Поняття та економічна сутність інвестування

Поняття та економічна сутність інвестування

Інвестиції — це будь-яке вкладення коштів, що може і не призводити ні до зростання капіталу, ні до одержання прибутку. До них часто відносять так звані “споживчі інвестиції” (купівля телевізорів, автомобілів, квартир, дач), що за своїм економічним змістом до інвестицій не належить — засоби на придбання цих товарів витрачаються в даному разі на безпосереднє довгострокове споживання (якщо їхнє придбання не передбачає наступного перепродажу). Досить часто, особливо раніше, термін “інвестиції” ототожнювався з терміном “капітальні вкладення”. При цьому інвестиції розглядалися як вкладення коштів у відтворення основних фондів (будівель, устаткування, транспортних засобів і т.п.). Але водночас інвестиції можуть здійснюватися й в оборотні активи, і в різноманітні фінансові інструменти (акції, облігації тощо), і в окремі види нематеріальних активів (придбання патентів, ліцензій, “ноу-хау” тощо). Отже, капітальні вкладення є вужчим поняттям і можуть розглядатися лише як одна з форм інвестицій, але не як їхній аналог. інвестиції в найбільш широкому трактуванні являють собою вкладення капіталу з метою наступного його збільшення. При цьому приріст капіталу повинний бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмовлення від використання наявних засобів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати утрати від інфляції в поточному періоді.

Джерелом приросту капіталу і рушійним мотивом здійснення інвестицій є одержувана від них прибуток. Ці два процеси - вкладення капіталу й одержання прибутку - можуть відбуватися в різній тимчасовій послідовності. При послідовному протіканні цих процесів прибуток виходить відразу ж після завершення інвестицій у повному обсязі. При рівнобіжному їхньому протіканні одержання прибутку можливо ще до повного завершення процесу (після першого його етапу). При интервальном протіканні цих процесів між періодом завершення інвестицій і одержання прибутку проходить визначений час, тривалість якого залежить від особливостей конкретного інвестиційного проекту.

2. Концепція інвестицій в радянській і західній літературі.

До 80-х годов в отечественной экономической литературе термин "инвестиции" для анализа процессов социалистического воспроизводства почти не применялся. Основным понятием инвестиционной деятельности было понятие капитальных вложений. В последующий период термин "инвестиции" получил более широкое применение в научном обороте, стал использоваться в правительственных и нормативных документах. Однако большей частью инвестиции отождествлялись с капитальными вложениями. Инвестиции (капитальные вложения) рассматривались в двух аспектах: как процесс, отражающий движение стоимости в ходе воспроизводства основных фондов, и как экономическая категория - система экономических отношений, связанных с движением стоимости, авансированной в основные фонды от момента мобилизации денежных средств до момента их возмещения.

Инвестиции в западной экономической литературе рассматриваются в единстве двух аспектов: ресурсов (капитальных ценностей) и вложений (затрат). Наиболее очевидно данный подход представлен в работах Дж.М. Кейнса, по мнению которого инвестиции - это часть дохода за данный период, которая не была использована для потребления, текущий прирост ценностей капитального имущества в результате производительной деятельности данного периода. Это определение, которое не является исчерпывающим, отличает достаточно четкое выделение двух сторон инвестиций: ресурсов (аккумулированных с целью накопления дохода) и вложений (использования ресурсов), обеспечивающих прирост капитального имущества.

Класифікація інвестицій

Інвестування залежно від обставин, організаційних умов, джерел коштів, форми інвестицій, характеру задіяних активів, учасників процесу має особливості, які є основою різних типів класифікації інвестиційного процесу.

Передусім слід виокремити інвестування реальне й фінансове. Це дві досить різні сфери інвестиційного процесу, які мають не лише різні об'єкти інвестування (саме за цією ознакою й визначається реальне або фінансове інвестування), а й суттєві відмінності в самій технології процесу інвестування.

1. Реальні інвестиції охоплюють діяльність, пов'язану зі створенням нових матеріальних об'єктів, що матимуть прибуток за рахунок виробництва й продажу товарів і послуг. Різновидами реального інвестування є "капітальні вкладення", "виробничі інвестиції".

