне зростання є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком, адже розвиток економіки створює передумови для збільшення обсягів виробництва на якісно новій основі. Можна сказати, що економічне зростання становить зміст розвитку, є його складовою частиною. Якщо економічне зростання відбиває суто кількісні зміни в економіці, то економічний розвиток - це якісне економічне зростання.

Основним показником, що вимірює і економічне зростання, і економічний розвиток, є реальний ВВП. Однак, тільки кількісний вимір цього показника не дає можливості з'ясувати, чи відбувається економічне зростання, чи - економічний розвиток.

 

Крім реального ВВП для вимірювання економічного зростання і економічного розвитку прийнятним є і показник реального ВВП на душу населення.

Переважно економічне зростання розглядають та користуються як суттєвою складовою економічного розвитку.

Кінцева мета економічного зростання - збільшення споживання.

Економічне зростання класифікують за темпами і за типами.

 

За темпами розрізняють високі і низькі. Світовий досвід свідчить, що нормальними темпами економічного зростання є річні темпи на рівні 3-5%.

Класифікація за типами розрізняє екстенсивн е (збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється) та інтенсивне (приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності) економічне зростання.

У дійсності важко розмежувати один тип економічного зростання від іншого. В реальному процесі розширеного відтворення вони співіснують, поєднуються. Тому можна говорити про переважно інтенсивний тип або екстенсивний тип.

Економічне зростання будь-якої країни визначається шістьма основними факторами, чотири з яких зв'язані з фактичною здатністю економіки до зростання:

1) кількість і якість природних ресурсів країни;

2) кількість і якість трудових ресурсів країни;

3) обсяг основного капіталу;

4) технології.

Особлива роль у відновленні економічного зростання належить земельній реформі, яка покликана підтримувати на селі найефективніші форми власності та господарювання.

Нині особливо важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища для вітчизняних та іноземних інвесторів. Україна має великі можливості для активної діяльності інвесторів — значний споживчий ринок, вигідне геополітичне розташування, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій — високі реальні процентні ставки, високі податкові ставки, суперечливе і невідповідне сучасним реаліям господарське законодавство, тінізація економіки та ін.

У сфері зовнішньоекономічних зв'язків головним завданням є поступове входження України у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну і сприятливу правову основу для залучення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм.

Суттєвим чинником стабілізації економіки України має стати активізація малого і середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що саме малі підприємства можуть розв'язати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення ринку найрізноманітніший ми товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак поки що він іще не став в Україні реальною базою для становлення ринкової економіки.

Розвиток малого бізнесу гальмують: недосконала державна політика щодо його підтримування, високі податки, обмеження на окремі види діяльності, адміністративні бар'єри, бюрократична тяганина в отриманні ліцензій, ще не сформована позитивна громадська думка стосовно підприємницької діяльності тощо.

 

Наслідки інфляції

Всі види інфляції мають складні, різноманітні і вельми значні економічні та соціальні наслідки для всіх господарських суб'єктів. Невеликі темпи інфляції сприяють зростанню цін і норми прибутку, будучи, таким чином, чинником тимчасового пожвавлення кон'юнктури. У міру розвитку інфляція перетворюється на серйозну перешкоду для відтворення, загострює економічну і соціальну напруженість у суспільстві.

Галопуюча інфляція завдає серйозного економічного збитку, як великим корпораціям, так і дрібному бізнесу, перш за все із-за невизначеності ринкової кон'юнктури. Вона дезорганізує господарство, ускладнює проведення ефективної макроекономічної політики. Нерівномірний зростання цін підсилює диспропорції між галузями економіки, спотворює структуру споживчого попиту. Ціна перестає виконувати свою головну функцію в ринковому господарстві - бути об'єктивним інформаційним сигналом.

Інфляція активізує втечу від грошей до товарів, перетворюючи цей процес у лавиноподібний, загострює товарний голод, підриває стимули до грошового накопичення, порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджує бартер.

Наслідки інфляції.

1) прискорена матеріалізація грошових коштів;

2) прихована державна конфіскація коштів через податки;

3) перерозподіл доходів і багатства;

4) відставання цін державних підприємств від ринкових;

5) обернена пропорційність темпу інфляції і рівня безробіття;

6) падіння реального відсотка;

7) нестабільність економічної інформації.

Розглянемо кожне з наслідків більш докладно:

Одним з наслідків незбалансованої інфляції є прискорена матеріалізація грошових коштів.

Населення та корпорації прагнуть матеріалізувати свої швидко знецінюються грошові запаси. Люди скуповують антикваріат, коштовності, техніку і т.д. Фірми розробляють плани по активізації використання грошових ресурсів. Стимулюється слабо продуманий