Поняття фінансових інвестицій, їх класифікація

Фінансові інвестиції — це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства, особливості якої полягають у тому, що вона:

- здійснюється на пізніших стадіях розвитку підприємства, коли задоволені його потреби в реальних інвестиціях;

- дає можливість здійснювати зовнішнє інвестування в країні та за її межами;

- та інше.

Фінансові інвестиції можна класифікувати так.

1. За формами власності на інвестиційні ресурси:

державні фінансові інвестиції

приватні фінансові інвестиції

іноземні фінансові інвестиції

спільні фінансові інвестиції

2. За характером участі в інвестуванні:

прямі інвестиції

портфельні інвестиції

3. За періодом інвестування:

короткотермінові фінансові інструменти

довготермінові

4. За регіональною ознакою:

фінансові інвестиції у межах держави (внутрішні інвестиції)

закордонні фінансові інвестиції

5. За джерелами фінансування:

внутрішні (власні) джерела фінансування (самофінансування) інвестицій формуються за рахунок фінансових ресурсів і внутрішньогосподарських резервів підприємця-інвестора;

Другим за вагомістю власним джерелом фінансування є амортизаційні відрахування на основний капітал. Їхній розмір залежить від обсягу основних фондів та інших активів (земельних ділянок, які є власністю підприємства, промислової власності у вигляді торговельної марки, патентів, інтелектуальної власності (ноу-хау, програмні продукти, алгоритми тощо) та політики амортизації їх (використання різних методів амортизації).

Перспективними видами власних джерел фінансування є кошти, залучені підприємством для фінансування (самофінансування) інвестицій за рахунок проектного фінансування, факторингу, розвитку торговельно-збутової мережі тощо;

позичкові джерела фінансування інвестицій формують переважно за рахунок позичкових коштів, головна роль серед яких належить довготерміновим кредитам банків.

До інших позикових джерел фінансування належать: емісія облігацій компанії, кредити з бюджету держави та позабюджетних фондів інвестиційної підтримки (вітчизняних інвестиційних, венчурних, пенсійних, страхових фондів і компаній, агенцій розвитку й експортного кредитування тощо), а також кредити постачальників, покупців і підрядників.

Перспективними видами позикових джерел фінансування інвестицій є кошти, залучені підприємством для фінансування інвестицій за рахунок інвестиційного лізингу, інвестиційного селенгу франчайзингу, толлінгу, форфейтингу;

6. За способами фінансування (джерелом інвестицій є заощадження. Процес переміщення коштів від суб’єктів, які здійснюють заощадження, безпосередньо до позичальників, можна назвати фінансуванням):

пряме фінансування (прямий трансфер) Пряме фінансування поділяють на:

— капітальне фінансування — отримання коштів в обмін на право пайової участі у власності. Основна форма такого фінансування — випуск акцій;

— боргове фінансування

непряме (опосередковане)

Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами:

— інвестиційні операції із традиційними інструментами;

— придбання похідних цінних паперів (деривативів);

— депозитні операції підприємств;

— пайова участь у спільних підприємствах.

12.Інвестиційний ринок, його характеристика

Інвестиційний ринок (ринок інвестицій та ринок інвестиційних товарів) — це сукупність економічних відносин, які складаються між продавцями та споживачами інвестиційних товарів та послуг, а також об’єктів інвестування в усіх його формах.

Ринок інвестицій (обмін інвестиціями) характеризується пропозицією інвестицій (капіталу) із боку інвесторів, що виступають у даному випадку як продавці, і попитом на інвестиції з боку потенційних учасників інвестиційної діяльності, які виступають у ролі покупців інвестицій (капіталу).

На практиці існує два види інвестиційного попиту: потенційний та конкретний.

Потенційний попит виникає при відсутності намірів юридичної або фізичної особи при наявності доходу (прибутку) направляти його на інвестування. Такий попит називається формальним та виступає як інвестиційний потенціал — джерело для майбутніх інвестицій.

Конкретний попит (пропозиція капіталу) — характеризується конкретною реалізацією намірів суб’єктів інвестиційної діяльності на ринку.

Функціонування інвестиційного ринку здійснюється через інфраструктуру, яка формує інформаційне та обслуговуючесередовище, яке дозволяє інвестору працювати з мінімальним ризиком. Інфраструктуру ринку інвестицій можна умовно поділити на регулюючу, функціональну та інформаційну складові.

Зокрема, регулююча складова інфраструктури здійснює впорядкування інвестиційних відносин шляхом установлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку, та яка включає в себе: державні органи регулювання ринку інвестицій (Кабінет Міністрів, НБУ, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет), які виконують на ринку законодавчі, ліцензійні та наглядові функції та процедури. Таким чином, її основою є законодавча база, яка регулює відносини суб'єктів підприємницької діяльності на інвестиційному ринку.