2. Фінансові інвестиції є вкладанням коштів у фінансові операції та цінні папери. Наприклад, валютні операції (отримання прибутку за рахунок різниці курсів валют), операції з векселями, купівля та продаж акцій, облігацій, сертифікатів, доходи від володіння пакетами цінних паперів тощо.

З урахуванням інших ознак інвестування можна виокремити інвестиції:

а) залежно від строку життя проекту:

• короткострокові (до одного року);

• середньострокові (2-3 роки);

• довгострокові (понад 3 років);

б) залежно від форми власності на інвестиційні ресурси:

• державні;

• приватні;

• іноземні;

• змішані;

в) інвестиції можуть бути прямими, тобто спрямованими на об'єкт інвестування а можуть здійснюватися через посередників, які в той чи інший спосіб діють від імені інвестора з метою реалізації його інвестиційних намірів: накопичують фінансові ресурси для вкладання, оперативно керують проектом, ведуть фінансовий портфель за дорученням інвестора, за договірними, довірчими відносинами з ним.

г) інвестиції поділяються за місцем реалізації на внутрішні (реалізуються на території країни) чи зовнішні (реалізуються за її межами).

Інвестування з боку виробничого підприємства може розрізнятися за ознакою кінцевої мети:

• інвестиції в удосконалення продукції з метою збереження позицій на ринку;

• інвестиції в оновлення основних фондів з метою вдосконалення технології;

• інвестиції в удосконалення технології з метою зменшення витрат на виробництво;

• вимушені інвестиції, які не підвищують конкурентоспроможності підприємства (для зменшення впливу на навколишнє середовище, для вимушеного перенесення виробництва в інше місце, для підвищення безпеки праці);

• ризиковані інвестиції в організацію нового виробництва із виходом на нові ринки.

4.Інвестиційна політика держави

Одним з найважливіших напрямів економічної діяльності, є інвестиційна політика держави, що повинна забезпечувати динаміку процесів розширеного відтворення господарської діяльності. Визначення її ключових засад та змісту пов'язане, в свою чергу, з формуванням узгодженої системи законодавства про інвестиційну діяльність, чітким окресленням завдань для органів державної влади та місцевого самоврядування в цій сфері, створенням дієвих механізмів та господарсько-правових засобів державного регу-лювання інвестиційних відносин, розробкою та впровадженням спеціальних режимів інвестиційної діяльності, різних за своєю конфігурацією.

Одним з найважливіших чинників вирішення проблем, які стримують розвиток інвестиційної політики є ефективна діяльність держави, головним напрямом якої в ринкових умовах виступає створення сприятливого середовище для суб'єктів господарювання. Відсутність чіткого механізму розробки та здійснення інвестиційної політики, а головне - чітко визначених методів її трансформації в окремі законотворчі дії за умови визначення та дотримання конкретної функціональної спрямованості законодавства України про інвестиційну діяльність є проблемою, що набула гострого соціально-економічного значення.

5. Інвестиційний клімат – сукупність економічних, правових, регуляторних, політичних та інших факторів, які у кінцевому рахунку визначають ступінь ризику капіталовкладень та можливість їх ефективного використання.

Основними актами законодавства, що впливають на інвестиційний клімат в Україні, є:

Конституція України; Господарський, Цивільний, Земельний кодекси України; Закони України: «Про банки і банківську діяльність», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», «Про господарські товариства», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про заставу», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про режим іноземного інвестування», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та інші.

Щодо загальної оцінки інвестиційного клімату в Україні на макроекономічному рівні, то тут слід відзначити, що в економіці продовжується спад виробництва, зменшується частка надходжень від податків, накопичуються неплатежі, знижується частка банківського кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього і зовнішнього боргу, зростає рівень тіньової економіки, знижується частка державних капіталовкладень (щороку в цілому на 5—10 %). Крім цього, на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають:

- приховане безробіття;

- неможливість виконання державою своїх обов’язків щодо соціального захисту громадян;

- відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників;

- високий рівень злочинності;

- слабка дисципліна виконання законодавчих актів.

Причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є: по-перше, заполітизованість економіки; по-друге, негативні наслідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої основної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в короткий термін.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій. Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

Серед гарантій іноземним інвесторам вітчизняне законодавство закріплює:

- гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. При цьому іноземному інвестору гарантується адекватна і ефективна компенсація.

-- компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора.

-- гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності. В такому разі іноземному інвестору гарантується повернення його інвестиції в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі.

-- гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій. Держава гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Відповідно до державних гарантій іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

Окремо слід зазначити, що майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями або відповідно до укладених договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом в порядку, встановленому Законом України «Про режим іноземного інвестування».

 

6. до шляхів активізації інвестування в Україні можна віднести такі:

· Реформа підприємств, яка передбачає перехід до загальноприйнятих у світовій практиці стандартів бухгалтерського обліку, оцінку основних виробничих фондів відповідно до їх реальної ринкової вартості, суттєве покращення корпоративного управління.

· Страхування майна (особливо великих підприємств).

· Розвиток інфраструктури, форм і методів залучення до інвестиційної сфери заощаджень населення.

· Іпотека. Необхідно активно сприяти становленню системи житлового іпотечного кредитування, формуванню вторинного ринку іпотечних кредитів для залучення у сферу банківського кредитування вагомих довгострокових позабюджетних фінансових ресурсів.

Для активізації інвестиційної діяльності неабияке значення має стимулювання лізингових операцій — гарантованого товарного інвестування. Він має ряд переваг. По-перше, лізинг більше за інших наближений за своєю суттю до довгострокових банківських кредитів, що нині так необхідні підприємствам. По-друге, лізинг дає змогу забезпечити оперативність і гнучкість у вирішенні виробничих завдань шляхом тимчасового використання устаткування, а не придбання його у повну власність. По-третє, лізинг робить можливим доступ підприємствам-користувачам усіх форм власності до найпередовішої техніки і дає змогу ліквідувати суперечності між необхідністю її використання та швидким її моральним старінням.

Одним з найперспективніших напрямів залучення іноземного капіталу в Україну має стати розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній. У зв’язку з цим великого значення набуває надходження венчурного (або ризикового) капіталу, який тісно пов’язаний з фінансуванням інновацій та науково-технічним прогресом. Основними галузями в Україні, які потребують ін’єкції ризикового капіталу, є передусім агропромисловий комплекс, енергетика, транспорт, зв’язок.

Активізації залучення інвестицій в економіку України сприятиме реформування власності, приватизація державних підприємств. Прискорення останньої передбачає створення сприятливих умов для ефективної діяльності іноземних інвесторів, дійовішого використання кредитів, що надаються Світовим банком.

7. Поняття суб'єктів інвестиційної діяльності

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців. А також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Суб'єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи України й іноземних держав, а також держави.

За своїм статусом інвестори можуть бути корпоративними, інституційними та індивідуальними.

Корпоративні інвестори - це, переважно, акціонерні товариства, а також підприємства інших форм власності, що мають вільні грошові кошти.

Інституційні інвестори - це портфельні інвестори, які формують інвестиційний портфель на підставі фундаментального прогнозу поведінки у довготерміновому та середньостроковому періодах. Зазвичай це фахівці, робота яких полягає в довірчому управлінні активами.

Індивідуальні (приватні) інвестори - це фізичні особи, які використовують свої нагромадження для інвестування. Індивідуальний інвестор найчастіше зацікавлений у тому, щоб вільні грошові кошти принесли дохід, що стане джерелом доходів при досягненні пенсійного віку або забезпечить фінансову стабільність його родині.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути фізичні особи, виробничо-господарські утворення, інституційні інвестори, держава через свої інституції, а також інші

Активним учасником інвестиційної діяльності є держава. Вона бере участь в інвестиційному процесі як прямо - через державний сектор економіки, так і побічно, через свої інституції - органи виконавчої влади та місцевого самоврядування.

