Ринок інвестицій та його особливості.

 

Поняття, сутність, класифікація інвестицій. Економічна діяльність окремих господарюючих суб’єктів та країни в цілому значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій. Термін "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес", інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатися у нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів у нашій економіці все ще трактуються по різному.

Термін "інвестиція" походять від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестицій являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення.

За фінансовим визначенням, інвестиція - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиція - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікують за різними ознаками. Класифікацію представлено в вигляді схеми.

Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції відображають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницького та інші види діяльності, в результаті яких формується прибуток або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки.

Основними цінностями інвестицій є:

рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;

майнові права, похідні від авторського права - "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності;

право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права.

Виходячи з написаного вище ми вже знаємо, що за об’єктами інвестиційної діяльності інвестиції поділяються на два класи: реальні та фінансові: (Останнім часом виділяють також інвестиції у людський капітал). Реальні інвестиції забезпечують приріст дійсного (фізичного) капіталу. Реальне інвестування означає організацію виробничого процесу, тобто створення (придбання, будівництво та ін.) виробничих потужностей та найму робочої сили.

Фінансове інвестування, на відміну від реального, не передбачає обов’язкового створення повних виробничих потужностей та контролю за їх експлуатацією. Як правило, фінансовий інвеститор у сучасних умовах не бере участі в управлінні, дійсно реальними активами, покладаючись у цьому на фахівців - менеджерів. Існує також поняття "споживчі інвестиції". У деяких зарубіжних економічних джерелах цей термін застосовується для позначення вкладень споживачів у товари тривалого користування або в нерухомість.

По суті, даний об’єкт вкладень споживачів не відповідає поняттю інвестиції, по скільки не передбачає одержання прибутку та зростання капіталу. Це вкладення доцільно розцінювати як форму заощаджень. Разом з тим, вкладення в нерухомість можуть набувати й інвестиційних рис. Наприклад, при високих темпах інфляції зростають і заощадження, тобто зростає грошова оцінка нерухомості та товарів тривалого користування. Деякі такі вкладення можуть приносити прибуток за умови використання рухомого та нерухомого майна з комерційною метою (здача квартири в оренду та ін.).

Відмінності між двома основними видами інвестицій - реальними та фінансовими - розкриваються тільки в процесі їх руху, в процесі інвестиційної діяльності.

У загальному випадку інвестиційна діяльність містить у собі такі етапи: формування нагромаджень – вкладення ресурсів (інвестування) - одержання прибутку. Отримання достатнього прибутку та приросту капіталу є цільовою установкою інвесторів. Згідно з метою інвестиційної діяльності, фірма у ринкових умовах вирішує три типи інвестиційних завдань:

по-перше, вибір інвестиційних проектів та розміщення капіталів згідно з обраними проектами;

по-друге, оптимізацію або безперервне коригування капітальної структури фірми шляхом залучення джерел зовнішнього фінансування (емісія цінних паперів, кредити банків);

по-третє формування нагромаджень та розподіл дивідендів, оптимізацію пропорцій між інвестиціями та дивідендами.

Методи вирішення вказаних завдань і визначають усі показники процесу інвестування (основного етапу інвестиційної діяльності) кожної конкретної фірми.

В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення інвестицій, що постійно повторюються: приріст нагромаджень - витрати - приріст капітального майна - прибуток – інвестиції (нагромадження). Постійне відтворення даного ланцюга таких перетворень являє собою кругообіг інвестицій. Проте, в кругообігу виробничих (реальних) та фінансових інвестицій існують особливості.

Кругообіг виробничих інвестицій, поділяючись на окремі стадії, породжує кругообіг фінансових інвестицій. Кругообіг фінансових інвестицій виявляє зворотній вплив на кругообіг реальних інвестицій. У кінцевому підсумку це приводить до злиття, неподільності потоків виробничих та фінансових інвестицій за межами даного підприємства, на локальних та національних ринках капіталів. Для більшої ясності кругообіг інвестицій покажемо у схематичному вигляді на малюнку 1.