Функціональна складова інфраструктури інвестиційного ринку — це фінансово-кредитні інститути та сервісні організації, які здійснюють спеціалізовану діяльність із:

- залучення тимчасово-вільних коштів на фінансування інвестиційних проектів;

- створення правових, економічних і організаційних умов для сталого розвитку приватного підприємництва;

- співробітництва з міжнародними, іноземними та українськими організаціями у питаннях розвитку підприємництва;

- та інше

13. Становлення та розвиток інвестиційного ринку в Україні

Інвестиційний ринок — це система, що поєднує певні складові (елементи системи): суб'єктів (інвесторів, спеціалізовані банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, інжиніринго-консалтингові фірми, суд, арбітраж тощо). Ця система повинна функціонувати на основі відповідної структури, організації, ієрархії, відповідних взаємовідносин з використанням сформованого механізму з урахуванням державного регулювання цього процесу. Становлення та розвиток інвестиційного ринку в Україні відбувається досить суперечливо й складно, що пояснюється структурними деформаціями розвитку економіки взагалі й інвестиційної сфери зокрема, не досить сприятливим інвестиційним кліматом та формуванням інфраструктури інвестиційного ринку.

Існують різноманітні комплекси заходів впливу, що стимулюють або обмежують інвестиційні попит й пропозицію. Згідно з економічною теорією та практикою і залежно від стану економіки (рівня інфляції, дефіцитності державного бюджету тощо) застосовуються різні концепції державною регулювання, усі вони спрямовані на збільшення національною доходу, рівня зайнятості (зниження безробіття), зниження темпів інфляції, зростання добробуту населення тощо.

Процес аналізу та оцінки інвестиційного ринку вміщує такі послідовні етапи: інвестиційний ринок держави, галузей (підгалузей), регіонів, окремих підприємств та інвестиційних проектів.

Найважливішим елементом ринку інвестицій є ринок інвестиційних об'єктів (товарів). Виробництво й обіг цих товарів на ринку забезпечуються відповідною інвестиційною інфраструктурою. У країнах із розвиненою ринковою економікою мережа (елементів) інвестиційної інфраструктури досить потужна, і основне її завдання – забезпечення результативного обслуговування інвестиційної сфери та задоволення інвестиційного попиту.функціональних учасників, замовників, проектні й науково-дослідні організації тощо) та об'єктів (матеріальні й нематеріальні); відповідну інфраструктуру ринку.

Ринок фінансових ресурсів

Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів - це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджують попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби. Рис. Структура ринку фін. ресурсів

Отже, поняття «ринок фінансових ресурсів» об’єднує три головні складові: кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чершу кожна з цих складових, або елементів синтезує в собі певну групу ринкових відносин, що взаємопов’язані в рамках загальної системи.

Кредитний ринок - це механізм відносин між юридичними особами (підприємствами), які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, та організаціями і громадянами, які можуть надати (позичити) такі кошти, - з іншого.

Валютний ринок - це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти.

Ринок цінних паперів охоплює (об’єднує) частину кредитного ринку (зокрема, ринок позикових боргових інструментів, або ринок боргових зобов’язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних.

15. Національна депозитарна система

НАЦІОНАЛЬНА ДЕПОЗИТАРНА СИСТЕМА - в Україні система органів, які ведуть рахунки власників цінних паперів, реєстри власників іменних цін. паперів, рахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Діє відповідно до Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (1997, останні зміни 04.07.2012) на двох рівнях. Нижній рівень — це зберігачі (комерц. банки, які мають дозвіл на діяльність з випуску та обігу цін. паперів і торговці цін. паперами, що за дорученням власника проводять операції з депонованими цін. паперами, здійснюють ін. депозитарну діяльність, пов'язану з обігом цін. паперів, за винятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цін. паперів), а також реєстратори (юрид. особи — суб'єкти підприєм. діяльності, які одержали дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цін. паперів).

Верхній рівень — це Нац. депозитарій України і депозитарії (юрид. особи, які надають послуги щодо зберігання цін. паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття і ведення рахунків у цін. паперах, обслуговування операцій на цих рахунках, включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цін. паперів та операцій емітента з випущеними ним цін. паперами). Обслуговування обігу держ. цін. паперів, у т. ч. депозитарну діяльність з цими паперами, здійснює Національний банк України. Особливості здійснення цієї діяльності встановлюються Держ. комісією з цін. паперів і фонд, ринку спільно з НБУ.

Депозитарії та зберігачі можуть вести реєстри власників іменних цін. паперів після одержання відповід. дозволу.

Предметом Н. д. с. є: стандартизація обліку цін. паперів відповідно до міжнар. стандартів; уніфікація документообігу щодо операцій з цін. паперами і нумерація цін. паперів, випущених в Україні, згідно з міжнар. стандартами; відп. зберігання всіх видів цін. паперів у документарній і бездокументарній формах; реальна поставка чи переміщення з рахунку в цін. паперах з одночас, оплатою грош. коштів відповідно до розпоряджень клієнтів; акумулювання доходів (дивідендів, відсоткових виплат і виплат з погашення та ін.) щодо цін. паперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками; регламентація і обслуговування механізмів позики та застави для цін. паперів, що беруться на обслуговування системою; надання послуг щодо виконання обов'язків номінального утримувача іменних цін. паперів, що беруться на обслуговування системою; розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп'ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цін. паперах і здійснення грош. виплат, пов'язаних з банк, та ін. системами грош. клірингу на щоден. чи ін. регулярній основі. Функціонування єдиної системи депозитар. обліку забезпечує Нац. депозитарій. Уповноваженим органом управління часткою д-ви у статут, фонді Нац. депозитарію є Держ. комісія з цін. паперів та фонд, ринку. Порядок здійснення грош. розрахунків за операціями з цін. паперами в Нац. депозитарії встановлюється НБУ за погодженням з Держ. комісією з цін. паперів та фонд, ринку.