2. Інвестиційний об'єкт - будь-які об'єкти, в які вкладаються інвестиції. Прийнято такі об'єкти поділяти на чотири групи:

- Об'єкти реального капіталу (підприємства, інша нерухомість, верстати, обладнання тощо);

- Фінансові кошти (перш за все, цінні папери, а також валюта, страхові поліси та інші фінансові інструменти);

- Нефінансові засоби (дорогоцінні камені, дорогоцінні метали, предмети колекціонування та ін);

-Людський капітал (освіта, перепідготовка кадрів, охорона здоров'я, тощо).

 

8. Держава виступає суб’єктом інвестиційної діяльності через свої інститути, господарські товариства (компанії) та корпорації, фінансово-кредитні установи, інших функціональних учасників. Держава бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет. В цілому державне інвестування охоплює ті галузі і виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер та які найближчим часом не підлягають приватизації: оборонна галузь, окремі об’єкти загальнодержавної інфраструктури (магістралі, термінали тощо).

Загальні аспекти щодо державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні викладено в Законі України “Про інвестиційну діяльність” (1991 р.). У статті 11 цього Закону зазначається, що державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики. Згідно зі статтею 12 цього Закону:
1) державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності;
2) регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:
- застосування системи податків з диференціацією суб’єктів та об’єктів оподаткування, податкових ставок і пільг;
- проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі завдяки прискоренню амортизації основних фондів;
- надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій;
- впровадження державних норм і стандартів;
-вжиття антимонопольних заходів;
-роздержавлення та приватизації власності;
-проведення політики ціноутворення;
-інших заходів.

Форми	Інструменти
Податкове стимулювання	Зниження ставки податку Інвестиційна податкова знижка Відміна податків на реінвестування Податкові угоди з іншими країнами Податкові кредити
Фінансове стимулювання	Прискорена амортизація Пільгові кредити Інвестиційні гарантії Безвідсоткові кредити
Інфраструк-турне забезпечення	Надання земельних ділянок у безоплатне користування або за пільговими цінами Надання необхідних приміщень у безоплатне користу­вання або за пільговими цінами
Стимулювання конкретних ін­вестиційних проектів	Цільове фінансування ресурсо- і природозберігаючого обладнання Цільове фінансування проектів, зорієнтованих на підви­щення кваліфікації, перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці Сприяння у проведенні техніко-економічного обґрунтування проектів

В Україні сьогодні повністю відсутня чітка організаційна система руху та контролю за використанням централізованих державних інвестиційних коштів. Механізм розподілу коштів у позабюджетних і галузевих державних фондах (Фонд розвитку промисловості, Державний інноваційний фонд та ін.) залишається непрозорим, організаційно складним, не забезпечує відбору найефективніших проектів і не має елементів чіткої економічної відповідальності за прийняті рішення.

Очевидно, що постала необхідність створення принципово нових організаційних структур для успішного функціонування економічного механізму державної інвестиційної політики.

Ринок фінансових ресурсів

Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів - це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджують попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби. Рис. Структура ринку фін. ресурсів

Отже, поняття «ринок фінансових ресурсів» об’єднує три головні складові: кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чершу кожна з цих складових, або елементів синтезує в собі певну групу ринкових відносин, що взаємопов’язані в рамках загальної системи.

Кредитний ринок - це механізм відносин між юридичними особами (підприємствами), які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, та організаціями і громадянами, які можуть надати (позичити) такі кошти, - з іншого.

Валютний ринок - це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти.

Ринок цінних паперів охоплює (об’єднує) частину кредитного ринку (зокрема, ринок позикових боргових інструментів, або ринок боргових зобов’язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних.

15. Національна депозитарна система

НАЦІОНАЛЬНА ДЕПОЗИТАРНА СИСТЕМА - в Україні система органів, які ведуть рахунки власників цінних паперів, реєстри власників іменних цін. паперів, рахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Діє відповідно до Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (1997, останні зміни 04.07.2012) на двох рівнях. Нижній рівень — це зберігачі (комерц. банки, які мають дозвіл на діяльність з випуску та обігу цін. паперів і торговці цін. паперами, що за дорученням власника проводять операції з депонованими цін. паперами, здійснюють ін. депозитарну діяльність, пов'язану з обігом цін. паперів, за винятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цін. паперів), а також реєстратори (юрид. особи — суб'єкти підприєм. діяльності, які одержали дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цін. паперів).