Отже, інвестиційна діяльність у сучасних умовах проходить переважно у сфері обміну та виражається у формі купівлі-продажу товарів та послуг на ринках інвестиційних товарів. Навіть за умови рівномірного розширення кругообігу інвестицій, продукту та прибутку на даному підприємстві, тривалість кругообігу на різних підприємствах залишається різною. А різна тривалість кругообігу інвестицій на різних підприємствах, а також нерівномірність кругообігів інвестицій, продукту та прибуток в межах одного, окремо взятого підприємства зумовлює необхідність поширення інвестиційного процесу за межі підприємства, формування на базі одиничних, окремих кругообігів інвестицій єдиної інвестиційної системи.

Створення єдиної інвестиційної системи стає можливим у міру розвитку кредитної системи та інститутів ринку цінних паперів (фондового ринку). Кредитна система акумулює всі грошові нагромадження країни. Тим самим усувається суперечність між нагромадженням та інвестиціями, що виникає при організації виробничого процесу підприємцями. Це означає, що за браком власних нагромаджень індивідуальний або інституційний інвестор може одержати у банку кредит на інвестиційні цілі. І в протилежній ситуації, тобто за наявності тимчасових нагромаджень, що використовують інвестори можуть надати їх в позику банкові на певний строк за визначену плат (депозитний відсоток).

Таким чином, підвищується мобільність капіталів, зростає швидкість їх переміщення у сфери економіки з найвищою нормою прибутку. Одночасно прискорюється процес вирівнювання норми прибутку в національному масштабі. Останнє дозволяє уніфікувати ціну позикового капіталу, як на грошових ринках, так і ринках капіталів.

Отже, формується суспільна оцінка граничної ефективності використання інвестиційних капіталів, ця оцінка - позиковий відсоток - служить індикатором інвестування у будь - якій сфері економіки, визначає нижню межу, "поріг" прибутковості інвестиційних проектів. Така оцінка з’являється з розвитком акціонерних товариств, появою корпоративних цінних паперів. На відміну від "ціни" позикового капіталу, що відбиває суспільно необхідну норму винагороди за користування позиковими ресурсами, тобто граничну норму ефективності використання даного капіталу, ринків інвестиційних товарів формується під впливом інших системоутворюючих факторів.

До таких факторів належить, перш за все, вплив НТП, ступінь монополізації економіки, порядок регламентації операцій резидентів і т.ін. Особливо вагомим фактором є вплив НТП: головним чином під впливом цього фактора формується висока норма прибутковості на ринках "ноу-хау", ліцензій, патентів, обладнання, сировини.

Усі фінансові інвестиції оцінюються за прибутком, що приноситься ними. З цієї точки зору, всі цінні папери однорідні, усі вони зрештою являють собою право на прибуток, незалежно від того в яку галузь або сферу економіки посвідчують вони вкладення позикового капіталу. Капіталізована оцінка прибутку, що приноситься цінними паперами і є, власне, ціна або курс даних паперів. Динаміка курсу цінних паперів відбиває, з одного боку, стан та найближчі перспективи розвитку економіки в цілому (фаза циклу, рівень інфляції, стан платіжного балансу, дефіцитність держбюджету і т. Ін., а з іншого боку - фінансовий стан конкретного підприємства - емітента даних цінних паперів. Таким чином, реалізується суспільний взаємозв’язок ринків капіталів, ринків інвестиційних товарів та рух реальних активів в процесі відтворення.

Звідси випливає, що замкнений кругообіг фінансових інвестицій у межах одного підприємства неможливий. Рух фінансових інвестицій - це відкрита система стосовно конкретного товаровиробника. Розглядаючи рух фінансових інвестицій у межах окремо взятого підприємства, тільки як частину їх суспільного кругообігу можна відобразити цю частину кругообігу на малюнку 2. З малюнка видно, що приєднання конкретної компанії до фінансового ринку відбувається у двох основних випадках: по-перше, при потребі створення або корегування капітальної структури в бік підвищення її ефективності шляхом емісії цінних паперів, головним чином акцій та облігацій; по-друге, при формуванні портфеля цінних паперів шляхом купівлі-продажу цінних паперів інших корпорацій. Зазначені дві форми зв’язків кожного підприємства з фінансовим ринком мають постійний характер. Це зумовлюється, перш за все, тим що емісія та розміщення власних цінних паперів серед визначеного кола інвесторів є основним джерелом зовнішнього фінансування, особливо у фазах спадання та кризи. Цінні папери за рядом своїх характеристик виявляються більш гнучким інструментом фінансування, ніж традиційний банківський кредит