Верхній рівень — це Нац. депозитарій України і депозитарії (юрид. особи, які надають послуги щодо зберігання цін. паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття і ведення рахунків у цін. паперах, обслуговування операцій на цих рахунках, включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цін. паперів та операцій емітента з випущеними ним цін. паперами). Обслуговування обігу держ. цін. паперів, у т. ч. депозитарну діяльність з цими паперами, здійснює Національний банк України. Особливості здійснення цієї діяльності встановлюються Держ. комісією з цін. паперів і фонд, ринку спільно з НБУ.

Депозитарії та зберігачі можуть вести реєстри власників іменних цін. паперів після одержання відповід. дозволу.

Предметом Н. д. с. є: стандартизація обліку цін. паперів відповідно до міжнар. стандартів; уніфікація документообігу щодо операцій з цін. паперами і нумерація цін. паперів, випущених в Україні, згідно з міжнар. стандартами; відп. зберігання всіх видів цін. паперів у документарній і бездокументарній формах; реальна поставка чи переміщення з рахунку в цін. паперах з одночас, оплатою грош. коштів відповідно до розпоряджень клієнтів; акумулювання доходів (дивідендів, відсоткових виплат і виплат з погашення та ін.) щодо цін. паперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками; регламентація і обслуговування механізмів позики та застави для цін. паперів, що беруться на обслуговування системою; надання послуг щодо виконання обов'язків номінального утримувача іменних цін. паперів, що беруться на обслуговування системою; розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп'ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цін. паперах і здійснення грош. виплат, пов'язаних з банк, та ін. системами грош. клірингу на щоден. чи ін. регулярній основі. Функціонування єдиної системи депозитар. обліку забезпечує Нац. депозитарій. Уповноваженим органом управління часткою д-ви у статут, фонді Нац. депозитарію є Держ. комісія з цін. паперів та фонд, ринку. Порядок здійснення грош. розрахунків за операціями з цін. паперами в Нац. депозитарії встановлюється НБУ за погодженням з Держ. комісією з цін. паперів та фонд, ринку.

Біржові індекси

Для якісної оцінки становища ринку цінних паперів і кількісної оцінки його динаміки зручно використовувати індекси, які є індикаторами ринку і відображають макроекономічні процеси. Під час нестабільності в економіці індекси падають, якщо ж спостерігається економічний ріст - індекси ростуть.

Індекси розроблені для різних фінансових інструментів, таких як акції, боргові цінні папери, іноземна валюта та ін., проте індекси на акції (біржові фондові індекси) є найбільш відомими. Біржові фондові індекси є середніми або середньозваженими показниками курсів цінних паперів, (як правило, акцій), що дають уяву про стан і динаміку фондового ринку.

Біржовий фондовий індекс - показник, який визначає зведений курс групи лістингових цінних паперів, що котируються на фондовій біржі

Біржові індекси розраховуються за різними методиками: деякі є простими середніми величинами курсів акцій, інші – середньозваженими величинами, де базою можуть бути ринкова вартість акцій, що обертаються на ринку та включені до складу індексу.

найбільш відомі та популярні індекси: чотири індекси Доу Джонса: промисловий, транспортний, комунальний та Індекс-65;
Промисловий індекс Доу Джонса – простий середній показник руху курсів 30 найбільших промислових корпорацій

Транспортний індекс Доу Джонса– середній показник, який характеризує рух цін на акції 20 транспортних корпорацій (авіакомпаній, залізничних та автомобільних компаній).
Комунальний індекс Доу Джонса– середній показник руху курсів акцій 15 корпорацій, що займаються газо- та енергопостачанням.
Dow Jones Composite – відомий ще під назвою «Індекс – 65» – показник, який розраховується на базі промислового, транспортного та комунального індексів.

Індекси Американської фондової біржі: Основний ринковий індекс Американської фондової біржі є простим середнім показником руху цін акцій 20 провідних корпорацій.

та індекс ринкової вартості Американської фондової біржі розраховується на принципово іншій основі: він є показником, зваженим за ринковою вартістю всіх випущених акцій тих корпорацій, які входять до його складу в якості компонентів. Вперше його було опубліковано у вересні 1973 року: до липня 1983 року його початковий рівень вважався базисним і дорівнював 100 пунктам.

На відміну від США, в інших країнах, частково в Західній Європі та Японії, розраховується менше біржових індексів і, як правило, діє один основний індекс. Так, в Англії – це індекс Рейтера, у Німеччині – індекс «Франкфурте Альгемайне Цайтунг», у Франції – індекс «Каркоран», в Японії – індекс «Ніккей».

 

Розділи ІП

Інвестиційний проект може бути фінансованим з державного бюджету. В такому випадку, згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність» він повинен мати таку структуру:

1. резюме (мета проекту, напрями використання інвестицій, відповідність проекту стратегічним програмним документам держави);

2. загальну характеристику стану та проблем, пов'язаних з розвитком об'єктів та суб'єктів інвестиційної діяльності результати аналізу ринків збуту продукції;

3. організаційний план, плани маркетингової та виробничої діяльності;

4. план реалізації проекту (строк введення в дію основних фондів, кадрове забезпечення, організаційна структура та управління проектом, розвиток інфраструктури);

5. фінансовий план (оцінка фінансової та економічної спроможності проекту);

6. інформацію про ризики проекту, запобіжні заходи і страхування ризиків у випадках, передбачених законом;

7. прогноз економічного та соціального ефекту від реалізації проекту;

8. прогноз надходжень до бюджетів та державних цільових фондів;

9. пакет документів з обґрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище[1].

Науковець Гриньова В.М. рекомендує такі розділи обґрунтування інвестиційного проекту:

1. Коротка характеристика інвестиційного проекту (резюме).

2.Характеристика галузі (її привабливість), в якій реалізується інвестиційний проект.

3. Характеристика продукції (послуг).

4. Розміщення об'єкта.

5. Аналіз ринку.

6. Обсяг і структура виробництва продукції (послуг)

7.Забезпеченість випуску продукції (послуг) основними ресурсами (факторами виробництва)

8. Стратегія маркетингу.

9. Управління реалізацією інвестиційного проекту.

10. Оцінка ризиків та їх страхування.

11. Фінансовий план

12. Стратегія фінансування інвестиційного проекту[2].

Планування інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання

Планування інвестиційної діяльності будь-якого комерційного підприємства спрямоване на розв'язання питання про те, варто чи не варто вкласти гроші.

Бізнес-план являє собою документ, який включає всі основні аспекти комерційного підприємства, що створюється.

Бізнес-план - це документ, що розробляється на перспективу 3-5 років з розбиттям за роками причому перший рік розбивається поквартально і помісячно.

Перший розділ «Загальні цілі проекту» повинен містити наступну інформацію:

- найменування і суть проекту

- інвестиції, необхідні для здійснення проекту

Другий розділ «Опис проекту» містить наступну інформацію:

- коротку характеристику товару або послуги, їх якісні характеристики і область застосування

- технічну характеристику проекту

Третій розділ «Оцінка ринку збуту продукції містить:

- відомості про географію і місткість ринку тенційна місткість ринку

- оцінку конкурентів

- маркетингові заходи або стратегія маркетингу

- обсяги коштів і роботи, які вже були зроблені за даним проектом за рахунок власних джерел ще до складання бізнес-плану інвестиційного проекту, але які є його невід’ємною частиною;

- наявність виробничих площ, у тому числі розміри земельної дільниці, існуючі будівлі і цивільні споруди і ті, що проектуються, допоміжні споруди і службові приміщення і т. ін.;

- необхідна закупівля обладнання - технологічного, допоміжного і іншого і можливі місця його придбання;

Четвертий це - схема реалізації проекту (у цьому пункті вказуються всі координати організацій співвиконавців даного проекту і порядок взаємодії і взаєморозрахунків з ними, інші зв’язки з кооперації для реалізації проекту; розробиться календарний графік і найважливіші заїди щодо реалізації проекту).

Узагальнюючим, п’ятим розділом бізнес-плану інвестиційного проекту є «Фінансовий план», і структури якого включається декілька підрозділів:

- прогноз обсягів реалізації продукції, складний з урахуванням географії і ємності ринку, оцінки конкурентів (обсяги реалізації розробляються в гривнях або вільно конвертованій валюті терміном на три роки, з розбиттям першого року а місяцями);

- баланс грошових витрат і надходжень, жому відбивається сума грошових коштів

- оцінка ризику і страхування, в якій необхідно передбачити всі типи ризиків, з якими може зіткнутися підприємство в своїй господарській діяльності

 

53. Способи реалізації інвестиційних проектів

Вибір способу освоєння інвестицій залежить від виду інвестиційного проекту, що реалізується, джерел його фінансування. Освоєння інвестицій у виробничі фонди здійснюється за допомогою підрядного, господарського або змішаного способів.
Підрядний спосіб — це організаційна форма виконання робіт, виробництва продукції та надання послуг самостійними, постійно діючими фірмами, підприємствами та організаціями на основі підрядних договорів і контрактів між інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.
При поточному підряді укладається договір на послідовне спорудження для замовника кількох однотипних об’єктів, наприклад жилих будинків у мікрорайоні або лінійно-протяжного об’єкта (автотраси, лінії електропередач, трубопровід тощо). За цих умов роботи виконуються поетапно на кожному об’єкті або по мірі просування вздовж траси лінійно-протяжного об’єкта.
Наскрізний підряд передбачає укладання багатостороннього договору між кількома суб’єктами інвестиційного проекту (підрядником, субпідрядними організаціями, постачальниками матеріалів, устаткування, транспортними фірмами) на спільне спорудження об’єкта для замовника, починаючи з нульового циклу і закінчуючи здачею об’єкта в експлуатацію.
При колективному підряді будівельна фірма виконує роботи для кількох замовників, укладає договір від імені трудового колективу. При цьому підрозділи фірми не закріплюються за конкретним замовником окремими договорами. Це дозволяє гнучко маневрувати трудовими і матеріальними ресурсами з метою дотримання термінів виконання кожного проекту.
При підрядному способі реалізації інвестиційних проектів у зарубіжній та вітчизняній практиці розрізняють такі найбільш відомі типи договорів підряду: генеральні (комплексні), річні, “під ключ”, прямі (окремі).

Генеральний договір укладається на виконання будівельних та інженерних робіт, постачання і монтаж устаткування, благоустрій території (іноді й пуско-налагоджувальних робіт). Підрядник виконує основну масу загальнобудівельних робіт, здійснює значну частину поставок матеріальних ресурсів для будівництва. При цьому замовник також бере на себе зобов’язання здійснити частину поставок і робіт як самостійно, так і по окремих прямих договорах. За цих умов підрядник зветься генеральним і приймає на себе координацію робіт, зазначених у генеральному договорі, з роботами, передбаченими іншими договорами, що укладені ним особисто. В окремих випадках при тривалих термінах будівництва, крім генерального договору, можуть укладатися річні договори, де деталізуються та уточнюються обов’язки сторін.
Різновидом генерального договору є договір “під ключ”, відповідно до якого підрядник приймає на себе зобов’язання виконати комплекс робіт і поставок, несе відповідальність за спорудження об’єкта й замінює замовника стосовно інших учасників інвестиційного проекту. При цьому частина робіт і поставок може залишатися за замовником, але відповідальність за здачу “під ключ” несе підрядник, який повинен здати об’єкт повністю підготовленим до експлуатації відповідно до умов договору й гарантійних зобов’язань.
В окремих випадках договір “під ключ” може містити умови, згідно з якими між юридичними сторонами укладається угода про створення консорціуму.

Прямі (окремі) договори оформлюються на виконання фіксованих обсягів робіт, частіше за все спеціальних монтажних робіт. Прямі договори звичай